Ухвала

від 11.10.2024 по справі 308/313/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/313/24

1-кс/308/5897/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2024 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_2 ,

підозрюваного ОСОБА_3

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги підозрюваного ОСОБА_3 , на повідомлення про підозру, -

в с т а н о в и в:

01.10.2024 року підозрюваний ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зі скаргою на повідомлення про підозру.

Скарга обґрунтована тим, що складене 29.07.2024 року прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_5 повідомлення ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України, є необгрунтованим.

Вказує, що 29.07.2024 року йому повідомлено про підозру в умисному використанні службовою особою свого службового становища, вчинене всупереч інтересам служби, за попередньою змовою групою осіб та з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

ОСОБА_3 , перебуваючи в період з 21.12.2021р. по 12.01.2022р. на посаді заступника начальника відділу планових перевірок податкових агентів управління податкового аудиту ГУ ДПС у Закарпатській області, під час проведення документальної позапланової документальної перевірки ТОВ «Світ Фрукту» діючи умисно за попередньою змовою головним державним ревізором - інспектором відділу перевіро фінансових операцій управління податкового аудиту ГУ ДПС у Закарпатській області ОСОБА_6 та головним інспектором відділу позапланових перевірок ризиковик платників, перевірок з питань відшкодування ПДВ та з інших податків Управління. податкового аудиту ГУ ДПС у Закарпатській області ОСОБА_7 , з метою одержання неправомірної вигоди для ТОВ «Світ Фрукту» в інтересах останнього, на прохання директора ОСОБА_8 в порушення вимог п. 73.5 ст. 73 ПК України ПК України, п. 2 Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірок, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України N? 1232 від 27.12.2010 року та п.п. 2.1, 2.2 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення Виходячи з наявності підстав для скасування повідомлення про підозру, захисник звернувся з відповідною скаргою до слідчого судді.

З`ясувавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали скарги та матеріали кримінального провадження слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, зважаючи на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Відповідно до позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к, процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи: 1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру; 2) етап об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених статтею 277 КПК України, та його підписання; 3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі статтею 278 КПК України. На цьому етапі відбувається також повідомлення прав підозрюваному, а в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, то йому зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав (частина 3 статті 276 КПК України).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами.

Вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз`яснення (за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру.

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, які би визначали підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких правил чи обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею повідомлення про підозру.

Правова регламентація повідомлення особи про підозру регламентується нормами глави 22 КПК України.

Чинні положення КПК України містять вимоги щодо: 1) змісту письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України); 2) випадків, за яких здійснюється повідомлення про підозру (ч. 1 ст. 276 КПК України); 3) порядку вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України).

За приписами ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.

Повідомлення має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (пп. 1-3 ч. 1 ст. 276 КПК України).

Відповідно до положень ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Системний аналіз зазначених положень КПК України дає підстави для висновку, що під час розгляду скарг на повідомлення про підозру предметом перевірки слідчого судді є (1) питання дотримання вимог щодо змісту повідомлення про підозру; (2) процесуальний порядок вручення повідомлення про підозру; (3) питання дотримання стандарту «достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положення чинного кримінального процесуального законодавства не розкривають суті поняття «достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення», яке застосовується у п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.

Разом з тим, системний аналіз норм КПК України та практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України») свідчить про наявність у кримінальному процесуальному законодавстві України понять, які відповідають різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) "поза розумним сумнівом" та стандарти «достатніх підстав (доказів)». Стандарт достатніх підстав (доказів) використовується в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, мети постановлення тих чи інших процесуальних рішень, вчинення процесуальних дій та їх правових наслідків.

Як вбачається їх конструкції п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)».

У відповідності до положень ст. 42 КПК України з моменту повідомлення особі про підозру вона набуває статусу підозрюваного, обсяг процесуальних прав якого значно більший, ніж у особи, якій таке повідомлення ще не вручене (хоча фактичні обставини можуть свідчити про подібну перспективу).

Понад це, з моментом повідомлення особі про підозру фактично пов`язується початок реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Саме у зв`язку із цим п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України закріплює обов`язок, а не право здійснити повідомлення про підозру, оскільки неповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення при наявності достатніх доказів для цього тягне порушення таких загальних засад кримінального провадження, як забезпечення права на захист та змагальність сторін.

Рівень обґрунтованості, доведеності підозри (обвинувачення) має корелювати зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають (можуть бути пов`язані) із прийняттям відповідного процесуального рішення (вчинення процесуальної дії): чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. При цьому стандарти доказування поступово зростають з перебігом ефективного розслідування та потребують більш глибокого обґрунтування, що повною мірою узгоджується із об`єктивним розширенням можливостей сторони обвинувачення в цьому напрямку.

У разі, коли повідомлення про підозру спричиняє лише виникнення обов`язків підозрюваного, які передбачені п.п. 1 та 3 ч. 7 ст. 42 КПК України, та не тягне для нього інших обмежень, наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення може досягати мінімального рівня відповідного стандарту доказування (переконання), необхідного для виправдання відповідного втручання в права, свободи і законні інтереси людини.

Виходячи із зазначеного, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для мети повідомлення особі про підозру є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», адже останній відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України використовується для обґрунтування необхідності значно серйознішого обмеження прав, свобод і законних інтересів людини через, зокрема, застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування до висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Факти, що підтверджують наявність достатніх доказів для підозри, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт «достатніх підстав (доказів)» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для здійснення повідомлення про підозру.

При цьому слідчий суддя звертає увагу, що в ході розгляду скарг на повідомлення про підозру не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною, а зібрані у кримінальному провадженні на день складення повідомлення про підозру докази були достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

На стадії досудового розслідування оцінка наявних в матеріалах кримінального провадження доказів здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Саме при розгляді кримінального провадження по суті суд, відповідно до положень ст. 94 КПК України, дослідивши всі обставини, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку може прийняти рішення щодо стадії кримінального правопорушення, за наявності підстав, встановити наявність чи відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.

На цьому етапі кримінального провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність чи відсутність в діях підозрюваного складу того чи іншого кримінального правопорушення, адже такі висновки опосередковано пов`язані з питанням винуватості особи у вчиненні злочину. Крім того, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, їх кваліфікація та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

На відповідній стадії досудового розслідування в ході оскарження повідомлення про підозру та слідчим суддею питання про наявність чи відсутність в діях підозрюваного всіх елементів складу кримінальних правопорушень, які йому інкримінується, є передчасним. Більше того, правова кваліфікація інкримінованих діянь, на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності, не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження.

У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що повідомлена підозра передбачає первинну кваліфікацію, яка з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, що розслідується, може бути конкретизована та змінена, як щодо кваліфікації дій, так і щодо обсягу обвинувачення, якщо за наслідками проведення досудового розслідування, слідчий та прокурор дійдуть переконання про можливість складання обвинувального акту та направлення його до суду.

Беручи до уваги межі інституту оскарження повідомлення про підозру, слідчий суддя відхиляє доводи підозрюваного ОСОБА_3 щодо помилковості кваліфікацій його дій та не встановлення стороною обвинувачення суттєвих обставин, які мають значення для висновку про наявність у діях підозрюваного ознак кримінального правопорушення, що йому інкримінуються.

Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.

Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Як наслідок, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути.

Із урахуванням наведеного слідчий суддя критично оцінює аргументи підозрюваного ОСОБА_3 про те, що органом досудового розслідування не здобуто доказів на підтвердження і суб`єктивної сторони інкримінованого йому злочину.

Резюмуючи, слідчий суддя звертає увагу на те, що повідомлення про підозру містить відомості про особу, яка його склала, та особу, яка здійснила повідомлення про підозру, а також про особу, яка повідомляється про підозру. Крім того, повідомлення про підозру містить підписи особи, яка його склала, та особи, яка здійснила повідомлення про підозру. Також у повідомленні про підозру відображено ідентифікуючі ознаки кримінального провадження, зміст підозри та виклад фактичних обставин і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

Повідомлення про підозру викладено чіткою та зрозумілою мовою, а фактичні обставини мають достатній ступінь деталізації для розуміння змісту підозри та її кваліфікації.

Викладене свідчить про дотримання органом досудового розслідування вимог ст. 277 КПК України щодо форми цього процесуального документа.

Слідчий суддя з такими аргументами не погоджується, зважаючи на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 276 КПК України особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

Статтею 110 КПК України встановлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

Постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Водночас за обставин цієї скарги слідчий суддя виходить з того, що відповідно до приписів ст. 110 КПК України зміст і значення процесуального документа у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації.

За таких обставин слідчий суддя доходить до висновку про те, що під час складення, підписання та вручення повідомлення про підозру у відповідному кримінальному провадженні були дотримані вимоги глави 22 та ст. 481 КПК України в частині виконання відповідних процесуальних формальностей.

Керуючись ст.ст. 276-278, 303, 309, 372 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

У задоволенні скарги ОСОБА_3 , на повідомлення про підозру - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду: ОСОБА_1