Постанова

від 09.10.2024 по справі 758/16365/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/16365/19 Головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.

Провадження № 22-ц/824/12892/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у розмірі 236 750 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що 10 грудня 2017 року приблизно о 18 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, вул. М. Максимовича, 6, сталася ДТП за участю автомобіля марки «Mitsubishi», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , та автомобіля марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , під його керуванням, в результаті якої належний йому на праві власності транспортний засіб «Lexus» отримав механічні пошкодження. Винним у вчиненні зазначеної ДТП визнано ОСОБА_4 постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2018 року. Згідно висновку експертного дослідження від 13 лютого 2018 року вартість завданого йому матеріального збитку становить 99 428,01 грн. Однак, ним було здійснено ремонтні роботи транспортного засобу, вартість яких становила 236 750 грн.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року цивільну справу передано за підсудністю для розгляду до Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання, у зв?язку зі смертю ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , до участі у справі в якості відповідачів були залучені його правонаступники: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 99 428,01 грн і судовий збір у розмірі 994,28 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Москалюк Т.В. звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що матеріалами справи підтверджено фактично понесену суму витрат на ремонт транспортного засобу «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , у розмірі 236 750 грн, що підтверджується товарним чеком № 22 від 15 лютого 2018 року.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Даниленка В.В. просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та обставинам спірних правовідносин сторін, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Москалюк Т.В. апеляційну скаргу підтримала.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Даниленко В.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася і явку свого представника не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомила, а тому колегія суддів дійшла висновку, що її неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 2017 року о 18 год. 30 хв. ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. М. Максимовича, 6, повертаючи ліворуч при зеленому сигналі світлофора, не надав дорогу транспортному засобу, що рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Lexus» державний номер НОМЕР_2 . Вказані автомобілі отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. 16.6 ПДР України.

Крім того, ОСОБА_4 10 грудня 2017 року о 18 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «Mitsubishi» державний номер НОМЕР_1 в м. Києві по вул. М. Максимовича, 6, будучи причетним до ДТП, місце пригоди залишив.

Дії ОСОБА_4 було кваліфіковано за статтями 124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2018 року у справі № 752/3621/18, яка набрала законної сили, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (т. 1, а.с. 161-164).

Відповідно до даних схеми місця ДТП, складеної 10 грудня 2017 року за адресою: м. Київ, вул. Трутенка (М. Максимовича), 6, зафіксовано наступний перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , отриманих внаслідок ДТП 10 грудня 2017 року: передня кришка капоту решітки радіатора; передній бампер; ліва передня фара; ліве переднє крило; ліве переднє колесо; підвіска двигуна; праве переднє крило; задній бампер; задній стоп; заднє ліве крило; задня противотуманна фара (т. 1, а.с. 155-156).

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, в тому числі і щодо розміру заявлених матеріальних збитків, сторона відповідача посилалась на те, що не всі механічні пошкодження, наявні у автомобіля марки «Lexus» державний номер НОМЕР_2 , отримані ним внаслідок ДТП, що сталася 10 грудня 2017 року за адресою: м. Київ, вул. М. Максимовича, 6, з вини ОСОБА_4 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року у справі призначено комплексну транспортно-трасологічну та автотоварознавчу експертизу, на вирішення експертизи якої поставлено наступні питання:

1) який механізм контактування транспортних засобів марки «Mitsubishi», державний номер НОМЕР_1 , та марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , в момент ДТП, що сталася 10 грудня 2017 року?

2) чи всі пошкодження автомобіля марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , описані у висновку експертного дослідження від 13 лютого 2018 року № 12-2/166, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, отримані внаслідок ДТП, що сталася 10 грудня 2017 року?

3) якщо не всі, описані у висновку експертного дослідження від 13 лютого 2018 року № 12-2/166, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, пошкодження автомобіля марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , отримані внаслідок ДТП 10 грудня 2017 року, то яка вартість матеріального збитку, завдана власнику транспортного засобу «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, що сталася 10 грудня 2017 року (т. 1, а.с. 201-203).

08 серпня 2022 року до суду надійшов висновок експертів за результатами проведення комплексної судової транспортно-трасологічної та автотоварознавчої експертизи № 33420/21-52/33421/21-54 від 04 серпня 2022 року (т. 2, а.с. 10-16).

Відповідно до резолютивної частини вказаного висновку вирішити питання 1-2 не видається за можливе у зв`язку із недостатністю даних, які можливо було б використати при проведенні цього дослідження; вирішити питання 3 не видається можливим у зв`язку із не вирішенням питань 1-2 (т. 2, а.с. 16).

Згідно дослідницької частини вищезазначеного висновку вивченням фотознімків автомобіля «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , які були надані у відповідь на клопотання експертів та наявні в матеріалах справи, встановлено, що механічні пошкодження на автомобілі «Lexus» можна розділити на 2 групи слідів контактної взаємодії:

- при одній контактній взаємодії тверді частини слідоутворюючого об`єкта діяли на ліву передню і ліву передню бокову частину кузова автомобіля «Lexus» по напрямку спереду назад і зліва направо відносно його поздовжньої осі;

- при іншій контактній взаємодії тверді частини слідоутворюючого об`єкта діяли на ліву задню бокову частину кузова автомобіля «Lexus» по напрямку переважно зліва направо відносно його поздовжньої осі.

Встановити за цими фотознімками слідоутворюючий об`єкт (транспортний засіб), від якого могли утворитись механічні пошкодження на лівій передній, лівій передній боковій, лівій задній боковій частині кузова автомобіля «Lexus» і чи весь обсяг цих механічних пошкоджень утворений в рамках однієї пригоди не видається можливим без безпосереднього експертного дослідження (огляду) іншого транспортного засобу, або аналізу по фотознімках механічних пошкоджень на ньому. Так, автомобілі «Mitsubishi» та «Lexus» для безпосереднього експертного дослідження (огляду) експертам не надавались; у відповідь на клопотання експертів не були надані будь-які фотознімки автомобіля «Mitsubishi» з наявними на ньому механічними пошкодженнями, які відносяться до контакту з автомобілем «Lexus», до того ж матеріали справи також не містять будь-яких фотознімків механічних пошкоджень на автомобілі «Mitsubishi» (т. 2, а.с. 14 зворот, 15 зворот, 16).

З матеріалів справи судом також встановлено, що автомобіль марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , був учасником ДТП, що мали місце 16 жовтня 2014 року та 22 червня 2016 року (т. 2, а.с. 13, т. 1, а.с. 205-216).

Згідно висновку експертного дослідження № 12-2/166, складеного 13 лютого 2018 року судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Квартальним Ю.О., матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, станом на 05 лютого 2018 року становить 99 428,01 грн (т. 1, а.с. 7-12).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції критично оцінив надані позивачем копії наряду-замовлення від 06 лютого 2018 року та акту здачі-прийняття робіт № 22 від 15 лютого 2018 року на підтвердження заявленої суми майнової шкоди, оскільки по-перше: автомобіль марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , був учасником дорожньо-транспортних пригод, що мали місце 16 жовтня 2014 року та 22 червня 2016 року; по-друге: не всі роботи, матеріали і запасні частини, заявлені у наряді-замовленні від 06 лютого 2018 року, стосуються усунення механічних пошкоджень вказаного автомобіля в розрізі встановлених у схемі місця ДТП, складеної 10 грудня 2017року за адресою: м. Київ, вул. Трутенка (М. Максимовича), 6, та висновку експертного дослідження від 13 лютого 2018 року № 12-2/166, складеного Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України. Крім того, позивачем не надано в розпорядження суду належних та допустимих доказів фактичного понесення витрат у заявленому розмірі.

За встановлених обставин районний суд дійшов висновку про стягнення з відповідачок на користь позивача матеріального збитку у розмірі 99 428,01 грн, який був визначений у висновку експертного дослідження № 12-2/166 від 13 лютого 2018 року.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

За змістом частини першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Для задоволення позову про відшкодування шкоди в суді необхідно встановити факт її завдання, розмір завданих збитків і наявність вини відповідача.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на позивача покладено обов`язок доведення наявності шкоди та її розміру.

У справі, яка переглядається, вина відповідача встановлена постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 березня 2018 року, якою він був визнаний винним у ДТП, при якій був пошкоджений автомобіль позивача, а тому вважається доведеною.

Проте доведенню підлягав розмір заподіяної позивачу шкоди і обов`язок по її доведенню покладається саме на позивача.

На доведення розміру заподіяної майнової шкоди позивач надав суду висновок експертного дослідження від 13 лютого 2018 року № 12-2/166, відповідно до якого матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки «Lexus», державний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження, становить 99 428,01 грн, наряд-замовлення № 22 від 06 лютого 2018 року на ремонт автомобіля у ФОП ОСОБА_5 , акт здачі-прийняття виконаних робіт № 22 від 15 лютого 2018 року та товарний чек № 22 від 15 лютого 2018 року, виданий ФОП ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_1 за ремонт автомобіля сплачено 236 750 грн (т. 1, а.с. 7-31, 129).

Позивач наполягав на тому, що відповідач як винуватець ДТП має сплатити саме понесені ним фактичні витрати на ремонт транспортного засобу.

Колегія суддів вважає, що наданими доказами позивач довів понесені ним витрати на ремонт автомобіля, а висновок суду про ненадання таких доказів є помилковим.

Однак, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів, що в ході ремонту автомобіля були відремонтовані та замінені лише пошкоджені в ДТП за участі відповідача комплектуючі запчастини. При цьому суд проаналізував усі наявні в справі докази, з яких зробив висновок, що автомобіль мав також інші ушкодження, які були отримані в інших ДТП, а тому покладення на відповідача усіх понесених позивачем витрат по відновленню автомобіля є незаконним.

У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні ДТП повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (з відповідними змінами).

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) зазначено, що рахунок та акти виконаних робіт надані позивачем не є належним та допустимим доказом у справі про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки не відображають реального розміру збитків, завданих внаслідок ДТП.

Крім того у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 466/9318/14-ц (провадження 61-12554св18) не взято до уваги як докази акт виконаних робіт та квитанцію про їх оплату, адже вони не свідчать про те, що вказані роботи проведенні для усунення пошкоджень майна, отриманих саме в дорожньо-транспортній пригоді за участю відповідача як винної особи.

Отже, з урахуванням досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані позивачем докази вартості проведеного ремонту автомобіля не підтверджують, що цей ремонт проводився для усунення пошкоджень майна, отриманих саме в дорожньо-транспортній пригоді за участю відповідача як винної особи.

Суд обґрунтовано взяв до уваги, щозгідно з висновком експертів за результатами проведення комплексної судової транспортно-трасологічної та автотоварознавчої експертизи № 33420/21-52/33421/21-54 від 04 серпня 2022 року механічні пошкодження на автомобілі «Lexus» можна розділити на 2 групи слідів контактної взаємодії, а саме:

при одній контактній взаємодії тверді частини слідоутворюючого об`єкта діяли на ліву передню і ліву передню бокову частину кузова автомобіля «Lexus» по напрямку спереду назад і зліва направо відносно його поздовжньої осі;

при іншій контактній взаємодії тверді частини слідоутворюючого об`єкта діяли на ліву задню бокову частину кузова автомобіля «Lexus» по напрямку переважно зліва направо відносно його поздовжньої осі.

Тобто, автомобіль позивача був пошкоджений двічі різними слідоутворючими об`єктами і при цьому пошкоджені різні частини кузова транспортного засобу.

Вирішуючи спір між позивачем та правонаступниками відповідача, суд обґрунтовано поставив під сумнів можливість пошкодження заднього бамперу, а також задніх фонарів за тих обставин ДТП, які зазначені у постанові про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за статями 124, 122-4 КУпАП.

Оскільки ОСОБА_4 не пропустив зустрічний автомобіль при здійсненні лівого повороту, то логічним є пошкодження саме передньої лівої частини автомобіля «Lexus», бампера та решітки радіатора. Даних про те, що внаслідок ДТП автомобіль позивача розвернуло, ударило в іншій автомобіль або предмет, чи перевернуло, внаслідок чого автомобіль міг би отримати пошкодження не тільки передньої і його задньої частини, матеріали справи не містять і сторони про це не вказували.

Також не могло залишитись поза увагою суду і наведені відповідачем обставини щодо того, що 26 грудня 2017 року автомобіль позивача був оглянутий оцінювачем ОСОБА_6 в присутності сторін, за результатами якого був складений акт огляду автомобіля, який був підписаний в тому числі і позивачем.

В цьому акті огляду зазначено, що на автомобілі є пошкодження не пов`язані з подією: дефекти лакофарбованого покриття бампера заднього в правій частині, деформація дверей передніх лівих в задній центральній частині, сліди ремонту від попередніх аварій на боковині задній лівій, панелі фари передньої правої, колісній арці передній лівій (т. 1, а.с. 102-103).

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оцінивши усі наявні у справі докази, суд першої інстанції вважав, що більш переконливими є докази надані відповідачем, а правдивість тверджень позивача про розмір заподіяної йому відповідачем шкоди суд поставив під сумнів, а тому задовольнив позов не у розмірі понесених фактичних витрат, оскільки цей розмір суд вважав недоведеним, а у розмірі матеріального збитку, визначеного експертом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновку суду, колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції надав сторонам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах

Колегія суддів погоджується із доводом апеляційної скарги в тій частині, що суд помилково зазначив, що позивач не надав суду доказів понесення ним витрат на ремонт автомобіля, оскільки такий доказ в матеріалах справи є, проте ця обставина не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки незалежно від цього позивач не довів, що ці витрати він поніс на відновлення автомобіля, пошкодженого саме в дорожньо-транспортній пригоді за участі ОСОБА_4 . Саме це є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених позовних вимог, і ці висновки суду доводами апеляційної справи не спростовані.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11 квітня 2024 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 жовтня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній