Постанова

від 08.10.2024 по справі 918/728/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/728/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Рівненської області від 02.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 350 793,52 грн,

(у судове засідання з`явилися: прокурор - Зінкевич Ю. В., представниця відповідача - Гуз О. С.),

У зв`язку із перебуванням судді Случа О. В. у відрядженні, для розгляду справи, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024, визначено колегію суддів: Волковицька Н. О., Мачульський Г. М., Могил С. К.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Зорянської сільської ради із позовом до ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод №№ 1/1, 2, 3, 5-14 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №12161-ВЦ від 22.12.2020 та про стягнення 350 793,52 грн - переплати коштів, що відбулась у зв`язку з неправомірним збільшенням ціни на електричну енергію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10 %), а внаслідок неправомірного збільшення ціни на електроенергію мала місце переплата коштів у розмірі 350 793,52 грн, які мають бути стягнуті з відповідача.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Зорянською сільською радою проведено закупівлю UA-2020-11-13-004786-с за предметом: "Електрична енергія".

22.12.2020 між Зорянською сільською радою (Замовник) та ТОВ "РОЕК" (Постачальник) укладено Договір №12161-ВЦ на постачання електричної енергії.

Згідно з п.1.2. Договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі ПРРЕЕ).

Так, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п.2.1 Договору).

Загальна сума цього Договору становить 820512,00 грн з ПДВ (п.5.1. Договору).

Відповідно до п.5.3 Договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього Договору.

Згідно з Додатком №2 до Договору, ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 1,48 грн./кВт*год без ПДВ.

Відповідно до п.13.8 Договору, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі.

Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків ч.4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю та зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України".

Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені офіційному вебсайті ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії".

У якості документального підтвердження даних сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з веб-сайту Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" або інший документ органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.

Нова (змінена) ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду (календарного місяця) і залишається незмінною до його завершення.

У разі дотримання вище викладених умов та лише за взаємною згодою Сторін підписується відповідна додаткова угода про внесення змін до Договору.

Як передбачено пунктом 14.1. цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.2021.

В подальшому, між сторонами підписувався ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшувалась ціна за одиницю товару, а саме:

- №1/1 від 09.02.2021 визначено, що (одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії становить 1,5331 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 3,5%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з січня 2021 року;

- №2 від 10.02.2021 - 1,68692 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 13,9%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з січня 2021 року;

- №3 від 10.03.2021 - 1,82608 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 23,3 %). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з лютого 2021 року;

- №5 від 09.08.2021 - 1,97974 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 33,7 %). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.07.2021;

- №6 від 19.08.2021 - 2,14749 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 45%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;

- №7 від 27.08.2021 - 2,33267 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 57,6%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;

- №8 від 31.08.2021 - 2,53634 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 71,3%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;

- №9 від 28.09.2021 - 2,73793 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 84,9%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2021;

- №10 від 28.09.2021 - 2,92245 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 97,5%), Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.09.2021;

- №11 від 06.10.2021 - 3,15612 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 113,2%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 15.09.2021;

- №12 від 29.10.2021 - 3,44206 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 132,5%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01 жовтня 20.10.2021;

- №13 від 29.10.2021 - 3,75656 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 153,8%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.10.2021;

- №14 від 30.11.2021 - 4,10248 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 177,1%). Вказана ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 05.11.2021.

ТОВ "РОЕК", на виконання Договору поставлено 257881 кВт*год електричної енергії на загальну суму 808790,18 грн, а саме:

- згідно з актом приймання передачі за січень 2021 року - 27427 кВт*год на суму 55520,63 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№50,52 від 10.02.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за лютий 2021 року - 33396 кВт*год на суму 67603,70 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№120, 126 від 11.03.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за березень 2021 року - 17200 кВт*год на суму 43267,13 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень від 13.04.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за квітень 2021 року - 19905 кВт*год на суму 43617,78 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень від 12.05.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за травень 2021 року - 18297 кВт*год на суму 40094,08 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№334, 336 від 09.06.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за червень 2021 року - 9150 кВт*год на суму 20050,34 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень від 13.07.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за липень 2021 року - 13238 кВт*год на суму 29008,32 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№513, 515 від 10.08.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за серпень 2021 року - 14131 кВт*год на суму 45440,69 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№562, 564 від 10.09.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за вересень 2021 року - 26496 кВт*год на суму 94341,95 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №666 від 19.10.2021 та №665 від 22.10.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за жовтень 2021 року - 27107 кВт*год на суму 117904,95 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№774, 776 від 15.11.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за листопад 2021 року - 31867 кВт*год на суму 155120,45 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№513, 515 від 17.12.2021;

- згідно з актом приймання-передачі за грудень 2021 року - 19667 кВт*год на суму 96820,16 грн з ПДВ, сплачені відповідно до платіжних доручень №№513, 515 від 28.12.2021.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2020-11-13-004786-с, що сформований 31.12.2021 на веб порталі "Prozorro", правовідносини за вказаним Договором припинені.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.04.2024 у справі № 918/728/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах №№ 2,3,5-14 по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема пункту 2 частини п`ятою статті 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.

Відповідачем не підтверджено правомірності дій щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання та до виконання в повному обсязі. За таких обставин зміна ціни згідно з оспорюваних додаткових угод є безпідставною, суперечить принципам максимальної економії та ефективності, встановлених статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", здійснена з порушенням вимог статті 41 цього Закону, з огляду на що додаткові угоди №1/1,2,3,5-14 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №12161-ВЦ від 22.12.2020 підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.

Розрахунок за поставлену енергію у 2021 році повинен здійснюватися за ціною 1,48 грн без ПДВ. Отже, позивачу належало сплатити за отриманий товар 457996,67 грн (257881*1,48+20%), що на 350793,52 грн менше фактично сплаченого. Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 350793,52 грн.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження, з урахуванням уточненої касаційної скарги, є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Скаржник стверджує, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 14 частини першої статті 92, статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 17.04.2018 у справі № 910/34333/17, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 13.04.2022 у справі № 815/1484/18 (№ К/9901/12419/19), від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18

Крім того, не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, від 13.04.2021 у справі № 906/756/20, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21, від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 про те, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Рішення судів прийняті без врахування висновків щодо застосування статей 203, 215, частини третьої статті 632 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

У контексті підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, заявник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо). При вирішенні зазначеної категорії справ ці питання є важливим, оскільки ринок електричної енергії є специфічним та перебуває у постійній динаміці і ціни на електричну енергію на ринку змінюються погодинно. Тому для визначення відсотків зростання ціни на ринку важливо визначити єдиний механізм визначення коливання ціни на ринку для можливості реалізації висновків викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 24.01.2024 по справі №922/2321/22.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.06.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила про те, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Разом з тим, згідно з частиною четвертою статті 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Встановлюючи орган, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, суди вказали, що Радивилівська міська рада є органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Так, статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання відповідно до закону тощо. Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Крім того, відповідно до норм пунктів 15, 22 частини першої статті 26, частини першої статті 62, частини четвертої статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування» Радивилівська міська рада має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів. Оплата за спірним договором здійснювалася за рахунок коштів місцевого бюджету саме Радивилівською міською радою.

5.4. Досліджуючи дотримання статті 23 Закону України «Про прокуратуру», суди встановили, що Рівненською окружною прокуратурою скеровано на адресу Зорянської сільської ради лист №50-56-4010вих-23 від 17.05.2023, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії. Відповідно до наданої Зорянською сільською радою інформації, заходи щодо оскарження додаткових угод та стягнення коштів з постачальника сільською радою не вживались.

Отже, встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», щодо повідомлення Зорянської сільської ради про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави.

Підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у цьому випадку стала бездіяльність компетентного органу, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

Висновок щодо дотримання приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» судами зроблено з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, на яку посилаються суди у судових рішеннях, а тому, доводи скаржника про неврахування судами правового висновку постанови Верховного Суду у справі № 912/2385/18, є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, оскільки Верховний Суд надавав оцінку подібним доводам скаржника у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 918/323/23 та виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення бюджетних коштів громади та контроль за їх використанням, а також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них. З урахуванням викладеного, Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 918/323/23 відхилив доводи скаржника про те, що прокурор помилково визначив сільську раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

У свою чергу, висновок Верховного Суду про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави внаслідок порушення законодавства у сфері публічних закупівель та звернення до суду з позовом саме в особі органу місцевого самоврядування, який є стороною правочину про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього, однак який не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від прокуратури про наявні порушення, викладений також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 918/308/23, від 14 травня 2024 року у справі № 918/571/23, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Тобто, Верховний Суд же викладав висновок про підставність звернення прокурора до суду в інтересах органів місцевого самоврядування після підтвердження їх бездіяльності в усуненні порушень законодавства в сфері публічних закупівель, виявлених прокурором. Підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не убачає і скаржником також не доведено.

Доводи скаржника про те, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, є безпідставними, зважаючи, що в даному випадку прокурором визначено уповноваженим органом саме відповідну раду і таке звернення судами визнано обґрунтованим. Водночас, щодо цих доводів Суд відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, оскільки у справі № 922/2321/22 Суд не вказував на те, що Держаудитслужба є єдиним належним органом, в інтересах якого прокурор може пред`явити позов.

Інші постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, зокрема: від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 17.04.2018 у справі № 910/3433/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 13.04.2022 у справі № 815/1484/18 (№ К/9901/12419/19), від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18 у контексті доводів касаційної скарги, не є релевантними до цієї справи, з урахуванням всіх критеріїв подібності оскільки: (1) правовідносини в наведених справах не стосуються визнання недійсними додаткових угод / договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі, установлені фактичні обставини наведених справ суттєво відрізняються від обставин справи, яка розглядається; (2) у наведених скаржником постановах відсутні висновки щодо виключних повноважень Держадитслужби на оскарження додаткових угод / договорів, укладених з порушенням законодавства про публічні закупівлі.

Крім того скаржник посилається на неврахування правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, щодо застосування статей 203, 215, частини третьої статті 632 ЦК України. В наведеній справі позов був пред`явлений одним із подружжя до іншого про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, набутого в шлюбі, відчуженого на користь третіх осіб. Тобто спір у справі № 125/2157/19 виник за інших правовідносин, ніж у справі, що розглядається Судом, а тому безпідставним є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.

Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц. Проте предметом у цій справі був договір купівлі-продажу меблів і Суд зазначив, що "…тлумачення статті частини третьої статті 698 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: законодавець встановив пріоритет ЦК України в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів…", водночас у справі, яка розглядається, предметом є договір поставки електроенергії, істотні умови якого регулюються Законом України «Про публічні закупівлі», що свідчить про нерелевантність правовідносин у справі, та відповідно безпідставність посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що доводи викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не можуть бути підставами для скасування судових рішень у справі, оскільки, судами враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 23 Закону України «про прокуратуру, а посилання на інші постанови є безпідставним, оскільки правовідносини у вказаних справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

5.5. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

Заявник у касаційній скарзі стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме, оскільки відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо).

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (на яку також посилалися суди попередніх інстанцій), викладала висновок щодо застосування статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у контексті зазначених доводів скаржника.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю з огляду на таке

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19.04.2020 норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19.04.2020 не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" № 114-IX від 18.09.2019 (надалі - Закон № 114- ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. При цьому зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу", коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю".

На підстав зазначеного аналізу правових норм, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 констатувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що додаткові угоди укладено з порушенням статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки, укладення таких угод призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), отже, суди зробили висновок, що такі угоди підлягають визнанню судом недійсними.

Таким чином, судами правильно застосовано положення статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

У свою чергу, доводи скаржника в контексті підстави оскарження не спростовують зазначено, положення статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» містять порядок і період для порівняння, ціни на ринку, а механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку, формування критерія, ознаки значного/незначного коливання ціни на товар оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням особливостей правовідносин.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судами положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних положень не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи. Підстав для викладання окремого висновку в межах доводів скарги колегія суддів не убачає, а рішення судів попередніх інстанцій прийняті відповідно до практики Верховного Суду щодо застосування приписів Закону України «Про публічні закупівлі».

5.6. Оскільки інших доводів, які стосуються обґрунтованості заявлених позовних вимог та їх задоволення судами, касаційна скарга не містить, Верховний Суд не переглядає рішення судів в цій частині.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема про не дослідження та не надання судами попередніх інстанцій належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, обставинам порядку взаємодії органів державної влади, судом касаційної інстанції не розглядаються, оскільки зводяться до встановлення обставин справи, оцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 02.04.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі у справі № 917/728/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил