Постанова

від 09.10.2024 по справі 916/938/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/938/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури:Тунік В.М.,

від Одеської міської ради: не з`явився

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: не з`явився

від Громадської організації Соціально-правозахисна: Бойко І.О., Нікішев О.В.,

від Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації: не з`явився

від Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 року, суддя в І інстанції Літвінов С.В., повний текст якого складено 18.04.2024, в м. Одесі

у справі: №916/938/22

за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Громадської організації Соціально-правозахисна

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів:

1)Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації

2)Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

В травні 2022 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Соціально-правозахисна", в якій просив суд:

-визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення №415/1-19 від 31.01.2020, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією Соціально-правозахисна на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул.. Віри Інбер,6.

-зобов`язати Громадську організацію "Соціально-правозахисна" повернути об`єкт комунальної власності - громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер,6, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відповідно до акту приймання-передачі.

Позов обґрунтовано тим, що спірний договір оренди був укладений з порушенням ст.16-18 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини, а саме без отримання попереднього погодження з боку органу культурної спадщини та без включення до договору істотної умови щодо забезпечення орендарем збереження пам`ятки у відповідності до охоронного договору, який взагалі не був укладений на той момент.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі №916/938/22 у задоволені позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що недотримання вимог ч. 2 ст. 18 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини під час укладання спірного Договору оренди відбулось внаслідок бездіяльності Позивачів, а отже і порушення їх прав по цій справі, задля усунення яких прокурором згідно вимог ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру був поданий позов до суду відбулися саме з їх вини.

Враховуючи те, що Відповідач у справі не порушував права та охоронювані Законом інтереси Позивачів, суд дійшов висновку, що адресовані до нього позовні вимоги не захищають права останніх та не усувають допущені ними ж самими порушення чинного законодавства і не покладають на суд обов`язку оцінювати оскаржений по цій справі договір на предмет його відповідності положенням законодавства.

Таким чином, зважаючи на те, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, судом було відмовлено у задоволенні позову.

24.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі №916/938/22 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає про порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки на думку прокурора, підготовче провадження та розгляд справи по суті тривав із значним перевищенням передбаченого процесуальним Законом строку.

Скаржник стверджує, що предметом доказування у даній справі є, зокрема, обставини наявності у внутрішньодворової окремо розташованої будівлі (флігель Б), загальною площею 372,3 кв. м, розташованої по вул. В. Інбер, 6 в м. Одесі, статусу об`єкта культурної спадщини на момент укладення оскаржуваного договору оренди. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2023 скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову ГО «Соціально-правозахисна» до Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08 квітня 1993 року №197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою: м. Одеса, вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року.

У вказаній постанові, яка залишається чинною, судом апеляційної інстанції зазначено, що частина орендованого майна є будівлею-пам`яткою, а отже, обов`язковою передумовою укладення договору щодо нього є наявність відповідного погодження органу культурної спадщини. Зазначене погодження, всупереч статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не надавалось.

Додатково прокурор вказує, що незастосовним є принцип належного урядування, на який посилається суд першої інстанції, до спірних правовідносин, оскільки у даному випадку безпосередньо суд першої інстанції стверджує не про помилку органу місцевого самоврядування як наймодавця, а про недотримання (порушення) ним вимог чинного законодавства під час укладення оскаржуваного договору оренди. При цьому, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на одержання у користування відповідного комунального майна, до складу якого увійшов об?єкт культурної спадщини, у відповідача були перешкоди ознайомитись із вимогами законодавства та зробити висновки щодо спеціального статусу та відповідного режиму використання такого об`єкта. Тим більше, що пунктом 4.13. оскаржуваного договору оренди передбачено, якщо будинок, в якому знаходиться об`єкт оренди, є пам`ятником архітектури і містобудування місцевого значення, орендар зобов`язується у 30-ти денний термін з моменту укладення договору оренди укласти охоронний договір з уповноваженим органом.

19.08.2024 до суду апеляційної інстанції від представника відповідача надійшли пояснення, в яких останній зазначив, що 16.07.24 Відповідачу стало відомо, що заступник керівника Одеської обласної прокуратури, який звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави, в особі Одеської міської ради та в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Соціально-правозахисна" про визнання договору оренди нежилого приміщення № 415/1-19 від 31.01.2020 року недійсним та зобов`язати повернути об`єкт комунальної власності 21.06.24 той же самий Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача Громадської організації "Соціально-Правозахисна" про розірвання вказаного договору, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення, і по ньому господарським судом Одеської області було відкрито провадження ухвалою від 15.07.24 у справі №916/2804/24 (ЄРСДР№120367931), яка була оприлюднена в ЄРДСР 16.07.24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі №916/938/22, призначено розгляд даної справи на 20.08.2024 о 12:00 та в подальшому відкладено на 01.10.2024 о 12:00.

Ухвалою суду від 01.10.2024 оголошено перерву в розгляді даної справи до 09.10.2024 о 12:45.

В засідання суду апеляційної інстанції 01.10.2024 прийняли участь прокурор та представники Громадської організації "Соціально-Правозахисна".

Представники Одеської міської ради, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради не з`явились, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності Одеської міської ради, Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, за наявними матеріалами справи яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 08.04.1993 Представником Президента України було видано розпорядження №197/93 Про додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі, пунктом 1 якого було передбачено включити до переліку пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення об`єкти, які розташовані в м. Одесі за переліком, який додається, у пункті 6 якого був вказаний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 , корпус А (дата спорудження 1870 р).

06.12.2000 КП ОМБТІ та РОН було виготовлено технічний паспорт №4659 м/с на Вендиспансер за адресою: м. Одеса, Купальний провулок, 6, користувачем якого зазначено Вендиспансер та згідно якого загальна площа об`єкта нерухомості складала 1061, 6 кв.м. у тому числі по його складовим літ. А 489, 3 кв.м. та літ. Б 573 кв.м.

20.09.2019 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся на адресу Департаменту культури, національностей і релігій та об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з листом №01-13/4521, в якому просив повідомити чи є пам`яткою культурної спадщини нежитлова будівля, загальною площею 1061, 6 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6.

26.09.2019 Департамент культури, національностей і релігій та об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надав відповідь на вказаний вище лист за №01-12/1501, згідно якої двоповерхова будівля, яка розташована за зазначеною в листі від 20.09.2019 адресою та виходить на червону лінію забудови вул. Віри Інбер та позначена на доданій до цього листа схемі під охорону Держави як пам`ятка культурної спадщини не приймалася. Разом із цим було повідомлено, що внутрішньодворова окремо розташована двоповерхова будівля, яка розташована по вулиці Віри Інбер, 6 належить до об`єктів культурної спадщини Житловий будинок, побудований в 1870р., який був прийнятий під охорону Держави як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення розпорядженням представника Президента України від 08.04.1993 №197/93.

04.12.2019 виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №427 Про реєстрацію права комунальної власності на об`єкти комунальної власності, розташовані у м. Одесі, пунктом 1 якого передбачено зареєструвати право комунальної власності на об`єкти комунальної власності, розташовані у м. Одесі згідно із переліком.

У пункті 5 додатку до означеного рішення виконавчого комітету Одеської міської ради передбачено, що одним із об`єктів комунальної власності, на який має бути зареєстроване право власності є - нежитлові будівлі загальною площею 1061, 6 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Віри Інбер, 6.

30.01.2020 державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким С.О. було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на вказаний вище об`єкт нерухомості за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, про що ним було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №35271017.

31.01.2020 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було укладено з Громадською організацією СОЦІАЛЬНО - ПРАВОЗАХИСНА договір оренди нежитлового приміщення (нова редакція) №415/1-19 (надалі Договір оренди), який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О.С. та зареєстрований в реєстрі за №277, яка того ж дня на підставі цього договору також зареєструвала право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом №35289725.

Відповідно до п.1.1 Договору оренди за цим договором в платне користування Відповідачу надається громадський будинок з господарськими (допоміжними будівлями) та спорудами, загальною площею 1061, 6 кв.м. за адресою: м. Одеса, пров. Віри Інбер, 6.

Згідно п.4.1.4 Договору оренди Орендар не відповідає за зобов`язаннями Орендодавця.

Пунктом 4.13. Договору оренди визначено, якщо будинок, в якому знаходиться об`єкт оренди, є пам`ятником архітектури і містобудування місцевого значення, Орендар зобов`язується у 30-денний термін з моменту укладення зазначеного договору оренди укласти охоронний договір з уповноваженим органом у той же термін надати відповідний договір Орендодавцю.

26.01.2021 Департаментом культури, національностей і релігій та об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було укладено охоронний договір №01-12/6823, згідно пункту 1 якого останній як власник бере на себе зобов`язання щодо охорони пам`ятки (флігель Б), загальною площею 572, 3 кв.м. житловому будинку по вул. Віри Інбер, 6 у м. Одесі, який прийнятий під охорону Держави розпорядженням Представника Президента України від 08.04.1993 року №197/93 як пам`ятки містобудування та архітектури місцевого значення.

30.12.2021 рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/23337/21 було задоволено адміністративний позов ГО Соціально-правозахисна до Одеської обласної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та визнано дії представника Президента України в Одеській області, щодо включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року незаконними, а також визнано протиправним та скасовано розпорядження представника Президента України в Одеській області від 08.04.1993 № 197/93 в частині включення в додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі житлового будинку, за адресою вул. В. Інбер, 6, корпус А, 1870 року.

11.08.2023 постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/23337/21 було скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 у цій справі та прийнято нову постанову, якою було відмовлено у задоволенні адміністративного позову ГО Соціально-правозахисна.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги прокурора про визнання спірного договору оренди недійсним та зобов`язання відповідача повернути об`єкт комунальної власності Департаменту комунальної власності Одеської міської ради відповідно до акту приймання-передачі.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та зазначалося вище, підставою звернення до суду з відповідним позовом прокурором слугувало порушення приписів ст.16-18 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини відповідачем при укладанні договору оренди, а саме без отримання попереднього погодження з боку органу культурної спадщини та без включення до договору істотної умови щодо забезпечення орендарем збереження пам`ятки у відповідності до охоронного договору.

Так, 08.04.1993 Представником Президента України було видано розпорядження №197/93 Про додатковий перелік пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення в м. Одесі, пунктом 1 якого було передбачено включити до переліку пам`яток містобудування та архітектури місцевого значення об`єкти, які розташовані в м. Одесі за переліком, який додається, у пункті 6 якого був вказаний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер, 6 , корпус А (дата спорудження 1870 р).

Статтею 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що пам`ятка культурної спадщини об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об?єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам?яток України.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Пунктом 16 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій віднесено, зокрема, погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Відповідно до п. 6.3. Положення про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого Розпорядженням виконуючого обов`язки голови обласної державної адміністрації 27.05.2019 №647/А-2019, Департамент у сфері охорони культурної спадщини, серед іншого:

- реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини; сприяє збереженню культурної спадщини; здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

- забезпечує захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

-погоджує відчуження або передачу пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; укладає охоронні договори на пам`ятки.

Повноваження Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради визначенні частиною 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 6 Закону до повноважень Управління належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам?ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об?єктів культурної спадщини.

Управління, як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини місцевого самоврядування, здійснює свої повноваження відповідно до Положення про управління з питань охорони об?єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21 березня 2018 року №3044-VII.

У рамках діяльності Управління як органу охорони культурної спадщини міста Одеси головним є організація заходів з охорони об?єктів культурної спадщини, реставрації та використання пам?яток історії та культури, архітектури та містобудування, об?єктів-пам?яток монументального мистецтва м. Одеси, забезпечення збереження та використання культурного надбання, забезпечення в установленому порядку контролю за дотриманням

законодавства у сфері охорони культурної спадщини на території міста Одеси, прийняття участі у визначенні припустимих шляхів розвитку центральної частини міста.

Робота Управління спрямована на організацію і проведення заходів щодо збереження автентичної історичної забудови, належного утримання, проведення ремонту та реставрації об?єктів культурної спадщини, будівель-пам?яток, цінної історичної забудови.

Так, з матеріалів справи вбачається, що виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 04.12.2019 №427 «Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на об?єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі», на підставі якого, зокрема, державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольского району Одеської області Турецьким О.С. 30.01.2020 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності Одеської міської ради на спірний об`єкт нерухомого майна (номер запису 35271017) - громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 1061,6 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Віри Інбер,6.

Відповідно до п. 1 ст. 39 Статуту територіальної громади міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради №1240-VI від 25.08.2011, управління об`єктами комунальної власності здійснюється виконавчими органами міської ради.

Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №137-VIII від 17.03.2021 Департамент:

- забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси, є органом приватизації об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси;

- Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.

- згідно з рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради Департамент є балансоутримувачем нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

На Департамент покладено наступні функції, зокрема:

- реалізація єдиної політики управління об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Одеси;

- здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності;

- здійснення обліку договорів оренди нерухомого майна нежитлового фонду, укладених щодо об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Одеси;

??укладення договорів купівлі-продажу, передачі у користування майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також договорів щодо набуття прав власності територіальної громади міста Одеси на майно.

Згідно ст.16 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті.

Статтею 17 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини визначено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Відповідно до статті 18 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Положеннями статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» імперативно передбачено, що усі власники пам`яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам`ятки, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Судова колегія зазначає, що зі змісту вищенаведених норм Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини та положень відповідальних органів вбачається, що обов`язок погоджувати договір оренди культурної спадщини з органом охорони культурної спадщини та укладення охоронного договору покладається саме на його власника або уповноваженого ним органу, а не на особу, якій такий об`єкт передається в оренду.

Тобто, у даному випадку, вказаний вище обов`язок щодо надання в оренду об`єкту культурної спадщини, що є пам`яткою за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, який, як стверджує прокурор, не був виконаний під час укладення спірного договору оренди, покладався саме на Одеську міську раду, як власника спірного об`єкту нерухомого майна та на Департамент комунальної власності, як уповноваженого власником органу.

Отже, недотримання вимог ч. 2 ст. 18 та ст.23 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини під час укладання спірного Договору оренди відбулось внаслідок бездіяльності саме позивачів - Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а не відповідача у даній справі - Громадської організації Соціально-правозахисна.

Вказане свідчить про те, що порушення прав позивачів, задля усунення яких прокурор звернувся до суду з відповідним позовом, відбулися саме з їх вини, оскільки вони є уповноваженими органами в сфері розпорядження комунальним майном, який має статус об`єкта культурної спадщини та мають повноваження на захист порушених інтересів держави.

Отже, саме Одеська міська рада та Департамент комунальної власності Одеської міської ради у даній справі в контексті спірних правовідносин та підстав позову прокурора, допустили порушення вказаних інтересів держави.

В даному випадку прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

У зв`язку з чим, судова колегія звертається до актуальних правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, в пунктах 110- 117, 140, 150 якої (постанови) зазначено таке:

"110. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2386/18, пункти 77- 83; від 28.09.2022у справі № 483/448/2.0, пункт 8.8).

111. Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

115. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

116. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

117. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

140. Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси,

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.»

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскільки органи місцевого самоврядування в даному випадку діяли всупереч закону, а за відсутності інших органів, наділених повноваженнями на захист порушених інтересів територіальної громади прокурор мав право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду як самостійний позивач, а органи місцевого самоврядування, які вчинили дії, що порушують інтереси держави, повинні були набути статусу відповідачів.

З огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, в даному випадку прокурор неправомірно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Судова колегія наголошує, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17).

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним.

У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її») (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 та від 07.12.2021 у справі № 810/1110/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу повинно реально відновлювати наявне суб`єктивне право чи законний інтерес, що порушені, оспорюються або не визнаються.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду.

Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21.

У постанові від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20 Верховний Суд зазначив, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Колегія суддів зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

У разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача, судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що прокурором не надано жодного документального підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів зі сторони відповідача в контексті спірних правовідносин.

Як вже зазначалося раніше, відсутність порушеного права (інтересу) у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14.09.2023 у справі № 906/402/22.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення та зобов`язання Громадську організацію "Соціально-правозахисна" повернути об`єкт Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, підставою позову якого було укладення спірного договору з порушенням ст.16-18 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини, а саме без отримання власником спірного приміщення попереднього погодження з боку органу культурної спадщини та без включення до договору істотної умови щодо забезпечення орендарем збереження пам`ятки у відповідності до охоронного договору, оскільки недотримання вимог ч. 2 ст. 18 та ст.23 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини під час укладання спірного Договору оренди відбулось внаслідок бездіяльності саме позивачів - Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що, у свою чергу, свідчить про недоведеність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів зі сторони відповідача в контексті спірних правовідносин.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі №916/938/22.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі №916/938/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.04.2024 у справі №916/938/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.10.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська