Постанова

від 03.10.2024 по справі 918/416/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року Справа № 918/416/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

прокурора: Мельничук Л.О.

позивача: не з`явився

відповідача 1: Мельник О.П.

відповідача 2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 у справі №918/416/24, ухвалене суддею Торчинюком В.Г., повний текст складено 23.07.2024 р.

за позовом Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради Рівненської області

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

до відповідача 2 Комунального некомерційного підприємства "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 40 350 грн 27 коп.

Керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія та до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 40 350 грн 27 коп.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р. позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16 липня 2024 року у справі № 918/416/24 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Листом №918/416/24/5544/24 від 16.08.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Рівненської області.

20.08.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 у справі №918/416/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.10.2024 р. об 10:00 год.

01.10.2024 р. через систему Електронний суд керівник Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сарненської міської ради Рівненської області надав апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 р у справі №918/416/24.

В судовому засіданні 03.10.2024 р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Прокурор в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

За результатом розгляду спору судом першої інстанції встановлено, що оспорюванні додаткові угоди № 3,4 до Договору на постачання електричної енергії укладено з порушенням законодавства, а відтак суд вважає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про визнання недійсними таких додаткових угод. Крім того, судом встановлено, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата позивачем коштів в розмірі 40 350 грн 27 коп, а відтак вимоги прокурора про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" зазначених коштів також визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" вказує на те, що звернення прокурора з позовними вимогами в інтересах Сарненської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів у сумі 40 350,27 грн. є передчасним, оскільки уповноваженим органом здійснювати моніторинг державних закупівель і реагувати на виявлені порушення, у тому числі, пред`являти підконтрольним установам обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень та звертатись до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог визначено Держаудитслужбу.

Предметом позову у даній справі є вимоги керівника Сарненської окружної прокуратури подані в інтересах держави в особі Сарненської міської ради про визнання додаткових угод недійсними, які були укладені на підставі ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Тобто, до початку звернення до суду, потрібно з`ясувати хто є уповноваженим органом у сфері державних закупівель та якими повноваження наділений такий орган.

Держаудитслужба, як орган державної влади - є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, лише на яку покладено обов`язок здійснювати моніторинг державних закупівель і реагувати на виявлені порушення, у тому числі, пред`являти підконтрольним установам обов`язкові до виконання вимоги, та звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених порушень.

Звертаючись із позовом у даній справі, прокурор фактично перебрав на себе повноваження Держаудитслужби, самостійно здійснив моніторинг відкритих торгів UA-2021-02-04-012884-а в електронній системі публічних закупівель Prozorro, за результатами яких був укладений Договір № 14199ВЦ від 15.02.2021 р. між КНП «Сарненською ЦРЛ» Сарненської міської ради та ТОВ «РОЕК» та у подальшому додаткові угоди. При цьому, Прокурор, зробив власні висновки щодо можливого порушення Закону України «Про публічні закупівлі», керувався власними розрахунками, щодо переплати за отриманий товар (електрична енергія), ініціював звернення до суду з відповідним позовом, тим самим порушив порядок дій щодо нібито виявленого порушення, та позбавив КНП «Сарненську ЦРЛ» Сарненської міської ради реалізувати своє право на захист шляхом виконання вимоги або оскарження її в судовому порядку за наявності такої.

У разі виявлення порушення у сфері фінансового контролю уповноважений орган а це є Держаудитслужба, спочатку пред`являє вимогу, в якій описується виявлене порушення та порядок його усунення в тому числі можливість скористатись правом на оскарження такої вимоги в суді. І лише у разі її невиконання та не оскарження в судовому порядку Позивачем, а це в даній справі КНП «Сарненська ЦРЛ» Сарненської міської ради, Держаудитслужба має право звертається до суду в інтересах держави щодо виявлено порушення.

За таких обставин, при зверненні до суду Позивачем порушено вимоги ст.7 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині державного контролю у сфері закупівель, де зазначено, що в сфері державного фінансового контролю, уповноваженим органом є Державна аудиторська служба України, також п.п.8 - 10, 15 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні» в частині - порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, в судовому порядку стягувати в дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами.

Таким чином, Сарненська окружна прокуратура згідно закону має повноваження звертатися до суду в інтересах Держави виключно на наявності матеріалів проведеної перевірки та встановленого порушення Держаудитслужбою, яка протягом розумного строку не звернулася до суду, щодо виявленого порушення.

Відтак, суд першої інстанції, без належних та допустимих доказів, щодо порушення Сторонами укладання спірних додаткових угод до Договору, (висновку Держаудитслужби) дійшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог прокурора.

В оспорюваному рішенні судом встановлено, що додаткові угоди підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.ст.203,215 Цивільного кодексу України.

Однак, такий висновок судом першої інстанції у спірних правовідносинах зроблений за не правильного застосування норм матеріального права, з огляду на таке.

Спеціальним Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено перелік підстав для зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, до яких відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону віднесено випадки, коли відбувається збільшення ціни за одиницю товару.

У таких випадках законодавцем надано право сторонам договору про закупівлю шляхом укладення додаткових угод до такого договору збільшити ціну за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

При цьому зміна істотних умов договору про закупівлю у бік збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку протягом строку дії договору про закупівлю можлива не частіше ніж один раз на 90 днів. Однак таке обмеження щодо строків (частоти) зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, законодавцем не обмежено будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому зберігається обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що ця зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (у разі коливання ціни такого товару на ринку; якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю).

Скаржник стверджує, що Додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладанні між сторонами у відповідності до вимог ч.2, 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та умов Договору без порушення вимог чинного законодавства. Крім того, ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угодах не перевищує 10 відсотків та не призводить до збільшення суми, визначеної в договорі.

За таких обставин, посилання суду на те, що додаткові угоди укладені з порушенням вимог ст.41 Закону України Про публічні закупівлі та згідно ст.203, 215 ЦК України підлягають визнанню не дійсними, вказує на неправильне застосування норм матеріального права при ухвалені оспорюваного рішення.

Щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, апелянт вказує, що у спірній справі №918/416/24, рішення, що оскаржується, Держаудитслужба не була взагалі залучена до участі в даній справі, як до початку судового розгляду (відсутні звернення прокуратури до Держаудитслужби, відсутня інформація щодо проведених перевірок закупівель, тощо), так і під час його розгляду в суді, що підтверджується матеріалами справи.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокуратура надала відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що позовні вимоги прокурора у даній справі ґрунтуються саме на факті неефективного витрачання коштів підконтрольним Сарненській міській раді закладом, а тому цей орган місцевого самоврядування, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1907/21, є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурор також зазначає, що разом з тим, безпідставним є аргумент щодо необхідності проведення моніторингу закупівлі органами Держаудитслужби. Спростовуючи дане твердження ТОВ «РОЕК» зауважує, що питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано ст. 8 Закону «Про публічні закупівлі». Так, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Сарненській окружній прокуратурі про викладені у позовній заяві порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, які допущені під час підписання додаткових угод до Договору № 14199-ВЦ, стало відомо в ході опрацювання інформації системи публічних закупівель «Прозорро», уже після фактичного виконання сторонами умов договору.

Отже, у зв`язку з закінченням строку дії договору на момент виявлення порушення, підстави для проведення органами Держаудислужби моніторингу закупівлі UA-2021- 02-04-012884-а за предметом: «Електрична енергія» були відсутні.

Прокурор також зазначає, що за результатами проведеної закупівлі 15.02.2021 між КНП «Сарненська районна лікарня» Сарненської міської ради та ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» укладено договір №14199-ВЦ про постачання електричної енергії за ціною 3,00 грн без ПДВ, а всього з ПДВ 3,60 грн. за одиницю товару. Подальше підвищення ціни на електричну енергію з ціною за 1 кВт*год електричної енергії шляхом укладення оспорюваних додаткових угод (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни на 19,62%, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, оскаржувані додаткові угоди №3 від 01.09.2021, №4 від 14.09.2021 укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону, а тому, з огляду на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Комунальним некомерційним підприємством "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради (надалі - КНП "Сарненська ЦРЛ") проведено закупівлю UА-2021-02-04-012884 за предметом: "Електрична енергія" очікуваною вартістю 3 420 000,00 гривень.

За результатами аукціону переможцем визначено учасника ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі ТОВ "РОЕК") з ціновою пропозицією 3 420 000 грн. та укладено Договір постачання електричної енергії споживачу № 14199-ВЦ від 15.02.2021 (надалі - Договір, а.с.25-30).

У відповідності до вказаного Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу (за кодом ДК 021:2015 - 09310000-5 Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору.

Згідно з п.5.1. Договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціна електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про сплату електричної енергії за цим Договором, у тому числі у разі зміни.

Цей договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання (додаток №1 до договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток № 3 до Договору) та укладається на строк до 31.12.2021 включно (п.13.1. Договору).

Відповідно до Додатку №1 Договору (заява приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу), початок постачання електричної енергії з 01.01.2021.

Згідно з Додатком №2 до Договору "Комерційна пропозиція" до Договору, ціна за електричну енергію (кВт/год) (одиницю товару) становить 3,60 грн/кВт*год з ПДВ та визначається відповідно до формули: Ц (спож) = Цзак+ЦП+Тпередача+Трозподіл (грн/кВт*год) (а.с. 34-36).

Відповідно до п.13.8 Договору, умови договору повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі.

Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України".

Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному вебсайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії".

У якості документального підтвердження даних, Сторонами визнаються, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з вебсайту) оприлюднених результатів роботи РДН/ВДР та про діяльність ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" за відповідний період, які оприлюднюються ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" згідно законодавства або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).

З матеріалів справи судом встановлено, у подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшувалася ціна за одиницю товару:

- додатковою угодою № 2 від 23.08.2021 визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год становить 3,17781 грн. без ПДВ, що на 5,93% більше ціни Договору (дія угоди починається з 01.08 2021);

- додатковою угодою № 3 від 01.09.2021 визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год становить 3,37338 грн. без ПДВ, що на 12,45% більше ціни Договору (дія угоди починається з 01.08.2021);

- додатковою угодою № 4 від 14.09.2021 визначено, що ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год становить 3,58849 грн. без ПДВ, що на 19,62% більше ціни Договору (дія угоди починається з 01.08.2021);

Отже, матеріалами справи стверджено, внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 19,62 %.

Крім того, ТОВ "РОЕК" на виконання даного Договору поставлено 691 023,30 кВт*год електричної енергії на загальну суму 2 589 697,42 грн, а саме:

- згідно акту №А-6073193432 за лютий 2021 року (від 10.03.2021) - 95525 кВт*год на суму 343890 грн. з ПДВ, платіжне доручення №15 від 11.03.2021;

- згідно акту №А-6074395101 за березень 2021 року (від 08.04.2021) - 85522 кВт*год на суму 307 879,20 грн. з ПДВ, платіжне доручення №38 від 13.04.2021;

- згідно акту №А-6074305886 за березень 2021 року (від 08.04.2021) - 27330 кВт*год на суму 98388 грн, з ПДВ платіжні доручення №4 від 13.04.2021, № 37 від 13.04.2021;

- згідно акту №А-6027808838 від 01.03.2021 - 12289,30 кВт*год на суму 36813,62 грн. з ПДВ, платіжне доручення №6 від 02.03.2021;

- згідно акту №А-6075179520 за квітень 2021 року (від 24.05.2021) - 6000 кВт*год на суму 21600 грн. з ПДВ, платіжне доручення №61 від 27.05.2021;

- згідно акту №А-6862930440 за квітень 2021 року (від 24.05.2021)- 74081кВт*год на суму 266691,60 грн. з ПДВ, платіжні доручення №62 від 27.05.2021, №6 від 27.05.2021;

- згідно акту №А-6170762931 за травень 2021 року (від 22.06.2021)- 3780 кВт*год на суму 13608 грн. з ПДВ, платіжне доручення №67 від 24.06.2021;

- згідно акту №А-6122913426 за червень 2021 року (від 28.07.2021) - 1950 кВт*год на суму 7020 грн. з ПДВ платіжне доручення №87 від 29.07.2021;

- згідно акту №А-6076904041 за червень 2021 року (від 28.07.2021) - 25262 кВт*год на суму 90 943,20 грн. з ПДВ платіжне доручення №88 від 29.07.2021;

- згідно акту №А-6077532262 за липень 2021 року (від 18.08.2021)- 1890 кВт*год на суму 6804 грн. з ПДВ, платіжне доручення №94 від 19.08.2021;

- згідно акту №А-6319806078 за липень 2021 року (від 18.08.2021)- 33585 кВт*год на суму 120906 грн. з ПДВ, платіжне доручення №93 від 19.08.2021;

- згідно акту №А-6124531069 за серпень 2021 року (від 20.09.2021)- 29257 кВт*год на суму 125986,12 грн. з ПДВ, платіжне доручення №110 від 21.09.2021.

- згідно акту №А-6078738645 за серпень 2021 року (від 20.09.2021)- 1260 кВт*год на суму 5425,80 грн. з ПДВ, платіжне доручення №109 від 21.09.2021.

- згідно акту №480030827/9/1 за вересень 2021 року (від 20.10.2021)- 2850 кВт*год на суму 13797,36 грн. з ПДВ, платіжне доручення №117 від 21.10.2021.

- згідно акту №480031121/12/1 за грудень 2021 року (від 29.12.2021)- 128572 кВт*год на суму 553655,21 грн. з ПДВ, платіжні доручення №169 від 29.12.2021, №18 від 29.12.2021;

- згідно акту №480030827/12/1за грудень 2021 року (від 22.12.2021)- 5970 кВт*год на суму 16843,31 грн. з ПДВ, платіжне доручення №156 від 23.12.2021;

- згідно акту №480031121/02/1 за січень 2022 року (від 07.02.2022) - 155900 кВт*год на суму 559446 грн. з ПДВ, платіжне доручення №1 від 09.02.2022.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2021-02-04-012884-а, що сформований 28.03.2022 на веб-порталі "Prozorro", правовідносини за вказаним Договором припинені.

Враховуючи вказане вище, на переконання прокуратури, додаткові угоди № 3-4 до Договору укладені всупереч положенням Закону України "Про публічні закупівлі", а тому мають бути визнані недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягнуті з відповідача на користь місцевого бюджету.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Згідно зі ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

За приписами п.8 ч.2 ст.22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Частиною 4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно з ч. 1 ст.6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Частиною 4 ст.71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі №16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007 у справі №12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018у справі №926/1111/15.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п.5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковою угодою, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

У даному випадку, укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18).

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Частиною 4 статті 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, молодіжними центрами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст. 145 Конституції України.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що засновником Комунального некомерційного підприємства "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради та власником її майна є територіальна громада в особі Сарненської міської ради, яка фінансує і контролює діяльність цього закладу.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

26.03.2024 Сарненська окружна прокуратура звернулась до міської ради з листом, в якому зазначила про необхідність вжиття заходів щодо неправомірного збільшення ціни товару та стягнення зайво сплачених коштів, які являються предметом даного спору.

У відповідь на вказаний лист міська рада повідомила про те, що не зверталась до суду з позовом щодо неправомірного збільшення ціни товару та стягнення суми переплати.

Сарненська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скерувала на адресу Сарненської міської ради відповідний лист, яким повідомила про наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади, та звернення до суду з позовом в інтересах Сарненської міської ради.

Отже, підсумовуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що прокуратура обґрунтувала правомірність звернення до суду із цим позовом.

У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання електричної енергії споживачу №14199-ВЦ від 15.02.2021 на підставі ст.203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судом першої інстанції, Комунальне некомерційне підприємство "Сарненська центральна районна лікарня" Сарненської міської ради за результатами проведеної процедури закупівлі електричної енергії відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" було укладено з переможцем ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" договір на постачання електричної енергії №14199-ВЦ від 15.02.2021 та погоджено всі істотні умови договору щодо предмета, ціни та строку виконання зобов`язань за договором.

Аналіз змісту спірних додаткових угод свідчить про те, що сторони укладали їх з метою зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% з обґрунтуванням коливання ціни такого товару на ринку, при цьому не збільшуючи суму закупівлі визначену в договорі, тобто, правовою підставою для їх укладення були норми п. 2 ч.5 ст. 41 цього Закону.

Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни на одиницю товару відповідач посилається на документально підтверджений факт коливання ціни товару на ринку протягом дії договору. Відтак, за доводами відповідача, сторони правомірно вносили зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару, але не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, при тому, що такі зміни не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі.

Як вірно встановив суд першої інстанції, внаслідок укладання додаткових угод, внаслідок укладання додаткових угод №3 та №4 щодо зміни ціни до договору про постачання електричної енергії споживачу №14199-ВЦ від 15.02.2021 року збільшено для споживача ціну за спожиту електричну енергію з 3,000 грн/кВт*год без ПДВ на 3,58849 грн/кВт*год без ПДВ, тобто збільшено на 19,62 від ціни визначеної в договорі.

Відповідно до ч.1 ст.188 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Колегія суддів зауважує, що споживач мав беззаперечне право на отримання електроенергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про збільшення ціни підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електроенергії збільшилася на 19,62%.

Відтак, враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що така поведінка сторін договору призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.

Метою регулювання, передбаченого ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст.652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст.652 ЦК України та п. 2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відтак, із наведеного вбачається, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Тобто, обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/4058/21, від 22.06.2022 у справі №917/1062/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22 прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 19.04.2020 та застосовується до спірних правовідносин.

Колегія суддів також зауважує, що тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Згідно зі ст.5 Закону "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Поряд з цим, перемога у тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10%, а саме на 19,62% шляхом так званого "каскадного" укладення декількох додаткових угод є нечесною та недобросовісною діловою практикою з боку постачальника, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" у тендері з метою перемоги.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Споживач, як сторона договору, розпоряджався не власними коштами, а коштами місцевого бюджету, тобто коштами відповідної громади.

Відтак, таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та громади, з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідно до п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, колегія суддів погоджується з висновок суду першої інстанції, що за встановлених обставин справи додаткові угоди №3 від 01.09.2021 р. та №4 від 14.09.2021 року до Договору №14199-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 15.02.2021 р., укладені між сторонами за відсутності встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав та з перевищенням максимального ліміту щодо можливої зміни ціни на товар (10 %), а відтак суперечать нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.203, 215 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" коштів у сумі 40 350,27 грн, колегія суддів враховує наступне.

Враховуючи, що оспорюванні додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між споживачем та постачальником щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись з урахуванням Додаткової угоди №2 від 23.08.2021 та встановивши, що внаслідок виконання споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 40 350,27 грн, які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, і підстава їх набуття відпала, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам ст.216, 1212 ЦК України.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині щодо стягнення грошових коштів на користь Сарненської міської ради в дохід місцевого бюджету.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що господарський суд застосував ч.1 ст.670 ЦК України замість ст.1212 ЦК України. Однак, помилкове застосування зазначеної норми не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, яка підлягає врахуванню судами в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України.

Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.07.2024 у справі №918/416/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/416/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "11" жовтня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.