Рішення

від 07.10.2024 по справі 908/1558/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/115/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 справа № 908/1558/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1558/24

за позовом Транспортно-виробничого підприємства товариство з обмеженою відповідальністю БУДАВТОТРАНС, ЛТД (вул. Пироговського, буд. 19, корп. 8, м. Київ, 03110)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство СРТ (Південне шосе, буд. 57, кв. 44, м. Запоріжжя, 69032)

про стягнення 500734,22 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Транспортно-виробниче підприємство товариство з обмеженою відповідальністю БУДАВТОТРАНС, ЛТД шляхом застосування підсистеми Електронний суд ЄСІКС звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство СРТ 500734,22 грн., які складаються з: 242000,00 грн. вартості виконаних робіт за договором про виконання роботи МРс № 01/03-21 від 15.03.2021, 53337,35 грн. пені, 87664,50 грн. штрафу, 21335,02 грн. 3% річних та 96397,35 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про виконання роботи МРс № 01/03-21 від 15.03.2021 щодо оплати вартості виконаних робіт за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000104 від 17.05.2021 в повному обсязі та у визначений договором строк, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку з урахуванням передбачених законом та договором штрафних та компенсаційних санкцій. Посилаючись на приписи ст.ст. 526, 625, 852 Цивільного кодексу України, ст. 193 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 7500,00 грн. витрат на правничу допомогу з розрахунку: 3500,00 грн. витрат на написання позову та з процесуальних питань, 4000,00 грн. на участь адвоката у судових засіданнях.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 справу № 908/1558/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 17.06.2024 після усунення позивачем недоліків, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1558/24, присвоєно справі номер провадження 18/115/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1558/24; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 10.07.2024, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Від відповідача 24.06.2024 надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що в даній справі фактичні обставини, що стали предметом спору і питання права створюють необхідність здобуття переконливих доказів на користь позицій сторін і тому для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно також провести усні слухання.

Від відповідача 02.07.2024 надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій та зазначив, що нараховані санкції за порушення грошового зобов`язання всього складають 258734,22 грн., розмір яких на 16734,22 грн. перевищує суму основного боргу. За твердженням відповідача, порушення ним грошового зобов`язання зумовлено причинам, які не залежали від його волі (збройна агресія Російської Федерації та введення в Україні військового стану). При цьому відповідач своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків, а заявлені до стягнення суми є неспівмірними із сумою основного боргу. Відповідач посилається на висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. З огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та неспівмірність заявлених до стягнення сум із залишком заборгованості, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, на думку ТОВ "НВП "СРТ", стягнення з нього штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних не може бути джерелом збагачення кредитора. Крім того, позивач раніше, у 2021-2023 роках, не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався з позовом до суду про стягнення зазначених у позові сум за прострочення оплати. Відповідача вважає необхідним зменшення розміру нарахованої пені, відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу до 20% від заявлених у позові, а саме пені в сумі 10667,47 грн., відсотків річних в сумі 4267,01 грн., інфляційних втрат в сумі 19279,47 грн. та штрафу в сумі 17533,50 грн. Також відповідача зазначив, що на момент звернення до суду з цим позовом позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення штрафу, право на пред`явлення якого в силу приписів п. 5.2 Договору виникло у позивача з 28.06.2021. Отже, вимоги позивача про стягнення штрафу задоволенню не підлягають у зв`язку із спливом позовної давності. Відповідач просив застосувати позовну давність, відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

До відзиву відповідачем також надано заяву про зменшення штрафних санкцій, в якій він, посилаючись на положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просив зменшити розмір пені до суми 10667,47 грн., відсотків річних до суми 4267,01 грн., інфляційних втрат до суми 19279,47 грн. та штрафу до суми 17533,50 грн.

Відповіді на відзив та заяву відповідача позивачем не надано.

Натомість, від позивача шляхом застосування підсистеми Електронний суд 08.07.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою від 09.07.2024 у забезпеченні позову у справі № 908/1558/24 ТВП ТОВ БУДАВТОТРАНС, ЛТД відмовлено.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи № 908/1558/24 за правилами загального позовного провадження, суд відмовив у його задоволенні.

При вирішенні наведеного клопотання суд врахував надані сторонами пояснення та докази, а також те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. В обґрунтування клопотання відповідачем не наведено доказів існування обставин, які вимагають здійснення розгляду справи № 908/1558/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи за № 908/1558/24 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходження судді Левкут В.В. у щорічній відпустці з 29.08.2024 по 04.10.2024, рішення прийнято без його проголошення 07.10.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Транспортно-виробничим підприємством товариством з обмеженою відповідальністю БУДАВТОТРАНС, ЛТД (Виконавцем, позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство СРТ (Замовником, відповідачем у справі) 15.03.2021 укладений договір про виконання роботи МРс №01/03-21 (надалі Договір).

Відповідно до п.п. 1.1-1.3 Договору Виконавець зобов`язався своїми силами і матеріалами виконати роботи з механічної обробки заготовки Трійника 1 (одна) шт., код послуги, яка надається за вказаним вище Договором, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг: 25.61.22.90, а Замовник зобов`язався надати заготовку Трійника, а потім прийняти і оплатити роботи відповідно до умов цього договору.

Згідно із п. 2.1 Договору вартість робіт з механічної обробки заготовки Трійника в кількості 1 (одна) шт. становить 1252350,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що оплата проводиться Замовником не пізніше 15-ти (п`ятнадцяти) банківських днів від дати підписання акту виконаних робіт.

За визначенням п. 5.2 Договору, при затримці оплат за цим договором Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки, при затримці оплати понад 20 (двадцяти) календарних днів Замовник додатково виплачує Виконавцю штраф у розмірі 7% від загальної вартості робіт.

Відповідно до п. 8.7 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджується, що 15.03.2021 згідно акту прийому-передачі ТОВ "НВП "СРТ" передало, а ТВП ТОВ "Будавтотранс", ЛТД прийняло в роботу заготовку Трійника.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт № ОУ-0000104 від 17.05.2021 позивачем передано, а відповідачем прийнято роботи по механічній обробці заготовки Трійника, загальна вартість робіт 1252350,00 грн. з ПДВ.

За доводами позивача, відповідно до п. 2.4. Договору грошові кошти мали бути сплачені відповідачем не пізніше 08.06.2021, але після прийняття робіт відповідачем здійснені наступні оплати: 30.07.2021 на суму 160350,00 грн., 12.08.2021 на суму 300000,00 грн., 17.08.2021 на суму 200000,00 грн., 22.09.2021 на суму 150000,00 грн., 24.09.2021 на суму 200000,00 грн. Станом на дату подання позову відповідачем не оплачені роботи по Договору на суму 242000,00 грн., що свідчить про порушення ТОВ "НВП "СРТ" виконання грошових зобов`язань.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати виконаних робіт у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

Нормами статті 509 цього ж Кодексу встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 854 ЦК України передбачено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Обставини справи свідчать, що позивачем виконані, а відповідачем прийняті без зауважень передбачені Договором роботи, що підтверджується двостороннім підписаним сторонами актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000104 від 17.05.2021.

Жодних зауважень щодо якості виконаних робіт від відповідача не надходило.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Строк оплати виконаних робіт визначено п. 2.4 Договору не пізніше 15-ти (п`ятнадцяти) банківських днів від дати підписання акту виконаних робіт. Враховуючи дату підписання сторонами акта 17.05.2021, відповідач повинен був розрахуватись за виконані позивачем роботи не пізніше 07.06.20021.

В порушення умов Договору та чинного законодавства відповідач оплату виконаних робіт здійснив частково з порушенням визначеного Договором строку, залишок заборгованості складає 242000,00 грн.

Стосовно вартості виконаних робіт спір між сторонами відсутній. Відповідач щодо наявності заборгованості за виконані за Договором роботи та розмір заборгованості у визначеній позивачем сумі не заперечив.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості виконаних робіт у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 242000,00 грн. основного боргу за виконані за Договором роботи заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

Крім зазначеної вимоги про стягнення основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 53337,35 грн. пені, 87664,50 грн. штрафу, 21335,02 грн. 3% річних та 96397,35 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (далі Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

Позивачем вимога про стягнення 53337,35 грн. пені заявлена за загальний період з 08.06.2021 по 07.12.2021, з урахуванням положень п. 6 ст. 232 ГК України, на підставі п. 5.2 Договору, яким передбачено сплату Замовником пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки.

Оскільки положення договору в даному випадку не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України (посилання в договорі на стягнення пені за кожний день прострочення не є визначенням періоду часу), то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом шестимісячного строку.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, суд визнав його правильним, до стягнення підлягає 53337,35 грн. пені, як і визначено позивачем.

Вимога про стягнення з відповідача 87664,50 грн. штрафу заявлена позивачем на підставі п. 5.2 Договору, яким передбачено відповідальність Замовника у вигляді 7% штрафу від загальної вартості робіт при затримці оплати понад 20 календарних днів.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Враховуючи прострочення відповідачем зобов`язання по оплаті більш ніж на двадцять днів, суд визнав нарахування відповідачу 7% штрафу обґрунтованим, розрахунок правильним.

Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 5.2 Договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 87664,50 грн. штрафу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем розрахунок 3% річних здійснено за період з 08.06.2021 по 15.05.2024 на залишок заборгованості в сумі 242000,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд визнав його правильним, до стягнення підлягають 21335,02 грн. 3% річних, як і визначено позивачем.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Позивачем розрахунок інфляційних втрат здійснено за період з червня 2021 року по травень 2024 року на залишок заборгованості в сумі 242000,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що за вказаний період сума інфляційних втрат складає 96397,35 грн., як і визначено позивачем.

Відносно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат суду зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК та ст.233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Слід відзначити, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Клопотання відповідача обґрунтоване приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, поважністю причин неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати (збройна агресія Російської Федерації та введення в Україні військового стану), відсутністю у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати та неспівмірністю заявлених до стягнення сум із залишком заборгованості. Відповідач вважає, що оскільки розмір заявлених штрафних та компенсаційних санкцій перевищує розмір основного боргу, наявні підстави для зменшення розміру пені до 10667,47 грн., відсотків річних до 4267,01 грн., інфляційних втрат до 19279,47 грн. та штрафу до 17533,50 грн.

Однак, посилаючись у відзиві на позов на норми ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК, відповідач не навів жодного пояснення та не надав жодного доказу в обґрунтування наявності виняткових обставин для зменшення нарахованої пені.

Також суд приймає до уваги, що грошові зобов`язання відповідача виникли з 08.06.2021, часткові оплати здійснені ним протягом липня-вересня 2021 року, заборгованість в розмірі 242000,00 грн. відповідачем не сплачено, що свідчить про тривалість порушення. Будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що неналежне виконання його умов має наслідком певну відповідальність у вигляду штрафних та компенсаційних санкцій.

Факт порушенням відповідачем грошового зобов`язання встановлений, тому нарахована позивачем у відповідності до вимог діючого законодавства пеня підлягає стягненню на його користь. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 ГК України).

Разом з тим, вирішуючи клопотання відповідача в частині зменшення штрафу, суд враховує наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.

Відповідно до змісту ч.2 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, але не виключно: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години.

Офіційним листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-Промисловою палатою України підтверджено, що обставини з 24 лютого 2022 року (військова агресія Російської Федерації проти України) до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд відзначає, що введений з 24.02.2022 у зв`язку з воєнною агресією Російської Федерації на території України воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною наявності надзвичайних, невідворотних та об`єктивних обставин до їх офіційного припинення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України та, відповідно, є підставою для звільнення в період дії зазначених форс-мажорних обставин від відповідальності за порушення зобов`язання в силу закону.

Відповідно до положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України обставини щодо наявності непоборної сили є підставою для звільнення від відповідальності.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України).

При вирішенні питання про можливість зменшення нарахованого позивачем розміру штрафу, судом враховується здійснення відповідачем оплати більшої частини основного боргу (1010350,00 грн.) з незначним простроченням (протягом трьох місяців), а також взято до уваги стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.

До того ж, позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Отже, на думку суду, стягнення з відповідача штрафу в повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд визнав, що обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу на 50%, що становить 43832,25 грн. штрафу.

Відносно клопотання відповідача в частині зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат суд відзначає наступне.

За змістом частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та інфляційних втрат є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

За таких обставини, враховуючи, що 3% річних та інфляційних втрат, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, доводи відповідача щодо можливості їх зменшення є необґрунтованими.

Суд приймає до уваги, що в пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання за Контрактом, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 ЦК України, статті 233 ГК України (щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України).

Разом з тим, у справі №902/417/18 сторони в пункті 5.5 договору поставки визначили розмір процентів - сорок процентів річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом дев`яноста календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яноста шести процентів річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, сформована саме виходячи з умов п. 5.5 договору поставки і за цих обставин суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних.

В даному випадку нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості є обґрунтованим, підстави для звільнення відповідача від їх сплати або зменшення їх розміру відсутні, їх розмір не є надмірним і не підпадає під критерій надмірного тягаря для боржника та збагачення для кредитора.

Відносно заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимоги позивача про стягнення штрафу суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частиною 1 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Частинами 1, 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Спірні правовідносини виникли з червня 2021 року, позивач заявляє позовні вимоги про стягнення заборгованості за виконані роботи, кінцевий строк оплати за якими припадає на 07.06.2021.

Суд враховує, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане, тому обчислення позовної давності слід здійснювати з 08.06.2021 щодо нарахованої пені та з 28.06.2021 щодо штрафу, відповідно, сплив позовної давності припадає на 07.06.2022 за вимогою про стягнення пені та на 27.06.2022 за вимогою про стягнення штрафу.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про захист порушеного права 07.06.2024.

Наслідки спливу позовної давності регламентовані нормами ст. 267 Цивільного кодексу України. Так, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Тобто, сплив позовної давності не припиняє право на пред`явлення позову, а припиняє право на його задоволення, виключає можливість здійснити в примусовому порядку саме порушене суб`єктивне право.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 по 03.04.2020 на території України встановлено карантин. В подальшому термін його дії неодноразово продовжувався та тривав до 28.06.2023. Запровадження карантинних заходів обумовило внесення змін до норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ (набрав чинності з 02.04.2020) Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Початок карантину, у зв`язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби, на території України датується 12.03.2020, отже, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості, штрафних та компенсаційних санкцій припадає на період з 02.04.2020 по 28.06.2023, відповідно, строк позовної давності за такими вимогами не вважається пропущеним та продовжується на строк дії зазначеного карантину.

Крім того, у відповідності до Закону України від 15.03.22 № 2120-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану (Закон № 2120), внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків давності.

Згідно п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжено відповідними Указами Президента України та діє в період прийняття процесуального рішення по цій справі.

Таким чином, підстави вважати пропущеною позовну давність за вимогою позивача про стягнення з відповідача штрафу відсутні.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов`язання по оплаті виконаних позивачем робіт в повному обсязі і у визначений Договором строк, або підстав для звільнення від такого зобов`язання, не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд, з урахуванням зменшення розміру штрафу, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 242000,00 грн. основного боргу, 53337,35 грн. пені, 43832,25 грн. штрафу, 2133502 грн. 3% річних та 96397,35 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача (без урахування зменшення штрафу) шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 6008,81 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

З матеріалів справи слідує, що Транспортно-виробничим підприємством товариство з обмеженою відповідальністю БУДАВТОТРАНС, ЛТД за подання позову сплачений судовий збір у розмірі 7511,01 грн. (платіжна інструкція № 801 від 24.05.2024).

Частиною 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п.п. 1-2 п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене, враховуючи, що заявлено вимоги майнового характеру, у розумінні Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 6008,81 грн. (7511,01 грн. х 0,8).

З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 1502,20 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, сума зайво сплаченого ТВП ТОВ БУДАВТОТРАНС, ЛТД судового збору в розмірі 1502,20 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, за наявності відповідної заяви позивача.

Позиція суду щодо необхідності розрахунку судового збору із застосуванням пониженого коефіцієнту узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Наведені позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат витрати на надання позивачу професійної правничої допомоги в розмірі 7500,00 грн. судом не розподіляються, оскільки позивачем відповідні докази понесення цих витрат (акт виконаних робіт тощо) суду не надані.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство СРТ (Південне шосе, буд. 57, кв. 44, м. Запоріжжя, 69032; ідентифікаційний код 43457890) на користь Транспортно-виробничого підприємства товариство з обмеженою відповідальністю БУДАВТОТРАНС, ЛТД (вул. Пироговського, буд. 19, корп. 8, м. Київ, 03110; ідентифікаційний код 21509156) 242000,00 грн. (двісті сорок дві тисячі грн. 00 коп.) основного боргу, 53337,35 грн. (п`ятдесят три тисячі триста тридцять сім грн. 35 коп.) пені, 43832,25 грн. (сорок три тисячі вісімсот тридцять дві грн. 25 коп.) штрафу, 21335,02 грн. (двадцять одну тисячу триста тридцять п`ять грн. 02 коп.) 3% річних, 96397,35 грн. (дев`яносто шість тисяч триста дев`яносто сім грн. 35 коп.) інфляційних втрат та 6008,81 грн. (шість тисяч вісім грн. 81 коп.) судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 11.10.2024.

Суддя В.В. Левкут