Рішення

від 09.10.2024 по справі 910/6164/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.10.2024Справа № 910/6164/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Служби зовнішньої розвідки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «Все для Дому»

про стягнення 113 955,27 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба зовнішньої розвідки України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «Все для Дому» (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій в розмірі 113 955, 27 грн, з яких 18 992,55 грн сума пені та 94 962,72 грн сума штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 17.08.2023 № 539/ВС щодо виконання робіт у встановлений графіком строк, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вказаному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 позовну заяву Служби зовнішньої розвідки України залишено без руху.

29.05.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

24.06.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив, що відповідач намагався отримати погодження працівників на допуск до об`єкту, однак позивач з невідомих причин відмовив у допуску на територію об`єкту ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Вказані перешкоди зі сторони позивача призвели до того, що відповідач не мав можливості забезпечити належну кількість працівників на об`єкті для вчасного виконання взятих на себе зобов`язань за умовами Договору.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на норми ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України.

05.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що замовник згідно пунктів 9.1., 13.3.1. Договору, зобов`язався надати виконавцю будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну та іншу документацію, прийняти і оплатити виконані роботи відповідно до умов Договору (пункти 13.3.1, 13.3.4.), а також згідно пункту 13.3.4. забезпечити допуск на територію Об`єкта працівників виконавця для виконання робіт по Договору на підставі наданих ним списків.

Водночас, порядок надання списків працівників сторони узгодили в розділі 20 Договору, відповідно до якого виконавець надає замовнику списки працівників згідно з Додатком 1 «Список працівників виконавця» та копії першої, другої та з штампом останньої реєстрації сторінок паспортів та згідно пункту 20.1. даного розділу, визначено право замовника відмовити окремим працівникам виконавця в доступі до своїх приміщень без будь-яких пояснень. В такому разі виконавець може надати список інших працівників.

Позивач зазначає про те, що укладаючи договір відповідач був обізнаний як із статусом позивача так і з тими обставинами, що позивач являється військовим формуванням, складовою сектору безпеки і оборони, об`єкти являються режимними із спеціальним порядком доступу та пропускним режимом, а тому порядок доступу на територію замовника також був угоджений сторонами під час укладення Договору, що засвідчений підписами сторін у договорі.

Також, позивач вказав на відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій у даній справі.

15.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

17.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

29.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

17.08.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо - торгівельна компанія «Все для Дому» (далі - виконавець) укладено Договір № 539/ВС, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов`язався за завданням замовника на свій ризик виконати та здати йому у встановлений Договором строк послуги з поточного ремонту будівлі спеціального призначення № 2 (інв. № 10322901) розташованої в м. Києві (ремонт технічного приміщення № 10) (далі - роботи).

Згідно з п. 1.2 договору склад та обсяги робіт з поточного ремонту, що доручаються до виконання виконавцю, визначені кошторисною документацією, яка є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що замовник зобов`язується надати виконавцю фронт робіт з поточного ремонту будівлі спеціального призначення № 2 (інв. № 10322901) розташованої в м. Києві (ремонт технічного приміщення № 010) (далі - Об`єкт), прийняти закінчені роботи на Об`єкті та оплатити їх.

Власником результату виконаних робіт по цьому Договору до їх передачі замовнику є виконавець. По завершенню робіт виконавець зобов`язується надати замовнику акт за формою КБ-2в (Акт приймання виконаних будівельних робіт) та форму КБ-З (Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат) (п. 1.4 договору).

Роботи за цим Договором здійснюються відповідно до кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 № 281 (далі - Настанова), та коду Національного класифікатора Єдиний закупівельний словник (СРV) ДК 021-2015, затвердженого наказом Мінекономрозвитку України від 23.12.2015 № 1749 - 45450000-6 «Інші завершальні будівельні роботи», КЕКВ 2260 (п. 1.5 договору).

Закупівля Послуг за цим Договором здійснюється у відповідності до підпункту 1 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, (зі змінами), без застосування процедури відкритих торгів та використання електронного каталогу, так як розголошення інформації під час дії правового режиму воєнного стану, яка буде оприлюднена в тендерній документації (відповідно до п. 28 зазначеної Постанови та статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі") несе загрозу національній безпеці та або громадській безпеці і порядку (п. 1.7 договору).

Згідно з п. 2.1 договору роботи за цим Договором виконуються не пізніше - 30.11.2023 року. У разі припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні до 30 листопада 2023, подальші правові відносин між Сторонами за даним Договором будуть врегульовані окремою додатковою Угодою.

Замовник може, у разі необхідності, прийняти рішення про уповільнення, зупинення або прискорення темпів виконання робіт, про що повідомляє виконавця протягом трьох про робочих днів з моменту виникнення таких обставин. Таке рішення замовника є підставою для укладання Сторонами додаткової угоди, в тому числі внесення змін до Договірної ціни тощо (п. 2.4 договору).

Договірна ціна цього Договору визначається на основі кошторису, що є невід`ємною частиною цього Договору, є твердою і складає 379 850 грн. 88 коп. (триста сімдесят дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 88 коп.), ПДВ не нараховується відповідно до чинного законодавства України (п. 3.1 договору).

Замовник і виконавець можуть переглянути Договірну ціну у випадках, якщо (п. 3.2 договору):

3.2.1. вступають в дію нові нормативно-правові документи в період виконання договірних робіт, які безпосередньо впливають на договірну ціну;

3.2.2. замовник змінює в процесі виконання робіт проектні рішення, погоджує виконання додаткових робіт, що викликає зміну обсягів робіт та договірної ціни;

3.2.3. виникають обставини непереборної сили (форс-мажорні) - надзвичайні обставини та події, які не можуть бути передбачені сторонами під час укладення цього Договору та які безпосередньо впливають на договірну ціну;

3.2.4. уповільнюються темпи або зупиняється виконання робіт за рішенням замовника якщо це зумовило додаткові витрати виконавця;

3.3. у разі потреби перегляду Договірної ціни (п. 3.1. цього Договору) виконавець зобов`язаний повідомити замовника не пізніше 3-х робочих днів з моменту виникнення обставин, які обумовили необхідність зміни цін. До повідомлення повинні бути додані належно оформлені документи, що обґрунтовують зміну ціни.

Замовник протягом п`яти робочих днів після отримання повідомлення про потребу зміни ціни надає письмову відповідь на підтвердження ціни або про відмову від продовження виконання цього договору.

Як встановлено п. 10.1 договору приймання-передача закінчених робіт проводиться згідно підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт та довідкою про виконання будівельних робіт та витрат (ф. №№ КБ-2в, КБ -3).

Фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету та відповідно до Графіку виконання та фінансування ремонтних робіт (додаток.№2) (п. 11.1 договору).

Пунктом 11.4 встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються протягом десяти робочих днів на підставі належним чином оформлених актів приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних робіт та витрати (ф. № К5-2в, КБ-3).

Виконавець визначає обсяги та вартість виконаних робіт та понесених витрат, що підлягають оплаті, та готує відповідні підтверджуючі документи (ф. №№ КБ-2в, КБ-3), розрахунки та подає їх для підписання замовнику.

Замовник зобов`язаний підписати подані виконавцем документи, що підтверджують виконання робіт понесення витрат, або обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом п`яти робочих днів з дня одержання.

У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за виконані роботи здійснюється моменту отримання замовником бюджетного призначення на фінансування робіт (п. 11.5 договору).

Як встановлено пунктом 13.1 договору виконавець зобов`язаний:

13.1.1 забезпечити виконання робіт у строки, встановлені договором;

13.1.2 забезпечити виконання робіт, якість яких відповідає державним стандартам, будівельним нормам, іншим нормативно- правовим актам та умовам цього Договору;

13.1.4. відшкодувати відповідно до законодавства та умов Договору завдані замовнику збитки;

13.1.5 у випадку порушення взятих на себе зобов`язань сплатити замовнику визначені умовами Договору штрафні санкції та у випадку вимоги, повернути замовнику відповідну частку сплачених ним виконавцю за Договором коштів.

Замовник зобов`язаний (п. 13.3 договору):

13.3.1. надати виконавцю будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну та іншу документацію;

13.3.2. сприяти виконавцю у виконанні робіт;

13.3.3.прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до умов цього договору;

13.3.4. забезпечити допуск на територію об`єкта працівників виконавця для виконання робіт по договору на підставі наданих списків;

13.4.2. відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість експлуатації Об`єкта та не можуть бути усунені виконавцем або третьою стороною;

13.4.3. Ініціювати внесення змін у цей Договір, вимагати його розірвання та відшкодування збитків, зумовлених порушенням виконавцем умов Договору;

13.5. Замовник має право з підстав передбачених пунктом 14.7 Договору розірвати цей Договір в односторонньому порядку шляхом направлення письмового повідомлення виконавця (цінним листом з описом вкладання). У такому випадку Договір вважається розірваним в односторонньому порядку без укладення додаткової угоди про розірвання Договору з моменту направлення письмового повідомлення.

Згідно п. 14.3 договору виконавець несе відповідальність за порушення зі своєї вини таких зобов`язань за договором і у таких сумах:

- у разі порушення строку виконання робіт за цим Договором з виконавця стягується пеня у розмірі 1 % договірної ціни цього Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) % вказаної ціни;

- у разі порушення умов зобов`язання щодо якості робіт з виконавця стягується штраф у розмірі 20 % договірної ціни цього Договору.

Відповідно до п. 14.4 договору сторони домовились, що розмір збитків, а також неустойки, які підлягають відшкодуванню замовником за несвоєчасність грошових розрахунків за цим Договором не може бути більшим за суму заборгованості скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення).

Також сторони у відповідності до статті 231 Господарського кодексу України встановили для замовника іншій розмір відсотків за порушення зобов`язань саме: 0 % (нуль відсотків).

У разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) виконавцем взятих на себе зобов`язань за договором, останній зобов`язується платити на користь замовника штраф у розмірі двадцяти п`яти відсотків від договірної ціни цього договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розірвання Договору (п. 14.7. договору).

Як встановлено п. 15.3 договору замовник має право ініціювати розірвання цього договору якщо виконавця визнано банкрутом або виконавець за своєї вини: допустив відставання темпів виконання робіт; виконав роботи з істотними недоліками і не забезпечив їх усунення у визначений замовником строк; допустив недоліки (дефекти), які виключають можливість використання об`єкта за призначенням та не можуть бути усунені виконавцем.

У разі якщо рішення про розірвання Договору приймається відповідно до умов пунктів 15.3 та 15.4, Договір вважається розірваним після узгодження цього питання сторонами, шляхом укладення Додаткової угоди (п. 15.5. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє щодо бюджетних зобов`язань до 31 грудня 2023 року, щодо виконання інших зобов`язань - до повного їх виконання (п. 16.1 договору).

Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п. 16.2. договору).

Виконавець надає замовнику списки працівників згідно з Додатком 1 «Список працівників Виконавця» та копії першої, другої та з штампом останньої реєстрації сторінок паспортів.

Замовник може відмовити окремим працівникам виконавця в доступі до своїх приміщень без будь-яких пояснень. В такому разі виконавець може надати список інших працівників (п. 20.1 договору).

Позивачем та відповідачем підписаний Додаток № 2 до договору «Графік виконання та фінансування робіт», згідно якого сторони визначили граничний термін виконання робіт - до 30.11.2023 року, розмір фінансування 379 850, 88 грн.

Позивач звертався до відповідача з листами від 08.11.2023 № 18/4/1471 ВС/Б щодо не своєчасного виконання робіт виконавцем та за вих. № 16/4/3217 - ВС від 05.12.2023 з повідомленням про розірвання Договору в односторонньому порядку разом з додатковою угодою № 1 від 12.12.2023 про розірвання Договору № 539/ВС від 17.08.2023, умовами якої передбачено вважати Договір від 17.08.2023 № 539/ВС розірваним в односторонньому порядку з 05.12.2023 року.

Крім того, позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 05.01.2024 про сплату штафних санкцій у розмірі 113 955, 27 грн (докази надсилання наявні в матеріалах справи).

Відповідач відповідь на претензію позивача не надав, заборгованість не сплатив.

В матеріалах справи міститься лист відповідача від 29.11.2023 №2/0308л, яким останній просив позивача розірвати договір № 539/ВС від 17.08.2023, у зв`язку з тривалими перевірками персоналу та мобілізацією частини працівників до лав ЗСУ, також відповідач просив позивача прийняти фактично виконані роботи.

У зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором із виконання робіт у визначених обсягах та у погоджений строк, а також несплату штрафних санкцій за таке порушення на відповідні вимоги позивача, останній звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - торгівельна компанія «Все для Дому» пеню у розмірі 18 992, 55 грн та штраф у розмірі 94 962, 72 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Суд встановив, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

Частиною 1 ст. 850 ЦК України визначено, що замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Згідно зі ст. 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Як встановлено судом, сторони у Договорі погодили виконання робіт на суму 379 850, 88 грн, обсяг яких визначено у Дефектному акті, який є додатком № 3 до Договору.

Доказів виконання відповідачем робіт на суму 379 850, 88 грн матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

В той же час, із листа відповідача, який було адресовано позивачу вбачається, що відповідач не заперечував того, що ним не виконано робіт за Договором. Натомість, посилався на наявність обставин, що перешкоджали йому у виконанні робіт.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Пунктом 17.1. Договору погоджено, що сторони домовились, що у разі виникнення форс - мажорних обставини (обставин непереборної сили, надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань сторонами), а саме: війни, воєнних дій, блокади, ембарго, міжнародних санкцій, валютних обмежень, пожежі, повені, інших явищ природних катаклізмів, іншого стихійного лиха, дій держави та інших обставин, що безпосередньо вплинули (впливають) на виконання сторонами своїх зобов`язань і не дозволяють сторонам виконати зобов`язання, сторони звільняються від відповідальності на період дії даних обставин.

Настання обставин непереборної сили (форс - мажорних обставин) продовжує строк виконання зобов`язання за цим договором на період дії вказаних обставин.

Достатнім доказом факту наявності та строку дії обставин непереборної сили (форс - мажорних обставин) є документ, виданий Торгово - промисловою палатою України або уповноваженою нею регіональною торгово - промисловою палатою, що діє відповідно до чинного законодавства (п. 17.2. договору).

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було дотримано вимог Договору та законодавства щодо надання належного документу, який би підтверджував неможливість виконання зобов`язань за укладеним із позивачем Договором, а саме сертифікату Торгово-Промислової палати України (її регіональних органів).

У листі від 29.11.2023 № 2/0308л відповідач лише зазначає про тривалі перевірки персоналу та мобілізацію його працівників до лав ЗСУ.

При цьому, суд враховує, що Договір укладено між сторонами під час дії воєнного стану та, відповідно, у цей час відповідачем взято на себе зобов`язання із виконання робіт у строк до 30.11.2023, тобто, останній при укладенні Договору оцінював свої можливості щодо виконання робіт саме у зазначений строк.

Отже, суд не вбачає настання у даних правовідносинах між сторонами обставин непереборної сили, які об`єктивно унеможливили виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором у встановлені строки.

Інші обґрунтування неможливості належного та своєчасного виконання своїх зобов`язань за Договором, викладені відповідачем у листі від 29.11.2023 № 2/0308л, суд вважає необґрунтованими.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження обставин недопущення позивачем працівників відповідача на об`єкт для виконання робіт.

Отже, наведені вище обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач такого принципу добросовісності не дотримався, фактично відмовившись від виконання решти робіт за Договором у передбачений строк.

Жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-77 ГПК України на підтвердження викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву обставин неможливості належного виконання зобов`язань за Договором матеріали справи не містять.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, що є підставою для застосування до нього відповідальності за таке порушення.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктом 14.7 договору встановлено, що у разі одностороннього розірвання договору з підстав невиконання (відмови від виконання) виконавцем взятих на себе зобов`язань за договором, останній зобов`язується платити на користь замовника штраф у розмірі двадцяти п`яти відсотків від договірної ціни цього договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розірвання Договору.

Суд встановив, що позивач, у зв`язку з невиконанням відповідачем в обсязі і в строки робіт за Договором, листом від 05.12.2023 № 16/4/3217 - ВС повідомив про розірвання договору.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що відповідач не оскаржував такого розірвання, оскільки в листі від 29.11.2023 №2/0308л сам просив розірвати договір.

Будь-яких доказів визнання вказаного одностороннього правочину недійсним або доказів того, що між сторонами продовжують існувати правовідносини за Договором, матеріали справи не містять.

Отже, з урахуванням погоджених сторонами в пунктах 13.4.3, 13.5, 14.7 умов договору, суд дійшов висновку, що даний правочин є розірваним між сторонами з 05.12.2023.

Відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Перевіривши розрахунок штрафу та пені за порушення відповідачем умов Договору, суд встановив, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір пені 18 992, 55 грн та штраф 94 962, 72 грн є обґрунтованим та арифметично правильним.

Суд зазначає, що вибір способу захисту порушеного права та виду штрафної санкції, яка підлягає стягненню з відповідача, є виключним правом позивача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на норми ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, про що суд зазначає наступне.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

До відзиву на позовну заяві відповідач не надав доказів та не обґрунтував підстав для звільнення від нарахування штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі.

З огляду на викладене, підстави для зменшення пені та штрафу у даному випадку відсутні.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, враховуючи встановлені при розгляді даної справи обставини, які відповідачем не було спростовано, як і не надано доказів належного виконання ним зобов`язань за Договором або належних доказів неможливості такого виконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Служби зовнішньої розвідки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - торгівельна компанія «Все для Дому» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 113 955, 27 грн за порушення умов Договору підлягають задоволенню в повному обсязі.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного спірного питання і суд, у свою чергу, не повинен чинити правових чи практичних перешкод для реалізації цього права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Служби зовнішньої розвідки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - торгівельна компанія «Все для Дому» про стягнення штрафних санкцій в розмірі 113 955, 27 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «Все для Дому» (адреса: 03169, місто Київ, вулиця Територіальної оборони, будинок 94; код ЄДРПОУ 45107736) на користь Служби зовнішньої розвідки України (адреса: 04107, місто Київ, вулиця Нагірна, 24/1; код ЄДРПОУ 33240845) суму штрафних санкцій у розмірі 113 955 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 27 коп, з яких: пеня у розмірі 18 992 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн 55 коп, штраф у розмірі 94 962 (дев`яносто чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 72 коп, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім грн) 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складно та підписано: 09.10.2024.

Суддя М.Є.Літвінова