Постанова

від 10.10.2024 по справі 515/2109/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/198/24

Справа № 515/2109/18

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С.В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Приморська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, правонаступником якої є Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державний кадастровий реєстратор Татарбунарського районного відділу Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року, ухваленеТатарбунарським районним судом Одеської області у складі: судді Тимошенка С.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, правонаступником якої є Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державний кадастровий реєстратор Татарбунарського районного відділу Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2 про визнання права користування земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

21 грудня 2018 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати за ним право користування земельною ділянкою, визнати незаконним та скасувати рішення Приморської сільської ради № 444-VІІ від 09 серпня 2018 року, зобов`язати Приморську сільську раду розглянути його заяву від 22 травня 2018 року за вх. № Л-76 та надати згоду на розробку проекту землеустрою.

В обґрунтування позову зазначив, що 09 січня 1992 року рішенням виконавчого комітету (далі виконкому) Приморської сільської ради № 4 позивачу із земель запасу зазначеної сільської ради було виділено земельну ділянку площею 0,75 га для розвитку особистого підсобного господарства. Зазначена земельна ділянка розташована в АДРЕСА_1 .

02 лютого 1992 року рішенням Приморської сільської ради № 15-ХХІ було затверджено рішення виконкому Приморської сільської ради № 4 від 09 січня 1992 року. Не маючи можливості обробляти земельну ділянку площею 0,50 га, він подав до Приморської сільської ради заяву про часткову відмову від користування земельною ділянкою площею 0,50 га на користь своєї сусідки ОСОБА_4 . Внаслідок цього у його користуванні залишилася земельна ділянка площею 0,25 га для розвитку особистого підсобного господарства. На виділеній йому у користування земельній ділянці площею 0,25 га він посадив багаторічні насадження фруктові дерева, виноград, якими користується і на даний час. З моменту надання йому у користування земельної ділянки площею 0,25 га він постійно сплачував земельний податок.

15 червня 2010 року рішенням сесії Приморської сільської ради № 598-V його заяву було задоволено і надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність з подальшим виготовленням державного акту на землю за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, за браком коштів, що було для нього непереборною силою, він не зміг виготовити на згадану земельну ділянку площею 0,25 га проект землеустрою, яка у нього не вилучалась і якою він користується дотепер.

Рішенням сесії Приморської сільської ради № 405-VІ від 24 грудня 2013 року був затверджений Генеральний план та зонінг с. Приморське щодо розширення меж села, згідно якого його земельна ділянка увійшла в зону житлової забудови, у зв`язку з чим земельній ділянці без його повідомлення було змінено цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка) та скасовано раніше виготовлену містобудівну документацію с. Приморське, що унеможливило виготовлення проекту землеустрою на його земельну ділянку за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, про що йому стало відомо лише 22 травня 2018 року. Після цього він звернувся до Приморської сільської ради з заявою, яку було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції за № Л-76 від 22 травня 2018 року, про надання йому згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), яка з 09 січня 1992 року знаходиться у його постійному користуванні.

Згідно карти аерозйомки с. Приморське, спірна земельна ділянка позивача знаходиться між двома домоволодіннями: колишнім домоволодінням його батька, яке в подальшому було відчужено на підставі цивільно-правової угоди, та його сусідами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , яким достеменно відомо, що зазначена земельна ділянка знаходиться виключно у його постійному користуванні. Проте, ОСОБА_2 паралельно з його заявою звернулась 21 травня 2018 року з аналогічною заявою на спірну земельну ділянку, яку було зареєстровано за вх. № К-75.

За результатами розгляду Приморською сільською радою вказаних заяв позивачу було протиправно відмовлено у наданні згоди на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, що з 1992 року знаходиться у його користуванні і яку не було вилучено, а заяву ОСОБА_2 повністю задоволено і їй надано згоду на розробку проекту землеустрою на його земельну ділянку.

Посилаючись на те, що спірною земельною ділянкою він користується безперервно протягом 27 років, про що депутатам було відомо під час ухвалення оскаржуваного рішення, і частина депутатів голосувала «за» по обох заявах, що є незаконним та потягло за собою недійсність результату голосування по заяві ОСОБА_2 , а доповідач по заяві позивача не поінформував депутатів, що спірна земельна ділянка не вилучена у позивача і не знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , будь-яких дій, які б підтверджували відмову від користування земельною ділянкою позивач не вчиняв, у визначеному законом порядку земельна ділянка вилучена з його користування не була, як і не була передана на користь ОСОБА_2 , а тому з наведених підстав та з посиланням як на правове обґрунтування своїх вимог на ч. 1, 2 ст. 116, 118, 16 ЗК України, позивач вважає, що рішення Приморської сільської ради № 444-VІІ від 09.08.2018 «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 » є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

У відзиві на позовну заяву представник третьої особи ОСОБА_2 ОСОБА_6 просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що в період з 02 лютого 1992 року по 01 січня 2002 року позивач не оформив право постійного користування спірною земельною ділянкою та, не зважаючи на пряму заборону земельним законодавством, що діяло на той час, використовував зазначену земельну ділянку без дозвільних документів. Після набрання чинності діючим Земельним кодексом 01 січня 2002 року - позивач також не оформив документи, що посвідчували б його право на спірну земельну ділянку. Крім того, у рішенні виконкому Приморської сільської ради № 4 від 09 січня 1992 року не зазначена точна адреса земельної ділянки, виділеної позивачу, а вказано у рішенні, що земля виділяється жителям сіл Приморське та Трихатки. Також у рішенні сесії Приморської сільської ради № 598- V від 15 червня 2010 року зазначено про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 . Конкретна адреса розташування земельної ділянки не вказана. Позовні вимоги про скасування рішення Приморської сільської ради № 444-ІІ від 09 серпня 2018 року та зобов`язання цієї ради розглянути заяву позивача та надати згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність спірної земельної ділянки також вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень. Вважає, що позивач порушив вимоги чинного земельного законодавства при зверненні до Приморської сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, не додав графічний матеріал, а тому у депутатів сільської ради були відсутні підстави для задоволення його заяви.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний кадастровий реєстратор Татарбунарського районного відділу Головного управління Держагеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2 , про визнання права користування земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення Приморської сільської ради № 444-УІІ від 09 серпня 2018 року, зобов`язання Приморської сільської ради розглянути заяву від 22 травня 2018 року за вх. № Л-76 та надати згоду на розробку проекту землеустрою відмовлено у повному обсязі.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 березня 2019 року, шляхом: заборони державному кадастровому реєстратору Татарбунарського районного відділу головного управління Дежгеокадастру в Одеській області вчиняти певні дії, а саме: присвоювати спірній земельній ділянці загальною площею 0,25 га, розташованій по АДРЕСА_1 кадастровий номер та надавати витяг з державного земельного кадастрового реєстру на підставі рішення Приморської сільради № 444-VII від 09 серпня 2018 року «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 », в разі, якщо вказані дії ще не вчинені; заборони Приморській сільській раді Татарбунарського району Одеської області затверджувати на сесії виготовлений проект землеустрою ОСОБА_2 на підставі рішення Приморської сільради № 444-VII від 09 серпня 2018 року «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 »; заборони державному реєстратору відділу надання адміністративних послуг Татарбунарської районної державної адміністрації в Одеській області вчиняти певні дії, а саме: видавати Витяг з реєстру про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 на підставі рішення Приморської сільради № 444-VII від 09 серпня 2018 року «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 ».

Рішення суду мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів щодо правомірності користування спірною земельною ділянкою та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення всупереч вимогам закону.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а також просить стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати за сплату судового збору за подання позову у розмірі 2305,20 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3457,80 грн.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не дослідив та не дав оцінку тому факту, що спірна земельна ділянка вже була виділена позивачу у постійне користування за цільовим призначенням для розвитку ОСГ, зі встановленням меж в натурі, відповідне право позивача було зареєстровано у встановленому законом порядку, про що ним надано відповідні докази, а рішенням ради від 15.06.2010 йому було надано згоду на виготовлення Проекту землеустрою.

В порушенням ч. 5 ст. 116 ЗК України суд не встановив, що спірна земельна ділянка протягом 29 років знаходиться у безперервному користуванні позивача, і надання її у користування можливе лише після вилучення у позивача, натомість подана заява позивача від 22.05.2018 підлягала задоволенню (п. 1 Перехідних Положень ЗКУ), а відповідно до абз. 2 п. 1 Перехідних Положень ЗКУ рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок відповідно до Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1991 № 15-92 є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам Державних Актів на право власності за технічною документацією щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Судом не враховано, що право постійного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, наданою йому 02.02.1992, за адресою: АДРЕСА_1 , було посвідчено Приморською сільською радою, про що зроблено запис у земельно-кадастрових документам, пройшло державну реєстрацію і станом на 01.06.1992 зареєстроване Приморською сільською радою у Погосподарській (Поземельній) книзі, і це підтверджується копією особового рахунку № НОМЕР_1 з цієї книги.

Питання встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) має вирішуватися не позивачем, а органом місцевого самоврядування як замовником розробки проектів відведення земельних ділянок, і такий обов`язок законом покладений на Приморську сільську раду.

Відповідачем не спростовано встановлення меж земельної ділянки в натурі, оскільки позивачем при наданні згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у 2010 році було погоджено таке саме щодо відведення ділянки у власність з виготовленням Державного акту на землю за цільовим призначенням для ведення ОСГ, відповідачем також було виготовлено Акт про встановлення меж в натурі і підписаний складом комісії, який видається землевпорядній організації для виготовлення проектно-технічної документації, і без такого Акту виготовити Проект неможливо.

Вважає помилковим висновок суду про те, що позивачем не оформлено та не отримано документа, що посвідчує право власності або право користування землею, без якого приступати до використання земельної ділянки забороняється, оскільки надання громадянам Державного Акту на право постійного користування на земельну ділянку включно до 11.12.2003 законом було зупинено, а в подальшому п. 1 Декрету КМУ від 26.12.1992 № 15-92 було зобов`язано сільську Раду забезпечити протягом 1993 року громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства. Саме через суперечність та неврегульованість законодавством вирішення такого питання в наступному вини позивача у неоформленні своїх прав на спірну земельної ділянки немає, і законом передбачено право, а не обов`язок громадянина оформляти у власність земельну ділянку, передану у його користування.

Саме послідовні дії відповідача та перебування у його користуванні спірної земельної ділянки протягом 29 років були направлені виключно на оформлення ним свого права власності на неї, і тому його заява підлягала задоволенню відповідачем у повному обсязі, оскільки згідно п. 1 Перехідних Положень ЗКУ рішення про надання у користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимого цього Кодексу.

Залишаючи без задоволення позов, суд не врахував, що заяви позивача та третьої особи подані майже одночасно, і саме землевпорядник мав надати до них копію схеми місця розташування бажаної земельної ділянки, що він зробив щодо заяви ОСОБА_2 , натомість не додав до заяви ОСОБА_1 , порушивши свої функціональні обов`язки.

Відмовляючи у позові, суд не звернув увагу, що відповідач надав дозвіл на розробку проекту ОСОБА_2 протиправно, оскільки Приморською сільрадою 01.06.1992 вже було зареєстровано за позивачем право користування згідно п. 2 ч. 1 ст. 9 ЗКУ, тому саме ОСОБА_1 має переважне право на задоволення його заяви від 22.12.2010, а не заяви ОСОБА_2 від 21.05.2018.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області - Лиманську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області (том 2, а.с. 243).

Справа перебувала у провадженні судді Базіль Л.В.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 30 травня 2023 року (із змінами відповідно до рішення №572/0/15-23 від 31.05.2023) відрядження судді Базіль Л.В. до Одеського апеляційного суду достроково закінчено.

У зв`язку з достроковим закінченням відрядження судді Херсонського апеляційного суду Базіль Л.В., в провадженні якої як судді-доповідача перебувала вказана справа, справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Воронцової Л.П., Склярська І.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023).

Розгляд справи був призначений на 24 липня 2023 року о 10-й год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023 року у відповідності до п. 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді визначено суддів Кострицького В.В., Лозко Ю.П.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, представник третьої особи ОСОБА_2 ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Лиманська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області надала заяву про розгляд справи без їх участі.

Інші учасники справи, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у грудні 1992 року ОСОБА_1 звернувся до виконкому Приморської сільської ради з заявою про надання йому земельної ділянки для будівництва і поставити у чергу забудовників, що вбачається з її копії (т. а.с.).

09 січня 1992 року виконкомом Приморської сільської ради розглянуто заяви жителів сіл Приморське і Трихатки та ухвалено рішення № 4, яким громадянам, згідно поданих заяв, було виділено додаткові земельні ділянки із земель запасу сільської ради для розвитку особистого господарства, у тому числі і ОСОБА_1 в розмірі 0,75 га, що слідує з копії рішення (т. 1 а.с. 11-12).

Рішенням сесії Приморської сільської ради № 15-ХХІ від 02 лютого 1992 року затверджено рішення виконкому Приморської сільської ради № 4 від 09 січня 1992 року (т. 1 а.с. 13)

Як вбачається з копії рішення сесії Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області № 598-V від 15 червня 2010 року, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 йому було надано згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність з подальшим виготовленням державного акту на землю за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16 т. 1).

Рішенням сесії Приморської сільської ради № 405-VІ від 24 грудня 2013 року затверджено містобудівну документацію «Генеральний план та зонінг с. Приморське Татарбунарського району Одеської області» загальною площею 1101,2074 га. Цим рішенням: визнано такою, що втратила чинність раніше розроблена містобудівна документація на територію с. Приморське; вирішено розробити проект землеустрою щодо розширення меж с. Приморське та довести зміст даного рішення до жителів Приморської сільської ради.

Згідно п. 2 у зв`язку із тратою чинності раніше розробленою містобудівною документацією на території села Приморське за Проектом меж села Приморське 2011 року, обстежувана земельна ділянка увійшла в зону житлової забудови, тому згідно ч. 4 ст. 20 ЗКУ було змінено її цільове призначення.

Як вбачається з копії паспорту ОСОБА_1 , його знято з реєстрації відділом внутрішніх справ Татарбунарського району Одеської області 11 січня 2001 року, і він є зареєстрованим Шевченківським РУ ГУ МВС України у АДРЕСА_3 з 03 липня 2003 року (т. 1 а.с. 134-136).

Отже, з січня 2001 року позивач не проживає на території Татарбунарського району Одеської області та не надав доказів виготовлення ним проекту землеустрою за наданим йому 15 червня 2010 року дозволом на розробку проекту землеустрою та надання такого проекту на затвердження Ради, а з липня 2003 року постійним його місцем проживання є м. Київ, тому до обов`язків Приморської сільської ради не входило повідомляти його про прийняте сільрадою рішення.

16 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Приморської сільської ради з заявою, яку було зареєстровано за вх. № К-75, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_2 , що видно з її копії (т. 1 а.с. 20).

ОСОБА_1 22 травня 2018 року звернувся до Приморського сільського голови з заявою, яку зареєстровано за вх. № Л-76, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 18).

Матеріали справи містять список Депутатів Приморської сільської ради У11 скликання (а.с. 22), та результатами поіменного голосування щодо питання про надання згоди на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) 26-ї чергової сесії сільської ради 7 скликання (09 серпня 2018 року), відповідно до яких всього зареєстровано 12 депутатів, за надання дозволу ОСОБА_2 9 , утримались 2, не голосували 1 (а.с. 23 т. 1), за надання дозволу ОСОБА_1 за 6, утрималися 5, не голосували 1 (а.с. 24 т. 1).

Отже, рішенням сесії Приморської сільської ради № 444-VІІ від 09 серпня 2018 року надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,2500 га за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 21).

Рішення за заявою ОСОБА_1 не було прийняте у зв`язку з ненабранням необхідної кількості голосів від загальної кількості обраних депутатів, що слідує з витягу з протоколу пленарного засідання 46 сесії Приморської сільської ради 7 скликання від 09 серпня 2018 року та результатів поіменного голосування депутатів (т. 1 а.с. 19, 24).

Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності рішення Приморської сільської ради про надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою без вилучення спірної земельної ділянки з законного володіння позивача ОСОБА_1 , якому відповідний дозвіл вже надавався у 2010 році і що ним не розроблено через обставини непереборної сили, у зв`язку із чим просить зобов`язати раду розглянути його заяву та надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення Приморської сільської ради № 444-VІІ від 09.08.2018 «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 » як незаконне та визнати за позивачем право користування земельною ділянкою.

Згідно зістаттею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни Українимають правона безоплатну передачу їм земельних ділянок зі земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства -не більше2,00 га; ля ведення садівництва -не більше0,12 гектара;для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах -не більше0,25 гектара, в селищах -не більше0,15 гектара, в містах -не більше0,10 гектара(пункти«б», «в», «г» частини першої статті 121 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження цих проектів регулюються статтями 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, відповідний орган у разі ухвалення рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно із частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Дозвіл на розробку проекту землеустрою означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, щоб мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц,(провадження № 14-301цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20)).

Звертаючись до суду із вказаним позовом про визнання неправомірними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, зокрема, щодо відведення у власність ОСОБА_2 спірноїземельної ділянки, відносно якої ОСОБА_1 також подавав заяву про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, позивач посилався, зокрема, на те, щоПриморська сільська рада Одеської області неналежно (недобросовісно) реалізувала надані їй повноваження в частині розпорядження спірною земельною ділянкою.

У справі, що переглядається встановлено, що 22 травня 2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Приморської сільської ради із заявою за вх. № Л-76, відповідно до якої просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 .

Як свідчать матеріали справи, вказана заява була предметом розгляду на 26-й черговій сесії Приморської сільської ради 7 скликання (9 серпня 2018 року), проте наслідком голосування стало неприйняття відповідного рішення через брак голосів.

Отже, фактично мала місце відмова органу місцевого самоврядування у задоволенні заяви ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель та наступної передачі цієї земельної ділянки у приватну власність.

Натомість, рішенням сесії Приморської сільської ради № 444-VІІ від 09 серпня 2018 року такий дозвіл надано третій особі по справі ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20), відповідно до яких неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові наголосила, що розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу.

Отже, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у разі формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України),першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього немає законних перешкод.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові звернула увагу на те, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

Лише факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації нею свого права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання у власність земельної ділянки, на яку вона претендувала, іншій особі. Вирішення питання про передачу особі у власність земельної ділянки має здійснюватися із дотриманням принципів добросовісності та розумності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Отже, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а самез моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки.

Такі висновки Верховний Суд сформулював у постановах від 27 березня 2024 року у справі № 695/1038/22 (провадження № 61-8921св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22 (провадження № 61-13281св23) та від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц.

Згідно висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 823/105/18, зацікавлена особа має право замовити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права. Проте, у випадку, якщо така протиправна бездіяльність має місце, це насамперед призводить до порушення гарантованого Конституцією України права на землю особи, яка звернулась з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або в користування, оскільки створює перешкоди у реалізації зазначеного права для цієї особи. Крім того, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу у подальшому точно визначити предмет оренди. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду у майбутньому. Разом із цим, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

При цьому суд правильно взяв до уваги, що на момент прийняття оспорюваного рішення спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності, а тому сільська рада мала право приймати рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки, оскільки така була вільною від жодних забудов, а зареєстроване речове право інших осіб на неї відсутнє.

Крім того, позивач дійсно отримав 15 червня 2010 року дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , проте такий не розробив аж до зміни цільового призначення земельної ділянки у 2013 році, що вочевидь не можна вважати добросовісною поведінкою особи, яка розраховує отримати у власність земельну ділянку, для чого слід вчинити юридично значущі дії.

Обставини цієї справи дають підстави для висновку, що позивач невиправдано зволікав із зверненням до компетентного органу з метою набуття права власності щодо спірної земельної ділянки, причини такого тривалого зволікання позивач належним чином не обґрунтував, а його посилання на існування на його боці обставин непереборної сили жодним доказом не підтверджені.

Пасивні дії позивача щодо отримання у власність спірної земельної ділянки свідчать про недостатність підстав для висновку про те, що його очікування на набуття у власність земельної ділянки є легітимними і що вони є порушеними з боку відповідача.

З цих підстав, у позивача відсутнє право на захист його законних очікувань щодо оформлення права власності саме на спірну земельну ділянку, оскільки ОСОБА_2 раніше за позивача вчинила юридично значущі дії щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на це майно: раніше закінчила розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки,за її заявою сформовано земельну ділянкута, як наслідок, ухвалено рішення про затверджено проекту землеустрою за нею.

Слід зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц(провадження № 14-301цс18) і підставі відступу від яких колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Посилання апеляційної скарги позивача на те, що передача ОСОБА_2 спірної земельної ділянки порушує законний інтерес позивача на отримання земельної ділянки відповідно до статті 118 ЗК України, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права.

Так, згідно частини 7 вказаної норми у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже фактична відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою без належного, як вважає позивач, мотивування, не позбавляла його права замовити розроблення такого проекту без надання такого дозволу та письмово повідомити про таке відповідача, що по справі відсутнє.

Суд хоча і зазначив про те, що позивачу не було відмовлено у наданні дозволу з огляду на ненадання позивачем графічного матеріалу, не було зазначено адресу земельної ділянки та схематичного зображення її знаходження, проте таке не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги, що спірна земельна ділянка вже була виділена позивачу у постійне користування за цільовим призначенням для розвитку ОСГ, зі встановленням меж в натурі, відповідне право позивача було зареєстровано у встановленому законом порядку, не заслуговує на увагу, оскільки як до зміни цільового призначення земельної ділянки та отримання в період дії такого дозволу на розробку проекту землеустрою, так і після 2013 року та зміни цільового призначення, позивачем не надано докази належного впорядкування землекористування та оформлення належно своїх прав.

Покладення такого обов`язку виключно на державні органи, про що він наголошує в своїй апеляційній скарзі, ґрунтується на вибірковому тлумаченні норм права, що регулює спірні правовідносини.

Учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що виключає наявність порушеного права позивача.

Що стосуєтьсяпозовних вимогпро визнанняправа користуванняземельною ділянкою,то такетакож вірноне взятодо увагиз оглядуна необґрунтованість,оскільки хочастаттею 152Земельного кодексуУкраїни і визначено захист громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, зокрема, і визнання права, проте такий спосіб відноситься до речово-правового способу захисту правна землю, який безпосередньо спрямовані на захист суб`єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов`язальних відносинах з порушником.

По справі не встановлено такого порушення суб`єктивного права позивача, за якого він зазнав протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого його суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або таке порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

ЄСПЛ також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПКУкраїнисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 10 жовтня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко