Постанова

від 14.10.2024 по справі 472/184/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.10.24

22-ц/812/1308/24

Провадження № 22-ц/812/1308/24 Головуючий суду першої інстанції Орленко Л.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 472/184/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Колосовій О.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

її представниці ОСОБА_2 ,

відповідачки ОСОБА_3 ,

її представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представниця ОСОБА_2 , на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Орленко Л.О., в залі судового засідання в селищі Веселиново Миколаївської області, за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватного підприємства «Коренковська», Головного управління Держгеокадастру у Миколаївські області, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення, скасування рішення про державну реєстрація прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності ,

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, підстави якого уточнила та змінила в подальшому, до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приватного підприємства «Коренковська», Головного управління Держгеокадастру у Миколаївські області, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення, скасування рішення про державну реєстрація прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності.

Вимоги позову обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Від дня купівлі житлового будинку в 2003 році та до цього часу вона користується земельною ділянкою для обслуговування будинку в розмірі та в межах, які відповідають розмірам та межам, зазначеним в технічному паспорті на житловий будинок та в державному акті на право приватної власності на землю від 26 травня 1994 року, титульним власником якого значиться ОСОБА_5 - перший власник житлового будинку, який продав будинок ОСОБА_6 , а та, в свою чергу, продала будинок позивачці.

Вказана земельна ділянка була сформована ще в 1994 році. Таким чином, на момент відчуження ОСОБА_5 30 листопада 1999 року житлового будинку ОСОБА_6 він був власником і земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 .

За таких обставин, з переходом права власності на житловий будинок від ОСОБА_5 до ОСОБА_6 перейшло і право власності на земельну ділянку в силу закону.

Однак, ОСОБА_6 не переоформила на своє ім`я державний акт, проте отримала право користуватись та фактично володіти земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку в тих межах, які були визначені на час придбання нею будинку.

Коли 17 жовтня 2003 року було оформлено договір купівлі-продажу будинку між позивачкою та ОСОБА_6 , окремої угоди щодо земельної ділянки між ними не укладалось, однак на момент придбання позивачкою вказаного будинку він був розташований на земельній ділянці площею, зазначеною в інвентарній справі та технічному паспорті і державному акті на ім`я ОСОБА_5 , а тому до позивачки також перейшло право користуватись та фактично володіти земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку в тих межах, які були визначені на час придбання нею будинку.

28 листопада 2017 року позивачці було надано рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25 червня 2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області».

Даним рішенням разом із затвердженням технічної документації ОСОБА_7 надано у власність земельну ділянку площею 0,0583 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області (кадастровий номер: 4821755100:04:035:0779). На підставі цього рішення ОСОБА_3 зареєструвала у державного реєстратора право власності на вказану земельну ділянку та отримала свідоцтво про право власності.

Позивачка вважає, що земельна ділянка, яку отримала у власність ОСОБА_3 , частково накладається на її земельну ділянку, тобто частина земельної ділянки, що надана у власність ОСОБА_3 , фактично належить позивачці і входить до її земельної ділянки. Таким чином вважає, що наданням ОСОБА_3 у власність земельної ділянки було порушено її права як користувача та фактичного володільця земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки фактично ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку в більшому розмірі, ніж фактично користувалась, за рахунок земельної ділянки, яка належить та якою фактично користується з 2003 року позивачка.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25 червня 2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області»;

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , від 10 липня 2014 року, індексний номер 24076350, за ОСОБА_3 , виданого на підставі рішення номер 13 від 25 червня 2014 року Веселинівською селищною радою Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області, державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0, 0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , індексний номер 14350556 від 10 липня 2014 року 13:54:00, за ОСОБА_3 , прийнятого державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено з підстав застосування позовної давності.

Рішення суду мотивовано тим, що до земельної ділянки відповідачки ОСОБА_3 увійшла частина земельної ділянки позивачки ОСОБА_1 , в зв`язку із чим було порушено право позивачки як власника земельної ділянки.

Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов висновку про пропуск позивачкою ОСОБА_1 загальної позовної давності, з огляду на положення частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо вимоги ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання незаконним рішення Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 25червня 2014року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання сплив 24червня 2017року, а щодо вимог до відповідачки ОСОБА_3 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0, 0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779 та про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - сплив 10 липня 2017 року, а тому всі три вимоги позивачки задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності, щодо є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця адвокатка Чабанова Анастасія Олександрівна, подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила його скасувати та постановити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції керувався висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 .

Проте механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення ЄСПЛ у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Це неуявна вірогідність чи передбачення,а вдостатній міріпідтверджені тадеталізовані обставиничи факти,які даютьпідставу бутиобізнаним в повній мірі про порушення права, що може бути покладено в основу майбутнього позову.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності має бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

Скаржник вважає, що позивачем доведено, що право на позов виникло разом з обставинами, що залежали не тільки і не стільки від позивача, а з обставинами, які знаходяться поза межами її контролю, зокрема, з фактом отримання інформації про привласнення частини території земельної ділянки, про що стало відомо 09 листопада 2017 року.

Відправною датою для того, щоб позивач «могла довідатись» про порушення свого права були такі обставини: - повідомлення відповідачки ОСОБА_3 в присутності представника органу місцевого самоврядування 09 листопада 2017 року, що вона має оформлене нею право на частину земельної ділянки, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_1 , а також демонстрація одного з аркушів виготовленої та затвердженої технічної документації (бо був наявний сформований кадастровий номер), на якому було зображено план земельної ділянки, що своєю конфігурацією вказував на зміни в межах, що не були фактичними.

- прийняття рішення селищною радою про встановлення огорожі на території домоволодіння ОСОБА_1 , з яким ОСОБА_3 звернулась до позивача та продемонструвала таким чином своє право на частину території присадибної ділянки ОСОБА_1 .

Відповідно «довідалася»позивач пропорушення прав,що сталопідставою дляподальшого зверненняз позовомдо судупісля:-ознайомлення всічні 2018року ізматеріалами технічноїдокументації зземлеустрою щодовстановлення межземельних ділянокв натурі(намісцевості),виготовлену ПП «Коренковська» на замовлення ОСОБА_3 згідно договору № 168 від 28 травня 2014 року, копія якої була отримана ОСОБА_1 разом з копією позову та ухвалою судді про відкриття провадження від 17 січня 2018 року у справі № 472/1390/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Веселинівська селищна рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. На копії технічної документації, що міститься в справі, наявний посвідчувальний напис представника відповідачки адвоката С.Д. Гусарова з датою «26 грудня 2017 року». Як з`ясовано в ході розгляду справи існують лише два примірники техдокументації: один зберігався у замовника ОСОБА_3 , інший в ПП «Коренковська». Таким чином, якби ОСОБА_3 сама не надала б для ознайомлення ОСОБА_1 09 листопада 2017 року один з аркушів вищевказаної техдокументації, та паралельно не заявила б відкрито про своє бажання ставити огорожу і не заявила б про право на земельну ділянку, то невідомо за яких би обставин можна було б дізнатись про захоплення території.

-після отриманнявідповідей назапити,що булизроблені зважаючина отримання інформації,що ОСОБА_3 претендує начастину земельноїділянки по АДРЕСА_2 , і яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 .

Презумпція можливостіта обов`язкуособи знати про стан своїх майнових прав повинна бути в договірних зобов`язаннях, у трудових відносинах, у спадкових відносинах, у відносинах, де майно фактично вибуває з володіння, або у сімейних відносинах подружжя і подібного. ОСОБА_1 ж не пов`язана з ОСОБА_3 ні договірними, ні спадковими стосунками, вони не є співвласниками майна.

Природа поданих позивачем звернень в 2014 році і в 2017 році зовсім різна.

ОСОБА_1 трактувала ці події як підробка даних і документів і щоб не допустити подальше перекручення інформації відповідно і доводила до відома відповідні органи про дійсні обставини.

З настаннямпевних конкретнихобставин,складенням певної ситуації, внаслідок якого встановлюється посягання на права власника, - у особи виникатиме право на захист. Сам по собі факт зазначення рекомендації уступити 1 метр землі ще не порушує жодного права, бо має не обов`язковий характер, а рекомендаційний, який не впливає ні на що.

Цих обставин, які було з`ясовано в ході розгляду справи судом не взято до уваги, а тому це вплинуло на висновки суду.

Скаржник також не може погодитись з висновками суду першої інстанції зробленими внаслідок допиту свідків.

Поняття «замощення» взагалі не звучало і не піднімалось в 2014 році, а виникло в 2018 році.

Свідки не вказували, що сторони ділили територію в 2014 році.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що процес приватизації не обмежений у часі українським законодавством. Це право особи, яке вона реалізує на власний розсуд. Тобто ця дія є триваючою. Отже лише з фіналом приватизаційного процесу є вірогідність дізнатись, що внаслідок виготовлення документації сталось порушення прав суміжного землекористувача.

Бути обізнаним зі станом приватизаційних справ має право сам заявник та особи причетні до оформлення такого права.

Якщо б сторонні особи втручались в приватизаційний процес то це було б відповідно порушенням норм закону (щонайменше захист персональних даних).

Самі по собі факти отримання чи володіння інформацією про передачу у власність ОСОБА_3 певного майна (шляхом винесення селищною радою рішення), а в даній справі земельної ділянки не дає підстави вважати про будь-які порушення.

Від Веселинівської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду є обґрунтованим, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Жодної перешкоди в отриманні протягом строку з 25 червня 2014 року по 25 червня 2017 року (або по 10 липня 2017 року) інформації щодо прийнятого рішення Веселинівською селищною радою Вознесенського району Миколаївської області, завершення ОСОБА_3 процедури приватизації земельної ділянки у позивачки не було, про поважні причини пропуску трирічної позовної давності позивачка суду не повідомила, про поновлення строку позовної давності не заявила.

Суд першої інстанції законно та обґрунтовано прийняв рішення про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідачка ОСОБА_3 , не погодившись з апеляційною скаргою, також надала відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідачка зазначала, що вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи та чинному законодавству, а апеляційну скаргу такою. Що не підлягає задоволенню.

Веселинівською селищною радою і ОСОБА_3 заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, про що подані відповідні заяви в процесі розгляду справи по суті, тобто, у встановлений законом спосіб та строки.

Позивачка про поважність причин пропуску позовної давності не заявляла.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 367 ЦПК України).

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що за даними інвентарної справи № 1591 за адресою по АДРЕСА_2 житловий будинок за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 12січня 1983року належав ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останньої цей житловий будинок успадкувала її дочка ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21липня 2000року.

Першим власником домоволодіння по АДРЕСА_2 був ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 25 жовтня 1985 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Право власності на житловий будинок за вказаною адресою у порядку спадкування за заповітом отримав син померлого ОСОБА_5 , який 25 травня 1994 року отримав Державний акт на право приватної власності на землю для обслуговування житлового будинку за вказаною адресою (далі Державний акт).

До суду першої інстанції було надано позивачкою оригінал цього Державного акту, в тексті якого площа земельної ділянки, що передається у приватну власність зазначена 537 кв.м.

Між тим в архівному оригіналі цього ж Державного акту, наданого суду першої інстанції відділом у Веселинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області така площа зазначається як 886 кв.м.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції з Миколаївського обласного архіву апеляційним судом було витребувано рішення виконавчого комітету Веселинівського району Миколаївської області від 24 травня 1994 року № 92, яке було підставою для видачі зазначеного Державного акту.

Зі змісту зазначеного рішення встановлено, що виконавчий комітет вирішив видати державні акти на право приватної власності на землю громадянам відповідно до списку, що додається. Додатком до цього рішення є «Список громадян на приватизацію земельних ділянок смт. Веселиново», де під номером «41» зазначено прізвище « ОСОБА_5 », а напроти прізвища адреса « АДРЕСА_1 ». Отже будь-яких розмірів земельної ділянки, переданої внаслідок приватизації ОСОБА_5 зазначене рішення не містить.

Технічна документація про виділення ОСОБА_5 земельної ділянки для приватизації в натурі відсутня.

30 листопада 1999 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу відчужив житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 .

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 купила вказаний житловий будинок.

Згадані договору купівлі-продажу посвідчені нотаріально, однак в жодному з них не зазначалось на якій земельній ділянці розташований житловий будинок.

З моменту купівлі вказаного житлового будинку та до цього часу позивач ОСОБА_1 користується земельною ділянкою в розмірі та межах, які відповідають розмірам, зазначеним у технічному паспорті на житловий будинок, виготовленого 14 жовтня 2003 року.

Відповідач ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки площею 0,0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

Вказану земельну ділянку ОСОБА_3 отримала в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25 червня 2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області».

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 21-4152/4166 від 31 жовтня 2022 року встановлено наступне:

1) Фактичний розмір (площа) земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 , який існував на момент отримання у власність житлового будинку ОСОБА_3 , відповідно до інвентарної справи № 1591 складала - 556 кв. м., а конфігурація, межі земельної ділянки згідно зі схематичним планом від 05 лютого 1985 року зі змінами від 23 червня 2000 року проходили наступним чином:

- Фасадна межа - (уздовж АДРЕСА_3 ;

- Ліва межа - (уздовж земельної ділянки по

АДРЕСА_4 ;

- Права межа - (уздовж земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) - 39,20 (м.);

2) Фактичний розмір (площа) земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , який існував на момент отримання у власність житлового будинку ОСОБА_1 , тобто станом на 17 жовтня 2003 року складала - 751 кв. м., а конфігурація, межі земельної ділянки відповідно до схематичного плану від 14 жовтня 2003 року проходили наступним чином:

- Фасадна межа - (уздовж АДРЕСА_5 ;

- Ліва межа - (уздовж земельної ділянки по

АДРЕСА_6 ;

- Права межа - (уздовж провулку) - 40,50 (м.);

3) Фактична площа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , складає - 0,0589 га. Фактично межі земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_2 , станом на 18 жовтня 2022 року проходять наступним чином:

- Фасадна межа - (уздовж АДРЕСА_3 ;

- Ліва межа - (уздовж земельної ділянки по АДРЕСА_7 ) - 38,35 + 0,57 (м.);

- Задня межа - 13,08 (м.);

- Права межа - (уздовж земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) - 0,38 + 24,3 + 0,81 + 12,90 + 0,81 + 2,19.

Фактичний ромір (площа) земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , яка існує на даний час, складає - 0,0722 га.

Фактично межі земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 проходять наступним чином:

- Фасадна межа - АДРЕСА_8 ;

- Ліва межа - АДРЕСА_2 - 2,19 + 0,81 + 12,9 + 0,81 + 24,3 +0,38 (м.);

- Задня межа - 18,37 (м.);

- Права межа - провулок - 21,31 + 3,77 + 0,33 + 15,16 (м.);

4) У результаті проведення дослідження встановлено, що є невідповідність межі між земельними ділянкам, які розташовані по АДРЕСА_9 , станом на 17 жовтня 2003 року та існуючі на теперішній час, які відбулись внаслідок збільшення частини земельної ділянки № НОМЕР_1 за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_2 .

5) Межі земельної ділянки були порушені при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , розробленої ПП "Коренковська", на підставі заяви замовника ОСОБА_3 від 28 квітня 2014 року, що перебувала на момент розроблення та виготовлення технічної документації в землекористуванні позивача ОСОБА_1 та яка розташована по

АДРЕСА_10 ) В ході огляду технічної документації із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_3 встановлено, що на акт від 09 квітня 2014 року та схему до нього у пояснювальній записці та інших складових, посилання як на вихідні матеріали відсутні. При цьому, зазначені Акт та Схема містяться у документації за переліком у розділі правовстановлюючі документи. Також графічні матеріали складені під час розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , розробленої ПП «Коренковська», на підставі заяви замовника ОСОБА_3 від 28 квітня 2014 року, а саме кадастровий план, схематичний план, в частині проходження спірної, суміжної межі частково повторюють вищевказану схему. До зміни конфігурації та площі земельної ділянки, що значиться в технічній документації із землеустрою на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , призвело часткове використання даних акту від 09 квітня 2014 року разом зі схемою, що до нього додається, за винятком частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , збільшеної за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка не примикає до фасадної межі земельної ділянки № НОМЕР_2 , як це зазначено на схемі.

Актом від 09 квітня 2014 року разом зі схемою, що до нього додається, комісія Веселинівської селищної ради з метою вирішення земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 запропонувала ОСОБА_1 уступити ОСОБА_3 частину своєї земельної ділянки, щоб ОСОБА_3 могла обслуговувати задню стінку свого житлового будинку, яка фактично знаходиться на земельній ділянці позивачки. Тобто, даний акт по своїй суті носив рекомендаційний характер і не зобов`язував позивачку уступати частину своєї земельної ділянки ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції розглядаючи спір, що виник між сторонами за заявою відповідачки застосовував до спірних правовідносин позовну давність, дійшовши висновку, що права ОСОБА_1 порушені, проте вона звернулася за захистом своїх прав за межами загальної позовної давності. При цьому суд дійшов до висновків, що позовна давність про оскарження рішення органу місцевого самоврядування сплинула 24 червня 2017 року, а щодо інших вимог - 10 липня 2017 року.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову суб`єктом, право якого порушене.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене.

Позов у цій справі ОСОБА_1 подала до суду 21 лютого 2020 року.

Відповідачка заявила про сплив позовної давності до всіх вимог.

Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивач достеменно дізналася про порушення своїх прав, пов`язаних з визначених меж сусідньої земельної ділянки, що належить відповідачці ОСОБА_3 , після ознайомлення в січні2018року із матеріалами технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, виготовлену ПП «Коренковська» на замовлення ОСОБА_3 . Інші обставини, на які посилався суд першої інстанції, щодо тривалих спорів між сторонами щодо суміжних земельних ділянок, не доводять, що позивачка достеменно знала про порушення своїх прав. Відповідачка цих тверджень не спростувала.

Отже відповідний довід апеляційної скарги є обґрунтованим, а висновки суду першої інстанції про пропуск загальної позовної давності помилковими.

У своєму рішення суд першої інстанції послався на застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду № 446/482/19 від 10 серпня 2021 року, № 734/1147/19 від 22 вересня 2021 року, № 446/480/19 від 20 червня 2022 року.

Проте подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що подібність правовідносин не підтвердилася, оскільки у цих постановах Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в справі, що переглядається.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Між тимз урахуваннямзазначеного апеляційнийсуд приходитьдо переконанняпро необхідністьзміни правовихпідстав длявідмови взадоволенні позовнихвимог,виходячи знаступного.

Статтею 41 Конституції встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно достатті 6Земельного КодексуУкраїни від 18 грудня 1990 року, що діяв на час видачі Державного акту, громадяни України мали право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Передача земельнихділянок уколективну таприватну власністьпровадиться Радаминародних депутатів,на територіїяких розташованіземельні ділянки.Передача увласність земельноїділянки,що булараніше наданагромадянину,провадиться сільськими,селищними,міськими Радаминародних депутатівза місцемрозташування цієїділянки,зокрема, длябудівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (стаття 17 ЗК України від 18 грудня 1990 року).

Приписами статті 22 ЗК України від 18 грудня 1990 року визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановленняземлевпорядними організаціямимеж земельноїділянки внатурі (намісцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року).

При переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення (частина 1 статті 30 ЗК України від 18 грудня 1990 року).

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу (частина 4 статті 30 ЗК України від 18 грудня 1990 року).

Згідно зчастиною 2статті 67ЗК Українивід 18грудня 1990року розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Як встановленовласник житловогобудинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 отримав Державнийакт,за якимотримав земельнуділянку дляобслуговування свогожитлового будинку.Між тим рішенням виконавчогокомітету Веселинівськогорайону Миколаївськоїобласті від24травня 1994року №92,яке булопідставою длявидачі зазначеного Державногоакту,площа земельної ділянка,що підлягалапередачі увласність ОСОБА_5 не визначена. Докази, які б свідчили про встановлення меж переданої земельної ділянки в матеріалах справи також відсутні.

Між тим у договорі купівлі-продажу, що був посвідчений нотаріусом 30 листопада 1999 року при отриманні у власність зазначеного житлового будинку ОСОБА_6 від ОСОБА_5 дані про земельну ділянку взагалі відсутні. Новий власник житлового будинку ОСОБА_6 , не посвідчила своє право на вказану земельну ділянку, а користувалася присадибною земельною ділянкою без визначення її меж.

Частиною 1 статті 377 ЦК (в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на житловий будинок) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Частиною 1 статтею 120 Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року(в редакції яка була чинною на час переходу житлового будинку у власність позивачки) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

У договорі купівлі-продажу від 17 жовтня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 купила вказаний житловий будинок також не зазначено будь-яких відомостей про присадибну земельну ділянку.

Колегія суддів дійшла до переконання про відсутність правових підстав для захисту прав ОСОБА_1 на земельну ділянку відповідно до Державного акту, зареєстрованого 24 травня 1994 року, за яким отримав земельну ділянку для обслуговування свого житлового будинку ОСОБА_5 , оскільки не зазначення у Державному акті конкретної площа земельної ділянки та не зазначення такої площі у рішенні виконавчого комітету Веселинівського району Миколаївської області від 24 травня 1994 року № 92, яке було підставою для видачі зазначеного Державного акту, робить не можливим розпізнавання такої земельної ділянки.

Відтак для набуття права власності на спірну земельну ділянку на підставі статей 120, 125 ЗК України та статті 377 ЦК України необхідною умовою є зазначення площі земельної ділянки.

Тільки наявність у попереднього власника Державного акту без визначення площі земельної ділянки не свідчить про автоматичний перехід права власності на спірну ділянку в цілому до нового власника житлового будинку з огляду на неможливість, до виділення в окрему ділянку, з`ясування розміру ділянки, призначеної для розміщення і обслуговування будинку.

Укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами у даному випадку не тягнуло за собою безумовний перехід права власності на присадибну ділянку, на якій вони розташовані, оскільки не зазначення в Державному акті конкретного розміру ділянки не створили для нового власника житлового будинку юридичний наслідок у вигляді набуття права власності на всю ділянку.

Установлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції була проведена судова земельно-технічна експертиза, вихідні дані для дослідження якої експерт використовував за матеріалами креслень, що використовувались техніками бюро технічної інвентаризації при складанні технічної документації на житловий будинок та господарські споруди. Отже висновки експерта не ґрунтуються на вихідних даних Державного акту.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Положеннями статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 102 ЦПК визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Без встановлення розміру земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, встановлення її меж неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки така обставина є обов`язковою для повного та всебічного розгляду справи.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов передчасного висновку щодо порушення прав позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведеного колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід визнати недоведеність таких вимог.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно відмовивши в задоволені позовних вимог, в порушення норм матеріального та процесуального права помилився щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповнення або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 376 ЦПК України).

Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення в мотивувальній частині зміні.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Між тим зміна оскаржуваного рішення у цій справі не тягне за собою перерозподілу судових витрат.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представниця ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину цього рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2024 року.