U
РІШЕННЯ
Іменем України
11 жовтня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/654/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,
вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300, в інтересах держави в особі
позивача: Менської міської ради,
код ЄДРПОУ 04061777, вул. Героїв АТО, 6, м. Мена, Корюківський район, Чернігівська область, 15600
до відповідача: Приватного підприємства «Міжрайпаливо»,
код ЄДРПОУ 34452661, вул. Реміснича (колишня Комсомольська), 10, м. Чернігів, 14000
Предмет спору: про стягнення 1 016 728,81 грн,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
не викликались,
ВСТАНОВИВ:
Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Менської міської ради звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Міжрайпаливо», у якому прокурор просить суд стягнути з відповідача 1 016 728,81 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 22 600 кв. м без правовстановлюючих документів.
Процесуальні дії у справі.
У зв`язку з недодержанням прокурором вимог ст. 162, 164 ГПК України, ухвалою суду від 22.07.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків.
05.08.2024 від прокурора до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з доданими до неї документами.
Також 07.08.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 12.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.08.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у задоволенні якого відмовлено ухвалою суду від 21.08.2024.
27.08.2024 відповідач у підсистемі «Електронний суд» сформував відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, які отримані судом 28.08.2024.
04.09.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про визнання поважними причини неподання відповідачем у встановлений строк доказу, а саме: копії рішення Менської районної ради двадцять першого скликання від 21 квітня 1994 року «Про затвердження меж та площ земельних ділянок організацій, підприємств та установ району», встановлення додаткового строку для його подання та долучення зазначеного доказу до матеріалів справи.
02.09.2024 прокурор направив до суду відповідь на відзив, яка отримана судом 05.09.2024.
16.09.2024 відповідач подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
17.09.2024 відповідач подав до суду заперечення.
Щодо поданих учасниками справи заяв по суті.
Суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача на позов та відповідь прокурора на цей відзив як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.
У поданих запереченнях відповідач просить визнати поважними причини неподання їх у встановлений судом строк та поновити його.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що 04.09.2024 прокурор надіслав відповідь на відзив засобами поштового зв`язку на адресу: вул. Реміснича, 10, м. Чернігів, проте вона була невручена йому та повернута відправнику 05.09.2024 з відміткою відділення поштового зв`язку «відсутність адресата за вказаною адресою». Проте у січні 2024 року відповідач звертався до філії ЧД ПАТ «Укрпошта» із заявою про переадресацію поштової кореспонденції, яка направляється йому на адресу: АДРЕСА_1 , на іншу адресу АДРЕСА_2 . Відповідач вважає, що він не отримав відповідь на відзив з незалежних від нього причин, а саме внаслідок порушення працівниками Укрпошти Порядку пересилання відправлень та Правил надання послуг поштового зв`язку, у тому числі недотримання строків зберігання поштового відправлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 167 ГПК України заперечення подається в строк, встановлений судом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).
Суд визнав поважними причини неподання відповідачем заперечень, задовольнив клопотання відповідача про поновлення строку на їх подання, долучив заперечення до матеріалів справи, а спір вирішується з їх урахуванням.
Щодо клопотання відповідача про визнання поважними причини неподання у встановлений строк доказу та долучення його до матеріалів справи.
Відповідач просить долучити до матеріалів справи копію рішення Менської районної ради двадцять першого скликання від 21 квітня 1994 року «Про затвердження меж та площ земельних ділянок організацій, підприємств та установ району» та зазначає, що вказаний доказ отриманий лише 02.09.2024 у відповідь на адвокатський запит, а тому не міг бути поданий разом з відзивом на позов.
За приписами ч. 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У відзиві відповідач зазначив про надіслання адвокатського запиту та неотримання відповіді на нього станом на дату подання цієї заяви по суті, а відтак і про неможливість подання доказу у встановлений строк.
Суд прийняв до розгляду копію рішення Менської районної ради від 21 квітня 1994 року, оскільки відповідач обґрунтував неможливість його подання разом з відзивом на позов.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомості - комплекс нежитлових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , не оформив права користування земельною ділянкою площею 2,26 га, на якій розташовані ці об`єкти нерухомості. Оскільки відповідач у період з 03.04.2021 по 02.04.2024 фактично користувався спірною земельною ділянкою, але не сплачував кошти за таке користування, прокурор на підставі ст. 1212, 1214 ЦК України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за вказаний період у сумі 1 016 728,81 грн.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, враховуючи наступне:
- земельна ділянка загальною площею 2,26 га на підставі рішення Менської районної ради від 21 квітня 1994 року була передана в постійне користування Менській паливній базі обласного державного комунального паливного підприємства «Облпаливо» та надалі в результаті приватизації перейшла до Відкритого акціонерного товариства «Чернігівоблпаливо». Як під час набуття ПП «Міжрайпаливо» у власність комплексу нежитлових будівель (07.02.2007), так і на час реєстрації права власності на вказані будівлі (11.06.2007) одночасний перехід права власності (користування) на земельну ділянку не був законодавчо закріплений, а тому земельна ділянка загальною площею 2,26 га, розташована за адресою: вул. Шевченка, 93, м. Мена, залишилася на праві постійного користування у Менській паливній базі обласного державного комунального підприємства «Облпаливо» та не передавалася у користування відповідачу у будь-який спосіб;
- ані прокурором, ані позивачем не надано належних та допустимих доказів, що Менською міською радою приймалося рішення про затвердження технічної документації нормативної грошової оцінки земельної ділянки за адресою: м. Мена, вул. Шевченка, 93 з цільовим призначенням 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» у період з 2021 по 2023 роки;
- прокурором не доведено, що в період з 2021 по 2023 роки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Мена, вул. Шевченка, 93, була затверджена та становила 187,45 грн за 1 кв.м, а тому розрахунок орендної плати мав бути проведений з урахуванням особливостей, визначених пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, а саме розмір орендної плати для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
- за перерахунком відповідача загальна сума орендної плати за використання ПП «Міжрайпаливо» земельної ділянки комунальної власності Менської міської ради без правовстановлюючих документів на території Менської міської територіальної громади за період з 03 квітня 2021 року по 02 квітня 2024 року (за винятком 2022 року) має становити 91369,07 грн.
Прокурор у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, з огляду на наступне:
- 28.12.2012 припинено юридичну особу, створену в результаті приватизації ВАТ «Чернігівоблпаливо» внаслідок визнання її банкрутом; відомості про правонаступників відсутні. Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ПП «Міжрайпаливо» як власник такого майна стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою. Отже, у спірний період земельна ділянка не перебувала у постійному користуванні ВАТ «Чернігівоблпаливо», а перебувала у користуванні відповідача;
- листами від 20.03.2024 та від 02.07.2024 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області повідомило, що законодавчими актами, які регулюють проведення грошової оцінки земель, не передбачено визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок за минулі роки. Розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за спірний період визначено з урахуванням її розміру станом на 01.01.2024.
- відповідач не надав доказів, які б підтверджували неможливість здійснення підприємницької діяльності на території Менської територіальної громади та неможливість використання земельної ділянки площею 2,26 га у 2022 році, оскільки вказана територія перебувала в окупації лише з 24.02.2022 по 03.04.2022.
У своїх запереченнях відповідач зазначає, що:
- право постійного користування ВАТ «Чернігівоблпаливо» спірною земельною ділянкою було припинено лише 25.04.2024 на підставі рішення Менської міської ради;
- використання нормативної грошової оцінки, визначеної станом на 01.01.2024, для проведення розрахунку розміру безпідставно збережених коштів є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства;
- нарахування у 2022 році орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності на території Черінгівської області є неправомірним, враховуючи положення підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.
Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Рішенням Менської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 21.04.1994 затверджено межі та площі земельних ділянок за матеріалами зйомок, проведених районним відділом земельних ресурсів, - Менській паливній базі обласного державного комунального паливного підприємства «Облпаливо» в м. Мена - 2,40 га.
20.05.1994 на підставі рішення Менської районної ради народних депутатів від 21.04.1994 Менській паливній базі обласного державного комунального паливного підприємства «Облпаливо» видано Державний акт ЧН №00018 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,26 га га в межах згідно з планом землекористування (а.с. 56-59).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.1995 №851 до переліку підприємств, що підлягають обов`язковій приватизації в 1995 році по Чернігівський області включено Державне комунальне паливне підприємство «Облпаливо» (код 01880368).
07.02.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Чернігівоблпаливо» (далі Продавець) та Приватним підприємством «Міжрайпаливо» (далі Покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність Покупця об`єкт нерухомості комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: м. Мена, вул. Шевченка, 93 та розташований на земельній ділянці площею 2,26 га (а.с. 52-53).
11.06.2007 реєстратором Чернігівського МБТІ здійснено державну реєстрацію за ПП «Міжрайпаливо» права приватної власності на нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 07.02.2007 (а.с. 157).
Відповідні відомості про реєстрацію за ПП «Міжрайпаливо» права приватної власності на зазначене нерухоме майно містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 33-34).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.12.2012 державним реєстратором Виконавчого комітету Чернігівської міської ради здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи ВАТ «Чернігівоблпаливо» (код 01880368) у зв`язку з визнанням її банкрутом (а.с. 147-149).
17.07.2014 ПП «Міжрайпаливо» звернулось до Менської міської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,26 га (землі промисловості), на якій розташована паливна база підприємства (м. Мена, вул. Шевченка,93) та складання договору оренди земельної ділянки строком на 20 років (а. с. 50).
Рішенням Менської міської ради від 18.09.2014 зі змінами, внесеними рішенням від 29.03.2016, надано дозвіл ПП «Міжрайпаливо» на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду орієнтовною площею 2,26 га в м. Мена по вул. Шевченка, №93, для розміщення та обслуговування будівель паливної бази (землі промисловості) (а.с. 61).
У листі від 05.01.2018 №5/01 ПП «Міжрайпаливо» повідомило Менську міську раду про укладення договору з ПП «Аксіома» про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки; технічна документація знаходиться на стадії виготовлення (а.с. 62).
Відповідно до листа ПП «Аксіома» від 22.03.2024 №7 зазначена технічна документація не була виготовлена через недотримання ПП «Міжрайпаливо» умов укладеного договору (а.с. 63).
Як зазначає прокурор у позовній заяві, ПП «Міжрайпаливо» договору оренди спірної земельної ділянки з Менською міською радою не уклало.
Рішенням Виконавчого комітету Менської міської ради № 82 від 26.03.2021 вирішено створити комісію з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам для визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим використанням земельних ділянок, зі змінами внесеними рішеннями від 20.05.2022, від 27.02.2023, від 08.11.2023 (а.с. 35-41).
15.03.2024 Менською міською радою направлено відповідачу повідомлення № 04-20/473 від 14.03.2024 про те, що засідання комісії з визначення розміру збитків, завданих ПП «Міжрайпаливо» Менській міській раді за використання спірної земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна, яке знаходиться на праві приватної власності у ПП «Міжрайпаливо», без правовстановлюючих документів, відбудеться 02.04.2024 о 14:15 в приміщенні Менської міської ради (а. с. 42-43).
Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області у листі від 20.03.2024 №18-25-0.5-1730/2-24 повідомило Менську міську раду про те, що законодавчими та нормативно-правовими актами, які регулюють проведення грошової оцінки земель, не передбачено визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок за минулі роки; нормативна грошова оцінка 1 кв. м земель за адресою: м. Мена, вул. Шевченка, 93 з цільовим призначенням « 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» станом на 01.01.2024 становить 187,45 грн (а.с. 72).
02.04.2024 проведено засідання комісії з визначення розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, про що складено протокол №2 (а.с. 68-71). Керівник ПП «Міжрайпаливо» на засідання не з`явився.
Рішенням Виконавчого комітету Менської міської ради № 82 від 24.04.2024 затверджено Акт визначення розмірів збитків, заподіяних Менській міській раді ПП «Міжрайпаливо» внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів загальною площею 2,26 га, згідно з яким розмір зазначених збитків за період з 03.04.2021 по 02.04.2024 становить 1 016 728,81 грн (а.с. 46-48).
Відповідно до розрахунку збитків сума орендної плати, яку відповідач мав би сплатити за користування спірною земельною ділянкою у період з 03.04.2021 по 02.04.2024, визначена у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка становить 4 236 370,00 грн (а.с. 49).
У розрахунку зазначено, що ставка орендної плати у розмірі 8% від НГО встановлена на підставі рішень Менської міської ради від 10.07.2020 №257, від 30.06.2021 №322, проте вказаних рішень міської ради суду не надано.
02.05.2024 Менська міська рада разом з листом № 04-20/791 від 01.05.2024 надіслала відповідачу копію рішення виконавчого комітету Менської міської ради № 82 від 24.04.2024 та акт визначення розміру збитків, а також запропонувала сплатити збитки у термін до 01.06.2024 (а.с. 44-45).
25.04.2024 Менська міська рада прийняла рішення №221, у якому вирішила:
- у зв`язку з припиненням юридичної особи Державного комунального паливного підприємства «Облпаливо (код ЄДРПОУ 01880368), припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 2,26 га та визнати таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, серії ЧН №00018, виданий Менській паливній базі обласного державного комунального підприємства «Облпаливо», відповідно до рішення 22 сесії Менської районної ради 21 скликання від 21.04.1994 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №18;
- замовити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки комунальної власності Менської міської територіальної громади орієнтовною площею 2,26 га в межах м. Мена з цільовим призначенням «для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (КВЦП-11.02) згідно з додатком.
У 2024 році ТОВ «Інвест-Гео» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення комунальної власності загальною площею 2,2600 га (а.с. 73-106).
Рішенням Менської міської ради від 29.05.2024 №313 затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земельної ділянки площею 2,26 га, кадастровий номер 7423010100:01:002:1196, в м. Мена (КВЦПЗ 11.02) для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с. 110).
31.05.2024 державним реєстратором Березнянської селищної ради за територіальною громадою в особі Менської міської ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 2,26 га з кадастровим номером 7423010100:01:002:1196.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у Чернігівській області від 30.07.2024 №4363/5/25-01-04-01-04-1 ПП «Міжрайпаливо» податкові декларації з плати за землю до Головного управління не подавало; за період з 03.04.2021 по 02.04.2024 платежі на рахунок, відкритий Державною казначейською службою України для зарахування надходжень по земельному податку з юридичних осіб, до бюджету Менської ТГ не перераховувало.
Доказів сплати коштів у розмірі 1 016 728,81 грн відповідач суду не надав
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Менської міської ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави та територіальної громади у даному випадку полягає у використанні спірної земельної ділянки без належно оформленого та зареєстрованого права оренди, внаслідок чого до місцевого бюджету не надійшли кошти у розмірі орендної плати, що становить 1 016 728,81 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території м. Мена та перебуває у комунальній власності, її розпорядником є Менська міська рада.
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати стягнення орендної плати, а також безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства такого права, є саме Менська міська рада.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Менської міської ради з листом від 07.03.2024 №51-77-889вих-24, у якому повідомив про виявлені порушення щодо використання спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
У листі від 08.05.2024 №04-17/841 міська рада просила прокурора здійснити представництво інтересів Менської міської ради щодо стягнення з ПП «Міжрайпаливо» коштів, внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у зв`язку з недостатністю коштів для сплати судового збору.
Відтак міською радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень щодо використання спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів та несплати коштів за її користування, має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив міську раду позивачем, оскільки вона є компетентним органом, втім не звернулася до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позови в інтересах держави в особі Менської міської ради про стягнення спірних коштів.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Менської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо обов`язку відповідача сплачувати орендну плату за користування спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 9 ст. 93 ЗК України).
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Як встановив суд, відповідач є власником комплексу нежитлових будівель, які розташовані на земельній ділянці площею 2,26 га, яка на час набуття відповідачем права власності перебувала в постійному користуванні у ВАТ «Чернігівоблпаливо», створеного внаслідок приватизації ДКПП «Облпаливо».
Прокурор вважає, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна ПП «Міжрайпаливо» як власник такого майна стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою.
Натомість відповідач зазначає, що на момент набуття ним права власності на комплекс нежитлових будівель одночасний перехід права власності (користування) на земельну ділянку не був законодавчо закріплений, а тому до моменту прийняття Менською міською радою рішення від 25.04.2024 спірна земельна ділянка залишилася на праві постійного користування ВАТ «Чернігівоблпаливо» та не передавалася у користування відповідачу у будь-який спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 07.02.2007) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Частиною 2 ст. 377 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 07.02.2007) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 зазначила:
«Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.
Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.
Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника - юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.
Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших приписах законодавства.
При цьому, за висновками Верховного Суду (постанова від 13.09.2023 у справі № 918/1132/22 (пункт 6.20)), відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об`єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об`єктами.
Отже, із набуттям права власності на об`єкт нерухомості (будівлю, споруду) особа набуває і прав на землю, до яких, у тому числі, належить право користування земельною ділянкою.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора, що із дня набуття права власності на об`єкти нерухомого майна ПП «Міжрайпаливо», як власник такого майна стало фактичним користувачем земельної ділянки площею 2,26 га, на якій розташовані ці об`єкти, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Проте відповідач не оформив права користування спірною земельною ділянкою, зокрема, не уклав відповідного договору оренди з Менською міською радою.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами першою-четвертою, дев`ятою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Отже, на дату укладення договору купівлі-продажу від 07.02.2007 спірна земельна ділянка була сформована, а її площа вказана у цьому договору та надалі не змінювалась.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна у спірний період (з 03.04.2021 по 02.04.2024) користувався спірною земельною ділянкою площею 2,26 га, на якій розташоване його нерухоме майно, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою та не сплачуючи коштів за користування нею.
Щодо розміру безпідставно збережених коштів та періоду їх нарахування.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Подібне положення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Згідно з п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Таким чином, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом щодо проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період (постанова ВП ВС від 09.11.2021 у справі 905/1680/20).
Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.
Так, згідно з підпунктами 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.
Пунктом 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.
Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.
Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.
Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.
Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі 905/1680/20 дійшла висновку, що оскільки земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.
Відповідно до наданого розрахунку позивач визначив розмір безпідставно збережених коштів у сумі 1 016 728,81 грн за користування ПП «Міжрайпаливо» земельною ділянкою площею 2,26 га за період з 03.04.2021 по 02.04.2024, виходячи з даних про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки 4 236 370,00 грн (187,45 грн за 1 кв. м на дату оцінки землі 01.01.2024), що вказані у листі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 20.03.2024 №18-25-0.5-1730/2-24.
Будь-яких інших доказів, які підтверджують розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у спірний період, у тому числі відповідних рішень Менської міської ради про розробку та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Мени, прокурор та позивач суду не надали.
Водночас лист Держгеокадастру від 20.03.2024 №18-25-0.5-1730/2-24 хоч і виданий компетентним органом, однак не є ні витягом із Державного земельного кадастру, ні довідкою із Державного земельного кадастру, форма якої встановлена Порядком 1051, та не може підтверджувати відомості щодо нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земель міста Мени з урахуванням категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 24.07.2024 у справі №904/2142/23, від 11.06.2024 у справі №904/2143/23.
Не надано прокурором доказів і встановлення ставки орендної плати у розмірі 8% для такого використання.
Посилання на відповідні рішення Менської міської ради не може вважатись поданням таких доказів, а господарський суд не вправі самостійно збирати докази та оцінювати їх навіть якщо вони знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет.
Крім того, суд вважає за необхідне зіернути увагу на висновки Великої Палати Верховного суду у справі 905/1680/20, відповідно до яких Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом щодо проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 03.11.2021 затверджено Методику нормативної грошової оцінки земельних ділянок (далі Методика №1147).
У п. 4 цієї постанови КМУ установлено, що затверджена з урахуванням вимог пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України до набрання чинності Методикою, затвердженою згідно з пунктом 1 цієї постанови, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, технічна документація із загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (на відповідній території) є чинною до початку застосування рішення відповідного органу місцевого самоврядування про затвердження нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Відповідно до п. 20 Методики №1147 дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою, форму якої наведено в додатку 16, що подається в електронній або паперовій формі, як витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за формою згідно з додатком 17.
Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок оформляється і видається автоматично в електронній формі з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Частиною 4 ст. 23 Закону України Про оцінку земель встановлено, що рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 271.2 ст. 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
З аналізу наведених правових норм слідує, що дані про нормативну грошову оцінки земельної ділянки, яка проведена відповідно до Методики №1147, будуть застосуватись не раніше 01.01.2023.
Відтак суд вважає, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки підлягала визначенню відповідно до нової методики, а отже не була сталою та зазнала змін.
Крім того, відповідно до підпункту 69.14. п. 69. підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
06.12.2021 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до п. 1 якої установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджений перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно з п. 2.10 якого вся територія Чернігівської області була віднесена до території активних бойових дій, дата початку бойових дій 24.02.2022, дата завершення бойових дій 03.04.2022.
Таким чином, нарахування відповідачу безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 взагалі є неправомірним.
У свою чергу, Рішення Виконавчого комітету Менської міської ради № 82 від 24.04.2024, яким затверджено Акт визначення розмірів збитків, заподіяних Менській міській раді ПП «Міжрайпаливо» внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів загальною площею 2,26 га, згідно з яким розмір зазначених збитків за період з 03.04.2021 по 02.04.2024 становить 1 016 728,81 грн, не має для суду наперед встановленої сили і повинно оцінюватись на рівні з іншими доказами.
Оскільки спосіб та результати визначення таких збитків суперечать викладеним вище висновкам суду, такі докази судом відхиляються.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про те, що прокурором та позивачем не надано доказів на підтвердження відомостей щодо нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земель з відповідним цільовим призначенням м. Мени на підставі яких здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів, як й не надано доказів на підтвердження прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення щодо ставок орендної плати, необхідних для розрахунку суми, заявленої прокурором до стягнення.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За наведених обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог прокурора та відсутність підстав для їх задоволення.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 25 000,00 грн.
Як докази витрат на професійну правничу допомогу відповідач надав: копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №14/08/24/6 від 14.08.2024, укладений з Адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (далі Договір від 14.08.2024); копію додатку №1 до Договору від 14.08.2024; копію платіжної інструкції №118 від 26.08.2024 про сплату коштів у розмірі 25 000,00 грн; копію акта надання послуг №189 від 17.09.2024; копію ордеру на надання правової допомоги СВ №1097796 від 16.08.2024, виданого об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (адвокат, який надає правничу допомогу ОСОБА_1 ) на вчинення дій у Господарському суді Чернігівської області в інтересах відповідача.
Відповідно до п. 1.1 Договору від 14.08.2024, укладеного між відповідачем (далі - Замовник) та Адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» (далі Адвокатське об`єднання), Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати Замовнику послуги, зокрема правову допомогу у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язаними із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, у тому числі, представляти інтереси Замовника у судах всіх юрисдикцій, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити послуги.
Конкретні види, об`єм (кількість) послуг, порядок, строки їх надання та вартість визначаються сторонами в кожному випадку окремо та надаються згідно з Додатками до цього Договору, які є його невід`ємними частинами (п. 1.2 Договору).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що вартість послуг, за домовленістю сторін, визначається відповідно до Додатків, які є невід`ємними частинами даного договору та умов цього Договору.
Згідно з п. 4.1 Договору здача-приймання наданих юридичних послуг за цим Договором оформлюється актами здачі-прийняття наданих послуг.
У п. 1 Додатку від 14.08.2024 до Договору від 14.08.2024 визначено, що Адвокатське об`єднання зобов`язується надати Замовнику послуги (правову допомогу) з представництва інтересів Замовника в Господарському суді Чернігівської області під час розгляду справи №927/654/24, а саме:
1. Надання усних юридичних консультацій 3000,00 грн;
2. Складання та подання адвокатських запитів - 4000,00 грн;
3. Складання та подання до Господарського суду Чернігівської області будь-яких заяв та клопотань, необхідних в процесі розгляду справи №927/654/24 2000,00 грн;
4. Складання і подання до Господарського суду Чернігівської області відзиву на позовну заяву у справі №927/654/24 10 000,00 грн;
5. Складання і подання до Господарського суду Чернігівської області заперечень на відповідь на відзив у справі №927/654/24 6000,00 грн.
Загальна вартість послуг за цим Додатком становить 25 000,00 грн.
Отже, ціну (вартість) кожної із зазначених послуг визначено у фіксованому розмірі, тобто незалежно від кількості часу (годин), який адвокат витратить на надання правничої допомоги.
17.09.2024 відповідач та Адвокатське об`єднання підписали акт надання послуг №189, відповідно до якого ПП «Міжрайпаливо» були надані послуги правової (професійної правничої) допомоги на суму 25 000,00 грн, перелік яких відповідає Додатку №1.
Вказані послуги оплачені відповідачем у повному обсязі.
Оцінивши надані відповідачем документи, суд дійшов висновку про відповідність зазначених у них даних щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатським об`єднанням, документам, наявним у судовій справі.
Отже, розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 25 000,00 грн.
Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу від прокурора та позивача не надходило.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 дійшла висновку, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.
Таким чином, суд вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн підлягають відшкодуванню Чернігівською обласною прокуратурою.
Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) на користь Приватного підприємства «Міжрайпаливо» (код ЄДРПОУ 34452661, вул. Реміснича (колишня Комсомольська), 10, м. Чернігів, 14000) 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 11.10.2024 |
Оприлюднено | 14.10.2024 |
Номер документу | 122240199 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про відшкодування шкоди, збитків |
Господарське
Господарський суд Чернігівської області
Шморгун В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні