Постанова

від 30.09.2024 по справі 922/3066/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/3066/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Фурсової А.М.,

за участю представників сторін:

від прокуратури (апелянта): Ногіна О.М., посвідчення від 01.03.2023

від відповідача-1: не з`явилися;

від відповідача-2: не з`явилися;

від відповідача-3: Рижков І.П., ордер серії ВІ № 1237582 від 15.08.2024;

від 3-ї особи: Субочев С.Ю., ордер серії АН № 1403863 від 30.09.2024;

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх. 1939 Х/2),

на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 (повний текст складено 28.05.2021) у справі №922/3066/20 (суддя Хотенець П.В.),

за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків,

до відповідачів:

1) Харківської міської ради, м. Харків,

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

3) Споживчого товариства "Надія-7", м. Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків,

про визнання недійсним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути нежитлові приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року керівник Харківської місцевої прокуратури №2 Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Споживчого товариства "Надія-7", в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 11 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 №757/17;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.12.2017 №5532-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №4756, скасувавши його державну реєстрацію;

- зобов`язати Споживче товариство "Надія-7" повернути територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № І, 0-1-:0-3, ХХХVІ загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, шляхом складання акту приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Так, за доводами прокурора, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор зазначає, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарський суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті спірного рішення від 20.09.2017 №757/17, Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки.

Разом з цим, суд відхилив посилання прокурора на порушення порядку приватизації спірного майна шляхом викупу з огляду на те, що до об`єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, мотивуючи свій висновок тим, що право Споживчого товариства "Надія-7" на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень ст. 289 Господарського кодексу України та ст. 777 Цивільного кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме їй за умови належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором найму. Отже, фактично орган приватизації самостійно прийняв рішення про приватизацію об`єктів у спосіб їх викупу покупцем відповідно до ч. 1 ст. ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Харківською міською радою дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято.

З огляду на таке, суд першої інстанції відхилив твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.12.2017 №5532-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та Споживчим товариством "Надія-7", місцевий господарський суд зазначив, що у даному випадку сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірні правочини не відповідають ст. 203 Цивільного кодексу України не підтверджені належними та допустимими доказами.

За висновками суду, прокурором не наведено жодного належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б спів мірними із наслідком таких порушень, які прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Крім того, судом встановлено, що наразі володіння спірним майном здійснює не відповідач (Споживче товариство "Надія 7"), а третя особа Румянцева Т.Д., позов до якої прокурором не заявлений. Зазначені обставини самі по собі виключають можливість задоволення віндикаційного позову до особи, яка спірним майном не володіє.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повінстю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, прокурор не погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що Харківська міська рада мала повноваження самостійно обирати процедуру приватизації комунального майна, зокрема, шляхом викупу без проведення відповідних поліпшень орендованого майна комунальної форми власності. Продаж орендованого майна комунальної форми власності має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом, у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

За доводами апеляційної скарги прокурора, матеріалами справи підтверджується факт нездійснення відповідачем-3 поліпшень спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим оскаржуване у частині рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства, яке регулює порядок здійснення приватизації, а саме положенням ст.ст. 1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" і статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

На думку скаржника, висновки Європейського суду з прав людини, на які посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається, як на підставу для застосування положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.

Враховуючи недобросовісну поведінку відповідачів, які були свідомими правопорушниками цивільних правовідносин, тому у даному випадку передбачене законом право повернення територіальній громаді об`єкту нерухомого майна не є непропорційним втручанням, захищеним ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021 для розгляду апеляційної скарги сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Геза Т.Д., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20; встановлено учасникам справи строк до для подання відзиву на апеляційну скаргу; призначено справу №922/3066/20 до розгляду на 18.08.2021 о 12:15 год.

29.07.2021 до Східного апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-3 заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції без змін.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2021, у зв`язку із відпусткою судді Гези Т.Д. для розгляду справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Ільїн О.В., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2021 розгляд справи №922/3066/20 призначено на 27.09.2021 о 11:30 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 зупинено апеляційне провадження у справі №922/3066/20 за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2024, у зв`язку із відставкою судді Ільїна О.В. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 (з урахуванням ухвали від 05.09.2024 про виправлення описки) поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 та призначено розгляд апеляційної скарги у справі №922/3066/20 на 30.09.2024 о 15:00 год.

13.08.2024 до Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення по справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі №925/1133/18.

01.09.2024 до Східного апеляційного господарського суду від Споживчого товариства "Надія-7" надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач-3 посилається на те, що прокурором: не обґрунтовано наявності підстав для представництва інтересів держави в суді; не доведено порушення Харківською міською радою та Управлінням комунального майна порядку продажу майна; обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 30.09.2024 приймала участь прокурор (апелянт), яка підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Присутні у судовому засіданні 30.09.2024 представники відповідача-3 та третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Уповноважені представники відповідачів -1 та -2 у судове засідання 30.09.2024 не з`явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів -1 та -2, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справит, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2017 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7" укладено договір оренди №2032 нежитлових приміщень підвалу № І, 0-1-:0-3, ХХХVІ загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

За умовами пункту 5.6. договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м Харкова" від 20.09.2017 № 757/17 вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).

Відповідно до пункту 11 додатку до рішення нежитлове приміщення підвалу в житловому будинку розташованого за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, будинку літ. "А-5", загальною площею 53,2 кв.м. підлягали приватизації шляхом викупу Споживчим товариством "Надія-7".

На виконання вказаного рішення Управлінням комунального майна та приватизації доручено суб`єкту оціночної діяльності ФОП СОД Буйницькому М.В. проведення оцінки вартості майна, нежитлового приміщення загальною площею 53,2 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, будинку літ. "А-5" станом на 30.09.2017.

Згідно Висновку про оцінку нерухомого майна від 30.09.2017, ринкова вартість зазначеного об`єкта складає 101500,00 грн без урахування ПДВ. Висновок затверджено 07.11.2017.

28.12.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7" укладено договір купівлі-продажу № 5532-В-С.

Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 4756.

На підставі до акту № 5532-В-С нежитлові приміщення приміщень підвалу № І, 0-1-:0-3, ХХХVІ загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, передані Споживчому товариству "Надія-7".

Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у цій справ, прокурор зазначає, що під час прийняття Харківською міськрадою оспорюваного рішення та у ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна і укладання оспорюваного договору відповідачі порушили вимоги законодавства про приватизацію, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова. У зв`язку з наведеним, прокурор просить:

- визнати незаконним та скасувати п. 11 додатку до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.12.2017 №5532-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7";

- зобов`язати Споживче товариство "Надія-7" повернути територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № І, 0-1-:0-3, ХХХVІ загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, шляхом складання акту приймання-передачі.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 21.05.2021 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/3066/21, яким відмолено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що:

- рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 щодо відчуження Споживчому товариству "Надія-7" нежитлових приміщень шляхом викупу, про що зазначено у п. 11 його додатку, прийнято Харківською міською радою в межах своєї компетенції та з дотримання вимог чинного на момент прийняття цього рішення законодавства про приватизацію;

- Харківська міська рада як орган приватизації мала право самостійно обирати спосіб приватизації нежитлових приміщень;

- договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.12.2017 №5532-В-С не суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам держави і суспільства, а Споживче товариство "Надія-7" є добросовісним набувачем права власності на спірні нежитлові приміщення з огляду на дотримання нею порядку та умов приватизації, визначених Харківською міською радою;

- при вирішенні спору місцевий господарський суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, у тому числі щодо застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

- станом на час розгляду справи володіння спірним майном здійснює не відповідач-3 (СТ "Надія 7"), а третя особа Румянцева Т.Д., позов до якої прокурором не заявлений.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмовив у задоволенні позову, але з інших мотивів, ніж зазначено судом, враховуючи наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України закріплено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III ЦПК України (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру").

Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Із змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування підстав для представництва прокурор посилається на недотримання відповідачами під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, що у свою чергу унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади міста Харкова.

Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19.

З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

При цьому, встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що прокуратурою належним чином обґрунтовано та підтверджено наявність підстав представництва інтересів держави в суді.

Щодо суті спору, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 55 Конституції України та ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині 2 ст. 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2); відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4); визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування (п. 10).

При цьому колегія суддів зазначає, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦКУкраїни, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч. 2 вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц).

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені ст. 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.

Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що з огляду на те, що п. 11 додатку до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 вже реалізований та вичерпав свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу від 28.12.2017 №5532-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7", тому визнання незаконним та скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади.

Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній приватизації нежитлових приміщень, то вимога прокурора про визнання незаконним та скасування п. 11 додатку до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 №757/17 є неефективною, тому задоволення такої вимоги прокурора не призведе до відновлення прав та інтересів позивача.

Враховуючи спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке прокурор вважає порушеним.

Аналогічних висновків дійшов Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 17.09.2024 у справі №922/1970/19, від 24.09.2024 у справі 922/2246/19, від 24.09.2024 у справі №922/1172/20, правовідносини у яких є подібними даній справі.

Що стосується заявлених прокурором вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.12.2017 №5532-В-С, а також про зобов`язання відповідача-3 повернути територіальної громади міста Харкова в особі відповідача-1 спірні нежитлові приміщення, колегія суддів виходить з наступного.

Суд апеляційної інстанції враховує, що за встановлених у цій справі обставин вбачається спрямованість заявлених прокурором позовних вимог на повернення майна територіальній громаді.

Зокрема, прокурор просить визнати визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28.12.2017 №5532-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Споживчим товариством "Надія-7", посилаючись на порушення відповідачами вимог законодавства про приватизацію.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору купівлі-продажу №5532-В-С є нежитлові приміщення підвалу № І, 0-1-:0-3, XXXVI загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939765963101.

Разом з цим, відповідно до інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2021 № 252511361 (а.с. 31, т.2) власником спірних нежитлових приміщень підвалу № І, 0-1-:0-3, XXXVI загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 2, з 01.10.2020, тобто ще до відкриття провадження у цій справі, є фізична особа - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.04.2021 було залучено ОСОБА_1 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Судовою колегією встановлено, що, окрім вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2017 №5532-В-С, прокурором також заявлено позовну вимогу про зобов`язання Споживче товариство "Надія-7" повернути територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення підвалу № І, 0-1-:0-3, XXXVI загальною площею 53,2 кв.м, в житловому будинку літ. "А-5", розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом складання акту приймання-передачі.

Проаналізувавши вищенаведені обставини справи, колегія суддів зазначає, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 387, 388, 1212 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №917/1212/21, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19.

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що оскільки у даному випадку прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади у фізичної особи - ОСОБА_1 , яка є його фактичним власником.

Як вже зазначалося, ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.04.2021 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 20.01.2021 у справі №203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд взмозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №754/16978/21).

Належними сторонами у судовому процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, належними сторонами будуть ті особи, які є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Таким чином, визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (на цьому наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2021 у справі №707/2-1006/2011, провадження № 61-5425св20).

З`ясувавши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відчуження спірного нерухомого майна Споживчим товариством "Надія-7" на користь фізичної особи ОСОБА_1 відбулося 01.10.2020, тобто до відкриття провадження у цій справі (05.10.2020).

При цьому, прокурор у позові не визначив ОСОБА_1 як співвідповідача та в ході розгляду справи судом першої інстанції не заявляв клопотання про її залучення до участі у справі як співвідповідача в порядку ст. 48 ГПК України.

Враховуючи відсутність майна у фактичному володінні Споживчого товариства "Надія-7" та його набуття у власність згідно встановленого законом порядку фізичною особою ОСОБА_1 , яка не є відповідачем у справі, що не спростовано прокурором, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про зобов`язання повернути на користь територіальної громади міста Харкова спірні нежитлові приміщення, заявлена прокурором до неволодіючої цим майном особи - Споживчого товариства "Надія-7", не може бути задоволена судом.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що прокурор не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом, визначивши належний спосіб захисту прав та до належного відповідача.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини у цій справі, а саме звернення прокурора до суду з позовом із застосуванням неналежного способу захисту та до неналежного відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що зазначене є самостійною підставою для відмови в позові, тому суд першої інстанції дійшов правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання відповідача-3 повернути майно, але помилково посилався на інші підстави (законність відчуження майна в процедурі приватизації), ніж ті, що наведені у цій постанові.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 4 ст. 277 ГПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, оскільки у задоволені позовних вимог слід відмовити з мотивів, наведених у цій постанові, а не помилкових висновків місцевого суду щодо дотримання відповідачами порядку та умов відчуження майна в порядку приватизації, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 - шляхом викладення її в редакції мотивувальної частини цієї постанови. Резолютивна частина рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275-277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 - залишити без задоволення.

Мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2021 у справі №922/3066/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.10.2024.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.В. Плахов