Постанова

від 10.10.2024 по справі 908/808/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/808/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т.Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради - прокурора Офісу Генерального прокурора Єреп В. В.,

відповідача-1 Малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтарь» - не з`явився,

відповідача-2 Комунальної установи Запорізький обласний центр молоді Запорізької обласної ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2024 (головуючий - суддя Чус О. В., судді: Дармін М О., Верхогляд Т. А.),

у справі за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради

до Малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтарь»,

та Комунальної установи Запорізький обласний центр молоді Запорізької обласної ради

про визнання правочину недійсним,

УСТАНОВИВ

У березні 2023 заступник керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Запорізької обласної ради подав до суду позов до Малого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Янтарь» (далі - МП ТОВ «Янтарь», відповідач-1) та Комунальної установи Запорізький обласний центр молоді Запорізької обласної ради про визнання недійсним правочину щодо виконання додаткових робіт по капітальному ремонту холу будівлі Комунальної установи «Запорізький обласний центр молоді» Запорізької обласної ради (далі - КУ «Запорізький обласний центр молоді», відповідач-2) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 19.06.2023 позов задовольнив. Визнав недійсним правочин, вчинений між відповідачем-1 та відповідачем-2, щодо виконання додаткових робіт по капітальному ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» за адресою м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49. Стягнув з МП ТОВ «Янтарь» та КУ «Запорізький обласний центр молоді» на користь Запорізької обласної прокуратури по 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 22.07.2024 вказане рішення Господарського суду Запорізької області скасував. У справі ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви поклав на позивача - Запорізьку обласну прокуратуру. Стягнув з Запорізької обласної прокуратури на користь МП ТОВ «Янтарь» 4 026,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2024, а рішення Господарського суду Запорізької області від 19.06.2023 залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги заступник керівника Запорізької обласної прокуратури, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову без урахування висновків Верховного Суду, викладених у :

- постанові від 15.03.2024 у справі № 916/1621/22, та не застосував до спірних правовідносин статтю 48 Бюджетного кодексу (далі - БК) України й невірно визначив вид недійсності укладеного між МП ТОВ «Янтарь» та КУ «Запорізький центр молоді» ЗОР правочину щодо виконання додаткових робіт по капітальному ремонту холу будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49;

- постанові від 30.10.2019 у справі № 320/2617/17 та всупереч вимогам частини другої статті 216 ЦК України, статті 48 БК України не застосував до спірних правовідносин наслідки недійсності правочину й передчасно відмовив у задоволенні позовних вимог внаслідок обрання неефективного способу захисту за виконаним в односторонньому порядку правочином.

Крім того, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України (далі - ЗУ) «Про публічні закупівлі»ё статей 16, 216, 1212 ЦК України, статті 48 БК України щодо ефективності обраного прокурором способу захисту державних інтересів (попередження стягнення бюджетних коштів) під час оспорювання правочину, за яким взяті зобов`язання за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та виконаного тільки однією стороною - суб`єктом господарювання.

17.09.2024 Запорізька обласна рада надіслала до Верховного Суду відзив на вказану касаційну скаргу, у якому погоджується з доводами касаційної скарги. Просить Суд касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 залишити в силі.

02.10.2024 скаржником надіслано до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких заступник керівника Запорізької обласної прокуратури підтримує доводи касаційної скарги, посилаючись на те, що після відкриття касаційного провадження у цій справі виникли обставини, які підтверджують доводи його касаційної скарги щодо помилковості висновків, викладених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції. Зокрема Великою Палатою Верховного Суду 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 сформовано правові висновки щодо застосування приписів статті 216 ЦК України та наслідків недійсності правочину, які узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною також у постанові від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19 щодо оспорюваного прокурором правочину, вчиненого з порушенням вимог статті 48 БК України. Відповідно до вказаної правової позиції наслідками недійсності таких правочинів, окрім двосторонньої реституції, законодавством передбачено відшкодування завданих збитків шляхом стягнення коштів у вигляді збитків з винної особи, а не за рахунок бюджету. Ураховуючи наведене, просить подану ним касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції у цій справі залишити в силі.

Пояснення долучено Судом до матеріалів справи.

Подане 03.10.2024 на електронну адресу Суду представником відповідача-1 МП ТОВ «Янтарь» клопотання про відкладення розгляду справи з 03.10.2024 на іншу дату, Судом залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України, оскільки таке клопотання подано саме на електронну пошту суду касаційної інстанції без використання підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет».

З ініціативи суду у справі оголошено перерву до 10.10.2024

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Запорізької обласної ради від 20.12.2018 № 63 «Про обласний бюджет на 2019 рік» та за результатами проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UА-2019-03-05-000207-а) 15.04.2019 між КУ «Запорізький обласний центр молоді» (Замовником) та МП ТОВ «Янтарь» (Підрядником) було укладено Договір № 20 на капітальний ремонт холу будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1. Договору Підрядник зобов`язується за завданням Замовника власними силами і засобами, на свій ризик виконати роботи з Капітального ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» Запорізької обласної ради за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49 (далі - Об`єкт).

Відповідно до пункту 1.2. Договору Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи. Оплата робіт здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету. Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання Підряднику, визначені проектно-кошторисною документацією «Капітальний ремонт холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49» № 52ПТ.2018-01АС та експертним звітом (позитивний) «Щодо розгляду кошторисної частини проектної документації по робочому проекту Капітальний ремонт холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49 № 52ПТ.2018-01АС, які є невідємною частиною цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору визначена вартість робіт за Договором на підставі договірної ціни (Додаток № 1), яка складає 1 649 970,00 грн. Зведений кошторисний розрахунок за Договором є твердим та не підлягає змінам. Після укладення цього Договору Підрядник не має права вимагати збільшення зведеного кошторисного розрахунку у зв`язку з будь-яким зростанням (істотним або неістотним) вартості матеріалів та/або устаткування та/або робіт (послуг), що виконуються (пункт 2.2.)

Додатковими угодами № 1 та № 2 було продовжено строки закінчення робіт до 31.12.2019.

Виконуючи вказані будівельні роботи на Об`єкті МП TOB «Янтарь» звернулося до КУ «Запорізький обласний центр молоді» з пропозицією провести додаткові роботи, які нерозривно пов`язані з виконанням робіт, передбачених Договором № 20. До листа Підрядник долучив дефектний акт та локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-1.

Директор КУ «Запорізький обласний центр молоді» Скороходова Інна Іванівна листом від 20.07.2019 № 149/4 без проведення переговорної процедури закупівлі та укладення відповідного договору надала згоду на виконання вказаних додаткових робіт та гарантувала їх оплату без встановлення строку та порядку їх здійснення, зазначивши про необхідність узгодження виконання Договору у встановленому законом порядку.

Запорізька обласна прокуратура листом від 19.12.2022 № 15/2-579 вих-22 звернулась до Запорізької обласної ради як засновника відповідача-2 з метою з`ясування питання узгодження/неузгодження КУ «Запорізький обласний центр молоді» вказаного правочину на виконання додаткових робіт по капітальному ремонту холу будівлі Об`єкта.

Відповідно до інформації зазначеного органу місцевого самоврядування від 28.12.2022 № 2660/01-11 кошти на фінансування робіт, закуплених відповідно до Договору, були передбачені обласним бюджетом на 2019 рік, затвердженим рішенням від 20.12.2018 № 63. Упродовж 2020-2022 років інших рішень щодо виділення бюджетних коштів, у тому числі на фінансування запропонованих МП TOB «Янтарь» додаткових робіт, не приймалось. Інформації від КУ «Запорізький обласний центр молоді» про взяття додаткових бюджетних зобов`язань на суму 763 292,40 грн до Запорізької обласної ради не надходило.

КУ «Запорізький обласний центр молоді» підвідомча Управлінню молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації.

Відповідно до пункту 10 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 28.02.2002 № 228 (далі - Порядок № 228), та Положення про Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженнями голови Запорізької обласної державної адміністрації від 27.09.2013 № 462 та від 11.06.2021 № 386, головним розпорядником бюджетних коштів, що виділяються для реалізації на території області державної політики у сфері молоді, фізичної культури та спорту, є Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації, який відповідно до вимог статей 75, 78 БК України здійснює контроль за складанням та виконанням видатків обласного бюджету у відповідній сфері.

Листом від 09.02.2023 № 15/2-104 вих-23 Запорізька обласна прокуратура звернулась до Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації щодо питання узгодження вчинення оспорюваного правочину та виділення для виконання взятих зобов`язань по оплаті виконаних додаткових робіт відповідних бюджетних коштів.

На вказаний лист Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації направило до Запорізької обласної прокуратури лист Про надання інформації щодо капітального ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР від 14.02.2023 № 0119/01-18 повідомило, що рішенням сесії Запорізької обласної ради від 20.12.2018 № 63 «Про обласний бюджет на 2019 рік» КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР було передбачено виділення з обласного бюджету 5 700 000,00 грн капітальних видатків, які планувалось спрямувати на капітальний ремонт фасаду та утеплення будівлі (4 млн. грн) та капітальний ремонт Об`єкта (1,7 млн.грн). Станом на 01.01.2020 згідно поданого Центром молоді звіту про використання протягом бюджетного року коштів обласного бюджету на користь МП ТОВ «Янтарь» було перераховано 1 275 391 грн в рамках виконання зобов`язань по Договору № 20. Невикористаний залишок коштів в сумі 375 579,00 грн було повернуто до бюджету у зв`язку із закінченням бюджетного року та терміну дії Договору. Про намір укласти нові договірні відносини з підрядником на збільшення об`єму робіт та підвищення їх вартості Управління, як орган державної влади, якому КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР підпорядкований за галузевою спрямованістю та як його головний розпорядник коштів, з боку керівництва КУ «Запорізький обласний центр молоді» не було поінформовано і відповідно не надавало жодним чином погодження його відповідальним посадовим особам укладати будь-які правочини у порушення приписів статті 48 БК України щодо взяття бюджетних зобов`язань без наявності відповідних бюджетних призначень.

Директор КУ «Запорізький обласний центр молоді» Скороходова І. І. від імені установи та на підставі листа від 04.12.2019 № 338/1 прийняла виконані відповідачем-1 роботи та повідомила про відсутність коштів на їх оплату. Одночасно гарантувала найближчим часом оплатити проведені роботи.

Оскільки відповідна оплата відповідачем-2 здійснена не була МП TOB «Янтарь» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення коштів.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 20.09.2022, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023, у справі № 908/536/22 частково задовольнив позовні вимоги ТОВ МП «Янтарь» та стягнув з КУ «Запорізький обласний центр молоді» 763 292,40 грн основного боргу, 129 830,33 грн інфляційних втрат, 51 694,73 грн 3% річних, а також судові витрати на загальну суму 37 172,26 грн.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що на підставі листування між учасниками спору щодо виконання додаткових робіт з проведення капітального ремонту холу будівлі між сторонами у справі фактично виникло господарське зобов`язанням щодо виконання підрядних робіт та їх оплати. Оскільки КУ «Запорізький обласний центр молоді» взяті на себе зобов`язанням з оплати робіт не виконала, це стало підставою для стягнення їх вартості в судовому порядку з одночасним донарахуванням інфляційних витрат та 3% річних.

Прокурор у справі, що розглядається, посилався на те, що за змістом позовних вимог у справі № 908/536/22 судами встановлено преюдиційний факт, який має значення для справи, що розглядається, зокрема судами визнано оспорюваний правочин частково виконаним.

З урахуванням наведеного, заступником керівника Запорізької обласної прокуратури заявлені позовні вимоги про визнання недійсним правочину, вчиненого між МП ТОВ «Янтарь» та КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР щодо виконання додаткових робіт з капітального ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49, у зв`язку з порушенням вимог частини сьомої статті 2, частини третьої статті 36 ЗУ «Про публічні закупівлі» та частини третьої статті 48 БК України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог заступника керівника Запорізької обласної прокуратури у справі, що розглядається, Господарський суд Запорізької області виходив з того, що правочин, вчинений між МП ТОВ «Янтарь» та КУ «Запорізький обласний центр молоді» щодо виконання додаткових робіт з капітального ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді», суперечить вимогам частини сьомої статті 2, частини третьої статті 36 ЗУ «Про публічні закупівлі» та частини третьої статті 48 БК України.

Центральний апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення суду першої інстанції, та приймаючи постанову про відмову в задоволенні позовних вимог заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, виходив з того, що обраний позивачем неналежний та неефективний спосіб захисту прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог незалежно від інших, встановлених судом обставин, що в свою чергу виключає як необхідність надання оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним правочину та надання правової оцінки висновкам суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених, зокрема, у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частина друга статті 287 ГПК України).

Зі змісту пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, про що зазначено у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції у цій справі не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 916/1621/22 та від 30.10.2019 у справі № 320/2617/17.

Предметом спору у справі, що розглядається, є визнання недійсним правочину, що вчинений між МП ТОВ «Янтарь» та КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР щодо виконання додаткових робіт з капітального ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49.

У наведеній скаржником постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 320/2617/17 про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування, як підставу неоднакового застосування норми права, зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом, і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Тлумачення абзацу 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України свідчить, що суд має право самостійно застосувати правові наслідки недійсності тільки нікчемного правочину.

Отже, наведена скаржником у касаційній скарзі справа № 320/2617/17 та справа, що розглядається, не є подібними, різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

У наведеній скаржником для порівняння постанові від 15.03.2024 у справі № 916/1621/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що правовідносини за довгостроковим договором, фінансування за яким здійснюється за рахунок бюджетних коштів (довгострокові бюджетні зобов`язання), передбачають обов`язковий, встановлений актами цивільного законодавства (частиною першою статті 23 БК України, Порядком № 309 та Загальними умовами) порядок розрахунків за цим договором у вигляді фінансового / календарного плану:

- який, по-перше, передбачає безумовну оплатність відповідного договору за конкретним бюджетним призначенням, затвердженим у відповідному бюджеті (поточному бюджетному періоді), а не залежно від надходження коштів у цей бюджет;

- по-друге, визначення умов цього плану здійснюється, (1) згідно з відомостями бюджету про відповідні витрати (бюджетні призначення) на поточний рік (2) вже на етапі розміщення замовлення з публічної закупівлі, за результатами проведення якої укладається відповідний договір (пункт 8.25).

Отже, зазначений порядок розрахунків у довгострокових правовідносинах, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів, виключає можливість формулювання умов відповідного договору в частині порядку розрахунків за правилами частини першої статті 212 ЦК України - за відкладальної обставини (обставини, щодо якої невідомо, настане вона чи ні), оскільки інакше такий договір є недійсним згідно з положеннями частини третьої статті 48 БК України.

Тому не допускається за Законом кваліфікація договору, період виконання якого становить понад один бюджетний період (календарний рік), з вказівкою в його умовах про здійснення оплати виконаних робіт при наступних надходженнях коштів з бюджету та залежно від відповідних бюджетних надходжень як договору з відкладальною обставиною (відповідно до частини першої статті 212 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за висновку про невідповідність Договору вимогам статті 23 БК України та його недійсність з підстав, визначених частиною третьою статті 48 цього Кодексу, дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від аналогічного висновку щодо застосування зазначеної норми права (частини третьої статті 48 БК України) у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду 16.03.2023 у справі № 906/86/20. У цій справі суди, встановивши, що проведення Комунальною установою відкритих торгів по закупівлі робіт «Будівництво та облаштування фізкультурно-оздоровчого комплексу «Плавальний басейн» в смт. Романів, вул. Медична, 2а» і укладення в подальшому оспорюваного Договору здійснювалось без бюджетних асигнувань, у тому числі субвенцій з державного бюджету, а також за відсутності власних коштів на вказані цілі, дійшли вірного висновку про недійсність такого Договору.

Разом з тим Суд, оцінюючи належність обраного позивачем (прокурором) способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, вказав, що суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У наведеній скаржником справі Верховний Суд з огляду на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 та від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, згідно з якими обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, вказав, що суди попередніх інстанцій наведеного не врахували. Відмовляючи Прокурору в задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним рішення тендерного комітету (яке є складовою частиною процедури торгів), оформленого протоколом засідання від 16.12.2019 № 01/16-12 (пункт 3.9), з підстав недоведення Прокурором порушень під час проведення цієї процедури закупівлі робіт, помилились у мотивах для прийняття оскаржуваних судових рішень. Прокурору слід відмовити в позові в зазначеній частині з мотивів неналежно обраного ним способу захисту права, порушеного у спірних правовідносинах.

Отже справа, що розглядається, та наведена скаржником справа, як підстава неоднакового застосування, є подібними.

Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, скасував рішення суду першої інстанції про визнання недійсним спірного Договору з огляду на те, що прокурором не було заявлено до суду вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту та є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів у справі, що розглядається, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду, зокрема й на висновки, викладені у пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

У вказаній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої, другої статті 216 ЦК України: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що вказана постанова ухвалена за схожого правового регулювання зі справою, яка переглядається.

Отже, висновки, викладені в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції у справі № 908/808/23 не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові у справі № 916/1621/22.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції у цій справі частини другої статті 216 ЦК України та статті 48 БК України щодо незастосування до спірних правовідносин наслідків недійсності правочину. Доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів і встановлення інших обставин.

Щодо посилання скаржника на відсутність правового висновку Верховного Суду у питанні застосування статті 131-1 Конституції України, статті 23 ЗУ «Про публічні закупівлі», статей 16, 216, 1212 ЦК України та статті 48 БК України щодо ефективності обраного прокурором способу захисту держаних інтересів (попередження стягнення бюджетних коштів) під час оспорювання правочину, за яким взяті зобов`язання за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та виконаного однією стороною - суб`єктом господарювання, Суд вказує таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанови Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Суд касаційної інстанції наділений повноваженням щодо надання висновку щодо застосування норм права у конкретних правовідносинах, а не надавати висновок щодо тлумачення норми права чи її застосування в цілому без відносно до конкретних правовідносин.

Оскільки судова практика з означеної скаржником підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України є сформованою та сталою, яка викладена, зокрема у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 916/1621/22, у постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 906/86/20, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 17.09.2024 у справі 908/1596/20 та інших, відтак відсутні підстави для формування правового висновку Верховним Судом у питанні застосування статті 131-1 Конституції України, статті 23 ЗУ «Про публічні закупівлі», статей 16, 216, 1212 ЦК України та статті 48 БК України щодо ефективності обраного прокурором способу захисту держаних інтересів (попередження стягнення бюджетних коштів) під час оспорювання правочину, за яким взяті зобов`язання за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та виконаного однією стороною - суб`єктом господарювання.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.13).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.09.2022 у справі № 908/536/22 встановлено преюдиційний факт виконання МП ТОВ «Янтарь» додаткових робіт по капітальному ремонту холу будівлі КУ «Запорізький обласний центр молоді» ЗОР за адресою: м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 49, проте такі роботи не були оплачені відповідачем-2.

Апеляційний господарський суд у справі, що розглядається, оцінюючи належність та ефективність позовних вимог про визнання правочину недійсним, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки прокурором у цій справі не заявлено до суду вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 904/4845/21.

З урахуванням положень частини четвертої статті 300 ГПК України, Верховний Суд розглянув доводи скаржника, викладені у додаткових поясненнях до касаційної скарги з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статей 19 та 131-1 Конституції України, а також статті 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Подібного за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у справі № 910/11847/19, у якій предметом позову є вимога ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради про стягнення заборгованості за надані медичні послуги з гемодіалізу в межах узгодженого з державою інвестиційного проекту, гарантованого бюджетного відшкодування та на виконання затверджених програм щодо надання медичної допомоги хворим нефрологічного профілю.

У зазначених скаржником справах № 918/1043/21 та № 910/11847/19, позивачем одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним заявлялась вимога про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема стягнення коштів. Ураховуючи заявлені позовні вимоги, Верховний Суд відступив від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, та виснував, що судам у таких справах слід виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Натомість у справі, що розглядається, заступником керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору. Вимогу про застосування наслідків недійсності правочину прокурор у позовній заяві не заявляв. А відтак, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у цій справі з підстави обрання позивачем неефективного способу захисту. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо релевантності висновків у справі, що розглядається, до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається дійшов обґрунтованого та заснованого на законі висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним правочину, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради без задоволення, а оскаржуваної ним постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з підстав наведених у даній постанові.

З огляду на те, що Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної ради залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі № 908/808/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Суддя А. А. Ємець

Суддя І. Б. Колос