Рішення

від 07.10.2024 по справі 908/1824/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/121/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 Справа № 908/1824/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом Приватного підприємства «Покровське», (57054, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Покровка, вул. Шевченка, буд. 14, кв. 2), представник позивача адвокат Філевський Ростислав Миколайович, ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин», (70502, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Овчаренка, буд. 140)

про стягнення 457 035,31 грн.

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Батрак М.В.

За участю представників сторін:

від позивача Філевський Р.М., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АІ № 1645198 від 28.06.2024 (в режимі відеоконференції);

від відповідача не з`явився;

01.07.2024 до господарського суду Запорізької області через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 28.06.2024, (вх. № 2015/08-07/24 від 01.07.2024) Приватного підприємства «Покровське», с. Покровка Вознесенського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин», м. Оріхів Пологівського району Запорізької області про стягнення 247 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 114 193,25 грн. процентів, нарахованих на підставі ст., ст. 536, 1048 ЦК України, 78 717,30 грн. інфляційних втрат та 17 124,76 грн. 3 % річних, а всього 457 035,31 грн. грошових коштів.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 справу № 908/1824/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1824/24, справі присвоєно номер провадження справи 4/121/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.08.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/1824/24 до 07.10.2024, підготовче засідання відкладалося на 10.09.2024.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.09.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/1824/24, справу призначено до розгляду по суті, судове засідання призначено на 07.10.2024.

В судове засідання 07.10.2024 з`явився представник позивача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 07.10.2024 приєднався представник позивача.

В судовому засіданні 07.10.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом прийнято вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.

Відповідач в жодне судове засідання у справі № 908/1824/24 не з`явився, про поважність причин неявки суд жодного разу не повідомляв. Заяв про визнання позову від відповідача до суду не надходило.

Про дату, час та місце розгляду справи № 908/1824/24 відповідач повідомлявся належним чином ухвалами суду по справі, які направлялися відповідачу на адресу його реєстрації, а також керівнику ТОВ «Оріхівський завод сільгоспмашин» Полєвчуку Олександру Миколайовичу, та повернулися до суду без вручення адресатам з відміткою оператора поштового зв`язку: «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до Безкоштовного запиту, отриманого судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, місцезнаходженням юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин» (ідентифікаційний код юридичної особи 44464668) є: 70502, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Овчаренка, буд. 140, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1824/24 та подальший розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 07.10.2024 за відсутністю відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 11, 536, 625, 1048, 1212, 1214 ЦК України. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що ним на підставі платіжної інструкції № 131 від 18.02.2022 перераховані на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 247 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за причеп тракторний згідно рахунку № 000225 від 17.02.2022 у т.ч. ПДВ 20 % 41 166,67 грн.». Проте, будь-яких господарських правовідносин між позивачем та відповідачем не існує, договір стовно купівлі-продажу (постачання) причепу тракторного сторонами укладений не був, фактична поставка техніки не відбулася. У зв`язку із початком 24.02.2022 військової агресії Російської Федерації проти України, введенням на території України режиму воєнного стану, активними бойовими діями на території Запорізької та Миколаївської областей питання щодо поставки відповідачем техніки або повернення сплачених коштів позивачем не підіймалося. В 2024 році телефонні перемовини з керівництвом ТОВ «Оріхівський завод сільгоспмашин» стосовно врегулювання спірного питання позитивних наслідків не мали. Враховуючи викладене, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача на його користь 247 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, а також 114 193,25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ст., ст. 536, 1048 ЦК України, 78 717,30 грн. інфляційних втрат та 17 124,76 грн. 3 % річних, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, а всього 457 035,31 грн. грошових коштів, і покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6 855,53 грн. Також, як зазначено в позовній заяві, сума попередніх (орієнтовних) судових витрат на правничу допомогу адвоката може становити 40 000,00 грн.

Письмового відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки відповідач суду не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У зв`язку із не поданням відповідачем відзиву на позовну заяву відповідь на відзив на позовну заяву від позивача не надходила.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ

18.02.2022 Приватним підприємством «Покровське» (позивачем у справі) на підставі платіжної інструкції № 131 від 18.02.2022 перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин» (відповідача у справі) 247 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за причеп тракторний згідно рахунку № 000225 від 17.02.2022 у т.ч. ПДВ 20 % 41 166,67 грн.».

За твердженням позивача вказаний у платіжній інструкції № 131 від 18.02.2022 рахунок № 000225 від 17.02.2022 отриманий позивачем від відповідача на адресу електронної пошти Приватного підприємства «Покровське» електронним листом 17.02.2022. До цього ж електронного листа, крім рахунку на оплату, додавалися: договір 2ПТС-9.docx; реквізити docx.docx; витяг ПДВ.pdf; виписка pdf. Проте, всі вказані проекти документів не були підписані з боку ТОВ «Оріхівський завод сільгоспмашин» повноважною посадовою особою та не були скріплені печатками Товариства.

Проте, оскільки позивач вже мав попередній позитивний господарський досвід правовідносин з відповідачем, то не приділив належної уваги відсутності підписів постачальника на документах, і вирішив сплатити рахунок, а вже потім оформити документи належним чином.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами відсутні будь-які договірні правовідносини, в тому числі не укладався договір стосовно купівлі-продажу (постачання) причепу тракторного тощо, фактична поставка техніки також не відбулася.

У зв`язку із початком 24.02.2022 військової агресії Російської Федерації проти України, введенням на території України режиму воєнного стану, активними бойовими діями на території Запорізької та Миколаївської областей протягом 2022-2023 років питання щодо поставки відповідачем техніки або повернення сплачених коштів позивачем не підіймалося.

В 2024 році телефонні перемовини з керівництвом ТОВ «Оріхівський завод сільгоспмашин» стосовно врегулювання спірного питання позитивних наслідків не мали.

З огляду на те, що усні вимоги позивача про поставку техніки або повернення грошових коштів в розмірі 247 000,00 грн. були залишені відповідачем без задоволення, а сума коштів у розмірі 247 000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин» у добровільному порядку позивачу не повернута, останній для захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відповідачем заперечень проти позову не надано, жодних доказів на спростування тверджень позивача також не надано.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

За приписами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, приписами частин 1, 2 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз змісту статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Тотожний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17. Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.

Приписами статей 11, 202 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2022 позивач отримав на електронну пошту електронний лист ТОВ «Оріхівський завод сільгоспмашин» із вкладеними файлами договір 2ПТС-9.docx; реквізити docx.docx; витяг ПДВ.pdf; виписка pdf, тобто отримав пропозицію про укладення договору (оферту). Проте, всі вказані проекти документів не були підписані з боку ТОВ «Оріхівський завод сільгоспмашин» повноважною посадовою особою та не були скріплені печатками Товариства.

Позивачем зі свого боку договір належним чином підписаний та оформлений також не був.

Отже, судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, на підтвердження наявності між сторонами договірних відносин шляхом укладення договору в будь-якій формі.

Будь-яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі «Призначення платежу», як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в тому числі, відповідачем суду не надано.

Крім того, відповідачем не подано доказів, які свідчили би про наявність достатніх правових підстав для утримання ним грошових коштів в розмірі 247 000,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь-яких доказів повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 247 000,00 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позов в частині вимог про стягнення 247 000,00 грн. безпідставно набутих коштів підлягає задоволенню судом.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення нарахованих на суму безпідставно набутих коштів процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ст., ст. 536, 1048 ЦК України, в розмірі 114 193,25 грн., інфляційних втрат в розмірі 78 717,30 грн. та 3 % річних в розмірі 17 124,76 грн., які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Стосовно позовних вимог в цій частині суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Для об`єктивного вирішення спору в цій частині позовних вимог суд має дати відповідь на питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів.

Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У спірних правовідносинах судом встановлено, що грошові кошти в сумі 247 000,00 грн. були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 18.02.2022, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 18.02.2022 початком періоду прострочення є 19.02.2022.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/21.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлені до стягнення 3 % річних в розмірі 17 124,76 грн., які розраховані за період з 01.03.2022 по 21.06.2024, та інфляційні втрати в розмірі 78 717,30 грн., які розраховані за період з березня 2022 року по травень 2024 року.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем повернення позивачу суми безпідставно отриманих грошових коштів, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 17 124,76 грн. 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі 78 717,30 грн.

Також позивачем на підставі ст. 536 ЦК України заявлені до стягнення відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 114 193,25 грн., які розраховані за період з 01.03.2022 по 21.06.2024 у розмірі облікової ставки НБУ.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Загальне правило щодо процентів, які позичальник має сплачувати за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), відображає презумпцію відплатності такого користування. За своєю правовою природою такі проценти є платою за користування позиковими коштами, яка з економічної точки зору постає як компенсація особі, якій боржник повинен ці кошти повернути, втраченої такою особою можливості отримати у відповідний період часу приріст, який би дало їй використання цієї суми грошей у майновому обороті.

З наведеного випливає, що проценти як плата за користування грошима (стаття 536 ЦК України), тобто «ціна грошей», підлягають сплаті на користь кредитора рівно за той період часу, протягом якого боржник цими коштами користується, тобто не повертає кредитору, причому правомірність такого користування в розглядуваному аспекті значення не має.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 536 ЦК України інше правило щодо періоду, за який підлягатимуть сплаті такі види процентів, може бути встановлено договором. Але якщо в договорі жодних спеціальних правил сторонами не встановлено (чи такий договір взагалі відсутній), то діє загальне правило: проценти в розумінні ст. 536 ЦК України нараховуються до моменту повернення суми грошей кредитору або до моменту припинення обов`язку такого повернення з інших підстав.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок відсотків за користування чужими грошовими коштами та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 114 193,25 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на тривале користування відповідачем грошовими коштами позивача без відповідної правової підстави для цього (починаючи з 19.02.2022), що призвело до знецінення цих коштів з огляду на інфляційні процеси в економіці, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача 247 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 114 193,25 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі ст. 536 України, 78 717,30 грн. інфляційних втрат та 17 124,76 грн. 3 % річних.

Відповідачем контррозрахунку відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних та інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення, суду не надано.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. 86 ГПК України)

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, відповідачем не спростовані належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Враховуючи вище наведене, позов задовольняється судом повністю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у даній справі, оскільки спір доведено до суду саме з його вини.

Стосовно витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, про які зазначено у позовній заяві, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За таких обставин, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

В позовній заяві позивачем зазначено лише попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, а саме позивачем зазначено, що попередньо (орієнтовно) сума судових витрат на правничу допомогу адвоката становить фіксовану суму 40 000,00 грн.

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи не надано відповідних документів.

У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не надано суду розрахунку витрат на правничу допомогу і з визначенням остаточної суми таких витрат, не подано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Також не подано доказів на підтвердження виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, підписаного акту виконаних робіт із детальним розшифруванням наданих послуг та їх вартості, також відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України унормовано, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В судовому засіданні 07.10.2024 в судових дебатах представником позивача усно заявлено суду, що докази понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані позивачем суду у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуджуються.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного підприємства «Покровське», с. Покровка Вознесенського району Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин», м. Оріхів Пологівського району Запорізької області про стягнення 457 035,31 грн. грошових коштів задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріхівський завод сільгоспмашин», (70502, Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Овчаренка, буд. 140, ідентифікаційний код юридичної особи 44464668) на користь Приватного підприємства «Покровське», (57054, Миколаївська область, Вознесенський район, с. Покровка, вул. Шевченка, буд. 14, кв. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 03765695) 247 000 (двісті сорок сім тисяч) 00 коп. безпідставно набутих коштів, 114 193 (сто чотирнадцять тисяч сто дев`яносто три) грн. 25 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 78 717 (сімдесят вісім тисяч сімсот сімнадцять) грн. 30 коп. інфляційних втрат, 17 124 (сімнадцять тисяч сто двадцять чотири) грн. 76 коп. 3 % річних та 6 855 (шість тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн. 53 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 11» жовтня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.