Постанова

від 16.01.2025 по справі 569/5402/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 року

м. Рівне

Справа № 569/5402/24

Провадження № 22-ц/4815/130/25

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шимківа С.С.,

суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач 4 Територіальний вузол урядового зв`язку державної служби

спеціального зв`язку та захисту інформації України,

відповідач ОСОБА_1 ,

прокурор - Хомутовська О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від 09жовтня 2024року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г., повний текст рішення суду складено 14 жовтня 2024 року) у справі за позовом 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України шляхом зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року 4Територіальний вузолурядового зв`язкудержавної службиспеціального зв`язкута захистуінформації України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України шляхом зняття з реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період: з 19.06.1991 року по 01.09.2008 року у НОМЕР_1 окремій бригаді військ урядового зв`язку КДБ СРСР м. Миргород Полтавської області, 3 територіальному вузлі урядового зв`язку СБ України (правонаступником зазначених установ 3 територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України).

З 03.12.2013 року по 31.08.2014 року працював в 3 ТВУЗ Держспецзв`язку методистом ІІ категорії, а з 01.09.2014 року проходив військову службу до 31.12.2020 року у 4 ТВУЗ Держспецзв`язку, що в сукупності становить 6 років 4 місяці.

06.02.2017 року відповідач отримав спеціальний ордер від 16.02.2017 року № 7295 для вселення у житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

У зв`язку із тим, що 31.12.2020 року військовослужбовця ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" він підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України шляхом зняття з реєстрації.

Зазначає, що на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.12.2020 року індексний номер витягу 235272671 квартира загальною площею 34,6 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 перебуває на праві оперативного управління, правокористувачем є 4 територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, власником є Держава України в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно інформації Відділу житлово-комунального господарства Миргородської міської ради від 09.11.2022 року № 3272/4841/01-26вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22.12.1993року № 355, ОСОБА_1 видано ордер від 23.12.1993року № 187 серія ПР (на склад сім`ї із 3-х осіб: дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 ) на право зайняття житлового приміщення житловою площею 27,83 кв.м, яке складається із 2-0 кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними Відділу, квартира приватизована станом на 27.01.1998 року (розпорядження органу приватизації від 27.01.1998 року № 2449) однією особою у складі сім`ї - ОСОБА_1 , загальна площа приватизованої квартири складає 50,7 кв.м., житлова - 28,7 кв.м.

Крім того, відповідно до архівного витягу від 05.04.2023року №07-07/13 вбачається, що ОСОБА_1 згідно п. 7 Рішення виконавчого комітету Миргородської Ради народних депутатів Полтавської області "Про ведення квартирного обліку та розподілу житлового фонду" № 355 від 22 грудня1993року надано квартиру по АДРЕСА_2 із зняттям з квартирного обліку.

В 1998 році згідно свідоцтва на право власності на житло від 27 січня 1998 року квартира за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 (одноособово).

Вважає, що ОСОБА_1 використав своє право на отримання житлового приміщення для постійного проживання, тому підлягає виселенню за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідач чинить перешкоди у користуванні вищезазначеним житловим приміщенням, адже, своїми діями перешкоджає 4 ТВУЗ у здійсненні покладених обов`язків, а саме забезпечення інших військовослужбовців жилими приміщеннями.

Просить виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1 із службового житлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні власністю 4 ТВУЗ, шляхом зняття з реєстрації відповідача.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України шляхом зняття з реєстрації відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що, зважаючи на відсутність будь-якого житла, зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_1 , за відсутності аргументації позивачем легітимної мети, яку він переслідував подавши позов про виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення, а також співмірності такого виселення відповідній меті, задоволення позову буде порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, 4 Територіальний вузол урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі вказує, що відповідно до абзацу 4 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Згідно інформації Відділу житлово-комунального господарства Миргородської міської ради від 09.11.2022 року № 3272/4841/01-26 вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 22.12.1993 року №355, ОСОБА_1 видано ордер від 23.12.1993 року № 187 серія ПР (на склад сім`ї з трьох осіб: дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 ) на право зайняття житлового приміщення житловою площею 27,83 кв.м, яке складається із 2-о кімнатної ізольованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними Відділу, вказана квартира приватизована станом на 27.01.1998 року (розпорядження органу приватизації від 27.01.1998 року № 2449) однією особою у складі сім`ї - ОСОБА_1 , загальна площа приватизованої квартири складає 50,7 кв.м., житлова - 28,7 кв.м.

Крім того, відповідно до архівного витягу від 05.04.2023 року № 07-07/13 вбачається, що ОСОБА_1 згідно п. 7 Рішення виконавчого комітету Миргородської Ради народних депутатів Полтавської області "Про ведення квартирного обліку та розподілу житлового фонду" № 355 від 22 грудня 1993 року надано квартиру по АДРЕСА_2 із зняттям з квартирного обліку.

У 1998 році згідно Свідоцтва на право власності на житло від 27 січня 1998 року квартира за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 (одноособово).

Під час перебування на службі в у 4 ТВУЗ Держспецзв`язку відповідач з 2017 року проживає у квартирі АДРЕСА_3 , зареєстрований за цією адресою. Дана квартира йому була надана оскільки він став на квартирний обліку 4 ТВУЗ Держспецзв`язку як такий, що потребує житла, приховавши інформацію про отримання ним уже у власність житла за попереднім місцем проходженням служби. Дізнавшись про даний факт, житловою комісією 4 ТВУЗ Держспецзв`язку було знято ОСОБА_1 з квартирного обліку.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року по справі № 460/15127/23, яке набрало законної сили, відповідне рішення житлової комісії 4 ТВУЗ Держспецзв`язку визнано законним, обґрунтованим, прийнятим на підставі достовірних доказів.

Суд першої інстанції, всупереч імперативним вимогам відповідного законодавства та вищезазначеним фактам, дійшов помилкового висновку про відсутність підставі для виселення ОСОБА_1 із безпідставно займаного ним житлового приміщення.

Перед відповідачем ОСОБА_1 , як військовослужбовцем, держава виконала свій обов`язок, передбачений частиною першою статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", та забезпечила його житловим приміщенням для постійного проживання, з можливістю приватизації, право на що відповідачем реалізовано.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно з біографічною довідкою полковника ОСОБА_1 , відповідач проходив військову службу у період:

з 01.08.1983 по 17.08.1987 - як курсант Орловського вищого військового училища зв`язку КДБ СРСР;

з 17.08.1987 по 04.10.1990 - начальник тропосферної станції Р-412 7 окремої бригади військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 04.10.1990 по 19.06.1991 - начальник станції Р-412 А 4 окремого полку військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 19.06.1991 по 04.07.1994 - начальник станції Р-412 А 10 окремої бригади військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 04.07.1997 по 19.12.1997 - начальник станції Р-410-5,5 10 окремої бригади військ урядового зв`язку КДБ СРСР;

з 19.12.1997 по 01.01.2007 - (різні посади офіцерського складу) 3 територіальний вузол урядового зв`язку управління військ ГУ УЗ СБ України;

з 01.01.2007 по 19.11.2008 - служба в 3 Територіальному вузлі урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

наказом Голови Держспецзв`язку від 11.11.2008 №530-ос звільнений за підпунктом 1 пункту 92 (після закінчення строку контракту) у запас Збройних Сил України. Виключений зі списків особового складу територіального вузла наказом начальника 3 Територіального вузла урядового зв`язку Держспецзв`язку№258-ос від 19.11.2008;

наказом начальника НОМЕР_2 ТВУЗ Держспецзв`язку від 01.09.2014 №78-ос ОСОБА_1 прийнятий на службу за контрактом осіб рядового і начальницького складу строком на п`ять років,

з 20.03.2015 по 31.12.2020 року - заступник начальника 4 ТВУЗ Держспецзв`язку.

06.02.2017 року ОСОБА_1 отримав спеціальний ордер від 16.02.2017 № 7295 для вселення у житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 10, зворот).

Відповідно до наказу Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України №656-ос від 15.12.2020 року полковника ОСОБА_1 , заступника начальника територіального вузла, звільнено з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 ст. 26 Закону у запас Збройних Сил України: у 4 територіальному вузлі урядового зв`язку Держспецзв`язку, виключивши його зі списків особового складу та припинено контракт 31.12.2020. Вислуга років на пенсію станом на 31.12.2020 складає: календарна - 31 рік 07 місяців 19 днів, пільгова - немає, загальна 31 рік 07 місяців 19 днів (а.с.11).

НОМЕР_2 ТВУЗ Держспецзв`язку листом звернулося до ОСОБА_1 щодо вивільнення займаного ним службового житлового приміщення, у зв`язку з звільненням з військової служби (а.с. 14) та, через залишення ОСОБА_1 вищевказаної вимог без задоволення, звернулося з відповідним позов про його виселення до суду.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із ч. 4 статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Особливість права користування службовим житлом полягає в тому, що це право обмежується часом. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Проживання у службовому житлі після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.

Як вбачається із матеріалів справи квартира уякій проживаєвідповідач ОСОБА_1 ,загальною площею34,6кв.м,за адресою АДРЕСА_1 перебуває на праві оперативного управління у 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а її власником є Держава України в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.12.2020індексний номер витягу 235272671 (а.с. 6).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 11 жовтня 2016 року № 115 квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано як службову квартиру 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Положення статті 125 ЖК України визначають випадки коли особу не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (абзац третій зазначеної статті).

01.01.2016 року особи рядового і начальницького складу Держспецзв`язку набули статусу військовослужбовців відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" № 1194-УІІ від 09.04.2014 та Указу Президента України від 31.07.2015 № 463 "Про Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України".

Згідно з ст. 11 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" до особового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України належать військовослужбовці, державні службовці та інші працівники. Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України затверджує Президент України. Комплектування Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". На військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України поширюється дія статутів Збройних Сил України та законодавство України, що встановлює загальний порядок і умови проходження військової служби.

У відповідності до ст. 18 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України" соціальний та правовий захист військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) та інших законів.

Пунктом 1 статті 12 Закону № 2011-XII визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону №2011-XII).

Згідно з абз 3 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081 (далі Порядок № 1081) забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями № 1081, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України прийнято Наказ від 05.01.2016 № 3, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 лютого 2016 р. за № 172/28302, яким затверджено Інструкцію про організацію забезпечення житловими приміщеннями особового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членів їх сімей (далі Інструкція №3).

Вказана Інструкція № 3 визначає порядок забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців, які проходять військову службу в Адміністрації Держспецзв`язку, її територіальних органах, Головному управлінні урядового фельд`єгерського зв`язку Держспецзв`язку та підрозділах урядового фельд`єгерського зв`язку, територіальних підрозділах, закладах, установах та інших організаціях Держспецзв`язку та потребують поліпшення житлових умов, осіб, звільнених зі служби в Держспецзв`язку на посадах осіб рядового та начальницького складу, звільнених в запас або у відставку з військової служби в Держспецзв`язку, що залишилися перебувати на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у підрозділах Держспецзв`язку після звільнення, та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців та членів сімей осіб рядового і начальницького складу, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби та служби на посадах осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з п.2 Інструкції № 3 військовослужбовці Держспецзв`язку та члени їх сімей мають право забезпечуватися житловими приміщеннями за місцем проживання виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад або районних державних адміністрацій (далі - виконавчі органи) на загальних підставах відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до абзаців 1-4 п. 5 Інструкції №3 військовослужбовцям Держспецзв`язку, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання житлове приміщення.

До військовослужбовців Держспецзв`язку, які проходили службу в Держспецзв`язку на посадах осіб рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, у Державній фельд`єгерській службі України на посадах осіб начальницького складу і перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та призначені на відповідні посади військовослужбовців Держспецзв`язку в порядку переатестації, вимога щодо наявності вислуги на військовій службі в Держспецзв`язку 20 років і більше для надання житла для постійного проживання не застосовується.

Забезпечення військовослужбовців Держспецзв`язку та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного із числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла або надання грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення.

Житлові приміщення надаються військовослужбовцям Держспецзв`язку у межах норм, установлених законодавством.

Системний аналіз наведених норм Порядку № 1081 та Інструкції №3 дає підстави для висновку, що військовослужбовці Держспецзв`язку можуть забезпечуватися житлом для постійного проживання шляхом надання житла новозбудованого, виключеного із числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла або надання грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення лише один раз протягом усього часу проходження військової служби.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачем ОСОБА_1 під час проходження служби у м. Миргород забезпечувався житловим приміщенням, яке в подальшому було ним приватизоване.

Відділ житлово-комунальногогосподарства Миргородськоїміської ради,у відповідіна запит4ТВУЗ Держспецзв`язкувиконавчого комітетуМиргородської міськоїради повідомив,що напідставі рішеннявиконавчого комітетуМиргородської міськоїради від22.12.1993року№ 355, ОСОБА_1 видано ордервід 23.12.1993року№ 187серія ПР(насклад сім`їіз 3-хосіб:дружина - ОСОБА_2 тасин ОСОБА_3 )на правозайняття житловогоприміщення житловоюплощею 27,83кв.м,яке складаєтьсяіз 2-0кімнатної ізольованоїквартири,розташованої заадресою: АДРЕСА_2 . За данимиВідділу,квартира приватизованастаном на27.01.1998року (розпорядженняоргану приватизаціївід 27.01.1998року №2449)однією особоюу складісім`ї - ОСОБА_1 ,загальна площаприватизованої квартирискладає 50,7кв.м.,житлова -28,7кв.м.(а.с.16).

Згідно архівного витягу від 05.04.2023року №07-07/13 ОСОБА_1 згідно п. 7 Рішення виконавчого комітету Миргородської Ради народних депутатів Полтавської області "Про ведення квартирного обліку та розподілу житлового фонду" № 355 від 22 грудня1993року надано квартиру по АДРЕСА_2 із зняттям з квартирного обліку (а.с. 18).

Відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 27.01.1998, виданим згідно з розпорядженням від 27.01.1998 №2449, бюро по приватизації м. Миргород посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_1 . Також вказано, що квартира приватизована згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та зареєстрована Лубенським МБТІ на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №47/2864 (а.с. 19).

03 червня 2017 року на підставі договору дарування квартири, реєстровий № 788, серія та номер: НМА 064769, НМА 064700, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гриб Ю.І., ОСОБА_1 відчужив квартиру за адресою: АДРЕСА_2 своєму синові ОСОБА_3 (а.с. 44).

Отже, держава забезпечила відповідача та членів його сім`ї житловим приміщенням, ОСОБА_1 скористався своїм правом на приватизацію житла, тому висновок суду першої інстанції про неможливість виселення ОСОБА_1 зі спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення на підставі статті 125 ЖК України не відповідає положенням чинного законодавства.

Виходячи зі змісту статей 48, 118, 119, 124 125 ЖК України, статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" заборона виселення поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби і не забезпечених житлом для постійного проживання у межах норми.

Перед відповідачем ОСОБА_1 як військовослужбовцем, держава виконала свій обов`язок, передбачений частиною першою статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", та забезпечила його житловим приміщенням для постійного проживання, з можливістю приватизації, право на яку ним реалізовано.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 761/39955/20 (провадження № 61-4929св22).

Виходячи із необхідності забезпечення загальнонаціональної та економічної безпеки і добробуту, ефективного витрачання матеріальних ресурсів, захисту прав військовослужбовців, які не забезпечені ані постійним, ані службовим житловим, а також принципів рівності та справедливості, на військовослужбовців, а також членів їхніх сімей, які були забезпечені постійним житлом у межах норми, не поширюються гарантії, передбачені статтею 125 ЖК України.

З припиненням військової служби вказаної категорії військовослужбовців припиняється право на користування службовим житловим приміщенням, наданим на період її проходження, що виключає можливість застосування статті 125 ЖК України під час розгляду спору про виселення без надання іншого житла (яке вже було надано державою).

Подібний правовий висновок щодо застосування положень статті 125 ЖК України було висловлено Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 463/251/16-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Верховний Суд у своїх рішеннях застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожній особі гарантується право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється не лише на власника квартири, але і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Ларкос проти Кіпру", заява № 29515/95).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Велика Палата Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, провадження № 61-33530св18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20).

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Як вбачається із обставин справи, втручання держави у право ОСОБА_1 на проживання у службовому житлі є законним, передбаченим положеннями ст. 124 ЖК України, яка підлягає до застосування до спірних правовідносин, за наведеного вище обґрунтування.

Щодо оцінки наступних двох критерії "трискладового тесту": легітимної мети та дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідності в демократичному суспільстві, апеляційний суд вказує таке.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року у справі "Каракуця проти України" ("Karakutsya v. Ukraine"), заява № 18986/06, § 71, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ та вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб - курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували надання житла у зв`язку зі службою.

Легітимною метою у справі, яка переглядається в апеляційному порядку є забезпечення житлових прав військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають у черзі 4 ТВУЗ Держспецзв`язку на отримання службового житла.

Підтвердженням наявності нагальної суспільної потреби у виселенні відповідача є черга працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло на яку покликався позивач як у позовній заяві так і у апеляційній скарзі (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 761/45386/17 (провадження № 61-11341св19)).

Так, станом на день звернення з позовом у 4 ТВУЗ Держспецзв`язку у списку осіб, які перебувають на квартирному обліку в загальній черзі на одержання житлових приміщень перебуває 158 осіб, з них 71 особа учасники бойових дій.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Враховуючи, що держава виконала свій обов`язок щодо безоплатної передачі у власність ОСОБА_1 житла один раз протягом усього часу проходження ним військової служби, його виселення зі службового житла, у якому він проживав під час проходження військової служби у АДРЕСА_4 є домірним переслідуваній легітимній меті забезпечення житлових прав військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають у черзі 4 ТВУЗ Держспецзв`язку на отримання службового житла.

Такі обставини мали бути враховані судом першої інстанції під час вирішення питання про виселення із службового приміщення у зв`язку з тим, що відпали правові підстави для правомірного проживання відповідача у такому житлі, в той час як у НОМЕР_2 ТВУЗ Держспецзв`язку перебувають у черзі особи, які потребують отримання службового житлового приміщення, а саме військовослужбовці, які проходять військову службу в особливий період.

Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме факт отримання ОСОБА_1 як військовослужбовцем у 1993 році безоплатно житла у м. Миргород, яке в подальшому ним приватизоване та відчужене, оцінивши втручання держави у право відповідача на проживання у спірному службовому житлі згідно змісту "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову 4 ТВУЗ Держспецзв`язку: ОСОБА_1 підлягає виселенню зі службового житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям його з реєстрації за вказаної адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга та позовна заява 4 ТВУЗ Держспецзв`язку, підлягає до задоволення, тому з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення на користь 4 ТВУЗ Держспецзв`язку судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 2684 грн та апеляційної інстанції у розмірі 4542 грн.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України шляхом зняття з реєстрації.

На підставі ст. 47 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 4 ст. 9, ст. 48, ч. 1 ст. 109, ст.ст. 118, 119, 124, 125 ЖК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 11, 18 Закону України "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", п. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", абз 3 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1081, п.п. 2, 5 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями особового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членів їх сімей, затвердженої наказом адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України № 3 від 05.01.2016 року, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу 4територіального вузлаурядового зв`язкудержавної службиспеціального зв`язкута захистуінформації України задовольнити.

Рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від 09жовтня 2024року скасувати.

Позов 4територіального вузлаурядового зв`язкуДержавної службиспеціального зв`язкута захистуінформації Українидо ОСОБА_1 про виселеннябез наданняіншого житловогоприміщення таусунення перешкоду користуванніприміщенням 4територіального вузлаурядового зв`язкуДержавної службиспеціального зв`язкута захистуінформації Українишляхом зняттяз реєстрації задовольнити.

Виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1 зі службового житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунути перешкоди у користуванні власністю 4територіального вузлаурядового зв`язкуДержавної службиспеціального зв`язкута захистуінформації Українишляхом зняття ОСОБА_1 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 2684 грн та за розгляд справи судом апеляційної інстанції - 4542 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Ковальчук Н.М.

Хилевич С.В.