Рішення

від 01.10.2024 по справі 916/1202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа № 916/1202/24Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815),

до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ),

про витребування майна.

За участю представників сторін:

від позивача адвокат Лісецька Н.В., ордер серія ВН № 1344977;

від відповідача Коршак Д.В., самопредставництво.

Обставини справи.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про витребування дизельного палива в кількості 6791 кг вартістю 317967,52 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 справу № 916/1202/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 25.03.2024 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1202/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.04.2024 о 10:20 год.

16 квітня 2024 року до суду від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування вказаного відзиву відповідач зазначає, що до Регіональної філії Одеська залізниця АТ Українська залізниця звернулося ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 08.03.2022 № 669 щодо вирішення питання про надання допомоги у вигляді дизельного пального для Військової частини НОМЕР_1 в кількості 8104 л. (6791 кг.).

Відповідачем було зазначено суду, що на лист від 24.01.2023 № ТЧ-1-07/90 ІНФОРМАЦІЯ_2 була надана відповідь від 03.02.2023 № 3/10/3-287, де зазначено, що Південне Одеське територіальне управління не заперечує щодо вилучення військовими частинами 3012 та 3014 Національної гвардії України дизельного палива.

Посилаючись на листування між сторонами, відповідачем було зазначено, що усі вимоги позивача були виконані в повному обсязі. Позивач погодився саме на запропоновані ним же варіанти вирішення питання урегулювання передачі на потреби військової частини НОМЕР_1 дизельного палива шляхом вилучення.

Крім того, позивач не надав реєстраційних документів, щодо свого правового статусу, виду діяльності та виду власності.

При оформленні відповідних документів, а саме акту приймання-передачі, акту про примусове відчуження або вилучення майна від 26.06.2023, складено акт встановленої форми відповідно Постанови КМУ від 31.10.2012, як цього саме вимагає норма Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, де чітко зазначено, здійснено вилучення майна, а також зазначена його вартість на дату передачі. Керівництвом регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця було запропоновано саме видання наказу та складання акту щодо вилучення майна, оскільки попередньо пальне було взагалі передане на потреби військової частини НОМЕР_1 , як безкоштовна допомога.

Посилаючись на ч. 2 ст. 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", абзац 16 статті 1 Закону України Про оборону України та на Постанову Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 181-р Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, відповідачем було зазначено суду, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна виданий у відповідності до вимог чинного законодавства, який до речі не оспорюється позивачем, а, відповідно, визнається.

Вказаний відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

22 квітня 2024 року до суду від позивача у справі надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що висновок відповідача про те, що Керівництвом регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця було запропоновано саме видання наказу та складання акту щодо вилучення майна не відповідає обставинам справи та зауважено, що відповідач, який є військовим формуванням з правоохоронними функціями зобов`язаний виконувати вимоги Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

За поясненнями позивача, Наказ від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна виданий з порушенням вимог Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є протиправним, незважаючи на будь-яке яке листування, що передувало його видачі.

Також позивачем було зазначено суду, що Статут не передбачає можливості безоплатної передачі майна Акціонерного товариства Українська залізниця іншим юридичним особам чи громадянам та Порядок розпорядження майном акціонерного товариства Українська залізниця, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 22.11.2017 № 1054, також не передбачає можливості безоплатної передачі майна акціонерного товариства Українська залізниця.

Відповідач не надав позивачу, а також не надає до суду копію акту оцінки та оприбуткування від 09.03.2022 № 1, що не дає змоги позивачу та суду встановити чи є правомірною оцінка майна, яка була здійснена відповідачем.

Також позивачем було зазначено, що висновок відповідача про визнання позивачем наказу № 85 від 28.02.2023 Про примусове відчуження або вилучення майна правомірним - є помилковим.

Вказану відповідь на відзив суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 23.04.2024 судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 07.05.2024 о 09:40 год.

24 квітня 2024 року до суду від відповідача у справі надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В обґрунтування вказаних заперечень відповідач зазначає, що позивач не надав реєстраційних документів, щодо свого правового статусу, виду діяльності та виду власності при оформленні відповідних документів, а саме акту приймання-передачі, акту про примусове відчуження або вилучення майна, складено акт встановленої форми відповідно Постанови КМУ від 31.10.2012, як цього саме вимагає норма Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», де чітко зазначено, здійснено вилучення майна, а також зазначена його вартість на дату передачі. Керівництвом регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» було запропоновано саме видання наказу та складання акту щодо вилучення майна, оскільки попередньо пальне було взагалі передане на потреби військової частини НОМЕР_1 , як безкоштовна допомога.

Відповідач наголошує, що відповідно ч. 3 статті 3 зазначеного закону - Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна. Крім того, законодавством взагалі не передбачено збільшення або зменшення вартості відчуженого майна чи вилученого майна.

Також, як би навіть було проведено відчуження зазначеного майна, а не вилучення, то питання щодо його відшкодування можливо було б порушити лише після скасування правового режиму воєнного стану, відповідно до порядку встановленому чинним законодавством України, а ні як не раніше. правовий режим воєнного стану не скасований станом на момент подання позовної заяви, а отже у позивача відсутні підстави для звернення до суду щодо повернення чи відшкодування відчуженого майна.

Вказані заперечення відповідача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 07.05.2024 судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12:40 год. 21.05.2024.

07 травня 2024 року до суду від відповідача у справі надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

21 травня 2024 року до суду від відповідача у справі надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.05.2024 суд, протокольною ухвалою відмовив відповідачу у задоволені клопотання (вх. №20357/24 від 21.05.2024) про відкладення (перенесення) розгляду справи.

Ухвалою суду від 21.05.2024 закрито підготовче провадження у справі № 916/1202/24, призначено справу до судового розгляду по суті на 18.06.2024 о 16:10 год. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 18.06.2024 о 16:10 год.

У судовому засіданні 18.06.2024 судом було оголошено протокольну ухвалу про перерву у засіданні суду до 14:10 год. 03.09.2024. Розгляд справи № 916/1202/24 по суті постановлено здійснити впродовж розумного строку, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

03 вересня 2024 року судове засідання не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 03.09.2024 призначено судове засідання з розгляд справи по суті на 01.10.2024 о 15:10 год. Повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі призначене на 15:10 год. 01.10.2024.

Представник позивача у судовому засідання 01.10.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засідання 01.10.2024 позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі, з підстав викладених у заявах по суті справи.

У судовому засіданні 01.10.2024 після повернення з нарадчої кімнати судом відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено представників сторін про орієнтовний час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану до Регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця звернулося ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 08.03.2022 № 669 щодо вирішення питання про надання допомоги у вигляді дизельного пального для Військової частини НОМЕР_3 в кількості 8093 л.; для Військової частини НОМЕР_1 в кількості 8104 л.

09 березня 2022 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) було отримано від Акціонерного товариства Українська залізниця (надалі позивач), а саме від виробничого підрозділу служби локомотивного господарства Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця дизельне паливо у кількості 6791 кг. (8104 л.).

Зазначений факт підтверджуються Актом приймання-передачі матеріальних цінностей за № 17, який підписано командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (надалі відповідач) та Виробничим підрозділом Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця.

Позивачем було пояснено суду, що на момент передачі вищезазначеного майна відповідачу, останнє знаходилось у власності позивача.

Позивач звертався з листами щодо вирішення питання стосовно повернення дизельного палива у кількості 6791 кг. (8104 л.) або оформлення актів про примусове відчуження майна: лист від 23.09.2022 № ТЧ-1-07/867 до відповідача частини 3014, лист від 24.01.2023 № ТЧ-1-07/90 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На лист від 24.01.2023 № ТЧ-1-07/90 ІНФОРМАЦІЯ_2 була надана відповідь листом від 03.02.2023 № 3/10/3-287, в якому зазначено, що Південне Одеське територіальне управління не заперечує щодо вилучення військовими частинами 3012 та 3014 Національної гвардії України дизельного палива.

13 лютого 2023 року позивач звернувся до відповідача з листом № ТЧ-1-07/174 щодо надання наказу про вилучення майна.

Позивач зазначив, що відповідачем видано наказ від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна відповідно до якого з метою забезпечення потреб Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) в умовах правового режиму воєнного стану наказано здійснити вилучення майна, яке перебувало на обліку у виробничого підрозділу Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця та було фактично отримано військової частиною згідно акту приймання-передачі від 09.03.2022 № 17, а саме дизельне паливо у кількості 6791 кг.

Згідно наказу від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна, 26.06.2023 було складено акт про примусове відчуження або вилучення майна відповідно до якого відповідачем на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану здійснено вилучення на користь Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 майна дизельне паливо в кількості 6791 кг. (надалі - Майно), власником якого є виробничий підрозділ Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Укрзалізниця. В акті зазначено: оцінку майна проведено комісією Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за справедливою вартістю на дату вилучення. Вартість вилученого дизельного палива складає 199472,04 грн.

Посилаючись на ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану, ч. 1 ст. 1, ч. 3 ст. 3 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, позивачем було зазначено суду, що в даному випадку майно позивача було вилучено всупереч встановленого Законом України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану порядку на підставі незаконного наказу відповідача від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна (т. 1, а.с. 38-39).

Позивачем було зазначено суду, що майно позивача не могло бути предметом примусового вилучення відповідно до процедури, передбаченої Законом України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Посилаючись на ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, а також зазначаючи суду, що 27.11.2018 проведено державну реєстрацію Статуту акціонерного товариства Українська залізниця у новій редакції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання діяльності акціонерного товариства Українська залізниця від 30.10.2018 № 938 (далі Статут), у наслідок чого найменування Публічне акціонерне товариство Українська залізниця змінене на Акціонерне товариство Українська залізниця, позивачем було зауважено, що Акціонерне товариство Українська залізниця, відповідно до положень Статуту є юридичною особою приватного права, а майно, передане до статутного капіталу та майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством, є його приватною власністю.

За посиланням позивача, вилучення майна передбачає позбавлення права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Позивач зазначає, що вилучене майно (дизельне паливо в кількості 6791 кг.) не передавалося позивачу у володіння на праві господарського відання або оперативного управління, а було набуте ним під час здійснення господарської діяльності (є приватною власністю позивача) та не є індивідуально визначеним майном, тому вилучення майна є протиправним.

Посилаючись на частини 1, 2 ст. 4 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, позивачем було зазначено суду, що Наказ від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна не був погоджений відповідною державною адміністрацією.

За посиланням позивача, відповідач, видаючи наказ про примусове вилучення у позивача Майна, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, і тому примусове вилучення у позивача Майна за таким наказом відбулося з порушенням встановленої Законом України Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану процедури.

Також було зауважено позивачем, що він не звертається до суду з вимогами щодо визнання противоправним та скасування наказу відповідача № 85 від 28.02.2023 Про примусове відчуження або вилучення майна враховуючи практику Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, з огляду на незаконність примусового вилучення відповідачем у позивача майна за наказом від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна та актом про примусове відчуження або вилучення майна, а також той факт що жодних правочинів, направлених на набуття відповідачем майна за рахунок позивача сторонами не вчинялось, інші підстави набуття відповідачем Майна, визначені ст. 11 ЦК України відсутні, позивач вважає, що майно, було набуте відповідачем без достатньої правової підстави.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на положення ст. 1212 та ст. 1213 Цивільного кодексу України, стверджуючи, що відповідно до бухгалтерської довідки позивача, станом на момент звернення з відповідним позовом до суду, вартість набутого відповідачем майна дизельного палива у кількості 6,791 т. (6791 кг.) становить 317967,52 грн. Таким чином, відповідачем безпідставно набуте майно позивача, а саме дизельне паливо в кількості 6791 кг., вартістю 317967,52 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указами Президента України дія воєнного стану продовжена.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. п. 4 ч.1 ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 15 Закону України Про правовий режим воєнного стану начальник військової адміністрації видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості; вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Відповідно до Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, встановлено примусове відчуження майна та вилучення майна.

Вилучення майна передбачає - позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, яке здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Як встановлено судом, 08.03.2022 листом № 669 Південне територіальне управління Національної гвардії України звернулось до позивача щодо вирішення питання про надання допомоги у вигляді дизельного пального для Військової частини НОМЕР_3 в кількості 8093 л. та для Військової частини НОМЕР_1 в кількості 8104 л. (т. 1, а.с. 37).

Відповідно до Акту приймання-передачі матеріальних цінностей за № 17, який підписано між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) і Виробничим підрозділом Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Українська залізниця, відповідачем 09.03.2022 було отримано дизельне паливо у кількості 6791 кг. (8104 л.) (т.1, а.с. 22).

Листом від 23.09.2022 № ТЧ-1-07/867 позивач звернувся до відповідача стосовно вирішення питання щодо підпису актів про примусове відчуження (т.1, а.с. 33).

Листом від 24.01.2023 № ТЧ-1-07/90 позивач звернувся до відповідача щодо вирішення питання щодо або примусового відчуження 13579 кг. дизельного палива з повним відшкодуванням його вартості, або повернення його у майбутньому на баланс АТ Укрзалізниця, або примусового вилучення без відшкодування вартості даної кількості дизельного палива. (т.1, а.с. 19-20).

На лист від 24.01.2023 № ТЧ-1-07/90 відповідачем була надана відповідь листом від 03.02.2023 № 3/10/3-287, в якому зазначено, що Південне Одеське територіальне управління не заперечує щодо вилучення військовими частинами 3012 та 3014 Національної гвардії України дизельного палива ( т.1, а.с. 35).

Судом встановлено, що 13.02.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № ТЧ-1-07/174 щодо надання наказу про вилучення майна. (т.1, а.с. 36).

28 лютого 2023 року командиром Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України видано Наказ № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна здійснено вилучення майна відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України від 17.05.2022 № 4765 Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму чи воєнного чи надзвичайного стану, яке перебувало на обліку виробничого підрозділу Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та було фактично отримано військової частиною згідно акту приймання-передачі від 09.03.2022 № 17, а саме дизельне паливо у кількості 6791 кг. з метою забезпечення виконання військовою частиною службово-бойових завдань (т.1, а.с. 31-32).

Згідно наказу від 28.02.2023 № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна, 26.06.2023 було складено Акт про примусове відчуження або вилучення майна (т.1, а.с. 28-29), відповідно до якого відповідачем на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану здійснено вилучення на користь Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 майна дизельне паливо в кількості 6791 кг., власником якого є виробничий підрозділ Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Укрзалізниця. В акті зазначено: оцінку майна проведено комісією Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за справедливою вартістю на дату вилучення. Вартість вилученого дизельного палива складає 199472,04 грн.

Поряд зі встановленими вище обставинами, судом встановлено таке.

Акціонерне товариство Укрзалізниця утворене відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 цієї Постанови.

Акціонерне товариство Укрзалізниця діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1094) і відповідно до вказаного статуту, АТ УКРЗАЛІЗНИЦЯ є юридичною особою, тип приватне акціонерне товариство.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 № 917/1212/21 зазначено, що відповідно до частини 5 статті 22 ГК України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.

За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України Про господарські товариства товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.

Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами ЦК України, ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.

Частина 3 статті 145 ГК України передбачає, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

Згідно із частиною 5 статті 18 Закону України Про приватизацію державного майна, при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

Водночас, акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України Про управління об`єктами державної власності (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону).

Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 № 917/1212/21 викладено правову позицію та визначено, що державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Статтею 2 Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" закріплено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Статтею 3 Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" встановлено, що з дня прийняття рішення Кабінету Міністрів України про утворення Товариства до державної реєстрації Товариства Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств.

Наразі є встановленим факт утворення Акціонерного товариства Українська залізниця за постановою Кабінету Міністрів України № 200 та належність до сфери управління Кабінету Міністрів України (висновок Верховного Суду у постанові від 17.06.2024 у справі № 380/1158/23).

За Акціонерним товариством Українська залізниця закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане їй відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження таким майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом (пункт 22 Статуту Акціонерного товариства Українська залізниця).

Пунктом 34 Статуту Акціонерного товариства Українська залізниця встановлено, що товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи фізичним особам, крім випадків, передбачених законом. Розпорядження майном товариства, зокрема шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством, з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом.

З урахуванням викладеного та зазначеного, суд приходить до висновку, що позивач не наділений законодавством та відповідним статутом Акціонерного товариства Українська залізниця повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження державного майна, у зв`язку з чим суд погоджується із доводами позивача та приходить до висновку що у Акціонерного товариства Українська залізниця відсутні правові повноваження щодо добровільного відчуження (передачі) державного майна.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

У частині 2 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" законодавець уточнює, що термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

Статтею 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації.

Частина 1 статті 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" встановлено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Аналогічне визначення військовому командування, викладеному у частині 1 статті 3 "Про правовий режим воєнного стану", відображено у статті 1 Закону України Про оборону України.

Правова конструкція статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" наділяє військове командування повноваженнями (в межах, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в України) видавати обов`язкові до виконання накази (директиви) з питань забезпечення оборони (громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану), у той же час, правова конструкція статті 4 (перший двох частин) Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" чітко визначає, що вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконання заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, втім у разі проведення у відповідній місцевості бойових дій рішення військового командування не потребує погодження одним із перелічених органів.

Як з`ясовано судом, матеріали справи не містять доказів, що Наказ № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна від 28.02.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України було погоджено, відповідно, з районною, обласною державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, як то вимагається чинним законодавством України.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2024 № 910/10009/22 викладено таку правову позицію.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 р. (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).

Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia суд знає закони (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).

Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

На спростування доводів та заперечень відповідача, які були зазначені ним у заявах по суті справи, суд зазначає, що звернення із вимогою про визнання протиправним та скасування Наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Також судом враховано, що наразі Наказ № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна від 28.02.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, судом встановлено, що відповідачем відповідно до Наказу № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна від 28.02.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснено вилучення дизельного палива в кількості 6791 кг., власником якого є виробничий підрозділ Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Укрзалізниця, та за час розгляду справи судом встановлені обставини щодо відсутності правових підстав для здійснення таких дій, в тому числі, що у Акціонерного товариства Українська залізниця відсутні правові повноваження щодо добровільного відчуження (передачі) державного майна, також судом було надано оцінку Наказу № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна від 28.02.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, тобто майно було набуто відповідачем без правової підстави.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про обов`язок відповідача щодо повернення отриманого майна позивачу.

Посилаючись на положення ст. 1213 Цивільного кодексу України, а також надаючи бухгалтерську довідку виробничого підрозділу Локомотивне депо Одеса-Сортувальна регіональної філії Одеська залізниця акціонерного товариства Укрзалізниця від 13.03.2024 № ТЧ-1-15/145, позивачем було визначено, що станом на 01.03.2024 вартість дизельного палива за 1 тону у розмірі 46821,9001 грн та зазначено, що сума дизельного палива в кількості 6,791 тон становить 317967,52 грн.

В свою чергу, відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, виходячи з положень ст. 1213 ЦК України відшкодування вартості майна, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна, відбувається лише у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно.

Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог про визначення вартості витребуваного дизельного палива, оскільки першочергово підлягає виконанню обов`язок щодо повернення безпідставно набутого майна в натурі, а у разі неможливості такого повернення може бути відшкодована його вартість.

Доказів неможливості повернення такого майна до суду не надано, а тому позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають частковому задоволенню без визначення вартості витребуваного майна.

На спростування доводів та заперечень відповідача, які були зазначені ним у заявах по суті справи, суд зазначає, що звернення із вимогою про визнання протиправним та скасування Наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

Також судом враховано, що наразі Наказ № 85 Про примусове відчуження або вилучення майна від 28.02.2023 командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію.

Решта доводів відповідача, викладених ним у заявах по суті справи, в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування своєї правової позиції по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для часткового задоволення позову.

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Витребувати від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) дизельне паливо в кількості 6791,00 кілограм.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; код ЄДРПОУ 40075815) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3815,61 грн.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 10 жовтня 2024 р.

Суддя Нікітенко С.В.