Постанова

від 02.10.2024 по справі 914/1663/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1663/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - не з`явився

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - Вініченко В.В. (адвокат)

відповідача - 3 - не з`явився

відповідача - 4 - не з`явився

відповідача - 4 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (у складі колегії суддів: Скрипчук О.С. (головуючий), Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 (суддя Петрашко М.М.) (в частині відстрочки виконання рішення)

за позовом Акціонерного товариства "Прокредит Банк"

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод",

2. ОСОБА_1 ,

3. Приватного підприємства "Цареводарівка",

4. Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора",

5. Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Мелітопольського елеватора"

про стягнення 1 036 362,42 доларів США

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

26.05.2023 Акціонерне товариство "Прокредит Банк" (далі - Банк, Позивач) звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (далі - Відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Відповідач-2, Скаржник), Приватного підприємства "Цареводарівка" (далі - Відповідач-3), Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора" (далі - Відповідача-4) та до Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Мелітопольського елеватора" (далі - Відповідач-5) про стягнення 1036362,42 доларів США заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії, а саме:

- стягнути на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" з позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1501.50741/FW1501.1542 від 02.07.2021, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №FW1501.1542 від 20.08.2020, в розмірі 1036362,42 доларів США, з яких 1008160,64 доларів США - заборгованість по тілу кредиту та 28201,78 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом;

- стягнути на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" з поручителя ОСОБА_1 , як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1501.50741/FW1501.1542 від 02.07.2021, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №FW1501.1542 від 20.08.2020, в розмірі 1036362,42 доларів США, з яких 1008160,64 доларів США - заборгованість по тілу кредиту та 28201,78 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом;

- стягнути на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" з поручителя Приватного підприємства "Цареводарівка", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1501.50741/FW1501.1542 від 02.07.2021, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №FW1501.1542 від 20.08.2020, в розмірі 1036362,42 доларів США, з яких 1008160,64 доларів США - заборгованість по тілу кредиту та 28201,78 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом;

- стягнути на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" з поручителя Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Комиш-Зорянського елеватора", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1501.50741/FW1501.1542 від 02.07.2021, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №FW1501.1542 від 20.08.2020, в розмірі 1036362,42 доларів США, з яких 1008160,64 доларів США - заборгованість по тілу кредиту та 28201,78 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом;

- стягнути на користь Акціонерного товариства "Прокредит Банк" з поручителя Командитного товариства "Желєв С.С. і компанія "Мелітопольського елеватора", як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський олійноекстракційний завод" боржника заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1501.50741/FW1501.1542 від 02.07.2021, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №FW1501.1542 від 20.08.2020, в розмірі 1036362,42 доларів США, з яких 1008160,64 доларів США - заборгованість по тілу кредиту та 28201,78 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 позов задоволено.

2.2. При цьому вказаним судовим рішенням відмовлено у задоволенні заяв відповідачів про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік.

2.3. За результатами розгляду апеляційних скарг відповідачів на рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 в частині відмови у задоволенні заяв про відстрочку постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

2.4. Відповідач-2 не погодився з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням місцевого господарського суду у вказаній частині та скористався правом на їх оскарження у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 02.08.2024 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Суд скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 в частині відмови у задоволенні його заяви про відстрочку та прийняти нове рішення, яким відстрочити виконання рішення суду строком на один рік (дванадцять місяців).

3.3. При цьому Скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22, від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19, від 03.09.2020 у справі № 905/30/16 з вирішення спорів, що виникли у подібних правовідносинах, а саме щодо оцінки сертифіката Торгово-промислової палати як доказу на підтвердження існування форс-мажорних обставин.

3.4. Оскільки Позивачем надано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 поза межами строку, встановленого ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2024 (30.09.2024 замість "до 23.08.2024"), а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, відзив долучається до матеріалів справи, однак залишається без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Банку на загальну суму 1036362,42 доларів США є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачами, а тому підлягають задоволенню.

4.2. У подальшому рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу сторонами не оскаржувалося, у апеляційному порядку переглядалося виключно в частині відмови у задоволенні заяв про відстрочення його виконання.

4.3. При цьому у своїх апеляційних скаргах відповідачі визнавали розмір заборгованості та просили відстрочити її стягнення за судовим рішенням на один рік з огляду на форс-мажорні обставини, підтверджені сертифікатом Запорізької торгово-промислової палати.

4.4. Відмовляючи у відстроченні виконання судового рішення суди попередніх інстанцій виходили з фактичних обставин справи та оцінки всіх доказів у сукупності. Зокрема матеріалами справи підтверджується, що погашення заборгованості за спірним Кредитним договором відповідачами не здійснюється, платежі за ним не проводяться.

4.5. Суди дійшли висновку, що тимчасова окупація Мелітопольської міської територіальної громади Запорізької області, відсутність відділень українських банків, інтернет-зв`язку та мобільного зв`язку на тимчасово окупованій території не унеможливлюють здійснення переказів коштів відповідачами в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Відповідачі мають можливість здійснювати перекази коштів з неокупованих територій України, вносити кошти готівкою у відділеннях інших банків.

4.6. За висновками судів, сертифікат Запорізької торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами з огляду на, зокрема, принцип змагальності сторін судового процесу.

4.7. Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Більше того, наявність навіть підтверджених та доведених обставин непереборної сили не звільняють відповідачів від виконання основного обов`язку за Кредитним договором.

4.8. Суди попередніх інстанцій зазначили, що умови воєнного стану не є особливими та винятковими тільки для відповідачів у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, оскільки всі господарюючі суб`єкти в умовах воєнного стану перебувають в однаково несприятливих умовах. В такий спосіб суди дійшли висновку, що саме по собі введення в Україні воєнного стану не може бути підставою для задоволення заяв відповідачів про відстрочку виконання рішення суду, адже в умовах воєнного стану необхідно враховувати матеріальні інтереси не лише відповідачів, а і позивача.

4.9. За таких обставин суди погодилися з доводами Позивача про те, що значна сума боргу за Кредитним договором та довготривале невиконання зобов`язань за ним негативно відображаються на фінансових результатах Банку, зачіпають інтереси його кредиторів і вкладників.

4.10. Враховуючи вищезазначене та матеріальні інтереси всіх сторін суди дійшли висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення суду у даній справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Відповідача-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

5.3. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода Відповідача-2 з рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в частині відмови у відстроченні виконання рішення суду про стягнення заборгованості на один рік.

Отже, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій виключно в частині відмови у відстроченні виконання рішення суду. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України в касаційному порядку не переглядаються.

5.4. Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

5.5. Частина третя цієї статті передбачає, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

5.6. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на інший строк, який визначається господарським судом.

5.7. За приписами частини четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

5.8. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

5.9. З аналізу вказаної норми права вбачається, що відстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду (судова дискреція або "суддівський розсуд"), яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

5.10. Тобто, законодавець пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

5.11. При цьому норми чинного господарського процесуального законодавства не містять вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання.

5.12. Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування. Тобто особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять таке виконання неможливим.

5.13. Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

5.14. Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

5.15. Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

5.16. Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заяви про відстрочення виконання судового рішення ОСОБА_1 посилався на військову агресію російської федерації проти України та тимчасову окупацію території і вказав, що така обставина не залежить від його волі та має надзвичайний і невідворотний характер.

На підтвердження наявності обставин такої непереборної сили Відповідачем-2 подано сертифікат Запорізької Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, виданий фізичній особі ОСОБА_1 .

За доводами останнього, виконання рішення суду після набрання ним законної сили буде об`єктивно унеможливлене через відсутність коштів та майна на території України, де можливе здійснення і проведення виконавчих дій і, як зазначено у заяві про відстрочку, виконання рішення суду стане можливим лише після деокупації захопленої території.

5.17. Оцінивши наведені Скаржником доводи колегія суддів зазначає наступне.

5.18. Відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 218 Господарського кодексу України та статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" під час дослідження обставин форс-мажору, наявності причинно-наслідкового зв`язку між певними обставинами та невиконанням (неналежним виконанням) господарського зобов`язання, викладених у постановах від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 10.03.2021 у справі № 922/1093/22, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін і мають оцінюватися судом виходячи з обставин конкретної справи. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

5.19. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

5.20. У вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що у разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов`язання, строк виконання якого настав до дати настання таких обставин, а також для звільнення сторони від відповідальності в такому випадку.

5.21. Колегія суддів також звертається до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.03.2021 у справі № 922/1093/22, згідно яких сам факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу (форс-мажорні обставини у розумінні відповідача з посиланням на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 "адресований всім кого це стосується") не може бути безумовною підставою для звільнення сторони від виконання договірних зобов`язань, оскільки сам по собі не свідчить про принципову неможливість виконання стороною своїх договірних зобов`язань.

5.22. Додатково необхідно зазначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Такі висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.

5.23. Згідно з наведеними позиціями Верховного Суду факт наявності для сторони форс-мажорних обставин слід встановлювати в кожному конкретному випадку на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

5.24. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. За умови визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Подібні правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21.

5.25. Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України, частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.26. Суд враховує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

5.27. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки така відмова у відстроченні виконання рішення суду першої інстанції узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини та відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

5.28. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Horsby v. Greece" від 19.03.1997, пункт 40); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Immobiliare Saffi v. Italy" № 22774/93, пункт 74).

5.29. На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

5.30. Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання ухваленого на її користь судового рішення та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

5.31. У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої ухвалено рішення. Тобто відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

5.32. З огляду на наведене та враховуючи, що надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками обґрунтувань та дослідження доказів, Суд вважає, що у цьому випадку, використавши свої повноваження, передбачені статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не припустився порушення норм процесуального права та балансу інтересів сторін, що могло б слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень суду.

5.33. Ураховуючи вищевикладене та проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, викладені у постановах від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22, від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19, від 03.09.2020 у справі № 905/30/16, правові висновки в яких, на думку Скаржника, не було враховано судами попередніх інстанцій у цій справі, Суд встановив, що оскаржувані судові рішення у цій справі не суперечить вказаним Скаржником висновкам суду касаційної інстанції.

5.34. Посилання на вказані постанови Верховного Суду Скаржник наводить не в контексті прямого застосування статті 331 Господарського процесуального кодексу України щодо відстрочення виконання рішення суду, а в контексті того, що питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, а також з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявної загрози банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

5.35. У зазначених Скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями відсутній протилежний підхід до вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду, зокрема, щодо необхідності дотримання балансу інтересів та порушення гарантованих статтею 1 Першого протоколу Конвенції прав та інтересів позивача затримкою виконання рішення суду. Розгляд заяви щодо відстрочення виконання рішення суду з урахуванням балансу інтересів сторін та визначення періоду такого відстрочення у вищевказаних справах вочевидь залежали виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

5.36. Інші доводи Скаржника стосуються з`ясування обставин справи, не обґрунтовані належним чином підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1-4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а отже, знаходяться поза межами поставлених перед Верховним Судом питань у межах цієї справи, зокрема щодо перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статті 331 цього кодексу щодо реалізації судом повноважень на надання відстрочки виконання рішення суду з урахуванням балансу інтересів сторін, принципів справедливого судового розгляду у контексті частини першої статті 6 Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

6.2. Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. Згідно із статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.6. За результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено порушень норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування за мотивів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. За загальним правилом статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судовий збір за її подання покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2024 в частині відстрочення виконання рішення у справі №914/1663/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік