Рішення

від 07.10.2024 по справі 908/1653/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/116/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2024 справа № 908/1653/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/1653/24

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оксфорд Медікал Запоріжжя" (вул. Михайла Гончаренка, буд. 7, м. Запоріжжя, 69035)

до відповідача фізичної особи-підприємця Агаркова Олексія Дмитровича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 243988,74 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оксфорд Медікал Запоріжжя" через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до фізичної особи-підприємця Агаркова Олексія Дмитровича про стягнення з фізичної особи-підприємця Агаркова Олексія Дмитровича 243988,74 грн., які складаються з: 98516,40 грн. попередньої оплати за договором на надання послуг з монтажу системи відеоспостереження № 07/06/21 від 07.06.2021 та 145472,34 грн. пені.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем умов договору щодо виконання обумовлених договором та попередньо оплачених робіт. За поясненнями позивача, на виконання умов договору ним на користь відповідача здійснено оплату 60% вартості робіт на суму 98516,40 грн., строки виконання робіт договором не визначені, але відповідач до виконання робіт не приступив протягом дії договору з 07.06.2021 по 31.12.2021, жодного повідомлення про неможливість їх виконання не надав. У зв`язку із порушенням виконавцем умов договору на адресу відповідача 19.04.2024 направлена претензія щодо сплати пені за допущене порушення та необхідності виконати взяті на себе зобов`язання протягом семи днів з дня отримання претензії. Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 22, 525, 530, 610, 612, 626, 629, 837 ЦК України, ст.ст. 180, 193, 224 ГК України, позивач просив позов задовольнити. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу, які він просив стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024 справу № 908/1653/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 17.06.2024, після усунення позивачем недоліків, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/1653/24, присвоєно справі номер провадження 18/116/24, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1653/24; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 10.07.2024, відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвалу суду від 17.06.2024 про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету позивача 17.06.2024.

Оскільки у відповідача електронний кабінет відсутній, повідомлення його про відкриття провадження у справі здійснено шляхом направлення ухвали суду на його електронну адресу - agarkov666aqd@gmail.com та поштову адресу.

Згідно довідки про доставку електронного листа ухвалу суду від 17.06.2024 повернуто (не доставлено на електронну адресу відповідача) з повідомленням про помилку.

Направлена на поштову адресу відповідача ухвала суду від 17.06.2024 повернулась до суду з відміткою пошти - «за кордоном».

Згідно зі ст.ст. 51, 93 ЦК України місцезнаходження фізичної особи-підприємця (юридичної особи) визначається місцем державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Агаркова Олексія Дмитровича є: АДРЕСА_1 , і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою про відсутність адресата, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1653/24 та розгляд справи.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ""://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Від представника відповідача адвоката Дятлова Є.Ю. через підсистему "Електронний суд" 26.07.2024 до суду надійшла заява про вступ у справу як представника з клопотанням про надання доступу до матеріалів справи № 908/1653/24.

Клопотання представника судом задоволено, адвокату Дятлову Є.Ю. надано доступ до матеріалів справи в підсистемі "Електронний суд".

Від відповідача в особі адвоката Дятлова Є.Ю. 19.08.2024 надійшов відзив на позов, в якому представник вказав на неотримання ухвали суду і позовної заяви відповідачем у паперовому вигляді та отримання адвокатом матеріалів справи лише 30.07.2024 в підсистемі "Електронний суд". Оскільки відзив подано в установлений судом термін із дня ознайомлення із матеріалами справи, але з пропуском визначеної ним граничної дати, просив про поновлення строку для подання відзиву. По суті заявлених позивачем вимог відповідач не погодився із заявленим розрахунком штрафних санкцій та із об`єктивними обставинами справи, викладеними позивачем. За доводам відповідача, позивачем нарахована пеня за період, що значно перевищує установлений законом термін у шість місяців. Звертає увагу, що пунктом 4.5 Договору за взаємною згодою сторін не встановлено будь-який інший строк нарахування пені, ніж той, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України. Відповідач також звертає увагу на те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013). Відповідач зазначив, що сума нарахованих позивачем штрафних санкцій в декілька разів перевищує загальну суму заборгованості, що суперечить законодавству та сталій судовій практиці. Поряд із тим, згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Посилаючись на довготривалі стосунки сторін, на неодноразові контакти відповідача та пропозиції для урегулювання спірних питань з метою подальшої співпраці, на сумлінне виконання обов`язків за Договором протягом усього строку його дії, відповідач просив розглянути можливість зменшення розміру штрафних санкцій.

Також від представника відповідача 20.08.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позов.

Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, держава, яка створює суди першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах.

Одною з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судовий захист. Це право випливає з ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України.

Відповідно до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами», і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (рішення від 26 травня 2009 року у справі «Бацаніна проти Росії» (Ваізашпа V. Киззіа), заява № 3932/02, її. 22).

З огляду на приписи ст. 119 ГПК України, зважаючи на введення воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України, з метою дотримання принципу господарського судочинства щодо рівності та змагальності сторін, строк подачі відзиву на позов судом поновлений.

Від позивача відповіді на відзив не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи № 908/1653/24 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходження судді Левкут В.В. у щорічній відпустці з 29.08.2024 по 04.10.2024, рішення прийнято без його проголошення - 07.10.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Оксфорд Медікал Запоріжжя" (Замовником, позивачем у справі) та фізичною особою-підприємцем Агарковим Олексієм Дмитровичем (Виконавцем, відповідачем у справі) 07.06.2021 укладений договір №07/06/21 на надання послуг з монтажу відеоспостереження (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та умовах, визначених договором, Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надати наступні послуги: монтаж системи відеонагляду за кодом: ДК 5130000-8 (Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури) у приміщенні ТОВ «ОКСФОРД МЕДИКАЛ ЗАПОРІЖЖЯ» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бородинська, 1В, а Замовник зобов`язується оплатити Виконавцеві зазначені Послуги).

Згідно із п. 1.2 Договору перелік необхідних матеріалів та пристроїв, їх кількість та вартість, а також вартість послуг з монтажу надається Виконавцем у Специфікації до договору, яка є Додатком № 1 до договору та є його невід`ємною частиною.

За визначенням 2.1 Договору, за надання передбачених договором послуг Замовник сплачує Виконавцю 164194,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що Замовник сплачує Виконавцю попередню оплату у розмірі 30% від вартості, вказаної у п. 2.1, що становить 49258,20 грн. протягом 3-х днів з дати укладення договору.

Здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється актом виконаних робіт, який підписується повноважними представниками сторін протягом 2-х робочих днів після фактичного надання Послуг (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 3.1.3 Договору Виконавець зобов`язаний при неможливості в передбачений договором строк надати послуги негайно повідомити про це Замовника.

За визначенням п. 4.2 Договору, у разі порушення зобов`язань, передбачених цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні завдану шкоду та заподіяні збитки в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.5 Договору, у разі порушення Виконавцем строків надання послуг, Виконавець сплачує Замовнику пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно наданих послуг.

В пункті 5.1 Договору сторони узгодили, що цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного його виконання сторонами, але не довше ніж 31 грудня 2021 року.

Відповідно до п. 5.4. Договору зміни та доповнення умов Договору можливі лише за наявності згоди обох Сторін та мають бути виконані у формі додаткової угоди.

Додатком № 1 до Договору є Специфікація до розрахунку вартості монтажу та запуску системи відеоспостереження, якою визначено найменування матеріалів та пристроїв, їх кількість та вартість (зальна сума 112714,00 грн.).

На виконання Договору позивачем здійснено попередню оплату 10.06.2021 у розмірі 49258,20 грн., становить 30% від загальної суми Договору (п. 2.1), що підтверджується платіжною інструкцією № 2362 від 10.06.2021.

Також, як вказує позивач, після переговорів з Виконавцем на його прохання, з метою прискорення надання послуг за Договором, 05.07.2021 Замовником здійснено другий платіж у розмірі 49258,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2462 від 05.07.2021

Всього позивачем в якості попередньої оплати за Договором сплачено 98516,40 грн.

За доводам позивача, незважаючи на невизначеність Договором чіткого строку (терміну) завершення виконання робіт, після підписання Договору та до часу визначеного терміну закінчення його дії (п. 5.1), відповідач до виконання робіт не приступив, жодного повідомлення позивачу про неможливість виконати зобов`язання та акту виконаних робіт не надав. Жодної додаткової угоди про зміну умов Договору протягом його дії сторонами не було підписано. За результатами обстеження об`єкту 18.04.2024 встановлено, що Виконавцем роботи не виконані, жодного акту виконаних робіт сторонами не підписано.

Позивачем 19.04.2024 на дві відомі адреси відповідача направлена претензія № 18/04-24 від 18.04.2024 з вимогою потягом семи днів з моменту отримання претензії сплатити суму пені та виконати зобов`язання, що передбачені Договором у повному обсязі, що підтверджується відповідними фіскальними чеками, поштовими накладними та описами вкладення. За юридичною адресою відповідача (вул. 8 Березня, буд. 7А, село Лукашеве, Запорізький район, Запорізька область, 70410) претензія отримана повноважним представником відповідача 02.05.2024.

Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо виконання робіт за Договором і, як наслідок, неповернення суми передплати з урахуванням пені, стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Статтею 882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій № 2362 від 1006.2021 та № 2462 від 05.07.2021, позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 98516,40 грн., призначення платежу «передплата за встановлення відеонагляду зг. договору № 07/06/21 від 07.06.2021».

Обставини справи свідчать, що відповідачем передбачені Договором роботи не виконані, що останнім не заперечується.

Строки виконання робіт умовами Договору не визначені.

Однак, зважаючи на дату його припинення - 31.12.2021 та відсутність додаткових угод про продовження строку його дії, суд визнав наявними підстави для висновку щодо прострочення відповідачем виконання зобов`язання за Договором.

Відповідно до частини другої статті 846 ЦК України, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Обставини справи свідчать, що Виконавець мав час виконати роботи за Договором з часу його підписання 07.06.2021 та отримання від позивача коштів в якості передплати до дати його припинення 31.12.2021, що є достатнім строком для такого виду робіт.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача протягом тривалого часу (з часу отримання передплати і до теперішнього часу) щодо виконання обумовлених Договором послуг (монтаж відеонагляду), надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Суд приймає до уваги, що з часу здійснення позивачем передплати за Договором на виконання своїх договірних зобов`язань відповідачем жодних дій не здійснено, після отримання претензії позивача щодо сплати штрафних санкцій і виконання зобов`язання за договором та пред`явлення позову відповідач не висловлював наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов`язань. У відзиві на позов відповідачем також не зазначено жодних пояснень щодо причин невиконання обумовлених договором послуг протягом тривалого часу та заперечень відносно вимоги про стягнення з нього суми передплати не висловлено.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передплати в розмірі 98516,40 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім зазначеної вимоги про стягнення суми передплати позивач просив стягнути з відповідача 145472,34 грн. пені.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

Позивачем вимога про стягнення пені заявлена на підставі п. 4.5 Договору, яким передбачено сплату Виконавцем пені у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно наданих послуг за кожен день прострочення у разі порушення строків надання послуг.

Положення договору в даному випадку не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України (посилання в договорі на стягнення пені за кожний день прострочення не є визначенням періоду часу).

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 №651, карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.

Позивачем надано розрахунок пені за загальний період прострочення з 01.01.2022 (наступний день після закінчення дії договору) по 04.06.2024.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що з урахуванням дати закінчення дії договору, враховуючи обмеження нарахування пені в шість місяців, а також зважаючи на продовження строку, визначеного статтею 232 ЦК України, на строк дії карантину згідно Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, при розрахунку пені слід виходити з правильного періоду нарахування пені - з 03.01.2022 (перший робочий день після закінчення дії договору) по 30.06.2023 (дата відміни карантину). Отже, обґрунтованим є нарахування позивачем 89321,54 грн. пені. В решті вимоги про стягнення 56150,80 грн. пені слід відмовити, як заявленої необґрунтовано.

Розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, суд дійшов висновку про наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК та ст.233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Також суд приймає до уваги, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, але не виключно: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години.

Офіційним листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 Торгово-Промисловою палатою України підтверджено, що обставини з 24 лютого 2022 року (військова агресія Російської Федерації проти України) до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд відзначає, що введений з 24.02.2022 у зв`язку з воєнною агресією Російської Федерації на території України воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною наявності надзвичайних, невідворотних та об`єктивних обставин до їх офіційного припинення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України та, відповідно, є підставою для звільнення в період дії зазначених форс-мажорних обставин від відповідальності за порушення зобов`язання в силу закону.

Відповідно до положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України обставини щодо наявності непоборної сили є підставою для звільнення від відповідальності.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України).

При вирішенні питання про можливість зменшення нарахованого позивачем розміру пені, судом враховується визнаний судом обґрунтованим розмір пені в сумі 89321,54 грн., що становить близько 91% основного боргу (98516,40 грн.), а також взято до уваги, що позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Отже, на думку суду, стягнення з відповідача пені в повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд визнав, що обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру заявлених до стягнення пені на 50%, що з урахуванням визнаної судом обґрунтованою сумою пені, становить 44660,77 грн. пені.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтував частково.

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів виконання обумовлених договором робіт або повернення суми передплати не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд, з урахуванням зменшення розміру пені, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 98516,40 грн. передплати та 44742,587 грн. пені. В решті заявлених вимог (56150,80 грн. пені) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог (без урахування зменшення пені) шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 2817,69 грн. судового збору.

Наведені позивачем у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат витрати на надання позивачу професійної правничої допомоги судом не розподіляються, оскільки позивачем відповідні докази понесення цих витрат суду не надані.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-250 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Агаркова Олексія Дмитровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Оксфорд Медікал Запоріжжя" (вул. Михайла Гончаренка, буд. 7, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код 34829823) 98516,40 грн. (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот шістнадцять грн. 40 коп.) попередньої оплати, 44660,77 грн. (сорок чотири тисячі шістсот шістдесят грн. 77 коп.) пені та 2817,69 грн. (дві тисячі вісімсот сімнадцять грн. 69 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 14.10.2024.

Суддя В.В. Левкут