Рішення

від 12.09.2024 по справі 907/219/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

12 вересня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/219/22

За позовом Хустської окружної прокуратури Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області

з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Хустської міської ради, м. Хуст Закарпатської області

до відповідача Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м. Хуст Закарпатської області

про стягнення 370 571,94 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Шикітка О.В.

представники:

Прокуратури Черненко С.С., прокурор Спеціалізованої екологічної прокуратури

Позивача Пеняк Н.М., представник у порядку самопредставництва

Відповідача не з`явився

Третьої особи не з`явилася

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Хустська окружна прокуратура Закарпатської області, м. Хуст Закарпатської області звернулась до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області до відповідача Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м. Хуст Закарпатської області про стягнення 370 571,94 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Ушак І.Г.) від 27.04.2022 відкрито провадження у справі №907/219/22 в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Хустську міську раду, м. Хуст Закарпатської області, призначено підготовче засідання на 23.05.2022. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копій такого прокурору, позивачу та третій особі, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу та третій особі строк для надання суду письмово висловлених позицій щодо заявленого позову протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору та позивачу строк для надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалами суду від 23.05.2022, 14.07.2022, 25.08.2022 та 24.01.2023 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

У зв`язку із припиненням повноважень головуючої судді Ушак І.Г., розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області №02-02/26/23 від 09.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №907/219/22.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області від 09.03.2023 справу №907/219/22 розподілено судді Пригарі Л.І.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Пригара Л.І.) від 23.03.2023 прийнято справу №907/219/22 до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 20.04.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою.

Ухвалами суду від 20.04.2023, 30.05.2023 та 03.10.2023 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

У підготовчих засіданнях 22.06.2023 та 16.08.2023 судом за участю уповноважених представників учасників процесу оголошувались перерви.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.11.2023 закрито підготовче провадження у справі №907/219/22 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 07.12.2023. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання судом визнана на власний розсуд.

Ухвалами суду від 07.12.2023, 06.02.2024, 20.03.2024 та 30.04.2024 судові засідання у справі відкладались із підстав, наведених в ухвалі суду.

У судовому засіданні 05.06.2024 судом за участю уповноваженого представника позивача перед стадією судових дебатів постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 14.08.2024. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Ухвалою суду від 14.08.2024 судом у порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі призначено на 12.09.2024; зобов`язано позивача Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області у строк до 10.09.2024 подати господарському суду документальні докази щодо обсягів забору прісної підземної води відповідачем помісячно в період із 04.11.2019 по 18.08.2021.

Відповідач та третя особа, будучи своєчасно і належним чином повідомленими про дату та час розгляду справи по суті, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Ухвалою суду від 14.08.2024 явка учасників справи в судове засідання 12.09.2024 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА, ПОЗИВАЧА ТА ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

В обґрунтування заявленого позову прокурор покликається на порушення відповідачем вимог ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України та ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, що знайшло свій вияв у самовільному (без спеціального дозволу на користування надрами) заборі прісної підземної води з водозабору Тиса в період із 04.11.2019 по 18.08.2021 та призвело до завдання державі збитків у розмірі 370 571,94 грн.

Так, прокурор звертає увагу, що уповноваженими працівниками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області протягом 18.08.2021 31.08.2021 було проведено планові заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, за результатами яких складено акт №293/04 від 31.08.2021 (підписаний відповідачем без будь-яких зауважень), де зафіксовано порушення останнім правил спеціального водокористування, а також видано припис №293/04 від 31.08.2021 щодо усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства.

За твердженням прокурора, позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію №38/04/21 від 17.09.2021 про відшкодування збитків у розмірі 370 571,94 грн, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, однак, така залишена Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства без відповіді та виконання, що і зумовило підстави для звернення прокурора до суду з позовом про стягнення шкоди в означеній сумі у примусовому порядку.

В обґрунтування підстав для звернення до суду та наявності фактичного порушення інтересів держави прокурором вказано наступне.

За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурором на виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру направлено на адресу Державної екологічної інспекції у Закарпатській області лист-запит №07.54-4376ВИХ-21 від 22.11.2021 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів реагування на виявлені порушення природоохоронного законодавства (в тому числі, в судовому порядку). Водночас останнім таких заходів не вжито, що, на переконання прокурора, і зумовлює підстави для представництва ним інтересів держави та звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача Державної екологічної інспекції у Закарпатській області через канцелярію суду подала письмові пояснення по суті спору б/н, б/д (вх. №02.3.1-02/3907/23 від 29.05.2023), в яких, зокрема, зазначає про те, що акт перевірки №293/04 від 31.08.2021 підписано керівником відповідача, і у графі Пояснення, зауваження або заперечення останнім власноруч вказано Зауважень немає, що підтверджує факт проведення об`єктивного та законного проведення позивачем заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, з відображенням у відповідному акті дійсних та правдивих відомостей, із якими погодився директор Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства.

За твердженням представника позивача, відповідач не заперечує факту відсутності спеціального дозволу на водокористування у період із 04.11.2019 по 18.08.2021, водночас хибно вважає, що його діяльність в частині забору підземних вод не призвела до збитків у розмірі, вказаному в позовній заяві, а також що у спірних правовідносинах відсутня його вина, оскільки протягом періоду, за який стягується шкода, відповідач звертався до Державної служби геології та надр України щодо оформлення спеціального дозволу на користування надрами.

Так, представник позивача наголошує, що за приписами п. 14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011, для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає до органу з питань надання дозволу заяву на видобування корисних копалин, геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, не пізніше ніж за шість місяців, заяву на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії. У заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу. Надрокористувач, що не подав заяви в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу.

Таким чином, на переконання представника позивача, відповідач не вчинив у встановлений термін дій щодо продовження строку дії дозволу.

Покликаючись на положення пункту 255.7. статті 255 Податкового кодексу України, представник позивача зазначає, що розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води житлово-комунального підприємства, складає 61,09 грн за 100 куб. метрів х 0,3, із огляду на що заявлена до стягнення сума збитків становить 370 571,94 грн.

В частині доводів відповідача про необхідність зменшення розміру збитків на суму сплачених рентних платежів представник позивача вказує, що у формулі розрахунку збитків та у чинному законодавстві не передбачено відповідного зменшення.

На думку представника позивача, в діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, яка знайшла свій вияв у використанні підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами; 2) безпосередній причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; 3) самої шкоди та вини.

В надісланому на електронну адресу суду листі №1685/02-12 від 21.06.2023 (вх. №02.3.1-02/4606/23 від 21.06.2023) представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Хустської міської ради зазначає про те, що заявлені прокурором вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач засобами електронного та поштового зв`язку надіслав суду відзив на позовну заяву №141/2 від 20.05.2022, в якому наголошує на тому, що його діяльність у період із 04.11.2019 по 18.08.2021 в частині забору підземних вод не призвела до заподіяння збитків у розмірі, вказаному в позовній заяві.

Водночас заперечує також і факт бездіяльності щодо завчасного отримання дозволу на спеціальне водокористування, оскільки, за твердженням відповідача, ним для виготовлення технічної документації, необхідної для отримання дозволу на спеціальне водокористування, було вжито наступні заходи: 1) у зв`язку із закінченням строку дії спеціального дозволу на користування надрами, Хустське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства звернулось із заявою про продовження строку останнього до Державної служби геології та надр України; 2) 30.08.2019 відповідачем укладено із ТОВ НВП Укргеологстром Договір №63/8Б-19 про формування пакету документів та супровід процедури продовження терміну дії спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення надр, в тому числі дослідно-промислової розробки, для водозабору Тиса Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (свердловини №1, №2, №3, №5, №6); 3) 03.10.2019 відповідачем на підставі Договору №12-Е/2019 від 19.09.2019, укладеного з ДНВП Державний інформаційний геологічний фонд України, було оплачено 41 854,40 грн за проведення державної експертизи звітів, геологічних документів для продовження терміну дії спеціального дозволу; 4) 29.10.2019 відповідачем отримано експертний висновок №14-2919 по проведенню геологічної експертизи щодо продовження терміну дії спеціального дозволу №4595 від 03.11.2014; 5) 08.10.2020 відповідач повторно звернувся до Державної служби геології та надр України із заявою про отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, у відповідь на яку отримав листа із зазначенням переліку дій для отримання означеного дозволу; 6) 11.02.2021 Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства було сплачено кошти в сумі 71 891 грн за надання спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення (у т.ч. підземних вод) на водозаборі Тиса (свердловини №1, №2, №3, №5, №6); 7) 17.05.2021, 03.06.2021 та 16.08.2021 відповідачем адресовано Хустській міській раді звернення щодо фінансової підтримки для оплати компенсації витрат держави за проведені геологорозвідувальні роботи в розмірі 60 860,56 грн; 8) 06.12.2021 Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства було переукладено Договір із ТОВ НВП Укргеологстром щодо формування пакету документів та супровід процедури продовження терміну дії спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення надр, в тому числі дослідно-промислової розробки, для водозабору Тиса; 9) 12.11.2021 після отримання від Хустської міської ради фінансової допомоги відповідачем сплачено суму 60 860,56 грн компенсації витрат держави при проведенні геологорозвідувальних робіт; 10) 14.12.2021 відповідачем отримано спеціальний дозвіл на користування надрами та Угоду про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.

Наведене, на переконання відповідача, свідчить про відсутність у його діях протиправної поведінки та причинного зв`язку між заподіяною шкодою та діями Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства.

Водночас відповідач наголошує, що ним сплачувались усі необхідні податки, передбачені ст. 252 та 255 Податкового кодексу України, а відтак, твердження про завдану шкоду є безпідставними і не відповідають обставинам справи.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Прокурор на адресу суду надіслав відповідь на відзив №07.54-113-101-22(2169)ВИХ-22 від 31.05.2022 (вх. №02.3.1-02/2902/22 від 10.06.2022), в якій наголошує на тому, що з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що належний пакет документів для одержання дозволу на спеціальне водокористування останній надіслав не завчасно, а лише після спливу терміну дії попереднього дозволу (25.11.2019) та, крім того, не в повному обсязі, оскільки в подальшому відповідачем додатково направлялася заява на отримання спеціального дозволу від 08.10.2020, а оформлення необхідних документів продовжувалося ще протягом 2021 року, тобто Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства надіслано необхідні документи для отримання спеціального дозволу вже під час здійснення самовільного забору води, а отже з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011.

За твердженням прокурора, відповідач не заперечує той факт, що він є спеціальним водокористувачем, який у період із 04.11.2019 по 18.08.2021 без дозволу на спеціальне водокористування здійснював забір прісної з підземних джерел водопостачання води із водозабору Тиса та використав таким чином 404 400 куб.м. води.

Наведене порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, як вказує прокурор, встановлено фахівцями Державної екологічної інспекції у Закарпатській області при здійсненні планових заходів державного нагляду (контролю), про що складено відповідний акт від 31.08.2021, який не скасовано та не оскаржено у встановленому законом порядку.

На переконання прокурора, сам по собі факт, що відповідач є комунальним підприємством, одним із основних видів діяльності якого є забір та постачання води населенню, бюджетним установам, не звільняє відповідача від відповідальності за самовільне, без наявності спеціальних дозволів, користування надрами.

Представник позивача через підсистему Електронний суд подала додаткові пояснення у справі б/н від 09.09.2024 (вх. №02.3.1-02/6966/24 від 09.09.2024), до яких, на виконання вимог ухвали суду від 14.08.2024, долучила інформаційну довідку щодо обсягів забору прісної підземної води відповідачем помісячно в період із 04.11.2019 по 18.08.2021.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

За матеріалами справи судом встановлено, що Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області (позивачем у справі) протягом 18.08.2021 31.08.2021 проведено планову перевірку щодо дотримання Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства (відповідачем у справі) вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт №293/04 від 31.08.2021, де зафіксовано, що з метою забезпечення надання послуг із водопостачання та водовідведення відповідачем здійснюється спеціальне водокористування, джерелом якого є, зокрема, підземний водозабір Тиса, що розташований на правому березі річки Тиса в межах заплави та першої надзаплавної тераси і нараховує 6 свердловин, з яких 3 робочі.

У ході здійснення вказаного планового заходу державного нагляду (контролю) відповідачем надано уповноваженим працівникам позивача спеціальний дозвіл на користування надрами №4595 від 03.11.2014 терміном на 5 років на водозаборі Тиса.

Водночас актом перевірки №293/04 від 31.08.2021 встановлено, що з 04.11.2019 користування надрами водозабору Тиса здійснюється без спеціального дозволу, і в період із 04.11.2019 по 18.08.2021 відповідачем самовільно забрано 404,4 тис.куб.м. підземної води, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра.

Як вбачається з матеріалів справи, проведення перевірки дотримання Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснено у присутності керівника відповідача Щербан Р.І., яким 31.08.2021 отримано акт №293/04 від 31.08.2021 та підписано такий без будь-яких заперечень чи зауважень.

З метою усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства, Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області видано відповідачу припис №293/04 від 31.08.2021, яким у строк до 31.10.2021 зобов`язано останнього забезпечити отримання спеціального дозволу на користування надрами водозабору Тиса.

Крім того, на підставі акту планової перевірки №293/04 від 31.08.2021 Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009 здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних внаслідок самовільного використання відповідачем водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами), за змістом якого сума збитків, завданих державі Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, складає 370 571,94 грн.

Невідшкодування відповідачем у добровільному порядку заподіяної ним шкоди внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища зумовило підстави для звернення прокурора до суду з позовом про примусове стягнення з Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства шкоди у розмірі 370 571,94 грн, завданих внаслідок самовільного використання водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Положеннями ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Водночас загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 та 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому, стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої деліктної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) остання складова вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18 та від 28.09.2023 у справі №927/32/23).

Відповідно до ст. 13, 16 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (ст. 2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством (ч. 1 ст. 149, ст. 151 Господарського кодексу України).

За змістом ч. 1, 3 ст. 38 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України Про охорону навколишнього природного середовища та іншими актами законодавства (ч. 1, 2 ст. 2 Водного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України, усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, водокористування використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів).

Згідно зі ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Статтею 46 Водного кодексу України визначено, що водокористування може бути двох видів загальне та спеціальне.

Спеціальне водокористування це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб. (ч. 1, 2 ст. 48 Водного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов`язані, зокрема, здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Отже чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування право на їх використання.

Як вбачається із матеріалів справи, у відповідача був наявний спеціальний дозвіл на користування надрами (геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку) №4595 від 03.11.2014 терміном дії 5 років на водозаборі Тиса.

В акті №293/04 від 31.08.2021 Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області встановлено, що з 04.11.2019 користування надрами водозабору Тиса здійснюється відповідачем без спеціального дозволу, що є порушенням вимог частини 1 статті 19 Кодексу України про надра та є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Водночас предметом позову в даній справі є стягнення 370 571,94 грн шкоди, завданої відповідачем у період з 04.11.2019 по 18.08.2021 самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу нa спеціальне використання та/або спеціального дозволу на користування надрами).

Згідно зі ст. 1 Кодексу України про надра (тут і надалі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України (ч. 1 ст. 11 Кодексу України про надра).

За приписами ст. 15 Кодексу України про надра, надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Надання спеціальних дозволів на користування надрами, крім випадків користування надрами на умовах угод про розподіл продукції, укладених відповідно до Закону України Про угоди про розподіл продукції, здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби (ч. 2, 3 ст. 16 Кодексу України про надра).

Переоформлення спеціальних дозволів на користування надрами, внесення до них змін, видача дублікатів, продовження терміну дії спеціальних дозволів на користування надрами, зупинення їх дії або анулювання, поновлення їх дії у разі зупинення здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр у встановленому законодавством порядку (ч. 8 ст. 16 Кодексу України про надра).

Частиною 1 статті 19 Кодексу України про надра унормовано, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Водного кодексу України, підземні води та джерела належать до водного фонду України, а згідно зі ст. 5 Кодексу України про надра, вони є частиною надр.

Отже підземні води це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра, з огляду на що законодавцем передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Таким чином, дозвіл на спеціальне водокористування, отримання якого є необхідним для забору води із природного або створеного штучно елементу довкілля, в якому зосереджуються води (статті 1, 48, 49 Водного кодексу України) та дозвіл на видобування підземних вод (стаття 21 Кодексу України про надра) визначаються законодавством самостійними необхідними дозвільними документами при здійсненні діяльності по використанню природного ресурсу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №922/1173/16; від 21.06.2018 у справі №823/1397/17, від 20.10.2021 у справі №920/759/20.

Як слідує із преамбули Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності (тут і надалі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.

Приписами ч. 1 ст. 41 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності встановлено, що порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом. Документи дозвільного характеру видаються безоплатно, на необмежений строк, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 133 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, який є додатком до Закону України Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, встановлено, що спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок є документами дозвільного характеру.

Відповідно до абз. 1 п. 1 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №615 від 30.05.2011 (тут і надалі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, поновлення дії, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.

Згідно із абз. 5, 16 п. 14 Порядку, для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає органу з питань надання дозволу заяву на видобування корисних копалин, геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, не пізніше ніж за шість місяців, заяву на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії. У заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу. Надрокористувач, що не подав заяву в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу. Рішення про продовження строку дії дозволу приймається органом з питань надання дозволу протягом 45 днів після надходження документів у повному обсязі з урахуванням географічних координат ділянки надр, зазначених у заяві про отримання дозволу, та документів, зазначених у додатку 1, та розміщується на офіційному веб-сайті органу з питань надання дозволу протягом п`яти робочих днів з дати прийняття рішення про продовження строку дії дозволу.

Відповідно до абз. 1 п. 25 Порядку, про надання, продовження строку дії, зупинення дії, поновлення дії, переоформлення, анулювання дозволу та внесення змін до нього Держгеонадра видає наказ, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим - розпорядження.

За змістом п. 9 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1174 від 30.12.2015 (в редакції, чинній на час спливу строку спеціального дозволу на користування надрами), Держгеонадра у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України і наказів Мінекоенерго видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

У постанові від 10.06.2021 у справі №902/384/20 Верховний Суд вказав, що системний аналіз наведених норм та положень Порядку свідчить, що отримання дозволу на спеціальне водокористування за своєю суттю є процедурою, яка не носить безумовний характер, адже охоплює собою право дозвільного органу, за наявності на те відповідних підстав, як на видачу дозволу так і відмову у видачі такого дозволу.

Із загальнодоступного джерела інформації Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.06.2023 у справі №907/118/23 у задоволенні позову Хустської окружної прокуратури, м. Хуст, поданого в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, м. Ужгород до відповідача Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м. Хуст, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Хустської міської ради, про стягнення суми 70 821,94 грн відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заявлених прокурором вимог у вищевказаній справі, суд виснував, що прокурор та позивач, стверджуючи про наявність вини відповідача при використанні водних ресурсів у період із 19.08.2021 по 05.12.2021 за відсутності дозвільних документів, залишили поза увагою наказ Державної служби геології та надр України за №506 від 11.11.2020 Про надання спеціальних дозволів на користування надрами, в Додатку №3 до якого серед переліку суб`єктів господарювання, яким надаються спеціальні дозволи на користування надрами, є і відповідач Хустське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства. Водночас суд зауважив, що позивачем та прокурором не враховано поведінки відповідача, спрямованої на отримання дозвільних документів, та видачі спеціального дозволу на виконання вищенаведеного наказу від 11.11.2020 лише 14.12.2021. Так, суд звернув увагу на те, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов`язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови подання ним заяви і документів до органу, який видає дозвіл, у повному обсязі та в установленому законом порядку. Судом встановлено, що обставини справи свідчать про наявність усіх визначених законом умов для застосування принципу мовчазної згоди, а отже позивач набув право на подальше користування надрами. Таким чином, суд не встановив у діях відповідача вини як обов`язкового елементу складу цивільного правопорушення, у зв`язку з чим відмовив у позові прокурора повністю.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.06.2023 у справі №907/118/23 набрало законної сили після перегляду його Західним апеляційним господарським судом, який постановою від 29.09.2023 залишив останнє без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

За змістом положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про часткову необґрунтованість доводів прокурора із приводу того, що відповідачем здійснювався самовільний (без спеціального дозволу на користування надрами) забір прісної підземної води з водозабору Тиса в період із 04.11.2019 по 18.08.2021, оскільки за встановлених у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 26.06.2023 у справі №907/118/23 обставин, після видачі Державною службою геології та надр України наказу №506 від 11.11.2020 Про надання спеціальних дозволів на користування надрами користування відповідачем водними ресурсами не може вважатися самовільним.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (ч. 1, п. з ч. 2, ч. 4 ст. 68 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (ч. 1 ст. 69 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Аналогічно врегульовано також і питання відповідальності за порушення водного законодавства України та законодавства України про надра.

Так, у силу приписів ч. 1, п. 6 ч. 2 ст. 110, ст. 111 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Приписами ст. 65 Кодексу України про надра, у свою чергу, встановлено, що порушення законодавства про надра, зокрема, щодо самовільного користування надрами, тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно - правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №389 від 20.07.2009 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за №767/16783 зі змінами та доповненнями (далі Методика).

Відповідно до п. 1.3., 1.4. розділу І Методики (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), ця Методика встановлює єдині вимоги до визначення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами. Ця Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій (далі - державні інспектори) при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами природоохоронного законодавства. Державні інспектори з дати встановлення факту порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів проводять збір і аналіз необхідних матеріалів і, на підставі цієї Методики, розраховують розмір відшкодування збитків.

Згідно із п. 9.1. розділу ІХ Методики, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою: Зсам = 5 х W х Тар (грн.), де W об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, м3; Тар розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 м3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 м3, води, яка входить до складу напоїв, - грн/м3). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об`єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Платниками рентної плати за спеціальне використання води є первинні водокористувачі суб`єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об`єктів (абз. 1, 2 п. 255.1. ст. 255 Податкового кодексу України) (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Ставки рентної плати за спеціальне використання води встановлюються у таких розмірах: за спеціальне використання підземних вод на території Закарпатської області 61,09 грн за 100 куб.м. (підп. 255.5.2. п. 255.5. ст. 255 Податкового кодексу України).

Суд, перевіряючи розрахунок шкоди, обумовленої самовільним використанням відповідачем водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), виконаний Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області, встановив, що позивачем було застосовано розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення, - 61,09 грн/100 куб.м.

Водночас за визначенням, наведеним у підп. 14.1.59. п. 14.1. ст. 14 Податкового Кодексу України, житлово-комунальні підприємства суб`єкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють та/або надають житлово-комунальні послуги (застосовується до розділу IX цього Кодексу).

Згідно зі ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги, житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктами 5, 6 частини 2 статті 6 наведеного Закону встановлено, що виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Судом встановлено, що Хустське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства є житлово-комунальним підприємством в розумінні ст. 14 Податкового кодексу України та Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Згідно із п. 255.7. ст. 255 Податкового кодексу України, житлово-комунальні підприємства застосовують до ставок рентної плати коефіцієнт 0,3.

Враховуючи наведене, розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води житлово-комунального підприємства, складає 61,09 за 100 куб.м. х 0,3, а тому, розрахунок шкоди, заподіяної внаслідок самовільного використання відповідачем водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) в період із 04.11.2019 по 10.11.2020 (з урахуванням попередньо викладених судом висновків про те, що після видачі Державною службою геології та надр України наказу №506 від 11.11.2020 Про надання спеціальних дозволів на користування надрами користування відповідачем водними ресурсами не може вважатися самовільним) розраховується за формулою наступним чином: Зсам = 5 х 253 075,99 м3 х (61,09/100 х 0,3) = 231 906,18 грн, де показник 253 075,99 м3 обсяг самовільного (без спеціального дозволу на користування надрами) забору прісної підземної води відповідачем із водозабору Тиса в період із 04.11.2019 по 10.11.2020.

Таким чином, перевіривши розрахунки Державної екологічної інспекції у Закарпатській області щодо стягнення з відповідача завданої шкоди у розмірі 370 571,94 грн, суд дійшов висновку про їх часткову необґрунтованість та наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати завдану ним шкоду внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 231 906,18 грн.

У даному контексті суд також зазначає, що юридичною природою даного спору є стягнення шкоди, завданої державі за водокористування без спеціального дозволу, і при вирішенні такого спору підлягають встановленню факти відповідного видобутку води без дозволу на спеціальне водокористування та перевірка їх доказами. Виникнення та існування в часі обставини видобутку відповідачем води без спеціального дозволу та спеціальне водокористування за відсутності спеціального дозволу на користування надрами відповідачем не заперечується, а вимогами чинного законодавства передбачено правову конструкцію застосування відповідальності саме за наявності такої обставини.

Отже факт самовільного використання відповідачем водних ресурсів без отримання відповідного дозволу та спеціальне водокористування за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, завдання шкоди державі на загальну суму 231 906,18 грн (за період з 04.11.2019 по 10.11.2020), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, наявність вини відповідача суд визнає доведеним, у зв`язку з чим заявлений прокурором позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача суми 231 906,18 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. В іншій частині позову слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №922/3025/20, від 09.11.2018 у справі №908/1593/17, від 15.05.2019 у справі №638/8281/15-а, від 21.05.2019 у справі №922/1017/17, згідно з якою факт самовільного використання водних ресурсів без наявності відповідного дозволу на спеціальне водокористування визначається у якості самостійної підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Доводам відповідача про те, що ним завчасно вживалися заходи щодо оформлення спеціального дозволу на користування надрами, суд окремої правової оцінки не надає з урахуванням вищевикладених висновків про наявність факту самовільного використання Хустським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства водних ресурсів у період із 04.11.2019 по 10.11.2020.

Окрім того, з долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що пакет документів для одержання дозволу на спеціальне водокористування відповідачем був надісланий після спливу терміну дії попереднього дозволу, а відтак, відповідач не може посилатися на принцип мовчазної згоди.

Аргументи ж відповідача про те, що ним сплачувались усі необхідні податки, передбачені ст. 252 та 255 Податкового кодексу України, а відтак, відсутні підстави стверджувати про завдання відповідачем державі шкоди внаслідок самовільного водокористування, суд оцінює критично, оскільки за змістом підп. 255.11.13. п. 255.5 ст. 255 Податкового кодексу України, ставки рентної плати за спеціальне використання води встановлюються у таких розмірах: у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води рентна плата обчислюється і сплачується у п`ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів.

За відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, що підлягає оплаті як за понадлімітне використання (підп. 255.11.15. п. 255.5. ст. 255 Податкового кодексу України).

З аналізу вищевказаних законодавчих положень випливає, що державне регулювання справляння рентної плати не звільняє водокористувача від відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання води із підземних джерел без спеціального дозволу на відповідне водокористування.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суспільний інтерес у стягненні з відповідача збитків, заподіяних державі, полягає у забезпеченні реалізації одного з основних принципів охорони навколишнього природного середовища компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (п. і ст. 3 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Водночас несплата коштів на відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища, призводить до ненадходження коштів до відповідних фондів охорони навколишнього природного середовища, що істотно обмежує можливість фінансування природоохоронних заходів.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017 (далі Положення), визначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування) (підпункт 3 пункту 4 Положення); пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (підпункт 8 пункту 4 Положення).

Абзацом 1 пункту 1 розділу І Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020, визначено, що Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема, щодо наявності та додержання умов дозволів, установлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, лімітів забору і використання води та скидання забруднюючих речовин (абз. 3 підп. 3 п. 2 розділу ІІ Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №230 від 07.04.2020).

За таких обставин, Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є органом, уповноваженим на захист порушених інтересів держави у правовідносинах, що склалися між сторонами наявного спору.

На виконання вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурором направлено на адресу позивача Державної екологічної інспекції у Закарпатській області лист-запит №07.54-4376ВИХ-21 від 22.11.2021 щодо встановлення факту вжиття позивачем заходів реагування на виявлені порушення природоохоронного законодавства (в тому числі, в судовому порядку).

Водночас позивач листом №3927-12 від 30.12.2021 інформував прокурора про те, що заходи щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок самовільного використання ним водних ресурсів, в судовому порядку ним не вживались.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Водночас відповідно до пункту 7 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Крім того, згідно із п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

За таких обставин, суд вбачає наявність визначених законом підстав для стягнення з відповідача суми 231 906,18 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до спеціального фонду місцевого бюджету Хустської міської ради (на території якої відповідачем здійснюється водозабір).

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 3478,59 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, вул. Маркуша, будинок 94, м. Хуст, Закарпатська область, 90400 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 00432283) до спеціального фонду місцевого бюджету Хустської міської ради, вул. 900-річчя Хуста, будинок 27, м. Хуст, Закарпатська область, 90000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 34005221); платіжні реквізити: ГУ у Зак.обл./Хустська тг/21081100, код отримувача 37975895, банк отримувача: Казначейство України, номер рахунку: UА31899990314080542000007495) суму 231 906,18 грн (Двісті тридцять одна тисяча дев`ятсот шість гривень 18 коп) шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

3. Стягнути з Хустського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, вул. Маркуша, будинок 94, м. Хуст, Закарпатська область, 90400 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 00432283) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 3478,59 грн (Три тисячі чотириста сімдесят вісім гривень 59 коп) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

6. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 14.10.2024.

Суддя Л.І. Пригара