Постанова

від 01.10.2024 по справі 522/182/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5734/24

Справа № 522/182/23

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Ковтун Ю.І. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва,

в с т а н о в и в:

03 січня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду соціального страхування Управління виконавчої дирекції Фонду в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва, який мотивував тим, що 05 березня 2020 року ОСОБА_1 отримав виробничу травму на території ТОВ «Відродження» по вул. Матросова, 40 у смт. Голованівськ, Голованіського району, Кіровоградської області. В результаті падіння з другого поверху металоконструкції позивач отримав значні пошкодження, які небезпечні для життя людини. Після нещасного випадку, що стався 05 березня 2020 року позивач проходив первинне лікування виробничої травми у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 11 (далі - МКЛ № 11).

Постановою Одеського міського відділення від 15 жовтня 2020 року № 1516/2501/2501.1 Фондом соціального страхування України було профінансовано витрати на медичну і соціальну допомогу, а саме на лікування на загальну суму 15233,92 грн.

25 березня 2020 року позивач уклав договір №108523 з ТОВ «Дім медицини» «Одрекс» про надання медичних послуг, так як стан його здоров`я погіршився (виявлено зараження крові), про що позивач пізніше дізнався в ТОВ «Дім медицини» «Одрекс», тобто покращення його стану не було в медичній установі МКЛ №11, а навпаки. Тому у нього були всі підставі звернуться до більш кваліфікованого медичногозакладу для порятунку нетільки свогоздоров`я,а йжиття.

Після проходженнялікування позивачз письмовоюзаявою звернувсядо Управліннявиконавчої дирекціїФонду вОдеської областіпро фінансуванняйого витратна медичнудопомогу,а самевиплати налікування,як потерпілому,який проходивсамостійно безпосередньопісля нещасноговипадку уТОВ «Діммедицини» «Одрекс»в сумі250206,00грн.

Рішенням від26березня 2021року Фондсоціального страхуваннявідмовив увідшкодуванні таповерненні коштівза проведенелікування,так яквідсутній договірпро наданнямедичних послугміж Фондом та «Дім медицини» «Одрекс». Зазначив, що після отримання виробничої травми висновком МСЕК від 30 червня 2021 року йому було встановлено 90% втрати професійної працездатності, також йому було встановлено 1 групу інвалідності.

Тому посилаючись як на правове обґрунтування своїх вимог на положення п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п. 4 розділу 3 Постанови Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про затвердження Положення про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення» від 09.06.2010 № 18, просив суд стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Одеської області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на лікування виробничої травми у розмірі 250206,00 грн.

Від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву та заява про поновлення пропущеного процесуального строку, які ухвалою суду від 05 квітня 2023 року повернуті відповідачу без розгляду, оскільки не підписані представником відповідача ( а.с. 74, т.1).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2023 року здійснено заміну сторони відповідача у порядку процесуального правонаступництва на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (т. 1 а.с. 118 - 119).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся доапеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2024 року як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для справи, без проведення в судовому засіданні належного дослідження та оцінки доказів, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції у порушення ст. 89, 263-264, 382 ЦПК України не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має значення для правильного вирішення спору.

Позивач зазначає, що після отриманої 05 березня 2020 року виробничої травми на території ТОВ «Відродження» по вул. Матросова, 40 у смт. Голованівськ, Голованіського району, Кіровоградської області проходив первинне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня №11. Не отримавши цілеспрямованого та ефективного лікування в вищезазначеній установі, змушений був звернутися за допомогою в ТОВ «Дім медицини» «Одрекс» в м. Одесі, де й пройшов стаціонарне лікування вартість якої була оплачена за власні кошти.

Проте, відповідач відмовився компенсувати понесені позивачу витрати на медичні послуги в розмірі 250206 грн, оскільки відсутній договір про надання медичних послуг між Фондом та ТОВ «Дім медицини» «Одрекс».

Позивач вважає, що відповідач в порушення ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» зробив висновок, що ОСОБА_1 повинен лікуватися тільки у закладах, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування; не повідомивши позивача про лікування лише в обмеженому колі лікувальних закладів.

Позивач, посилаючись ст. 49 Конституції України, ч. 2, ст. 22, ч. 3 ст. 42, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», вважає, що на фонд соціального страхування покладено обов`язок по виплаті сум на лікування та придбання ліків.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області судову повістку на 01 жовтня 2024 року отримав 05.09.2024 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою, до судового засідання не з`явився.

Від ГУ ПФУ в Одеській області надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Вказане відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом із тим згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2018 року у справі № 643/11023/16-а (адміністративне провадження № К/9901/30740/18), від 23 жовтня 2018 року у справі № 587/54/17 (адміністративне провадження № К/9901/45875/18), від 22 червня 2023 року у справі № 520/22027/21 (адміністративне провадження № К/990/5154/23), від 12 березня 2021 року у справі № 750/3696/20 (провадження № 61-13863св20), від 28 липня 2022 року у справі № 953/12770/21 (провадження № 61-2568св22).

Подібні за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19), у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просив суд про стягнення на його користь з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Одеській області, який реалізує державну політику у сферах соціального страхування від нещасних випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, правонаступником якого по справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області понесені ним витрати на лікування виробничої травми у розмірі 250206,00 грн з огляду на положення ч. 1 ст. 9, 22, 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки був застрахованою особою в розумінні цього Закону та має право на отримання страхових виплат, якими є витрати на його лікування внаслідок виробничої травми.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції від 01січня 2015 року) передбачено, щоцей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Згідно частини першої вказаного Закону (в редакції, чинній станом на час вирішення судом спору) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України. Вказаним законом визначено, що ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є юридичною особою.

Пунктом першим ч. 1 ст. 5 Закону визначено, що уповноважений орган управління Пенсійного Фонду України та його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами в межах коштів соціального страхування, затверджених Кабінетом Міністрів України, управління майном, а частиною першою, крім іншого, визначено, що до основних завдань і функцій уповноваженого органу управління та його територіальних органів належить реалізація державної політики у сферах соціального страхування, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Отже,наразі саме Пенсійний Фонд України в особі Головного управління ПФУ в Одеській області, якого залучено судом до участі у справі у якості правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Одеській області у виниклих спірних правовідносинах, є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями.

Статтею 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанцій) визначено юрисдикцію адміністративних судів у справах у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду у зв`язку з тим, що ВВДФССНВв Одеській області відмовила йому у компенсації витрат на лікування внаслідок виробничої травми, що свідчить про фактичну незгоду позивача з рішенням суб`єкта владних повноважень.

Ураховуючи функції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, правонаступником якого у вказаній сфері станом на час розгляду справи є Пенсійний Фонд України, та зміст положень вищезазначених норм процесуального права, спірні правовідносини мають ознаки публічно-правових за предметним та суб`єктним складом та за змістом спірних правовідносин, а отже, підлягають розгляду за правилами КАС України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верхового Суду, викладеними у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц (провадження № 14-87цс18) та від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а (провадження № 11-350апп18).

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва не підлягаєрозгляду у порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції, розглянувши справу по суті, наведеного не врахував, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення суду повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Згідно частини четвертої ст. 377 ЦПК Україниу разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 255 цього Кодексусуд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першоїстатті 255 ЦПКУкраїни).

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляціна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України колегія суддів роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції адміністративного суду та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Одеського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст. 255, 367, 374, 376, 377 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування витрат на проведене лікування внаслідок трудового каліцтва закрити.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 10 жовтня 2024 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко