Рішення

від 14.10.2024 по справі 910/7754/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2024Справа № 910/7754/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС БРОКЕРИДЖ"

про стягнення 376 258,10 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС БРОКЕРИДЖ" про стягнення 376 258,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором-заявкою № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали суду отримана позивачем та відповідачем 27.06.2024 о 16:17 год. та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу останні вважаються повідомленими про розгляд справи з 27.06.2024.

12.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

26.08.2024 позивачем подані додаткові пояснення.

Учасники справи правом на подання інших додаткових письмових доказів, клопотань, заяв не скористались.

Зважаючи на належне повідомлення учасників справи про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику) представників сторін, а також наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на такі вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

08 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (надалі за текстом - Відповідач/Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС БІТ ГРУПП» (надалі за текстом - Позивач/Перевізник) укладено Разовий договір-заявку № СТ-СТ-19102023/3 (надалі за текстом - Договір), на підставі п.п. 1, 2 якого Перевізник зобов`язався здійснити перевезення вантажу власним транспортним засобом номерний знак тягача НОМЕР_1 /причіпа НОМЕР_2 (надалі за текстом - Послуги), а Експедитор зобов`язався своєчасно оплатити надані Перевізником послуги з перевезення на умовах даного Договору.

Пунктом 1.1 вказаного договору сторонами погоджено істотні умови договору, а саме:

- вантаж - «Жир тваринного походження, кормовий» насипом 23-26 тонн;

- маршрут перевезення - с. Степанці, вул. Жовтнева, 25, Канівського району, Черкаської області (пункт завантаження) до Jaworzono 43-600 ul Federika szopena 4 (пункт розвантаження);

- вартість перевезення 160 євро за тонну, а також умови оплати - 100% вартості перевезення по курсу на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, експедитор оплачує на поточний рахунок перевізника.

Відповідно до п. 7 договору за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку в розмірі 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).

На виконання умов Разового договору-заявки № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 позивач надав послуги з перевезення, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказані послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 745851.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно з CMR за № 745851 тоннаж становив 23 840 кг, розвантаження відбулось 31.12.2023.

Отже, вартість перевезення, яка погоджена сторонами в Разовому договорі-заявці, становить (160/євро тонна*23 840 кг (23,8 т.) = 3 814,40 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 160 997,81 грн.

26 квітня 2024 року, враховуючи несплату заборгованості за Договором, Позивач направив Відповідачу повторно рахунки на оплату через засоби поштового зв`язку.

08 травня 2024 року Відповідач отримав вказані рахунки особисто, що підтверджується витягом з сайту Укрпошта за трек № 3690024258682.

Проте, відповідач всупереч умовам Договору, не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі.

Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 3 814,40 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 160 997,81 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5 100 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) складає 215 260,29 грн.

За твердженням позивача, заборгованість Відповідача складає 8 914,40 Євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (31.12.2023) становить 376 258,10 грн, з яких: 3 814,40 євро, що за офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) становить 160 997,81 грн - основна заборгованість; 5 100 євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження (42,2079) складає 215 260,29 грн - неустойка за понаднормовий простій.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що: строк оплати не настав; від клієнта він не отримав грошові кошти за заявкою, для виконання якої й було залучено позивача. Також неможливо встановити період простою позивача, оскільки умовами договору не визначено строку на здійснення операцій з завантаження/розвантаження.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає про наступне.

Внаслідок укладення договору-заявки № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

У силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно зі ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Міжнародним договором, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до ст. 1 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно зі статтею 9 Конституції України частиною 1 статті 10 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

З огляду на те, що виконання перевезення автомобільним транспортом, передбачене Заявкою та Міжнародною автомобільною накладною, відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Частиною 2 ст. 10 ЦК України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Разового договору-заявки № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 позивач надав послуги з перевезення, а відповідач прийняв вказані послуги, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 745851.

Суд зауважує, що перевезення, виконання якого було доручено позивачу відповідно до вищевказаного разового договору-заявки, виконано ним у повному обсязі, що підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною, копію якої долучено позивачем до позовної заяви, та яка містить підписи та відбитки печаток одержувача вантажу (з урахуванням вказаних у заявці відомостей про водія, транспортний засіб, маршрут та найменування вантажу).

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується відповідачем виконання позивачем зобов`язань відповідно до умов Разового договору - заявки № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023.

Згідно з п. 1.1 договору вартість перевезення та умови оплати сторонами погоджено в розмірі: 160 євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, у тому числі на ветеринара, тонаж див. в цмр по відповідному рейсу, 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження, Експедитор оплачує на поточний рахунок Перевізника.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 2287 від 31.12.2023 на суму 147 007,74 грн.

Слід зауважити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги.

Аналогічна правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд звертає увагу, що умовами Разового договору-заявки № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 передбачено, що 100% вартості перевезення по курсу НБУ на день розвантаження ТЗ - після розвантаження Експедитор оплачує на поточний рахунок Перевізника.

Сторонами погоджено, що відповідачем здійснюється оплата за надані послуги з перевезення після настання події - розвантаження відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому суд не бере до уваги заперечення відповідача в цій частині.

За таких підстав, враховуючи умови п. 1.1 Разового договору-заявки № СТ-СТ-19102023/2 від 08.11.2023, обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС БРОКЕРИДЖ" з оплати наданих й прийнятих послуг транспортно-експедиційного обслуговування настав 01.01.2024, оскільки розвантаження відбулось 31.12.2023.

Стосовно суми заборгованості суд зазначає, що умовами договору визначено, що вартість перевезення: 160 євро/т - у вартість включені витрати на кордоні, у тому числі на ветеринара, тонаж див. в цмр по відповідному рейсу. Як вбачається з міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 745851, тоннаж становив 23 840 кг, а тому вартість перевезення становить 3 814,40 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день відвантаження становить 160 997,81 грн.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТС БРОКЕРИДЖ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНС БІТ ГРУПП" за Разовим договором-заявкою № СТ-СТ-19102023/3 на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 08.11.2023 становить 160 997,81 грн.

Судом відхиляється посилання відповідача щодо того, що ним не отримано від клієнта плату за заявкою, для виконання якої й було залучено позивача, оскільки відносини відповідача з третьою особою не впливають на зобов`язання, що виникли з договору, який визначений як підстава позову.

Також судом не беруться до уваги заперечення позивача щодо того, що заявлені позивачем у даній справі вимоги є передчасними, які (заперечення) мотивовані тим, що в Разовому договорі-заявці сторонами не встановлено ні строку, ні терміну оплати послуг з перевезення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, формулювання в договорі-заявці терміну «після розвантаження» вказує на те, що сторонами в договорі погоджено термін оплати послуг перевезення з посиланням на вказівку, яка має неминуче настати.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем позивачу грошових коштів в розмірі 160 997,81 грн, у зв`язку з чим суд вважає вимогу позивача про стягнення основного боргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 5 100 Євро, що згідно з офіційним курсом НБУ на день розвантаження складає 215 260,29 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому згідно з ч.ч. 2, 3 вказаної норми штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки. Згідно з пунктом 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу. Тобто простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов`язання з перевезення.

Частиною 10 пункту 142 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що підставою для нарахування штрафу за простій автомобілів є відмітки у товарно-транспортному документі та в путьовому листі про час прибуття і вибуття автомобілів.

Суд зазначає, що за існуючого нормативного регулювання призначенням простою є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов`язання з перевезення.

Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина 1 статті 918 ЦК України).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 статті 308 ГК України).

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (частина 3 статті 310 ГК України).

Згідно з умовами договору завантаження мало відбутись 09.11.2023, розвантаження мало відбутися 25.11.2023, проте згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 745851 завантаження відбулось 13.11.2023, вантаж одержано 31.12.2023.

Відповідно до п. 7 договору за понаднормативний простій транспортного засобу при здійсненні операцій з завантаження/розвантаження та виконанні митних процедур при міжнародних перевезеннях Експедитор сплачує Перевізнику неустойку у розмірі 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу тент, автоцистерна, або 150 EUR за кожну добу простою транспортного засобу типу рефрижератор. Підставою для нарахування штрафу за понаднормативний простій транспортного засобу є завірені печаткою вантажовідправника, вантажоодержувача відмітки у товарно-транспортній накладній, міжнародній автомобільній накладній (CMR).

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо оплати простою його транспортного засобу на території місця розвантаження з 26.11.2023 по 31.12.2023 у місці розвантаження (тобто протягом 34 доби) є обґрунтованими на суму в розмірі 150 євро*34 = 5100 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день відвантаження становить 215 260,29 грн.

Відповідач у відзиві на позов просить зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарський суд міста Києва зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вказане вище, суд зазначає, що з урахуванням інтересів обох сторін, причин та наслідків невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, наслідків порушення зобов`язання, суд вважає, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованої позивачем неустойки на 50% до 107 630,15 грн.

Крім того, судом не беруться до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності до вимог у даній справі з огляду на наступне.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до частини 5 статті 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

У той же час, суд зазначає, що відповідно до ст. 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Україною 01.08.2006 року та є частиною національного законодавства України, дана Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

Частиною 1 статті 32 Конвенції передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, обов`язок відповідача по оплаті настав 01.01.2024, а позивач звернувся до суду з вказаним позовом 21.06.2024, тобто як в межах спеціального річного строку, визначеного частиною 1 статті 32 Конвенції, так і в межах строку, встановленого ст. 315 ГК України.

За вказаних обставин суд не бере до уваги заперечення відповідача в цій частині.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача без врахування відмови в стягненні неустойки, оскільки такий розмір був зменшений судом в розмірі 4 515,10 грн з врахуванням того, що з позовом позивач звернувся в електронній формі.

Стосовно сплаченої понад розмір вищевказаної суми судового збору, така сума судового збору може бути повернута позивачу за його клопотанням в порядку, визначеному ст. 7 ЗУ «Про судовий збір»

Крім того, в позові позивачем вказано про понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, проте станом на момент прийняття рішення суду у даній справі позивачем не надано доказів понесення ним таких витрат, у зв`язку з чим судом не здійснюється розподілення таких витрат.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС БРОКЕРИДЖ» (код 44340781, місцезнаходження: 02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 21А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС БІТ ГРУПП» (код 38484105, місцезнаходження: 27500, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Будівельників, буд. 16, кв. 55) заборгованість у розмірі 160 997,81 грн (сто шістдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто сім грн 81 коп) основної заборгованості, 107 630,15 грн (сто сім тисяч шістсот тридцять грн 15 коп) неустойки за понаднормовий простій, 4 515,10 грн (чотири тисячі п`ятсот п`ятнадцять грн 10 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.10.2024.

Суддя О.Г. Удалова