Рішення

від 10.10.2024 по справі 638/3715/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/3715/21

Провадження № 2/638/5093/24

РІШЕННЯ

Іменем України

10 жовтня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого суддіТимченка А.М,,

за участю секретаря судового засідання Кондратюк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування записів про право власності на нерухоме майно державних реєстраторів речових прав,-

в с т а н о в и в:

У березні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

- Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15.05.2018 р. № 2404, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець Іваном Олександровичем, за змістом якого ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) продала, а ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) купила квартиру АДРЕСА_1 .

- Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння від добросовісного набувача в особі ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь законного її власника в особі Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243).

- Скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.04.2018 державним реєстратором Сендик-Полянською Іриною Михайлівною з Департаменту реєстрації Харківської міської ради.

- Скасувати запис про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , який внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.05.2018 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець Іваном Олександровичем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.05.2020 з ГУНП в Харківської області до Харківської міської ради надійшли документи, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , яка перебувала у комунальній власності до 18.04.2018, однак в подальшому у квітні 2018 року була приватизована на підставі підробленого паспорту громадянина України ОСОБА_2 наймачем вказаного житлового приміщення. За вказаним фактом розпочато кримінальне провадження № 12019220000000397, в рамках якого ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 КК України.

Позивач зазначає, що органом досудового розслідуванням встановлено, що ОСОБА_3 , діючи спільно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на підставі довіреності на ім`я ОСОБА_2 , приватизувала спірну квартиру, про що було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В подальшому ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29.05.2019 по справі № 640/9001/19 було накладено арешт на вказану квартиру.

24.12.2020 виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення № 783 «Про скасування розпоряджень про приватизацію та свідоцтв про право власності на нерухоме майно», відповідно до пункту 2 якого скасовано розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 18.04.2018 № 336-Ц2 про приватизацію кв. АДРЕСА_1 . Згідно підпункту 2.1 рішення, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.04.2018 № 1-18-321900-Ц2 на спірну квартиру визнано таким, що втратило чинність з часу його видачі. На теперішній час рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.12.2020 № 783 є чинним та не скасовано у встановленому законом порядку.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після приватизації спірного житла одразу з`явились нові відомості, згідно яких квартира була відчужена у власність гр. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2018, р. № 2404, посвідченого приватним нотаріусом Ємець І.О.

Позивач зазначає, що враховуючи рішення Виконавчого комітету ХМР від 24.12.2020, ще 21 квітня 2018 року квартира протиправно вибула із володіння Харківської міської ради, як її законного власника, внаслідок незаконні приватизації житлового фонду. Наступні правочини були вчинені без відповідної правової підстави, оскільки первинне свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.04.2018 № 1-18-321900-Ц2 було скасовано органом, який йога видав з часу його видачі.

У зв`язку викладеним були суттєво порушені майнові прав Харківської міської ради на квартиру АДРЕСА_1 , як її законного власника, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом за захистом майнових прав.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, однак подав заперечення проти позову, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 , не знала та не могла знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуження оскільки при вчинені вищевказаного правочину в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було інформації щодо обтяжень по даному майну або обтяжень щодо фізичної особи яка продавала дане майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було запису про судовий спір щодо цього майна. Крім того, при здійснення перевірки щодо спірного майна, посвідчення правочинів про його відчуження та реєстрації права власності Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович не знайшов в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, інших державних реєстрах, відомостей щодо реєстрації обтяжень на нерухоме майно та прав власності інформації про обтяження по даному спірному нерухомому майну та інформації щодо запису про судовий спір по цьому майну. Даний факт також свідчить про те, що ОСОБА_4 не знала та не могла знати, що здобуває річ в особи, що не має права на її відчуження, а відтак є добросовісним набувачем квартири. Рішення № 783 було прийнято лише 24.12.2020 року, тобто через два роки сім місяців після набуття ОСОБА_4 квартири у власність. Крім того, відповідач просив враховувати відомості, які характеризують його особу.

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року у складі головуючої судді Рибальченко Л.М. прийнято до розгляду тавідкрито загальне позовне провадження у справі за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, Шоста Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування записів про право власності на нерухоме майно державних реєстраторів речових прав. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2022 року виключено з кола учасників справи відповідача ОСОБА_7 та третю особу - Шосту Харківську міську державну нотаріальну контору.

Ухвалою суду від 13 березня 2023 року замінено первісного відповідача ОСОБА_4 на її правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 20 вересня 2023 року закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року, справу передано до місцевого суду для продовження розгляду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2024 року справу прийнято до провадження головуючого судді Тимченка А.М., призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в уточненій позовній заяві.

Треті особі ОСОБА_3 та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про судове засідання, причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталися.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не прибули до суду для участі в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Відділу приватизації житлового фонду від 18 квітня 2018 року № 336-Ц2 Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 18 квітня 2018 року видано ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 32,3 кв.м., реєстраційний номер свідоцтва 1-18-321900-Ц2.

21 квітня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності/довірчої власності № 25880967 про право приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: 1-18-321900-Ц2, виданий 18.04.2018, видавник: Відділ приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40806599 від 25.04.2018, ОСОБА_8 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківська обл.

15 травня 2018 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О., зареєстрований в реєстрі за № 2404, відповідно до пунктів 1.1. якого продавець передала, а покупець прийняла у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (шістдесят шість), житловою площею 16,7 кв.м., загальною площею 32,3 кв.м. і зобов`язалася сплатити за неї обговорену грошову суму. Згідно з п. 1.3. Договору продаж здійснено за 197465,00 грн, які продавець отримала від покупця повністю ще до підписання цього договору.

15 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 26136517 внесено запис про право власності/дочірньої власності, відповідно до якого за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровано право приватної власності на 1/1 частку квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2404, виданий 15.05.2018, видавник: Ємець І.О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41085644 від 15.05.2018 10:41:35, приватний нотаріус Ємець Іван Олександрович, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харків ОСОБА_4 померла, про що 30 грудня 2019 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) складено відповідний актовий запис про смерть № 18947.

На підставі заяви сина ОСОБА_4 ОСОБА_1 від 05 лютого 2020 року Сьомою Харківською міською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 72/2020 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

27травня 2020року доХарківської міськоїради зГоловного управлінняНаціональної поліціїв Харківськійобласті надійшовлист №9476/2/119-24-2020,в якомузазначено, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019220000000397 від 26.03.2019 встановлено, що група осіб на протязі тривалого часу займаються заволодінням чужим майном шахрайським шляхом з використанням підроблених документів, зокрема, шляхом підробки паспорту заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_2 За вказаним фактом ОСОБА_3 , ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України. Такою квартирою у вказаному кримінальному провадженні, зокрема, є квартира АДРЕСА_1 (перебувала у комунальній власності до 18.04.2018 року, в подальшому в квітні 2018 року була приватизована на підставі підробленого паспорту громадянина України ОСОБА_2 особи, що була наймачем вказаної квартири).

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019220000000397 від 27 травня 2020 року, 26 березня 2019 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України. Згідно з коротким викладом обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, 21.04.2018 року ОСОБА_3 , діючи за попередньою змовою з іншими невстановленими особами, шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_1 , шляхом підробки паспорту власниці квартири ОСОБА_2 , 1951 р.н.

15 травня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019220000000397 від 26 березня 2019 року ОСОБА_3 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29 травня 2019 року у справі № 640/9001/19 накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_4 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом заборони його відчуження будь-яким способом.

07 червня 2020 року державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Березняк Оксаною Миколаївною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження № 31931726 щодо квартири АДРЕСА_1 . Вид обтяження: арешт нерухомого майна; підстава для державної реєстрації: ухвала суду, серія та номер: справа № 640/9001/19, виданий 29.05.2019, видавник: Київський районний суд м. Харкова; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47279707 від 10.06.2020, ОСОБА_11 , Департамент реєстрації Харківської міської ради.

24 грудня 2020 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення № 783 «Про скасування розпоряджень про приватизацію та свідоцтв про право власності на нерухоме майно», відповідно до пунктів 2. та 2.1. якого скасовано розпорядження відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 18.04.2018 № 336-Ц2 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; визнано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.04.2018 № 1-18-321900-Ц2 на квартиру АДРЕСА_1 таким, що втратило чинність із часу його видачі.

Згідно з інформацією Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 23.06.2020 № 5475 житловий будинок АДРЕСА_5 включено до комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі рішення 12 сесії Харківської міської ради 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність м. Харкова».

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша третя статті 388 ЦК України).

Згідно з п. 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі,що розглядається,Харківська міськарада,як напідставу длявитребування спірноїквартири уостаннього власника ОСОБА_1 посилається нанаявність обставин,передбачених п.3ч.3ст.388ЦК України,оскільки ще 21 квітня 2018 року квартира протиправно та поза її волею вибула із володіння Харківської міської ради, як її законного власника, внаслідок незаконної приватизації житлового фонду.

На підтвердження цієї обставини, Харківська міська рада посилається на те, що попередній власник, тобто продавець за договором купівлі-продажу від 15.05.2018 року, ОСОБА_2 на час вчинення правочину у травні 2018 року не була її власником, оскільки рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 783 свідоцтво про право власності на квартиру на її ім`я від 18 квітня 2018 року визнано недійсним з часу його видачі.

Щодо обсягу правомочностей власника у ОСОБА_2 відносно спірної квартири на час укладення договору купівлі-продажу від 15.05.2018 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є правочини та інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (тут і далі в редакції закону станом на 21 квітня 2018 року) право власності підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV).

Як встановлено судом і визнається сторонами, 18 квітня 2018 року Відділом приватизації житлового фонду прийнято розпорядження № 336-Ц2 від 18 квітня 2018 року, на підставі якого ОСОБА_2 того ж дня видано Свідоцтво про право власності на спірну квартиру, а 21 квітня 2018 року до внесено запис про право власності ОСОБА_2 про право приватної власності на спірну квартиру, тобто проведено державну реєстрацію права власності. Станом на 15 травня 2018 року, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відомості про припинення права власності ОСОБА_12 на спірну квартиру або про її обтяження.

Щодо прийнятого Виконавчим комітетом ХМР рішення № 783 від 24 грудня 2020 року, яким скасовано розпорядження про надання дозволу на приватизацію спірної квартири ОСОБА_2 та визнано недійсним з часу видачі свідоцтва про право власності на квартиру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 3 п. 2 ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також посадових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у п. 109 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони». Тому суд, незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Як встановлено судом у цій справі, на підставі розпорядження Відділу приватизації житлового фонду № 336-Ц2 від 18 квітня 2018 року ОСОБА_2 того ж дня видано Свідоцтво про право власності на спірну квартиру, а 21 квітня 2018 року внесено запис №25880967 про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру до державного реєстру речових прав та їх обтяжень, тобто проведено державну реєстрацію права власності.

Таким чином, розпорядження Відділу приватизації житлового фонду від 18 квітня 2018 року № 336-Ц2 є ненормативним актом органу місцевого самоврядування та вичерпало свою дію внаслідок їх виконання третьою особою. У зв`язку з цим його подальше скасування Рішенням № 783, не породжує жодних правових наслідків для власника майна, оскільки у такої особи вже виникло право власності на майно і це право ґрунтується на чинних на час реєстрації права власності правовстановлюючих документах. Таке рішення мало б юридичну силу виключно у випадку його нереалізації ОСОБА_2 , невчинення до часу прийняття рішення № 783 дій щодо реєстрації права власності на спірну квартиру.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17.

Щодо визнання Рішенням № 783 недійсним з часу видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно суд зазначає, що після державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 цивільні правовідносини з приватизації комунального майна, які регулюються ст. 345 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», припинилися, і виникли інші цивільно-правові відносини, а саме правовідносини щодо здійснення, захисту та припинення права власності, які регулюються Протоколом 1 до Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, Главами 23, 25, 28, 29 ЦК України.

На переконання суду, яке ґрунтується на положеннях ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ст. 19, 41 Конституції України, глав 23, 25, 28, 29 ЦК України, глав 1 та 2 Розділу ІІ Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивач не наділений повноваженнями в односторонньому порядку приймати рішення щодо недійсності права власності на нерухоме майно, яке зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто щодо якого держава офіційно визнала і підтвердила набуття речових прав на нерухоме майно. За таких обставин, прийняте виконавчим комітетом позивача рішення № 783 жодним чином не впливає на обсяг правомочностей власника та не породжує жодних правових наслідків щодо правовідносин власності ОСОБА_2 на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

При цьому, судом враховано, що таке рішення місцевої ради не ані підставою для припинення права власності відповідно до ст. 346 ЦК України, ані підставою для державної реєстрації прав (припинення прав) відповідно до ст. 27 Закону № 1952-IV (в редакції на час прийняття рішення).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, свідоцтво про право власності є документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Отже, правовстановлюючим документом у цьому випадку є розпорядження Відділу приватизації житлового фонду № 336-Ц2 від 18 квітня 2018 року, на підставі якого видано свідоцтво від 18.04.2018. Враховуючи, що зазначене розпорядження було скасовано, проте не було визнано недійсним, тому відсутні підстав вважати, що видане на його підставі свідоцтво є недійсним, тим більше з дати його видачі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що Рішення ВК ХМР № 783, на яке як на підставу позовних вимог посилається позивач, не створює жодних правових наслідків та жодним чином не впливає на обсяг права власності ОСОБА_2 , в тому числі щодо права на розпорядження належною їй станом на 15 травня 2018 року спірною квартирою, а тому жодним чином не спростовує правомірність вчинення останньою дій щодо розпорядження належною їй спірною квартирою.

Як зазначалось вище, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є правочини (ст. 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3 ст. 640 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частина 1 статті 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом не встановлено обставин, які свідчать про нікчемність договору купівлі-продажу від 15 травня 2018 року, а позивачем не доведено підстав для визнання його недійсним, зокрема передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України, на існування яких у позовній заяві посилається позивач, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу не суперечив ані положенням ЦК України, ані іншим актам цивільного законодавства, ані інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 на законних підставах та у встановленому законом порядку на підстав договору купівлі-продажу від 15 травня 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом, придбала у власність спірну квартиру, у зв`язку з чим було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 , чим офіційно визнано та підтверджено державою право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, шо належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц.

У справі, що розглядається, власник спірної квартири ОСОБА_4 померла, єдиний її спадкоємець ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняв спадщину, до складу якої увійшла спірна квартира, проте, враховуючи, що на спадкове майно накладено арешт, на теперішній час йому не видано свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, як зазначено вище, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, станом на час розгляду справи ОСОБА_1 , незважаючи на відсутність свідоцтва про права на спадщину за законом, є законним володільцем та користувачем спірної квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Враховуючи, що під час судового розгляду встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу 15.05.2018 року ОСОБА_2 мала право володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном, а саме спірною квартирою, тому квартира за адресою: АДРЕСА_4 , не підлягає витребуванню у ОСОБА_1 , оскільки відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України майно може бути витребувано у добросовісного набувача (за наявності певних обставин, зазначених в п. 1-3) виключно у разі, якщо продавець не мав права його відчужувати.

Безпідставними татакими,що всупереч вимоги ч. 6 ст. 81 ЦПК України ґрунтуються на припущеннях, є доводи позивача про те, що спірна квартира вибула з комунальної власності територіальної громади м. Харкова внаслідок шахрайський дій ОСОБА_3 , оскільки в силу презумпції невинуватості, закріпленої в ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Надані позивачем докази, а саме на підтвердження чого надано витяг з ЄРДР, копію повідомлення про підозру, лист ГУНП в Харківській області, не є такими доказами, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України виключно вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Під час розгляду справи судом було вивчалося питання щодо зупинення провадженні на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 , враховуючи що у разі засудження ОСОБА_3 буде встановлено незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартири, проте, враховуючи достатність зібраних доказів для встановлення та оцінки обставин (фактів), які є предметом судового розгляду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

Крім того, судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) зазначено, що у пунктах 5.57-5.62, 5.64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Таким чином, незважаючи можливе притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, квартира за адресою: АДРЕСА_4 , не може бути витребувана у ОСОБА_1 , оскільки він є добросовісним набувачем спірної квартири, який не знав і не міг знати про можливе набуття продавцем права власності на квартиру з порушенням вимог закону. При цьому, судом враховано, що покупець ОСОБА_4 під час укладення договору купівлі-продажу правомірно покладалася на відсутність в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень будь-яких відомостей про обтяження спірної квартири станом на 15.05.2018. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами причетність покупця за договором купівлі-продажу ( ОСОБА_4 ) до можливої злочинної діяльності ОСОБА_3 , що могло би свідчити про недобросовісність покупця за договором та наявність підстав для витребування квартири. У зв`язку з викладеним, підстав для зупинення провадження у справі не встановлено, а справу розглянуто на підставі наявних матеріалів.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування записів про право власності, у повному обсязі.

Водночас, суд наголошує, що відмова у задоволенні позовних вимог у цій справі жодним чином не обмежує права територіальної громади м. Харкова на відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними діями фізичних осіб, в порядку ст. 1166 ЦК України, у разі притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності на підставі вироку суду або прийняття інших процесуальних рішень, в яких буде встановлено протиправність вибуття спірної квартири з комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Окремо суд вважає за доцільне зазначити щодо наявності підстав для розгляду цієї справи судом.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з цим позовом 11.03.2021, тоді як відповідач ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто позовна заява пред`явлена до особи, яка померла на час подання позову.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що цивільне-процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства. Заміна сторони правонаступником можлива лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 473/1433/18, провадження № 14-35цс20, постанова Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц).

Однак, враховуючи, що постановою Харківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року про закриття провадження у справі з тих підстав, що ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2024 року було замінено відповідача на правонаступника ОСОБА_1 , суд при розгляді справи позбавлений можливості закрити провадження у справі, та на виконання постанови Харківського апеляційного суду від 27 червня 2024 року зобов`язаний розглянути справу в загальному порядку з ухваленням рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст. 2,12-13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович про визнання недійсним договору купівлі-продажу, свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування записів про право власності на нерухоме майно державних реєстраторів речових прав, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 14.10.2024.

Суддя А.М. Тимченко