Рішення

від 23.09.2024 по справі 755/5489/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/5489/23

Провадження №: 2/755/4932/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Яхно П.А.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів 1, 3 - ОСОБА_2

представника відповідача 2 - Кеби А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_3 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила суд: визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказувала про те, що 20.02.1990 її батьку було видано ордер на житлове приміщення на право зайняття квартири АДРЕСА_1 . В ордері зазначено склад сім`ї в кількості двох осіб: батька - ОСОБА_8 та доньки ОСОБА_9 . У зв`язку із реєстрацією шлюбу її прізвище змінено з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 . Згідно розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 183 від 27.04.2010 у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача - ОСОБА_8 , ЖРЕО № 414 дозволено змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та укласти його з ОСОБА_3 , складом сім`ї з шести осіб. При цьому, вона є основним квартиронаймачем вказаної квартири, а в квартирі разом з нею проживають її діти: ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також в квартирі зареєстровані, але не проживають відповідачі: брат позивачки - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та її племінники - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Однак, не зважаючи на фактичну реєстрацію місця проживання - відповідачі в зазначеній квартирі не проживають, участі в її утриманні та обслуговуванні не приймають, комунальні платежі не сплачують та не несуть жодних витрат, пов`язаних із утриманням квартири. Їй не відомо місце фактичного проживання відповідачів, але останні повідомляли її, що мають постійне місце проживання. Так, відповідачі 1 та 2 мають постійну роботу, а відповідач-3 - місце навчання, які знаходяться поза межами міста Києва та Київської області. Зазначила, що будь-які відносини, починаючи з березня 2022 року, сторони між собою не підтримують. Відповідачі жодним чином не цікавляться питаннями, що стосуються утримання вказаної квартири та не виявляють бажання проживати в даній квартирі.

17.11.2023 Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення про задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та визнано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.04.2024 об`єднано в одне провадження заяву відповідача-2 ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у цивільній справі № 755/5489/23 (провадження 2-п/755/36/24) та заяву відповідачів-1, 3 ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у цивільній справі № 755/5489/23 (провадження 2-п/755/37/24); об`єднаним заявам у межах цивільної справи № 755/5489/23 присвоєно номер провадження 2-п/755/36/24; поновлено відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у справі № 755/5489/23; прийнято до розгляду заяву відповідача 2 ОСОБА_5 та заяву відповідачів 1, 3 ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у справі № 757/5489/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2024 заяву відповідача 2 ОСОБА_5 та заяву відповідачів 1, 3 ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у справі № 755/5489/23 задоволено; скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у цивільній справі №755/5489/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом; постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання; роз`яснено учасникам справи їх право подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

21.05.2024 до суду від представника відповідачів 1,3 ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, із заявою про виклик свідків.

У відзиві представник відповідач 1,3 ОСОБА_2 заперечуючи проти позовних вимог вказала, що проти заявленого позову відповідач 1 та відповідач 3 заперечують в повному обсязі, вважають його необґрунтованим та безпідставним, таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, відтак, в його задоволенні позивачу має бути відмовлено. Вказала, що не є коректними посилання позивача на те, що вона є основним квартиронаймачем, оскільки у зв`язку зі смертю квартиронаймача - ОСОБА_8 , розглянувши відповідну заяву, було дозволено ЖРЕО № 414 змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , та укласти його з ОСОБА_3 , складом сім`ї із шести осіб. Відтак, позивачка, за згодою усіх інших користувачів, є наймачем квартири, з якою укладено договір найму відповідної квартири та відповідно на неї оформлено особовий рахунок по квартирі, однак це не збільшує обсяг її прав як квартиронаймача порівняно з іншими користувачами квартири, які вселились туди на законних підстав та зареєстровані у квартирі у встановленому законом порядку. По-друге, не відповідають дійсності твердження позивача про те, що в квартирі зареєстровані, але не проживають відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , які, за твердженням позивачки, участі в утриманні та обслуговуванні квартири не беруть, комунальні платежі не сплачують та не несуть жодних витрат, пов`язаних з утриманням квартири. Так, відповідачі станом на день подання відзиву дійсно не проживають у спірній квартирі, як і позивачка, що обумовлено поважними причинами, а саме: повномасштабною збройною агресією російської федерації в Україну та введенням в Україні воєнного стану. У зв`язку з тим, що 24.02.2022 розпочалось повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України, відповідачі, маючи підстави боятись за своє життя і здоров`я, з міркувань безпеки, вимушені були виїхати з м. Києва. При цьому, в березні 2022 року позивачка ОСОБА_3 виїхала з вказаної квартири разом з відповідачами і з того часу так само в квартирі не проживала, як і відповідачі у справі. Відповідач 1 ОСОБА_4 на момент повномасштабного вторгнення перебував за кордоном, а після повернення до України поїхав в село Соловіївка Брусилівського району Житомирської області, де набагато менша інтенсивність ракетних обстрілів, а його тимчасове проживання в селі Соловіївка обумовлено ще й тим, що він здійснює догляд за непрацездатною матір`ю своєї дружини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка такого догляду потребує за віком. У той же час, відповідач 1 постійно навідувався до міста Києва, стежив за станом квартири за адресою: АДРЕСА_2 , перевіряв її стан, стан комунікацій, електрики, побутових приладів, оскільки всі інші мешканці квартири вимушено перебували закордоном. Весь цей час в квартирі були речі відповідачів, які знаходяться в квартирі до цього часу (меблі, побутова техніка, одяг, документи тощо). Відповідач 3 є неповнолітньою особою, а після початку повномасштабної військової агресії разом зі своєю матір`ю ОСОБА_15 та тіткою ОСОБА_3 (позивачкою) виїхав до Закарпатської області, де останні проживали усі разом в селі Лисичово Хустського району як внутрішньо-переселені особи. В березні 2022 року так само всі разом (неповнолітній ОСОБА_16 з мамою ОСОБА_15 та тіткою ОСОБА_3 ) виїхали до Федеративної Республіки Німеччина. З 22.03.2022 по 06.05.2022 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 всі разом проживали за адресою: АДРЕСА_4 . З 06.05.2022 по 07.12.2022 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 всі разом проживали в ФРН за адресою: АДРЕСА_5 , а в подальшому з 15.12.2022 ОСОБА_3 переїхала в інше помешкання за адресою: АДРЕСА_5 , де проживає станом на сьогодні. ОСОБА_5 , ОСОБА_15 залишились проживати в помешканні за адресою: АДРЕСА_5 . В подальшому неповнолітній ОСОБА_16 повернувся до України та проживає з батьком ОСОБА_4 в селі Соловіївка Брисілівського району Житомирської області у бабусі, оскільки мати ОСОБА_15 до цього часу перебуває закордоном. Відтак, цікавими є твердження позивачки в позовній заяві про те, що починаючи з березня 2022 року вона не підтримує будь-яких відносин з відповідачами, якщо до 07.12.2022 вони проживали в ФРН за однією адресою в одній квартирі. При цьому, матеріали справи містять підтвердження щодо її проживання та працевлаштування у спірний період у Німеччині. Відтак, у вказаний період, маючи укладений трудовий договір на території ФРН, позивачка також не проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , однак, діючи недобросовісно, замовчуючи дійсні обставини та відомі їй причини не проживання відповідачів у спірній квартирі, очевидно з метою подальшої приватизації квартири виключно на себе, вирішила скористатись ситуацією та визнати відповідачів такими, що втратили право користування вказаною квартирою. З міркувань безпеки, відповідач 2 ОСОБА_5 також виїхала закордон 21.03.2022. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 виїхала за кордон, вона не втратила свій інтерес до квартири та зацікавленість у наявності в неї зареєстрованого місця проживання в Україні, а її не проживання в спірній квартирі обумовлено тим, що наразі вона працює закордоном, у зв`язку з чим була впевнена, що відповідно до п. 2 ч. З ст. 71 ЖК України за нею зберігається жиле приміщення на весь період роботи. Окрім того, 31.03.2023 відповідач 2 ОСОБА_5 перерахувала на користь ОСОБА_3 931,00 Євро як компенсацію за комунальні послуги з утримання квартири за адресою: АДРЕСА_2 . За спільною домовленістю родини комунальні послуги оплачувала саме позивачка ОСОБА_3 , оскільки на неї було оформлено особовий рахунок по квартирі, однак відповідачі, ОСОБА_5 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , як користувачі, завжди компенсували позивачці свою частину на оплату комунальних послуг, тим самим виконуючи свій обов`язок з утримання квартири та сплати за послуги, якими вони користувались. Все це беззаперечно вказує на те, що позивач вводить суд в оману, коли стверджує в позовній заяві, що відповідачі не беруть участі в утриманні та обслуговуванні квартири, не сплачують комунальні платежі та не несуть жодних витрат, пов`язаних із утриманням квартири. Позивачці добре відомо про те, що відповідачі мають зацікавленість у спірній квартирі як їхньому постійному житлі в Україні, однак за їхньою спиною, підступно, без відповідних законних підстав, переслідуючи свої корисливі мотиви, вона вирішила позбавити їх такого житла, подавши до суду відповідну позовну заяву. Сам факт не проживання відповідачів у спірній квартирі не є підставою для визнання їх такими, що втратили право, користування жилим приміщенням, оскільки відповідно до статті 71 ЖК України підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є її не проживання понад шість місяців у житловому приміщенні без поважних причин. Надані позивачкою акти складені після початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та оголошення в Україні воєнного стану. Саме війна є причиною не проживання відповідачів у спірній квартирі, про що позивачу достеменно відомо, однак вона чомусь у своїй позовній заяві про це не зазначила. Звертала увагу суду, що відповідачі справді не проживали в квартирі з березня 2022 року, однак на це були поважні причини, які об`єктивно від них не залежали. Твердження в позовній заяві про те, що особистих речей або речей повсякденного використання, які належать відповідачам, в квартирі немає, не відповідають дійсності та спростовуються самою позивачкою, яка направила особисте повідомлення відповідачу 1, в якому вказала про необхідність забрати речі з квартири. При чому зміст повідомлень вказує на те, що в квартирі залишився великий об`єм речей відповідачів, які є габаритними (меблі, побутова техніка тощо), якщо їх вивезення з квартири потребує виклику відповідного транспорту. Окрім наведеного, у відповідачів немає іншого постійного місця проживання в Україні, а місце проживання відповідача 1 та відповідача 3 у селі Соловіївка Брусилівського району Житомирської області є тимчасовим - на період воєнного стану. Так, відповідачу 1 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6 , однак вказаний житловий будинок перебуває в аварійному стані та є непридатним для проживання як для відповідача 1, так і для його неповнолітнього сина відповідача 3. Також тимчасовим є перебування відповідача 2 за кордоном - на період воєнного стану. Після закінчення воєнного стану усі відповідачі мають намір повернутись до міста Києва та проживати за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки саме ця адреса є місцем їх постійного проживання, з яким вони мають сталі зв`язки.

30.05.2024 до суду від представника відповідача 2 ОСОБА_5 - ОСОБА_17 надійшов відзив на позов, у якому остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог позивача. При цьому, наведені заперечення щодо доводів позовної заяви є тотожним доводам відповідачів 1 та 3, що викладені у відзиві від 21.05.2024. Додатково зазначила, що відповідач 2 на підставі трудового договору працює в Німеччині, де і проживає. Однак після того, як мине загроза її життя і здоров`я, обумовлена військовими діями та ракетними обстрілами російською федерацією території України, в тому числі і міста Києва, має намір повернутись в своє житло за адресою: АДРЕСА_2 , відтак, будь-які підстави для того, аби вважати її такою, що втратила право користування спірним житлом, в розумінні чинного законодавства України відсутні, оскільки іншого місця для проживання в Україні не має.

04.06.2024 до суду від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій останній наполягав на задоволенні позовних вимог. Зазначив, що основною причиною не проживання представник відповідачів зазначає наявність воєнного стану та ракетних обстрілів, однак вважає, що вказана причина не є поважною, оскільки воєнний стан введено на всій території України, також ракетні обстріли здійснюються по всій території України, а тому така причина не заслуговує на увагу. Наголосив, що відповідачі повністю втратили інтерес до квартири, оскільки починаючи з 2022 року вони взагалі не приймали участь в оплаті житлово-комунальних послуг. Твердження відповідача-2, що вона начебто передавала позивачці кошти для оплати житлово-комунальних послуг є не точним та не містить всіх обставин, за яких було передано кошти. Такі кошти було передано в якості повернення боргу, який виник у відповідачки-2 перед позивачем в результаті оплати її проїзду за кордон на весні 2022 року та часткової оплати заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла до 2022 року. Звертав увагу, що відповідач-1 - ОСОБА_4 має у власності житловий, який розташований в АДРЕСА_6 , де постійно проживає з січня 2019 року, а з 2022 року разом із своїм неповнолітнім сином відповідачем-3 - ОСОБА_7 , який переведений на навчання до Брусилівського ліцею імені Г.О. Готовчиця Брусилівської селищної ради. Відповідач-2 - ОСОБА_5 на даний час вона проживає поза межами України, має постійне місце роботи та не має жодного інтересу до вказаної квартири. Актами про встановлення факту проживання, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_7 , за участі представника Житлово-експлуатаційної дільниці № 404, що обслуговує даний будинок, підтверджено, що Відповідачі станом на 01.03.2023 в квартирі АДРЕСА_2 не проживають та нею не користуються. Враховуючи зазначене та те, що відповідачі не беруть участі в утриманні квартири, сплаті комунальних платежів, особистих речей або речей повсякденного використання, які належать відповідачам, в квартирі немає, то відповідачів слід визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

11.06.2024 до суду від представника відповідачів 1,3 ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких остання категорично не погодилась із аргументами представника позивача, що були викладені у відповіді на відзив. Звертала увагу суду, що представник позивача визнав, що сплачена відповідачем 2 сума грошових коштів в розмірі 931,00 Євро була, в тому числі, частковою оплатою заборгованості за житлово-комунальні послуги за утримання спірної квартири. Наголосила на тому, що відповідна сплата мала місце 30.01.2023, що беззаперечно свідчить про те, що станом на 30.01.2023 відповідачі за жодних обставин не втратили свого інтересу до квартири, були зацікавлені та брали участь в її утриманні. При цьому позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, чомусь забула згадати про те, що відповідачі компенсували їй вартість житлово-комунальних послуг, безпідставно стверджуючи в позовній заяві про протилежне. Абсолютно неспроможними видались аргументи представника позивача про те, що зазначена оплата була компенсацією заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка виникла до 2022 року, оскільки відповідний факт сплати був на початку січня 2023 року. Якщо б відповідачі втратили інтерес до квартири, як стверджує представник позивача, то абсолютно нелогічним видається перерахування відповідачами позивачу грошових коштів у січні 2023 року, коли відповідач 2 та відповідач 3 вже перебували у ФРН, а відповідач 1 виїхав за межі міста Києва. Також, безпідставними є також аргументи представника позивача про те, що відповідач 1 постійно проживає з січня 2019 року в житловому будинку в АДРЕСА_6 ., оскільки не підтверджуються жодними доказами. Його тимчасове проживання в селі Соловіївка, окрім міркувань збереження власного життя та безпеки, обумовлено ще й тим, що він здійснює догляд за непрацездатною матір`ю своєї дружини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка такого догляду потребує за віком. При цьому відповідач 1 постійно навідувався до міста Києва, стежив за станом квартири за адресою: АДРЕСА_2 , перевіряв її стан, стан комунікацій, електрики, побутових приладів, оскільки всі інші мешканці квартири вимушено перебували за кордоном. Весь цей час в квартирі були речі відповідачів, які знаходяться в квартирі до цього часу (меблі, побутова техніка, одяг, документи тощо), зазначені обставини позивачем також не заперечуються та не спростовуються. Дійсно, відповідачу 1 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_6 , однак вказаний житловий будинок перебуває в аварійному стані та є непридатним для проживання. Звертала увагу суду на те, що відповідач 3 не втратив і не міг втратити інтерес до спірного житла щонайменше до квітня 2023 року, оскільки до 11.04.2023 навчався в школі, яка територіально найбільш наближена до квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Те, що на 2023-2024 навчальний рік відповідача 3 було переведено до Брусилівського ліцею імені Г.О. Готовчиця обумовлено необхідністю тимчасового проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом з батьком в селі Соловіївка Брусилівського району Житомирської області у зв`язку з постійними ракетними обстрілами міста Києва, однак переїзд як відповідача 1, так і відповідача 3 є вимушеним та тимчасовим. Надані акти, в якості доказів на підтвердження позовних вимог, не можуть братись до уваги, оскільки отримані з порушенням вимог чинного законодавства, складені неповноважними особами, викладені в них аргументи не відповідають дійсності, а самі акти суперечать іншим матеріалам справи. Саме війна є причиною не проживання відповідачів у спірній квартирі, про що позивачу достеменно відомо, однак вона чомусь у своїй позовній заяві про це не зазначила. При цьому , позивач також не проживає в спірній квартирі з тих самих підстав, однак вирішила використати ситуацію на свою користь. Беручи до уваги введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії, що створює безпосередню та реальну загрозу для життя і здоров`я відповідачам, у зв`язку чим вони були вимушені виїхати з спірної квартири, що свідчить про поважність причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки, відсутні правові підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Інших заяв по суті справи від сторін не надійшло.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2024 закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду по суті, у судове засідання викликано сторін по справі та свідків.

Представник позивача, ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково вказав, що ОСОБА_18 в квартирі не проживає з 2019 року, що підтверджується відповідним актом. Його діти - ОСОБА_19 та ОСОБА_20 з 2022 року, але причини їх не проживання в квартирі невідомі. Також невідомо чи є їх речі у квартирі. Зазначив, що діти позивача користуються квартирою, то тимчасово живуть, то тимчасово не живуть, однак сплачують комунальні послуги.

Представник відповідачів 1,3 ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечила, просила у його задоволенні відмовити, з підстав викладених у відзиві. Зазначила, що наведені у позовній заяві обставини частково не відповідають дійсності. Так, у квартирі проживало дві сім`ї: сім`я позивача - ОСОБА_11 та сім`я ОСОБА_4 - відповідача 1. До війни всі жили дружно. Коли почалася війна, вирішили виїхати з Києва. ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та їх мама виїхали на Закарпаття, а потім виїхали закордон. ОСОБА_18 є військовозобов`язаним, тому не зміг виїхати, залишився один, переїхав в с. Солодіївка, щоб доглядати за тещою. Квартира є єдиним житлом для відповідачів. Закордоном ОСОБА_3 та матір ОСОБА_19 та ОСОБА_20 проживали разом до грудня 2022 року, а потім ОСОБА_3 переїхала. Позивачка достеменно знала чому відповідачі з`їхали і де жили під час розгляду справи, чим скористалася та звернулася до суду, щоб позбавити відповідачів житла. Наразі ОСОБА_20 повернувся і проживає з батьком в с. Соловіївка, оскільки не може скористатися правом на проживання у спірній квартирі. До грудня 2022 року ОСОБА_18 приїздив до квартири, щоб дивитися за її станом, за станом комунікацій. Також ОСОБА_19 перерахувала ОСОБА_3 кошти як компенсацію за житлово-комунальні послуги. У січні 2023 року позивач повідомила ОСОБА_18 про необхідність забрати речі з квартири. Наразі позивач змінила замки та не допускає до квартири. ОСОБА_18 має будинок, однак він непридатний для проживання, а ОСОБА_20 не має у власності нерухомого майна. Зазначила, що ОСОБА_18 та його сім`я проживали у квартирі із самого початку: його родина проживала у одній кімнаті, а його сестра у іншій. У подальшому, сім`я ОСОБА_18 разом із ОСОБА_21 виїхали закордон, а ОСОБА_18 поїхав у село.

Представник відповідача 2 ОСОБА_5 - ОСОБА_17 у судовому засіданні підтримала думку представника відповідачів 1,3 та додатково повідомила, що мешканці квартири спільно вирішили виїхати з квартири через війну, забрали своїх тварини. Позивач запропонувала виїхати у Німеччину, оскільки її дитина тривалий час там жила і працювала, тому могла допомогти, що і було зроблено. Позивач та відповідачі 2,3 з їх мамою виїхали до Німеччини, жили спочатку разом, потім роз`їхалися. При цьому, розмов щодо того, що хтось відмовляється від житла не було і не було розмов про те, що хтось повернеться до України. Діти позивача не жили в квартирі, а її донька тривалий час з родиною проживає у Німеччині, а син позивача тривалий час живе в російській федерації. ОСОБА_18 виїжджав в рф з сином позивача працювати, тому і виникла дата - 2019 рік, однак він повернувся в Україну ще задовго до війни. Речі відповідачів знаходяться в квартирі, однак позивач змінила замки.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_22 пояснила суду, що працювала з ОСОБА_21 (позивачкою), мають гарні стосунки. З моменту як вони поїхали закордон - квартирою опікується вона (свідок); викликала майстра - змінити лічильник, змінити унітаз, змінити замки; передає показники лічильників до комунальних установ. Доступ до квартири наразі має лише вона (свідок). ОСОБА_3 , її невістка та племінники виїхали закордон через 2-3 тижні після того, як почалась війна. До початку війни в квартирі жили: ОСОБА_3 , невістка ОСОБА_23 , племінник ОСОБА_16 . До цього в квартирі ще жили ОСОБА_24 діти. ОСОБА_19 в той час періодично приїздила до квартири. За рік до початку війни свідок була останній раз в квартирі, відповідачів там не бачила, але взагалі їх не знає. ОСОБА_18 не бачила ніколи. Зі слів ОСОБА_21 він живе у селі, де будинок ОСОБА_23 і його. За останні три роки до війни в квартирі була 3-4 рази і там нікого не було. Зі слів ОСОБА_21 в одній кімнаті жила вона, а інша була зачинена. Відомо, що у Німеччині ОСОБА_21 жила з ОСОБА_23 та її дітьми.

Свідок ОСОБА_25 допитана у судовому засіданні як свідок пояснила суду, що квартиру отримала ОСОБА_21 з батьками. У ОСОБА_18 була квартира, яку він продав та вони зареєструвалися в квартирі ОСОБА_21 . У квартирі жила ОСОБА_21 з дітьми та ОСОБА_18 з родиною. Діти ОСОБА_18 виїхали, коли почалася війна. Вказала, що ОСОБА_18 не бачила років п`ять на постійній основі в квартирі. Він приїжджав, але дуже рідко, оскільки виїжджав на заробітки. За рік до війни в квартирі жили: дружина ОСОБА_18 - ОСОБА_23 та їх діти - ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , а також ОСОБА_21 . Діти ОСОБА_21 в квартирі не проживали. Донька ОСОБА_21 проживає в Німеччині, куди поїхала за пару років до війни. Про сина ОСОБА_21 нічого не відомо. Коли почалася війна, то ОСОБА_21 разом з ОСОБА_23 та дітьми поїхали на Закарпаття, а в подальшому виїхали до Німеччини. Зазначила, що за рік до війни бувала в квартирі приблизно 1-2 ради на місяць, але в той час ОСОБА_18 не бачила. Під час війни у дворі будинку бачила ОСОБА_18 , привітались одним з одним та трішки поговорили. Підтвердила, що підписала акт, бо ОСОБА_21 попросила. Тоді зайшли в квартиру, а потім пішли в ЖЕК. Особливо в квартирі не роздивлялася нічого, бо і раніше там була. Кімната ОСОБА_23 може закрита була, але не звернула уваги та не перевірила.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_26 пояснила суду, що ОСОБА_3 виписала брата з дітьми з квартири. Вказала, що знає їх родину з 1990 років. Її чоловік хрестив дітей і у ОСОБА_21 , і у ОСОБА_18 . Мали нормальні відносини, всі дружили. Останній раз була в квартирі на день ОСОБА_27 сина ОСОБА_20 - в січні 2022 року. Всі разом святкували, спілкувалися, разом сиділи за святковим столом. Тоді подзвонив син ОСОБА_21 з ОСОБА_28 та запропонував ОСОБА_18 роботу. В січні 2022 року в квартирі жили: ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 . ОСОБА_19 теж жила, навчалась в Києві. Донька ОСОБА_21 - ОСОБА_30 , жила у квартирі до 2019 року з хлопцем, а потім закордон виїхала. ОСОБА_31 , син ОСОБА_21 , в той час був на заробітках. В січні 2021 року жилі всі, що і у січні 2022 року, а також ОСОБА_32 - чоловік ОСОБА_21 та ОСОБА_19 . ОСОБА_19 не жила окремо. Коли почалася війна ОСОБА_18 не було, він поїхав на заробітки в рф до ОСОБА_33 (сина ОСОБА_21 ), а донька ОСОБА_21 сказала їхати до Німеччини. ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_29 поїхали, а ОСОБА_19 в цей час в селі була (у бабусі) і доганяла їх на Заході України, а потім вони всі разом у Німеччину поїхали. Через місяць-два приїхав ОСОБА_18 в Україну, а потім поїхав у село - до мами ОСОБА_34 (тещі), де і залишився.

Свідок ОСОБА_35 допитана у судовому засіданні як свідок пояснила суду, що з ОСОБА_36 , дружиною ОСОБА_18 , дружить 10 років, так і з ОСОБА_21 познайомилась, хоча наглядно занили один одного. Коли почалася війна, вона (свідок) виїхала з Києва, а ОСОБА_29 з дітьми прийшли жити в її будинок, приватний будинок який знаходиться поруч з їх будинок по АДРЕСА_7 , а потім вона ( ОСОБА_29 ) попросила, щоб і ОСОБА_21 з чоловіком та котом теж пожили в її будинку, оскільки усім було страшно. Потім вони усі, ОСОБА_29 з дітьми та ОСОБА_21 , поїхали на Захід України, а потім закордон. В їх квартирі проживала ОСОБА_29 з чоловіком ОСОБА_18 , донькою ОСОБА_19 та сином ОСОБА_20 . Також в квартирі жила ОСОБА_21 з чоловіком. Вказала, що приходила до ОСОБА_23 в гості, але в квартирі нікого не було. Вона розповідала про мешканців квартири. Колись приходила, то був чоловік ОСОБА_21 - це вже війна почалася. В квартирі дві кімнати, в одній із них була - там живе ОСОБА_29 . Зазначила, що їй невідомо про те, чи виїжджав ОСОБА_18 на заробітки та чи є нього інше житло. Знає лише що є будинок в селі, де живе мама ОСОБА_23 . Зазначила, що приблизно 5-6 місяців тому ОСОБА_23 їй сказала, що ОСОБА_18 написала ОСОБА_21 , щоб він речі забрав з квартири, а потім ОСОБА_21 змінила замки в квартирі.

Суд, вислухавши позиції представників сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 20.02.1990 Виконавчим комітетом Залізничного районної Ради народних депутатів м. Києва ОСОБА_37 , з сім`єю з 2 осіб, було видано ордер на житлове приміщення № 78591 серії Б. Склад сім`ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_38 - дочка (а.с. 13).

У зв`язку із державною реєстрацією шлюбу, ОСОБА_38 змінила прізвище на ОСОБА_11 (а.с.12).

Згідно витягу з розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 183 від 27.04.2010, розглянувши заяви громадян про зміну договорів найму жилих приміщень, було дозволено ЖРЕО № 414 змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_8 , та укласти його з гр. ОСОБА_3 , складом сім`ї із шести осіб, у зв`язку зі смертю квартиронаймача - ОСОБА_8 (а.с.14).

Актом про встановлення факту проживання від 01.03.2023, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , підтверджено, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 станом на час складання акту не проживають та вказаною квартирою АДРЕСА_1 - не користуються (а.с.19).

Актом від 01.03.2023 мешканців будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 підтверджено, що ОСОБА_4 дійсно фактично не проживає з січня 2019 року по сьогодення за адресою: АДРЕСА_9 (а.с.20).

Актом від 01.03.2023 мешканців будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 підтверджено, що ОСОБА_5 дійсно фактично не проживає з 01.03.2022 по сьогодення за адресою: АДРЕСА_9 (а.с.21).

Актом від 01.03.2023 мешканців будинку АДРЕСА_7 , ОСОБА_25 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 підтверджено, що ОСОБА_5 дійсно фактично не проживає з 01.03.2022 по сьогодення за адресою: АДРЕСА_9 (а.с.22).

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність особи без поважних причин понад встановлені законом строки, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02.12.2010).

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. У частині першій статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05.07.2012).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02.12.2010).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Схожі за змістом висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-298цс19), від 31.10.2018 у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02.

Отже, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідно до витягу № 87262790 від 19.12.2022 з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_9 , у квартирі зареєстрованими значаться 6 осіб, серед яких відповідачі у даній справі (т. 1 а.с.15).

Позивачка у позовній заяві не вказувала, що відповідачі були протиправно зареєстровані в квартирі, відтак остання не ставить питання про правомірність їх реєстрації у квартирі, однак вказала, що останні з березня 2022 року в квартирі не проживають, утриманням квартири не займаються, комунальні платежі не сплачують. Відтак, позивачці необхідно було довести наявність обставин, які дають підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житлом.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

На підтвердження відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем проживання позивачка подала до суду акти про встановлення факту проживання відповідачів, а також відповідь на адвокатський запит, в якій йдеться проте, що відповідач 3 навчався в школі з 01.09.2016 по 11.04.2023, що територіально наближена до спірного помешкання та був відрахований у зв`язку із переведенням до Брусилівського ліцею імені Г.О. Готовчиця, що на переконання позивача, свідчить про його постійне проживання з батьком у с. Соловіївка, Брусилівського району, Житомирської області, а у сукупності про відсутність останніх за місцем їх постійної реєстрації.

Згідно довідки Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 145 від 03.05.2024, належний на праві приватної власності будинок ОСОБА_4 , що розташований за адресою: АДРЕСА_6 , ним для проживання не використовується, оскільки перебуває в аварійному стані та є непридатним для проживання. Можливості для проведення ремонту та його відновлення немає (т. 2 а.с. 34).

Відповідно до довідки Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 146 від 03.05.2024, ОСОБА_4 з березня 2022 рок по теперішній час дійсно тимчасово проживає на території Брусиліської селищної ради об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області за адресою: АДРЕСА_10 без реєстрації місця проживання у зв`язку з тим, що здійснює догляд за непрацездатною матір`ю дружини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка такого догляду потребує за віком. За казаною адресою, разом з ОСОБА_4 тимчасово проживає його неповнолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 35).

Відповідачем ОСОБА_5 надано до суду копію трудового договору, з якого вбачається, що трудові відносини ОСОБА_5 за місцем роботи в Німеччині було розпочаті 04.05.2022 до 10.01.2023 з можливістю негласного продовження дії трудового договору (т. 2 а.с. 72-76, 79).

Згідно довідки про реєстрацію Районної адміністрації Ортенау від 01.04.2022, ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_41 перебували на обліку як переміщені особи з України (т. 2 а.с. 82).

Відповідно до Реєстраційних посвідчень ОСОБА_42 від 11.03.2024, ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_41 , ОСОБА_3 були зареєстровані за адресою проживання з 11.03.2023: АДРЕСА_11 (т.1 а.с. 148-149, 189-190, 194-195, 199-200).

Як убачається із підтвердження проживання від орендодавця в іміграційну службу, виданого ЄВРОПА-ПАРК ГмбХКо Мак КГ від 03.01.2023, ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_41 , ОСОБА_3 орендували квартиру з 11.05.2022 за адресою: АДРЕСА_11 була орендована для використання 4 особами. З 15.12.2022 ОСОБА_3 орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_11 (т. 1 а.с. 203, 206)

Поряд з цим, 03.05.2022 позивачкою у м. Руст було укладено трудовий договір з Парком відпочинку та сімейного відпочинку Мак КГ «ЄВРОПА-ПАРК» строком дії до 31.01.2023 (т. 1 а.с. 212).

Згідно довідки № 02-06/02 від 07.03.2024, виданої Виконавчим комітетом Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області, на підставі персональної облікової картки № НОМЕР_1 від 11.03.2022 за адресою: АДРЕСА_12 були тимчасово прихищені: ОСОБА_15 , ОСОБА_41 , ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 219).

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_43 та ОСОБА_35 , які будучи попередженими про кримінальну відповідальність та приведеними судом до присяги, суду пояснили, що в спірному помешканні проживали ОСОБА_18 та його дружина ОСОБА_29 та їх діти: донька ОСОБА_19 та син ОСОБА_20 , а також в квартирі жила ОСОБА_21 з чоловіком ОСОБА_44 . Діти ОСОБА_21 в квартирі на час виникнення спірних правовідносин не проживали. Зазначені свідки показали суду, що з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну ОСОБА_21 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 та ОСОБА_19 виїхали закордон. При цьому, свідки позивача - ОСОБА_22 та ОСОБА_25 показали суду, що в квартирі проживали ОСОБА_29 та її діти - ОСОБА_20 та ОСОБА_19 , які є дітьми ОСОБА_18 , а разом складають сім`ю. Зазначені свідки підтвердили факт того, що ОСОБА_21 виїхала закордон з дружиною її брата та її племінниками - відповідачами, де в подальшому певний період проживали спільно.

Позивачем не надано до суду переконливих доказів, що в спірний період ОСОБА_45 не проживав у квартирі. У той же час, свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні вказала про те, що на пропозицію сина позивача - ОСОБА_33 , ОСОБА_18 поїхав на заробітки до рф та в подальшому повернувся до України.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_5 з поважної причини були відсутніми за місцем своєї реєстрації (у спірній квартирі). Так, ОСОБА_4 деякий час перебував на заробітках закордоном та згодом повернувся до України проживати, про що ствердила свідок ОСОБА_26 .. Відповідачі - ОСОБА_5 та ОСОБА_5 були вимушені покинути зареєстроване місце проживання з міркувань безпеки, побоюючись за власне життя та здоров`я, зважаючи на військову агресію російської федерації проти України.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який є діючим донині, що вказує на складну безпекову ситуацію для громадян України, відтак побоюючись за життя та здоров`я, громадяни України можуть отримати тимчасовий прихисток закордоном, що не свідчить про їх вибуття з місця проживання.

Наявні в матеріалах справи акти встановлення факту проживання відповідачів, в яких вказано про не проживання відповідачів в квартирі АДРЕСА_1 , суд вважає спростованими на підставі доказів наданих відповідачами, які суду на час попереднього вирішення справи відомі не були. При цьому суд також враховує, що акти про встановлення факту проживання відповідачів складені зі слів позивача, про що вказала свідок ОСОБА_25 .

Докази того, що відповідачі вибули на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення та не мають наміру надалі проживати за зареєстрованим місцем проживання відсутні, що не дає підстав вважати їх такими, що втратили право на житло у спірній квартирі відповідно до статті 107 ЖК України.

За нормою ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням встановленого та наявних у справі доказів, суд прийшов до висновку, що визнання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, які втратили право користування житловим приміщенням є порушенням їх житлових прав, які гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, відтак у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для стягнення із відповідачів на користь позивача судових витрат у порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 71, 72, 107 ЖК України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 280-283, 289, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована: АДРЕСА_9 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований: АДРЕСА_9 ) треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (код ЄДРПОУ: 37203257, бул. Івана Котляревського, 1/1, м. Київ, 02094), Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (код ЄДРПОУ: 04590228, м. Київ, вул. Пантелеймона Куліша, 9-Г, м. Київ, 02002), Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37397237, м. Київ, Харківське шосе, 4-А), про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 09.10.2024.

Суддя: