Рішення

від 09.10.2024 по справі 569/5402/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/5402/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,

з участю

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3) звернувся до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом зняття з реєстрації.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ОСОБА_3 проходив військову службу у період: з 19.06.1991 по 01.09.2008 у ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (правонаступником зазначених установ - ІНФОРМАЦІЯ_6).

З 03.12.2013 по 31.08.2014 працював в ІНФОРМАЦІЯ_6 методистом ІІ категорії.

З 01.09.2014 проходив військову службу до 31.122020 року у ІНФОРМАЦІЯ_3, що в сукупності 6 років 4 місяці.

06.02.2017 року відповідач отримав спеціальний ордер від 16.02.2017

№ 7295 для вселення у житлове приміщення за адресою

АДРЕСА_1 .

У зв`язку із тим, що 31.12.2020 року військовослужбовця ОСОБА_3 звільнено з військової служби відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» відповідач підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням 4 територіального вузла урядового зв?язку Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України шляхом зняття з реєстрації.

Зазначає, що на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.12.2020 індексний номер витягу 235272671 квартира загальною площею 34,6 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 перебуває на праві оперативного управління, а саме правокористувачем - є ІНФОРМАЦІЯ_3, власником є Держава України в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України.

Згідно інформації Відділу житлово-комунального господарства Миргородської міської ради від 09.11.2022 р. № 3272/4841/01-26 вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22.12.1993 року №355, ОСОБА_3 видано ордер від 23.12.1993 року № 187 серія ПР (на склад сім?ї із 3-х осіб: дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 ) на право зайняття житлового приміщення житловою площею 27,83 кв.м, яке складається із 2-0 кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними Відділу, квартира приватизована станом на 27.01.1998 року (розпорядження органу приватизації від 27.01.1998 року № 2449) однією особою у складі сім`ї - ОСОБА_3 , загальна площа приватизованої квартири складає 50,7 кв.м., житлова - 28,7 кв.м.

Крім того, відповідно до архівного витягу від 05.04.2023 № 07-07/13 вбачається, що ОСОБА_3 згідно п. 7 Рішення виконавчого комітету Миргородської Ради народних депутатів Полтавської області «Про ведення квартирного обліку та розподілу житлового фонду» № 355 від 22 грудня 1993 року надано квартиру по АДРЕСА_2 із зняттям з квартирного обліку.

В 1998 році згідно свідоцтва на право власності на житло від 27 січня 1998 року квартира за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 (одноособово).

Вважає, що ОСОБА_3 використав своє право на отримання житлового приміщення для постійного проживання, тому підлягає виселенню за адресою АДРЕСА_1 , у зв"язку із закінченням строку контракту.

Відповідач чинить перешкоди у користуванні вищезазначеним житловим приміщенням, адже, своїми діями перешкоджає ІНФОРМАЦІЯ_3 у здійсненні покладених обов?язків, а саме забезпечення інших військовослужбовців жилими приміщеннями.

Просить виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3 із службового житлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні власністю ІНФОРМАЦІЯ_3, шляхом зняття з реєстрації відповідача.

Короткий зміст заперечень відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 разом вселився у службову квартиру АДРЕСА_1 на підставі наказу начальника 4 територіального вузла урядового зв"язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 28.11.2016 р. № 32, рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 15 від 14.02.2017 р. та службового ордеру № 7295 від 16.02.2017 року. Вказані наказ, рішення, та службовий ордер не скасовувались, недійсними у встановленому законом порядку не визнавались. Таким чином, законність набуття ним права на спірне житлове приміщення у встановленому законом порядку не спростовано. Відповідач з 2017 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрований за цією адресою, на момент подання позову про виселення іншого житла не має. Він має загальний страховий стаж - 31 рік 07 місяців 19 днів, із яких військова служба в календарному обчисленні складає 31 рік 07 місяців 19 днів, визнаний ветераном військової служби.

Відповідно до наказу Голови Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України «Про особовий склад» № 656-ос від 15.12.2020 року ОСОБА_3 звільнений в запас Збройних Сил України за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпункту "а" Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту); виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 з направленням останнього на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із викладеного вбачається, що наявні визначені статтею 125 ЖК Української РСР виключення можливості виселення осіб зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Враховуючи те, що відповідач після звільнення у запас до міста Рівне, подальше перебування його на військовому обліку у Рівненському ОМТЦКСП, та оцінюючи в контексті положень статті 8 Конвенції пропорційність можливого виселення відповідача відповідній легітимній меті, вважає відсутні законні та обгрунтовані підстави для задоволення позову про виселення із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Позовні вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про виселення.

За таких обставин, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Короткий зміст відповіді на відзив відповідача.

Позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечує проти позиції відповідача. Зазначив, що ОСОБА_3 використав своє право на безоплатне отримання житла з державного житлового фонду, тому повторне виділення також житла є порушенням імперативних вимог профільного законодавства та є дискримінаційним по відношенню до інших військовослужбовців, які взагалі не отримували такого житла та вже тривалий час перебувають на квартирному обліку та дійсно потребують житло. Отже, перед відповідачем як військовослужбовцем Держава виконал свій обов`язок передбачений частиною першою ст. 12 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та їх сімей» та забезпечила відповідача житловим приміщенням для постійного проживання. При постановці на квартирний облік ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідач не проінформував про те, що він вже отримував житло від держави, у зв`язку із військовою службою, приховавши дану інформацію від позивача.

А проживання відповідача, який звільнений з військової служби у зв?язку закінченням строку контракту, у спірному житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке є державною власністю, без законих на те правових підстав створює для ІНФОРМАЦІЯ_3 перешкоди у використанні житлових фондів за їх прямим призначенням - для забезпечення житлом військовослужбовцій на період їх проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_3 Держепецзв?язку.

Тому, після з?ясування позивачем того факту, що ОСОБА_3 вже отримав житлове приміщення під час проходження військової служби в м. Миргород Полтавської області та в подальшому здійснив приватизацію цієї квартири одноосібно, житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до ст. 40 Житлового кодексу, абз. 3 п. 3 Порядку № 1081, абз. 3 п. 5 розділу 1, абз. 5 п. 13 розділу ІІІ Інструкції, винесено рішення про зняття відповідача з квартирного обліку як особи, яка забезпечувалася житловою площею та не потребує поліпшення житлових умов.

Посилання відповідача на те, що квартира АДРЕСА_2 була відчужена договором дарування сину відповідача є безпідставним, оскільки даний факт до спірних правовідносин не може мати відношення, оскільки квартира була надана відповідачу як військовослужбовцю і ним приватизована, у зв`язку з чим його було знято з квартирного обліку. А його право розпорядження даною квартирою є вже його особиста воля і не може стати підставою для повторного надання житлового приміщення з тієї ж підстави - військова служба.

Рух справи.

Ухвалою суду від 20 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити у його задоволенні, з підстав. Викладених у відзиві.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до положень ст.15, 16 ЦК України, ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3) є територіальним підрозділом, який входить до загальної структури Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, що утворений Адміністрації Держспецзв`язку у межах загальної структури, чисельності особового складу Держспецзв`язку і виділених коштів для забезпечення виконання покладених на Держспецзв`язок завдань.

Відповідно до пп. 25, п.2., розділу 2 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_3, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 23.05.2023 № 433, ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до покладених на нього завдань... «забезпечує цільове використання, ефективну експлуатацію та утримання земельних ділянок, адміністративних і господарських будівель, стаціонарних технічних засобів та інженерних споруд, інших об`єктів, у тому числі комунального призначення, та іншого майна, що перебувають в оперативному управлінні територіального вузла».

На підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.12.2020 індексний номер витягу 235272671

квартира загальною площею 34,6 кв.м, за адресою

АДРЕСА_1 перебуває на праві оперативного управління, а саме правокористувачем - є ІНФОРМАЦІЯ_3, власником є Держава України в особі

Адміністрації Державної служби спеціального зв?язку та захисту інформації України.

Згідно з біографічною довідкою полковника ОСОБА_3 , відповідач проходив військову службу у період:

з 01.08.1983 по 17.08.1987 - як курсант Орловського вищого військового училища зв`язку КДБ СРСР;

з 17.08.1987 по 04.10.1990 - начальник тропосферної станції Р-412 7 окремої бригади військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 04.10.1990 по 19.06.1991 - начальник станції Р-412 А 4 окремого полку військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 19.06.1991 по 04.07.1994 - начальник станції Р-412 А 10 окремої бригади військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 04.07.1997 по 19.12.1997 - начальник станції Р-410-5,5 10 окремої бригади військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 19.12.1997 по 01.01.2007 - (різні посади офіцерського складу) ІНФОРМАЦІЯ_5;

з 01.01.2007 по 19.11.2008 - служба в ІНФОРМАЦІЯ_6;

Наказом Голови Держспецзв`язку від 11.11.2008 №530-ос звільнений за підпунктом 1 пункту 92 (після закінчення строку контракту) у запас Збройних Сил України. Виключений зі списків особового складу територіального вузла наказом начальника 3 Територіального вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку№258-ос від 19.11.2008;

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.09.2014 №78-ос ОСОБА_3 прийнятий на службу за контрактом осіб рядового і начальницького складу строком на п`ять років,

з 20.03.2015 по 31.12.2020 року - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_3.

Судом встановлено, що 06.02.2017 року ОСОБА_3 отримав спеціальний ордер від 16.02.2017 № 7295 для вселення у житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №656-ос від 15.12.2020 полковника ОСОБА_3 , заступника начальника територіального вузла, звільнено з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 ст. 26 Закону у запас Збройних Сил України: у ІНФОРМАЦІЯ_3, виключивши його зі списків особового складу та припинено контракт 31.12.2020. Вислуга років на пенсію станом на 31.12.2020 складає: календарна - 31 рік 07 місяців 19 днів, пільгова - немає, загальна 31 рік 07 місяців 19 днів.

Згідно інформації Відділу житлово-комунального господарства Миргородської міської ради від 09.11.2022 р. № 3272/4841/01-26 вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22.12.1993 року №355, ОСОБА_3 видано ордер від 23.12.1993 року № 187 серія ПР (на склад сім`ї із 3-х осіб: дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 ) на право зайняття житлового приміщення житловою площею 27,83 кв.м, яке складається із 2-0 кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними Відділу, квартира приватизована станом на 27.01.1998 року (розпорядження органу приватизації від 27.01.1998 року № 2449) однією особою у складі сім`ї - ОСОБА_3 , загальна площа приватизованої квартири складає 50,7 кв.м., житлова - 28,7 кв.м.

Крім того, відповідно до архівного витягу від 05.04.2023 № 07-07/13 вбачається, що ОСОБА_3 згідно п. 7 Рішення виконавчого комітету Миргородської Ради народних депутатів Полтавської області «Про ведення квартирного обліку та розподілу житлового фонду» № 355 від 22 грудня 1993 року надано квартиру по АДРЕСА_2 із зняттям з квартирного обліку.

09.11.2022 у відповідь на запит ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24.10.2022, Відділ житлово-комунального господарства Миргородської міської ради листом №3272/4841/01-26 повідомив позивачу, що на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22.12.1993 року №355, ОСОБА_3 видано ордер від 23.12.1993 за №187 серії ПР (на склад сім`ї із 3-х осіб: дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 ) на право зайняття житлового приміщення жилою площею 27,83 кв.м, яке складається із 2-о кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . За даними відділу, вказана квартира приватизована станом на 27.01.1998 (розпорядження органу приватизації від 27.01.1998 №2449) однією особою із складу сім`ї - ОСОБА_3 , загальна площа квартири складає 50,7 кв.м., житлова - 28,7 кв.м. До зазначеного листа долучено копію ордеру від 23.12.1993 за №187 серії ПР, виданого на ім`я ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 27.01.1998, виданим згідно з розпорядженням від 27.01.1998 №2449, бюро по приватизації м. Миргород посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_3 . Також вказано, що квартира приватизована згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та зареєстрована Лубенським МБТІ на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №47/2864.

ТВЗУ Держспецзв`язку листом звертався до відповідача з вимогою здійснити відповідні дії із виселення із службового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , проте вимоги відповідач не виконав.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 327943968 від 04.04.2023 квартира за адресою: АДРЕСА_2 за договором дарування від 03.06.2017 року належить на праві власності ОСОБА_5 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.09.2024 № 397073570 зазначено, що об`єкт житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , до якого входить 25 квартир право власності належить Державі в особі Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, розмір частки 1.

На підставі наказу Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 07.10.2020 № 632 «Про закріплення квартир на праві оперативного управління» квартири закріплено на праві оперативного управління за ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 15 від 14.02.2017 року «Про затвердження звернень громадян підприємств та організацій міста з житлових питань» вбачається, що виконавчий комітет Рівненської міської ради погодив наказ начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.11.2016 року № 32 у частині надання службових квартир у будинку АДРЕСА_1 наступним військовослужбовцям вузла, зокрема ОСОБА_3 - 1-кімнатної квартири № 18 жилою площею 17,6 кв. м на склад сім`ї 1 особа.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Порядок забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей жилими приміщеннями визначається постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (далі - Порядок № 1081), Інструкцією про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженій наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 20 грудня 2007 року № 1040, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 січня 2008 року за № 16/14707 (далі - Інструкція № 1040).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1081 військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови у зазначених казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян.

Судом встановлено, що згідно інформації Відділу житлово-комунального господарства Миргородської міської ради від 09.11.2022 р. № 3272/4841/01-26 вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22.12.1993 року №355, ОСОБА_3 видано ордер від 23.12.1993 року № 187 серія ПР (на склад сім`ї із 3-х осіб: дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 ) на право зайняття житлового приміщення житловою площею 27,83 кв.м, яке складається із 2-0 кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 27.01.1998, виданим згідно з розпорядженням від 27.01.1998 №2449, бюро по приватизації м. Миргород посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_3 . Також вказано, що квартира приватизована згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та зареєстрована Лубенським МБТІ на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №47/2864.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 327943968 від 04.04.2023 квартира за адресою: АДРЕСА_2 за договором дарування від 03.06.2017 року належить на праві власності ОСОБА_5 .

Згідно з біографічною довідкою полковника ОСОБА_3 , відповідач проходив військову службу у період:

З 03.12.2013 по 31.08.2014 працював в ІНФОРМАЦІЯ_6 методистом ІІ категорії.

З 01.09.2014 проходив військову службу до 31.12.2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_3, що в сукупності 6 років 4 місяці.

Встановлено, що 06.02.2017 року ОСОБА_3 отримав спеціальний ордер від 16.02.2017 № 7295 для вселення у житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

Пунктом 3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради міністрів Української РСР № 37 від 04.02.1988 року передбачено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Проте, позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, який свідчив би про надання квартирі АДРЕСА_1 статусу службового житла.

Прийняття Виконавчим комітетом Рівненської міської ради рішення № 15 від 14.02.2017 року «Про розгляд звернень громадян, підприємств та організацій міста з житлових питань» та видача на його підставі Ордеру на вселення з позначкою «Службовий» не може свідчити про надання такому житлу статусу «Службове» згідно з вимогами чинного законодавства.

Таким чином, аналізуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 як військовослужбовець на законних підставах у 2017 році був вселений в спірну квартиру АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи 07 жовтня 2024 року позивачем долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.09.2024 року, згідно якого під реєстраційним номером 882541156101 зареєстровано житловий будинок, в АДРЕСА_1 як цілісний об`єкт, до складу якого входить і квартира № 18 , в якій проживає відповідач у справі.

Разом з тим, до позовної заяви позивачем було долучено Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.12.2020 року, згідно якого за позивачем закріплено право оперативного управління не на житловий будинок в цілому, а на окрему квартиру № 18 , як на самостійний об`єкт нерухомості, що суперечить Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 30 вересня 2024 року.

Як було встановлено під час розгляду справи та зазначалось вище, відповідач з 2017 року проживає у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрований за цією адресою та на момент подання позову про виселення іншого житла немає. Вказана квартира відповідно до наказу Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 07.10.2020 № 632 «Про закріплення квартир на праві оперативного управління» закріплена на праві оперативного управління за ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до наказу Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №656-ос від 15.12.2020 полковника ОСОБА_3 , заступника начальника територіального вузла, звільнено з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 ст. 26 Закону у запас Збройних Сил України: у ІНФОРМАЦІЯ_3, виключивши його зі списків особового складу та припинено контракт 31.12.2020, однак вказане не може бути підставою для зобов`язання відповідача звільнити вказане приміщення, яке використовується в якості жилого.

Вислуга років на пенсію ОСОБА_3 станом на 31.12.2020 складає: календарна - 31 рік 07 місяців 19 днів, пільгова - немає, загальна 31 рік 07 місяців 19 днів.

Так, ОСОБА_3 під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 вселився у службову квартиру АДРЕСА_1 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.11.2016 р. № 32, рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради № 15 від 14.02.2017 р. та службового ордеру № 7295 від 16.02.2017 року.

Вказані наказ, рішення, та службовий ордер не скасовувались, недійсними у встановленого законом порядку не визнавались, а відтак є чинними.

Таким чином, законність набуття ОСОБА_3 права на спірне житлове приміщення у встановленому законом порядку не спростовано.

Відповідач іншим житлом за новим місцем служби не забезпечений.

Доказів наявності у відповідача на цей час іншого житла, де б він міг проживати родиною, позивачем суду не надано.

Таким чином, спірна квартира АДРЕСА_1 , протягом тривалого періоду часу є єдиним житлом родини ОСОБА_3 .

Частиною другою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме: існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04).

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У § 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), переглядаючи справу у порядку відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (пункти 42, 43). Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Суд установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Оцінюючі пропорційність (співрозмірність) такого заходу як зобов`язання відповідача ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 та передати вказану квартиру позивачу у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд виходить, зокрема, з того, що спір, що виник між сторонами з приводу користування житловим приміщенням, існує між двома юридично нерівними суб`єктами - фізичними особами (родиною військовослужбовця) та державою в особі уповноважених органів, кожен з яких має свій інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Також судом враховано, що відповідач вселився до спірної квартири на законних підставах, тривалий час, з 2017 року, користується цим житлом, іншого постійного житла родина ОСОБА_3 не має, службовим житлом за новим місцем несення служби ОСОБА_3 не забезпечувався.

Відповідно до п. 8 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» ветеранам військової служби, яким є відповідач у справі, ОСОБА_3 , гарантується право на безоплатне отримання у власність займаного ними та членами їх сімей житла незалежно від розміру його загальної площі в будинках державного житлового фонду.

ОСОБА_3 не володіє на праві власності жодним придатним для проживання нерухомим майном, не володів таким житлом і на час отримання ордеру на житлове приміщення № 7295 від 16.02.2017 року.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла" ("Кривіцька та Кривіцький проти України", № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Тому суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідачів зі службового житла, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).

За змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання в право на повагу до житла "має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співмірним із переслідуваною легітимною метою…

Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…" ("Кривіцька та Кривіцький проти України", №30856/03, §44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010року).

Позивач не аргументував ані легітимну мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення, ані співмірність такого виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», №19957/07, §50-51, ЄСПЛ, від14грудня 2017року).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №357/3258/16 (провадження №61-575св18), у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №161/19420/17 (провадження №61-45428св18).

За таких умов задоволення позову та зобов`язання відповідача звільнити займане приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , що фактично є виселенням, на переконання суду, буде порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не переслідує легітимну мету, як то - захист інтересів інших осіб, які проходять службу у 4 територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; не є "необхідним у демократичному суспільстві", оскільки не відповідає "нагальній суспільній необхідності".

З урахуванням викладеного позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати.

Оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову, то судовий збір покладається на позивача, оскільки відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача у такому випадку судові витрати не підлягають.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_3 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом зняття з реєстрації відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ІНФОРМАЦІЯ_3, АДРЕСА_7 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2.

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене та підписане 14 жовтня 2024.

Суддя Н.Г. Кучина