Рішення

від 11.10.2024 по справі 388/899/24

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 388/899/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2024 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

розглянув у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Галковське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Галковське» (далі - ФГ «Галковське») звернулось до суду з цим позовом до відповідачів та просить визнати недійсним договір оренди землі укладений 30 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 січня 2024 року зареєстровано право оренди за № 53549101.

Позов мотивує тим, що між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі від 17 жовтня 2008 року, зареєстрований в Долинському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Центру ДЗК, про що в Державному реєстрі земель 21 листопада 2008 року вчинено запис за № 040837000017.

Орендарем ОСОБА_3 у подальшому було створено Фермерське господарство «Галковське», що стало користувачем земельної ділянки.

Пізніше, а саме 28 травня 2019 року за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером: 3521981300:02:000:9301 сформовано земельну ділянку з кадастровий номером: 3521981300:02:000:5147 площею 2 га, власником якої був ОСОБА_4 , який її відчужив на користь ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2024 року у справі № 912/2688/21 визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у визначеній редакції на тих самих умовах та на той самий строк, тобто з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2028 року.

ОСОБА_1 незважаючи на чинність договору оренди землі уклав з ОСОБА_2 спірний договір оренди землі, який порушує права позивача, а тому підлягає визнанню недійсним.

Відповідачі у встановлений строк не надіслали до суду відзиви на позовну заяву.

У судове засідання представник позивача ФГ «Галковське» не з`явився, однак надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, повідомлялись про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомили, заяви про розгляд справи за їх відсутності не надіслали.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом установлено, що 17 жовтня 2008 року між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі площею 26,64 га, в тому числі ріллі - 26,64 га на строк десять років, що розташована на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Гурівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, зареєстрований в Долинському реєстраційному відділі КРФ ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України, про що в Державному реєстрі земель зроблено запис від 21 листопада 2008 року, книга № 4 за № 040837000017 (а. с. 12, 13).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 26 квітня 2024 року, 11 лютого 2011 року за № 14391020000000468 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про ФГ «Галковське», ідентифікаційний код: 36652845, засновником, кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом якого є ОСОБА_3 (а. с. 14-16).

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2024 року у справі № 912/2688/21 визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 17 жовтня 2008 року, укладеного між Долинською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та ОСОБА_3 і зареєстрованого в Долинському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель 21 листопада 2008 року вчинено запис за № 04083700017, у визначеній редакції (а. с. 34-38).

За змістом цієї додаткової угоди, вищезазначений договір оренди землі від 17 жовтня 2008 року поновлений на той самий строк та на тих самих умовах.

У постанові від 16 січня 2024 року (справа № 912/2688/21) Верховний Суд, зокрема, зазначав:

«Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56) та від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 (пункт 7.36) та Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 27.07.2020 у справі № 912/686/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

Не має значення коли здійснено поділ земельної ділянки та відбувся перехід права власності на неї до інших осіб - до звернення орендаря до суду, під час розгляду спору в суді чи після ухвалення судом рішення у судовій справі, адже спільним в таких випадках є порушення права орендаря на поновлення договору оренди землі та виконання (реалізація) судового рішення, на момент ухвалення якого в будь-якому із наведених випадків поділ земельної ділянки, перехід права власності на неї до інших осіб та зміна орендодавця вже відбулися, а виконання (реалізація) рішення суду відбуватиметься у той самий спосіб, за тією ж самою процедурою та вчиненням одних і тих же дій».

У постанові від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15-ц, Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що: «формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (пункт 56).

У постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди (пункт 62).

Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, Верховний Суд приходить до висновку, що поділ земельної ділянки (її частини) не змінює правового статусу новоутворених ділянок як таких, що є частиною об`єкта оренди. Відтак, розпорядження цими земельними ділянками можливе лише після припинення договору оренди.

За таких обставин, договір оренди землі СТОВ "Колос" щодо усієї земельної ділянки, в тому числі й виділеної і поділеної, продовжує залишатись чинним і орендар може зареєструвати свої права на утворений об`єкт, незважаючи на надання згоди на її вилучення. Відсутність державної реєстрації речових прав на новоутворені земельні ділянки, за умови чинності існуючого договору оренди землі на земельну ділянку, яку поділено (повністю або в частині), не свідчить про відсутність перешкод для її відчуження. При цьому письмова згода землевласника (землекористувача), засвідчена нотаріально є лише необхідною частиною документації, що включається до проекту землеустрою. Проте, передачі у власність чи користування підлягають земельні ділянки, що не обтяжені іншими речовими правами на неї, тобто є вільними».

З матеріалів справи слідує, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 28 січня 2020 року № 11-1535/14-20-С, надано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер: 3521981300:02:000:5147) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Гурівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області (а. с. 32).

З листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 15 березня 2023 року № 18-22-0.555.2-500/290-23 відомо, що державним кадастровим реєстратором здійснено поділ земельної ділянки загальною площею 26,6392 га, кадастровий номер: 3521981300:02:000:9301, цільове призначення для ведення фермерського господарства, в результаті чого утворено нові земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер: 3521981300:02:000:5147.

За договором купівлі продажу укладеного 24 травня 2023 року між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець), Продавець передає у власність за плату, а Покупець оплачує і приймає у власність земельну ділянку площею 2 га, що розташована на території Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, кадастровий номер: 3521981300:02:000:5147. Цей договір 24 травня 2023 року посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Величком В.О. та зареєстровано в реєстрі за № 221. Згідно з цим правочином в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку від 24 травня 2023 року, запис про речове право: 50385497.

У подальшому, а саме 30 січня 2024 року між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) укладено спірний договір оренди землі площею 2 га, кадастровий номер: 3521981300:02:000:5147 на строк десять років, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право: 53549101 від 30 січня 2024 року.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує чч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

До вищезазначеного висновку доходила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року (справа № 610/1030/18) зазначила про таке:

«Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити».

У цій справі суд установив, що в період дії договору оренди землі від 17 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 , який є власником переданої в оренду ФГ «Галковське» земельної ділянки площею 2 га та відповідачкою ОСОБА_2 укладено спірний договір оренди землі.

Такі дії ОСОБА_1 перешкоджають первісному орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, тобто порушено вимоги абзацу 4 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

До такого по суті висновку доходив Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року (справа 584/1023/18).

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач поніс у справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн, що підлягають стягненню з відповідачеві в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення правочинів у справі), ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 317, 321, 391, 395, 396 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Фермерського господарства «Галковське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Визнати недійсним договір оренди землі укладений 30 січня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про оренду земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер: 3521981300:02:000:5147, номер запису про інше речове право: 53549101 від 30 січня 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь Фермерського господарства «Галковське» (вул. Літвінова, 21, кв. 67, селище Петрове, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28300, ідентифікаційний код: 36652845) по 1514 грн (одній тисячі п`ятсот чотирнадцять гривень) з кожного понесених судових витрат.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський