Постанова

від 01.10.2024 по справі 914/459/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа №914/459/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» від 24.05.2024 (вх. суду від 27.05.2024 № 01-05/1503/24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 (повний текст складено 06.05.2024), (суддя Крупник Р.В.)

у справі № 914/459/24

за позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Дочірнього підприємства «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», Львівська обл., с. Бірки

про стягнення безпідставно збережених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про стягнення 229 100,22 гривень безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач впродовж 2022-2023 років використовував земельну ділянку комунальної власності без правових підстав, орендну плату не сплачував. Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки зобов`язаний повернути кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на користь Львівської міської ради 229 100,22 грн безпідставно збережених коштів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з моменту державної реєстрації права власності на нежитлові будівлі (які знаходяться на земельній ділянці міської ради) загальною площею 2118,1 кв.м. (31.08.2022) відповідач став фактичним користувачем земельної ділянки із кадастровим номером 4610160300:06:001:0141. Відтак, у нього виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування цією ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на неї), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташоване майно.

Зважаючи на те, що відповідач використовував земельну ділянку комунальної власності без правової підстави, доказів зворотнього матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Дочірнє підприємство «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 у справі № 914/459/24 та ухвалити нове рішення у справі, яким позов Львівської міської ради задоволити частково, стягнути з Дочірнього підприємства "Львівенергоком" Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» на користь Львівської міської ради 146 040,97 грн безпідставно збережених коштів.

Скаржник зазначає, що ДП "Львівенергоком" користується земельною ділянкою з кадастровим номером 4610160300:06:001:0141 та погоджується сплатити кошти в рахунок міського бюджету у зв`язку із користуванням земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів, однак у меншому розмірі, ніж той, який визначений оскаржуваним рішення суду першої інстанції.

Апелянт стверджує, що право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610160300:06:001:0141 Львівська міська рада набула лише 12.08.2022, тобто майже через два роки після припинення Винниківської міської ради, проте ПрАТ "Львівобленерго" і надалі продовжувало користуватись згаданою земельною ділянкою, виконуючи при цьому належним чином зобов`язання за Договором оренди землі від 29.04.2020 року щомісячно вносячи орендну плату до міського бюджету у визначеному договором розмірі з урахуванням коефіцієнту індексації.

Враховуючи, що Львівська міська рада до 12.08.2022 ще не була повноправним власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610160300:06:001:0141 (не зареєструвала право власності у встановленому законом порядку), а юридичну особу Винниківської міської ради було припинено Договір оренди від 29.04.2020 року неможливо було продовжити шляхом укладення додаткової угоди до нього про продовження строку його дії, або винести питання про продовження оренди на розгляд Львівської міської ради, оскільки жоден орган місцевого самоврядування не набув прав розпоряджатися згаданою земельною ділянкою. Однак, ПрАТ "Львівобленерго" і надалі сплачувало орендну плату в міський бюджет, а Львівська міська рада приймала і зараховувала ці оплати а тому, на переконання апелянта, поведінка ПрАТ "Львівобленерго" є добросовісною, а дії обох сторін конклюдентними.

Крім цього, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції хибно зазначив, що ДП "Львівенергоком" погодилося з визначенням цільового призначення спірної земельної ділянки та розміру її орендної плати, оскільки не оскаржувало ухвалу Львівської міської ради № 3256 від 26.05.2023, а з моменту прийняття цієї ухвали, у Львівської міської ради виникли законні очікування на отримання орендної плати в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки і неналежне виконання ДП "Львівенергоком" своїх обов`язків.

Однак, з 01.09.2022 і до прийняття ухвали від 26.05.2023 № 3256 Львівська міська рада провела нарахування орендної плати по ставці 3%, а після прийняття ухвали від 26.05.2023 нарахування було проведено по ставці 12%. Проте навіть після спливу тримісячного терміну з моменту прийняття ухвали від 26.05.2023, який передбачив втрату її чинності, тобто після 25.08.2023, Львівська міська рада продовжила нараховувати орендну плату по ставці 12%.

Наведене, на думку скаржника, свідчить про суперечливу поведінку Львівської міської ради, яка спочатку провела нарахування по ставці 3%, потім прийнявши ухвалу від 26.05.2023, де сама передбачила можливість втрати її чинності, встановила ставку 12%, а із втратою її чинності, продовжила нараховувати орендну плату виходячи із ставки 12%.

Львівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду від 29.04.2024 залишити без змін.

Позивач зазначає, що ухвала Львівської міської ради від 26.05.2023 № 3256 стала підставою для подальшого розрахування суми безпідставно збережених коштів та встановила ставку річної плати за землю (Пункт 3.4. та п. п. 3.5.1. Розділу 3 Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові)

Крім цього, позивач звертає увагу суду, що ухвалою від 26.05.2023 № 3256 зазначено код КВЦПЗ земельної ділянки (14.02 для розміщення. будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії), також даний код КВЦПЗ 14.02 зазначено у витязі з державного земельного кадастру

Таким чином, відповідно до п. 3.15.4. Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові встановлено, що ставка орендної плати становить 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, якщо коефіцієнт, який враховує цільове призначення земельної ділянки (Кцп), становить 0,65 чи 0,5.

З огляду на те, що коефіцієнт, який визначає цільове призначення (Кцп) земельної ділянки за кадастровим номером-4610160300:06:001:0141 становить 0,5 а ставка, враховуючи положення п. 3.15.4. Порядку, становить 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 справу № 914/459/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» від 24.05.2024 (вх. суду від 27.05.2024 № 01-05/1503/24) на рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2024.

Ухвалою суду від 17.06.2024 ухвалено здійснювати розгляд справи № 914/459/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

20.08.2024 на адресу суду надійшло клопотання скаржника про закриття провадження у справі у частині стягнення 146 040,97 гривень. До поданого клопотання долучено копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 2022 від 19.08.2024 на суму 146 040,97 грн, призначення платежу «за землекористування ділянкою № 4610160300:06:001:0141 за період 01.10.2022-31.12.2023 у справі № 914/459/24 без ПДВ».

Апелянт стверджує, що у зв`язку із сплатою ДП «Львівенергоком» ПрАТ «Львівобленерго» на користь Львівської міської ради 146 040,97 грн за користування земельною ділянкою за період з 01.10.2022 по 31.12.2023, предмет спору у цій справі в частині позовної вимоги про стягнення 146 040,97 грн відсутній та підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

В обґрунтування заявленого клопотання, апелянт посилається також на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судом апеляційної інстанції обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

На території Львівської області у м. Львів-Винники по вулиці Івасюка, 48б, знаходиться земельна ділянка: (1) загальною площею 1791 га; (2) кадастровий номер 4610160300:06:001:0141; (3) цільове призначення: для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії; (4) категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; (5) дата державної реєстрації: 13.06.2017. Вказане підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000006142024 від 03.01.2024.

Відповідна земельна ділянка відноситься до об`єктів права комунальної власності. До 29.12.2020 вона належала Винниківській міській раді, а після припинення останньої шляхом приєднання до позивача, власником земельної ділянки стала Львівська міська територіальна громада, як правонаступник всього майна, прав та обов`язків. Вказане випливає зі змісту ухвал Міської ради №№ 6, 7 від 29.12.2020.

12.08.2022 Львівська міська рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №362741308 від 22.01.2024.

На згаданій вище земельній ділянці розміщено належний відповідачу на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна реєстраційний №13085746101, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 2118,1 кв.м., з яких адміністративна будівля загальною площею 885,4 кв.м.; будівля прохідної загальною площею 11,5 кв.м.; складська будівля загальною площею 603,0 кв.м.; будівля загальною площею 618,2 кв.м.

Датою реєстрації права власності на відповідні нежитлові будівлі є 31.08.2022, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №362741308 від 22.01.2024 та №362740403 від 22.01.2024.

26.05.2023 Львівська міська рада прийняла ухвалу №3256, згідно із пунктом 1 якої вирішила надати ДП «Львівенергоком» відповідну земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівель і споруд адміністративно-виробничої бази за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до пункту 2 цієї ухвали відповідач повинен у тримісячний термін укласти з позивачем договір оренди землі, встановивши річну оренду плату за землю у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати від 28.02.2021 до часу укладення договору оренди землі.

Пунктом 3 ухвали передбачено, що вона втрачає чинність у разі невиконання відповідачем пункту 2 цієї ухвали.

14.12.2023 представниками Львівської міської територіальної громади у присутності головного інженера ДП «Львівенергоком» проведено обстеження земельної ділянки із кадастровим номером 4610160300:06:001:0141, за результатами якого складено та підписано Акт обстеження №432.

Вказаним Актом обстеження встановлено, що земельна ділянка фактично використовується відповідачем для обслуговування викупленого комплексу нежитлових будівель та споруд під замощеними пішохідними доріжками та внутрішніми площадками і проїздами з твердим покриттям. При цьому у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію відповідачем речових прав на відповідну земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи, Управління державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради направляло відповідачу вимогу, у якій запропонувало останньому на вибір: або вжити заходи щодо оформлення речового права на використовувану земельну ділянку, або провести оплату всіх безпідставно збережених коштів належних Львівській міській раді. Докази виконання відповідачем вказаного листа в матеріалах справи відсутні.

Згідно з Витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-4600243122023, сформованого 08.03.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 4610160300:06:001:0141 становить 2`472`822,21 грн.

Позивачем подано розрахунок суми недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю згідно із яким визначення заявленої до стягнення суми проводилось наступним чином:

- 2022 рік: нормативна грошова оцінка (НГО) становить 2 150 280,18 грн.; коефіцієнт індексації НГО 1,1; ставка орендної плати 3%; розмір орендної плати за період з 01.09.2022 по 31.12.2022 становить 21 502,80 грн.;

- 2023 рік: НГО становить 2 472 822,21 грн.; коефіцієнт індексації НГО 1,15; ставка орендної плати 3%; розмір орендної плати за період з 01.01.2023 по 25.05.2023 становить 29 713,75 грн.;

- 2023 рік: НГО становить 2 472 822,21 грн.; коефіцієнт індексації НГО 1,1; ставка орендної плати 12%; розмір орендної плати за період з 26.05.2023 по 31.12.2023 становить 177 883,67 грн.

Таким чином, загальна сума нарахованої плати за період з 01.09.2022 по 31.12.2023 становить 229 100,22 грн.

Як вбачається з Листа-відповіді Головного управління ДПС у Львівській області №184/5/13-01-04-07 від 05.01.2024, відповідач за вказаний період не перебував на обліку як платник плати за землю у Львівській міській територіальній громаді.

Крім цього, за спірний період відповідач не переховував до бюджету Львівської міської територіальної громади плату за землю, що підтверджується листом Управління адміністрування місцевих та залучених фінансів №4-2201-17502 від 27.12.2023.

Зважаючи на викладене вище, Львівська міська рада звернулась до суду із позовом про стягнення із ДП «Львівенергоком» 229 100,22 грн безпідставно збережених коштів

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо (п. 1 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №362741308, 12.08.2022 Львівська міська рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610160300:06:001:0141.

Судами встановлено, що 31.08.2022 відповідач зареєстрував право приватної власності на нежитлові будівлі загальною площею 2 118,1 кв.м., які розміщені на вказаній вище земельній ділянці.

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Відповідно до статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вчиняв дії спрямовані на отримання права оренди земельної ділянки із кадастровим №4610160300:06:001:0141.

Так, за результатами розгляду його звернення, Львівська міська рада прийняла ухвалу №3256 від 26.05.2023, згідно із пунктом 1 якої вирішила надати ДП «Львівенергоком» відповідну земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для обслуговування будівель і споруд адміністративно-виробничої бази за рахунок земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до пункту 2 цієї ухвали відповідач повинен у тримісячний термін укласти з позивачем договір оренди землі, встановивши річну оренду плату за землю у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати від 28.02.2021 до часу укладення договору оренди землі.

Пунктом 3 ухвали передбачено, що вона втрачає чинність у разі невиконання відповідачем пункту 2 цієї ухвали.

У матеріалах справи відсутні та відповідач не надав належних, допустимих доказів на підтвердження існування договірних відносин між сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною першою статті 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Крім того, суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (ст. 1213ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (ст. 1214 ЦК України).

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Також ухвалою № 3256 від 26.05.2023 Львівська міська рада в межах своїх повноважень віднесла спірну земельну ділянку кадастровий №4610160300:06:001:0141 до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також визначила її цільове призначення для обслуговування будівель і споруд адміністративно-виробничої бази (код КВЦПЗ 14.02. для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії).

Крім цього, в цій ухвалі міська рада визначила розмір орендної плати за її користування 12% від її нормативної грошової оцінки. Відомості про вказане цільове призначення земельної ділянки та категорію земель, до якої вона відноситься зазначено в Державному земельному кадастрі, що підтверджується Витягом з ДЗК №НВ-0000006142024 від 03.01.2024.

Слід зазначити, що відповідач не оскаржував ухвалу Львівської міської ради №3256 від 26.05.2023 з підстав неправильного визначення цільового призначення спірної земельної ділянки та розміру її орендної плати.

Львівська міська рада звернулась з позовом про стягнення орендної плати за земельну ділянку за період з 01.09.2022 по 31.12.2023 (загальна сума становить 229 100,22 грн).

Апелянт також покликається на безпідставність нарахування позивачем коштів за вересень 2022 року, оскільки ці кошти було сплачено материнською компанією відповідача ПрАТ «Львівобленерго» на підставі Договору оренди землі від 29.04.2020, укладеним із Винниківською міською радою, котрий був чинним до 15.09.2022.

Так, до матеріалів справи відповідачем долучено Договір оренди землі від 29.04.2020, укладений між ПрАТ «Львівобленерго» та Винниківською міською радою, за змістом котрого ПрАТ «Львівобленерго» було передано в користування спірну земельну ділянку із кадастровим №4610160300:06:001:0141. Крім цього, відповідачем долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №310301216 від 20.09.2022, з якого вбачається, що державна реєстрація припинення права оренди ПрАТ «Львівобленерго» проведена 15.09.2022.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, відомості з Державного реєстру прав (Витяг №310301216 від 20.09.2022) є лише підтвердженням певних речових прав на земельну ділянку, однак не є беззастережним доказом існування цих прав. Таким доказом є правовстановлюючі документи на земельну ділянку, а саме Договір оренди від 29.04.2020.

Водночас, як вбачається з цього Договору, його укладено сторонами на один рік до 28.02.2021 (пункт 8), а до підстав його припинення віднесено закінчення строку, на який укладався договір (пункт 32).

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент закінчення цього договору) визначено порядок укладення договору оренди на новий строк та/або поновлення його на той самий строк. За змістом цієї статті доказами такого укладення (поновлення) є підписаний сторонами новий договір оренди землі чи рішення суду про його укладення.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку Договору оренди від 29.04.2020, його було укладено на новий строк, то право оренди ПрАТ «Львівобленерго» на спірну земельну ділянку було чинним до 28.02.2021 і державна реєстрація припинення вказаного права 15.09.2022 не змінює факту його відсутності з 01.03.2021.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що зі сплачених у вересні 2022 року ПрАТ «Львівобленерго» коштів в розмірі 22 842,86 грн., вказане товариство просило зарахувати кошти в сумі 5 375,70 грн. як плату його дочірнім підприємством (відповідачем) за фактичне землекористування, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав стверджувати, що позивачем неправильно було нараховано ці кошти ДП «Львівенергоком» за вересень 2022 року.

На підставі вищевикладеного, враховуючи користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без правової підстави, чинність ухвали Львівської міської ради, якою визначено цільове призначення спірної земельної ділянки та розмір її орендної плати, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про підставне задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення 229 100,22 гривень безпідставно збережених коштів з відповідача на користь позивача.

Щодо клопотання апелянта про закриття провадження у справі.

Як було зазначено вище, 20.08.2024 на адресу суду надійшло клопотання скаржника про закриття провадження у справі у частині стягнення 146 040,97 гривень. До поданого клопотання долучено копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 2022 від 19.08.2024 на суму 146 040,97 грн, призначення платежу «за землекористування ділянкою № 4610160300:06:001:0141 за період 01.10.2022-31.12.2023 у справі № 914/459/24 без ПДВ».

Відповідно до ч.1,3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тобто єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких покладений на такого учасника справи. Відповідний висновок викладений, зокрема у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/24991/15, від 11.06.2019 у справі № 906/353/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, від 08.09.2020 у справі № 927/761/19, від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:

1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;

2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Натомість, підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині визначені у статті 278 ГПК України, згідно з якою:

1) судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу (частина перша статті 278);

2) якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті (частина 3 статті 278).

Отже, закриття апеляційного провадження, підстави та порядок якого регламентовано статтею 264 ГПК України, не є тотожним із закриттям провадження у справі, яке визначено статтею 231 названого Кодексу (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 911/4007/16, пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 910/4896/18).

Важливим є те, що на момент звернення позивача до суду першої інстанції (16.02.2024), так і відповідача до суду апеляційної інстанції (24.05.2024) предмет спору існував, відповідач сплатив борг частково лише 19.08.2024.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23 дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18 про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.

Верховний Суд вказав, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

Відтак, клопотання апелянта від 20.08.2024 про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору не підлягає задоволенню, оскільки спір існував як на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на момент відкриття апеляційного провадження, а законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 у справі № 914/459/24 не спростована за наслідками апеляційного розгляду справи.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 у справі № 914/459/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Львівенергоком» Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» від 24.05.2024 (вх. суду від 27.05.2024 № 01-05/1503/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.04.2024 у справі № 914/459/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М Бойко

суддяГ.Г. Якімець