Постанова

від 10.10.2024 по справі 523/5700/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2377/24

Справа № 523/5700/18

Головуючий у першій інстанції Далеко К.О.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариства «ПроКредит Банк»

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ФОП ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Далеко К.О., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ФОП ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви та обставини справи

Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ФОП ОСОБА_2 , в якому просить: стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Договором про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014, який є не від`ємною частиною Рамкової угоди FW501.940 від 28.01.2014, у розмірі 924 356, 71 грн з яких: капітал у розмірі 873 405, 14 грн; проценти у розмірі 16480,86 грн; проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 6 152,11 грн; пеня у розмірі 28 318,60 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 865 грн. 35 коп.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 28.01.2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду №FW501.940 відповідно до умов якої позивач здійснює кредитування на підставі кредитних договорів згідно п. 2.1, а також Кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснити кредитування Позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку та на умовах, визначених угодою та Кредитними договорами, а Позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені Угодою та Кредитними договорами. На підставі Рамкової угоди позивач здійснив кредитування ФОП ОСОБА_2 на підставі наступного кредитного договору.

Так, 28.01.2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір про надання траншу № 501.44330/FW501.940, згідно якого ФОП ОСОБА_2 було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 51 000 доларів США; процентна ставка 9,50% річних; строк повернення кредиту 84 місяців. Факт видачі кредиту підтверджується випискою з рахунку. Згідно п. 7 вищевказаного Договору про надання траншу, даний договір є невід`ємною частиною Рамкової угоди, умови якої вважаються умовами цього договору і регламентують усі відносини між сторонами, що виникли на підставі цього договору. В забезпечення виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 , за рамковою угодою та укладеним на її підставі Кредитним договором 1 із ПАТ «ПроКредит Банк», був укладений договір поруки: поручитель ОСОБА_1 відповідно до Договору поруки № 316171-ДП 1 від 28.01.2014 року.

Так у зв`язку із порушенням умов Кредитного договору ФОП ОСОБА_2 та вимог законодавства, а саме несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, утворилась кредитна заборгованість у розмірі 924 356, 71 грн з яких: капітал у розмірі 873 405, 14 грн; проценти у розмірі 16 480,86 грн; проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 6 152,11 грн; пеня у розмірі 28 318,60 грн. Умовами вищезазначеного Кредитного договору: п.8.2.1 передбачено, що Кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення погашення грошових зобов`язань за цим Договором тривалістю більш ніж З (три) банківські дні.

Позивач надіслав ФОП ОСОБА_2 вимогу про повне дострокове погашення кредиту. Умовами Кредитного договору (п.8.4.) передбачено, що Позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит протягом п`яти банківських днів з дня відправлення Вимоги.

Проте, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ФОП ОСОБА_2 не виконала вимогу і взяті на себе зобов`язання, та до цього моменту кредит залишається непогашеним.

Договором поруки, яким забезпечується виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 не передбачено спеціальних умов відповідальності Поручителя, а отже третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ФОП ОСОБА_2 і поручитель ОСОБА_1 відповідають перед АТ «ПроКредит Банк» як солідарний із позичальником боржник.

У зв`язку із виникненням заборгованості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Позивач звернувся до Поручителя ОСОБА_1 з вимогою про виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 , відповідно до умов Договорів поруки. Зокрема, Поручителю ОСОБА_1 була направлена вимога.

Вимоги АТ «ПроКредит Банк» не були виконані і погашення на підставі Договорів поруки не відбулося. На підставі викладеного, позивач вважає, що він набув право вимагати стягнення заборгованості за капіталом по кредиту, відсотками по графіку, відсотками за фактичне користування капіталом у валюті кредиту - доларах США та пенею, що розрахована відповідно до умов Рамкової угоди у гривні. Порушення відповідачем зобов`язань по вказаному договору щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення ПАТ «ПроКредит Банк» до суду із відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року позов Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ФОП ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості - задоволено.

В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не виконав зобов`язання за договорами, враховуючи, що борг відповідач за Договором про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014 року перед позивачем ПАТ «ПроКредит Банк» на час прийняття судового рішення не погашено, а тому суд прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року у розмірі 924 356, 71 грн з яких: капітал у розмірі 873 405, 14 грн; проценти у розмірі 16 480,86 грн; проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 6 152,11 грн; пеня у розмірі 28 318,60 грн.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням, адвокат Попова О.А. звернулась безпосередньо до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою відповідно до якої просила скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначав, що судом першої інстанції було порушено норми ст. 223 ЦПК України та право відповідача на участь у судовому засіданні, як наслідок, відповідне рішення підлягає скасуванню, оскільки ухвалено з порушенням процесуальних норм.

Зазначали, що кредит фактично отримувався в грошовій одиниці гривні та позичальником на виконання умов кредитного договору було перераховано значно більшу суму, ніж та, що вказана в розрахунку заборгованості.

Більше того, позивач не надає жодного належного доказу, який підтверджує реальний розмір заборгованості за кредитним договором.

Звертає увагу суду, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Зазначена позиція чітко відображена в рішенні Вищого господарського суду України від 28.09.2011 року по справі 10/52 9 (щодо переліку документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення господарської операції).

Вказує, що в обґрунтування своїх позовних вимог Банк зобов`язаний був надати первинні документи, що підтверджують виконання банком умов щодо надання та перерахування кредитних коштів, здійснення часткового погашення заборгованості за кредитом (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, заяви на переказ готівки тощо), зарахування зазначених коштів на відповідні рахунки (виписки з рахунків бухгалтерського обліку банків), чого зроблено не було. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі N?342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. N? 6- 1бис 15.

При цьому, в матеріалах справи взагалі відсутні первинні документи, з яких можливо було б встановити реальний розмір заборгованості за кредитним договором. Відтак, в порушення міжнародних норм та норм чинного законодавства судом було винесено рішення на підставі поданого Банком розрахунку, який жодним чином не підтверджує наявність і розмір заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи спір по суті та поклавши в основу рішення розрахунок заборгованості, наданий Банком, суд першої інстанції на зазначені положення закону достатньої уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, а тому рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню. Відтак, нарахування Позивачем відсотків за користування кредитом у розмірі 16 480, 86 грн. та донарахування відсотків за неправомірне користування кредитом за період з 21.03.2018 року по 17.04.2018 є незаконними.

Разом з тим, суд першої інстанції не перевірив правильність періоду нарахованого та заявленого Позивачем до стягнення розміру відсотків за користування кредитними коштами з урахуванням наведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду, та незаконно задовольнили вимоги Позивача в частині стягнення відсотків за користування кредитом, відтак рішення суду підлягає скасуванню.

Оскільки, розрахунок процентів ‹за неправомірне користування кредитом», наданим у відповідності до договору про надання траншу N?501.44330/F W501.940 від 28.01.2014 р. здійснено у іноземній валюті, а розрахунку у гривнях не подано, в задоволенні вимоги про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом, наданим за цим договором, слід було відмовити.

Вважали, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоечасне виконання грошових зобов`язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. З урахуванням умов кредитного договору, пеня в даному випадку має обчислюватись і стягуватись в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов`язання. Водночас, розрахунок, який подано Банком, здійснено не щоденно, тоді як у 2014-2016 роках курс долара США до національної валюти - гривні, змінювався майже кожен день.

Зазначають, що Банком пеню розраховано неправильно. Окрім того, оскільки суд першої інстанції не перевірив правильність періоду нарахованих та заявлених Позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами, вважають, що висновки суду щодо нарахованих та стягнутих сум пені також є передчасними.

Явка в судове засідання

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду в судове засідання зявились та надали суду пояснення. Учасникі не зявились клопотань провідкладення не надавали.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією встановлено наступне.

28 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду №FW501.940, відповідно до умов якої кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

Відповідно до п.2.2 Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014 року, на підставі угоди були встановлені наступні ліміти умов кредитування позичальника: ліміт суми кредитування - еквівалент 1000 000 (один мільйон гривень 00 копійок); ліміт строк кредитування - 120 (сто двадцять) календарних місяців; максимальний розмір процентів - 40 % річних.

Кредитний розмір процентів за правомірне користування кредитом встановлюється у відповідних Кредитних договорах та не може перевищувати максимальний розмір процентів, встановлений угодою.

Якщо валюта кредиту відрізняється від валюти ліміту суми кредитування, то еквівалент кредиту визначається за офіційним курсом НБУ гривні до валюти ліміту суми кредитування та валюти кредиту, діючим на дату видачі кредиту.

Також, п.2.3 Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014 року встановлено, що якщо кредитними договорами відносини сторін регламентуються інакше ніж угодою, то застосовуються правила, встановлені кредитними договорами за умови, що сторони погодили інше.

28 січня 2014 року між публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про надання траншу № 501.44330/FW501.940 відповідно до умов якого, кредитор на підставі та умовах Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014 року, а також цього договору зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконання усіх зобов`язань, передбачених Рамковою угодою та цим договором.

Частиною 2 договору про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року передбачені наступні умови, на яких видається кредит ФОП ОСОБА_2 , а саме: розмір кредиту - 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) доларів США; строк користування - 84 (вісімдесят чотири) календарних місяців, від дати видачі кредиту включно; проценти 9.50 (дев`яти цілих п`ять десятих) % річних, виходячи з 360 календарних днів у році; цільове призначення кредиту - придбання основних засобів; комісія за видачу кредиту - 1 (один) % від розміру кредиту; комісія за дострокове погашення кредиту 1.5 (одна ціла п`ять десятих) % від суми капіталу що достроково погашається; спосіб видачі кредиту - зарахування коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у публічному акціонерному товаристві «ПроКредит Банк».

Відповідно до ч. 3 договору про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року, кредит видається у дату, вказану в Графіку повернення кредиту і сплати процентів, що є Додатком № 1 до цього договору за умовами сплати комісії за видачу кредиту. Дата підписання Графіка та дата видачі кредиту не можуть виходити за межі 10 банківських днів після набуття чинності цим договором.

Частиною 7 договору про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року встановлено, що даний договір є невід`ємною частиною Рамкової угоди, умови якої вважаються умовами цього договору і регламентують усі відносини між сторонами, що виникли на підставі цього договору, за винятком тих відносин, що прямо чи інакше врегульовані цим договором.

28 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 316171-ДП 1, відповідно до якого на підставі договору поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник.

Відповідно до п. 2.2 договору поруки № 316171-ДП 1 від 28.01.2014 року на момент укладання договору, рамковою угодою встановлені наступні ліміти умов кредитування: ліміт кредитування - еквівалент 200 0000 (два мільйона гривень 00 копійок); ліміт строк кредитування - до 28.01.2024 року; максимальний розмір процентів 40 % річних.

Відповідно до п. 2.3 договору поруки № 316171-ДП 1 від 28.01.2014 року встановлена договором порука у повному обсязі поширюється на зобов`язання позичальника із врахуванням усіх кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності.

Якщо зміни та/або доповнення до рамкової угоди стосуватимуться збільшення вказаних п. 2.2 договору лімітів умов кредитування, то порукою будуть забезпечуватися зобов`язання позичальника з врахуванням таких змін за умови отримання на те попередньої чи наступної згоди поручителя. Така згода може бути надана шляхом внесення змін до договору або вчинення поручителем погоджувального підпису на договорі про внесення змін до рамкової угоди або подання поручителем письмової згоди у формі листа.

У випадку відсутності вказаної згоди порукою будуть забезпечуватися зобов`язання позичальника у обсязі та на умовах, які діяли до внесення таких змін до рамкової угоди.

Поручитель погоджується, що усі інші зміни до будь - якої рамкової угоди та/чи інших кредитних договорів, а також укладення нових кредитних договорів на підставі рамкової угоди не є такими, що збільшують обсяг його відповідальності, а тому порукою будуть забезпечуватися зобов`язання позичальника з врахуванням таких змін і кредитних договорів без необхідності їх попереднього чи наступного ознайомлення чи погодження із поручителем.

Відповідно до п. 2.4 договору поруки № 316171-ДП 1 від 28.01.2014 року, поручитель гарантує кредитору, що при укладенні договору не має на меті отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до п. 4.5 договору поруки № 316171-ДП 1 від 28.01.2014 року, до усіх вимог, що випливають з договору, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.

29 січня 2014 року публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» було перераховано кредитні кошти на рахунок позичальника № НОМЕР_1 , у відповідності до договору траншу №501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року у розмірі 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) доларів США.

29 січня 2014 року публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк» було знято з рахунку позичальника № 26054210316174 комісію за касове обслуговування, а саме: комісія за видачу кредиту, комісія за управління кредитом та комісія за продаж валюти згідно тарифів банку.

29 січня 2014 року позичальник отримав готівкою з власного поточного рахунку № НОМЕР_1 , у відповідності до договору траншу №501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року, кредитні кошти у розмірі 51 000 доларів США, що підтверджується випискою з рахунку ПАТ «ПроКредит Банк», дата формування 17.04.2018 року, яка міститься в матеріалах справи.

Кредитні кошти були перераховані Банком на рахунок позичальника у гривневому еквіваленті.

Згідно зі статтями 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Поняття поруки визначено у ст. 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ч.1 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. (ч. 2 ст. 615 ЦК України).

Частиною першої статі 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Нормами ст. 525 ЦК України встановлена неприпустимість односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних йому процентів.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань та вимог законодавства третьою особою яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ФОП ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 утворилась заборгованість, у розмірі 924 356, 71 грн з яких: капітал у розмірі 873 405, 14 грн; проценти у розмірі 16 480,86 грн; проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 6 152,11 грн; пеня у розмірі 28 318,60 грн.

21 березня 2018 року ПАТ «ПроКредит Банк» було направлено на поштові адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 письмові вимоги про повне дострокове погашення кредиту.

Однак, вимоги позивача не були виконані і погашення на підставі договорів поруки не відбулося.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року по справі №916/788/18 відмовлено у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 924 356, 71 грн., та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про визнання недійсним кредитного договору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 року по справі № 916/788/18, частково скасовано рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року, викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» задовольнити. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про надання траншу № 501.44330/FW501/940 від 28.01.2014р., який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014р., а саме: капітал у розмірі 8734-5,14 грн., проценти у розмірі 16480,86 грн., проценти за неправомірне користування кредитом у сумі 6152,11 грн., пеню у розмірі 28318,60 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.09.2020 року - відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №916/788/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.2 рамкової угоди сторони, зокрема, встановили, що при порушенні встановлених договорами строків погашення грошових зобов`язань, позичальник сплачує штрафну неустойку у розмірі 0.5 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн у еквіваленті валюти кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості.

За положеннями п. 7.3 рамкової угоди погашення кредиту та процентів здійснюється у валюті кредиту, а комісій, неустойки та інших платежів у національній валюті, якщо інше не визначено угодою чи кредитним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідно до п. 12.3 рамкової угоди до усіх вимог, що випливають з угоди та кредитних договорів, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.

З огляду на викладене, в розрізі даного спору вбачається, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним Договором траншу та Договором поруки, та у зв`язку із неналежним виконанням боржником умов Договором траншу №501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року, забезпечених порукою ОСОБА_1 у позивача виникло право дострокової вимоги на стягнення заборгованість по кредиту, по відсоткам за користування кредитом, а також передбачених договірних санкцій.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем наданий розрахунок заборгованості, станом на 17.04.2018 р., відповідно до якого загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 924 356,71 грн.

Наведений розрахунок заборгованості суд вважає належним та допустимим доказом по даній справі, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 14.07.2020 року по справі № 367/4970/13-ц, постанові від 08.07.2020 року по справі №464/4985/15-ц, постанові від 02.07.2020 року по справі №753/16745/15-ц, які підлягають застосуванню судом на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.

Доказів на спростування отримання кредитних коштів у розмірі, зазначеному в розрахунку банку, відповідач суду першої та апеляційної інстанції не надавав.

Крім того, суд першої інстанції враховував, що за Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 року по справі №916/788/18, частково скасовано рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року, викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» задовольнити. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про надання траншу № 501.44330/FW501/940 від 28.01.2014р., який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014р., а саме: капітал у розмірі 8734-5,14 грн., проценти у розмірі 16480,86 грн., проценти за неправомірне користування кредитом у сумі 6152,11 грн., пеню у розмірі 28318,60 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено».

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не виконав зобов`язання за договорами, враховуючи, що борг відповідач за Договором про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014 року перед позивачем ПАТ «ПроКредит Банк» на час прийняття судового рішення не погашено, а тому суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 суму заборгованості за Договором про надання траншу № 501.44330/FW501.940 від 28.01.2014 року у розмірі 924 356, 71 грн з яких: капітал у розмірі 873 405, 14 грн; проценти у розмірі 16 480,86 грн; проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 6 152,11 грн; пеня у розмірі 28 318,60 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують досліджених та доведених належним чином обставин, яким судом першої інстанції надано належної оцінки.

Твердження апелянта, що відповідач жодних повідомлень про час та місце розгляду справи не отримував спростовуються матеріалами справи, оскільки в томі 2 на аркуші справи 77 міститься зворотне рекомендована повідомлення на ім`я ОСОБА_1 , з розписом про отримання. Посилання на те, що ОСОБА_1 вказаний підпис не ставив є необґрунтованим з огляду на те, що будь яких клопотань, зокрема про проведення експертизи, апелянтом не заявлялось, та будь яких доказів на підтвердження вказаного не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позичальником кредиту в тих сумах, що зазначає позивач спростовуються матеріалами справи, тим більш третя особа ОСОБА_2 не заперечує факт отримання вказаних коштів.

Щодо нарахованих відсотків, апеляційний суд зазначає, що відповідно до додатків, які були підписані ОСОБА_4 , погодили вказані відсотки. (т.1 а.с. 23-24)

Підсумовуючи доводи апелянта щодо розмірів стягнення за кредитним договором та строків стягнення з відповідача , судова колегія вважає їх не відповідаючим матеріалам справи та звертає увагу на існування діючої преюдиційної відповідно до ЦПК України для цієї справи

Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 року по справі №916/788/18, якою частково скасовано рішення господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року, викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» задовольнити. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про надання траншу № 501.44330/FW501/940 від 28.01.2014р., який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW501.940 від 28.01.2014р., а саме: капітал у розмірі 8734-5,14 грн., проценти у розмірі 16480,86 грн., проценти за неправомірне користування кредитом у сумі 6152,11 грн., пеню у розмірі 28318,60 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено».

Даним рішенням було зроблено висновок яким підтверджено заборгованість відповідача за первісним позовом перед кредитором, приймаючи до уваги відсутність законодавчо встановленої заборони стягнення національної валюти України - еквіваленту іноземної валюти, перевіривши здійснені позивачем за первісним позовом розрахунки процентів, процентів за неправомірне користування кредитом, строків нарахування відповідних відсотків, судова колегія прийшла до висновку, що вимоги в частині стягнення 873405,14 грн. - суми кредиту; 16480,86 грн. - процентів; 6152,11 грн. процентів за неправомірне користування кредитом є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Вказане рішення є чинним та має преюдиційний характер щодо позовних вимог, які розглядаються у вказаній справі.

Інші доводи апеляційної скарги, також є необґрунтованими належними та допустимими доказами, тому не заслуговують на їх задоволення, при тому що судом першої інстанції надано належної правової оцінки суті даного спору.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко