Постанова

від 10.10.2024 по справі 331/2308/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 331/2308/22

провадження № 61-10507св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Кам`янсько-Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Кам`янсько-Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила скасувати (анулювати) внесені зміни до актового запису про смерть № 69, який складено 21 лютого 2019 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Великобілозерському та Кам`янсько-Дніпровському районах Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі висновку про внесення змін до актового запису цивільного стану № 145/21.17-83 від 15 липня 2021 року, складеного Олександрівським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), на невідому жінку.

У подальшому, ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Роз`яснено позивачці ОСОБА_1 право на звернення до суду повторно, після усунення умов, що стали підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано витребуваних судом документів, тому наявні правові підстави для залишення первісної позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України.

Оскільки первісний позов підлягає залишенню судом без розгляду, у прийнятті уточненої позовної заяви також слід відмовити.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дьякової Т. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дьякової Т. В. задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що ухвала про витребування у позивачки доказів за клопотанням учасників справи судом не постановлялась, а відтак залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду з посиланням на пункт 9 частини першої статті 257 ЦПК України суперечить чинному цивільному процесуальному законодавству та є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

19 липня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

12 вересня 2024 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивач просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

06 серпня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи

не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя, четверта статті 12 ЦПК України).

Питання щодо витребування доказів врегульовані статтею 84 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, третьої, сьомої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Разом із тим, як встановлено апеляційним судом, ухвала про витребування доказів за клопотанням учасника справи судом першої інстанції не постановлялася.

Крім того, слід враховувати, що частиною десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Водночас, пунктом 9 частини першої статті 257 ЦПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.

Системне тлумачення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що його необхідно застосовувати у взаємозв`язку із положеннями частин сьомої-десятої статті 84 ЦПК України, а саме за умови з`ясування питання, яке значення мають ці докази, при цьому суд має процесуальні підстави для визнання обставини, для з`ясування якої витребовувався доказ, або для відмови у визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

Наведені висновки щодо застосування указаних норм процесуального права відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц (провадження № 61-35703св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-ц (провадження № 61-40688св18), від 17 січня 2020 року у справі № 520/2609/17 (провадження № 61-9001св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 208/4288/18 (провадження № 61-2921св20).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №761/117393/19 зазначив, що положення частини десятої статті 84 ЦПК України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів, а залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.

Установивши, що суд першої інстанції вказаного до уваги не прийняв та, порушивши норми процесуального права, дійшов помилкового висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, апеляційний суд обґрунтовано скасував ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 березня 2024 рокута направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Посилання у касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, не є достатньо обґрунтованим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підстав для такого відступу не вбачає.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 403, 410, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов