Постанова

від 08.10.2024 по справі 916/2498/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2498/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Колодяжна А.В.,

позивача: не з`явились,

відповідача: Кулібаба О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024

та рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024

у справі № 916/2498/22

за позовом керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Срібний дім"

про стягнення безпідставно утриманих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року Керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Балтської міської ради Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Срібний дім", в якій просив стягнути з відповідача на користь Балтської міської ради Одеської області безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою за адресою: Одеська область, Подільський (Балтський) район, с. Білине, вул. Щорса, 29 (кадастровий номер 5120680800:01:001:0890) у розмірі 3 557 370, 33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником нерухомого майна, площею 49 514, 3 м2, розташованого на земельній ділянці за адресою: Одеська область, Подільський (Балтський) район, с. Білине, вул. Щорса, 29 (кадастровий номер 5120680800:01:001:0890). За доводами прокурора, речові права за відповідачем на вказану вище земельну ділянку не зареєстровано, право власності або право користування останнім не набуто, хоча розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 02.04.2018 №311/А-2018 про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 34, 84 га на території с. Білине Білинської сільської ради Балтського району Одеської області та надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 16, 5 га із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: Одеська область, Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, 29 (за межами населеного пункту). Відтак, відповідач, як власник нерухомого майна, користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, кошти у нарахованому розмірі збережені відповідачем у вигляді несплаченої орендної плати, потребують стягнення на користь Балтської міської ради Одеської області.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2023, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно утримані грошові кошти у розмірі 1 227 543,28 грн (за період з 27.05.2021 по 01.05.2022). В іншій частині позову відмовлено.

Суди дійшли висновків, що відповідач не сплачує орендну плату за земельну ділянку до місцевого бюджету, чим завдає шкоди інтересам територіальної громади. При цьому суди вказали на те, що позивач з 27.05.2021 отримав право на одержання плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою, тому вимоги прокурора про стягнення з відповідача грошових коштів з 01.05.2019 по 26.05.2021 задоволенню не підлягають. Крім того зазначили, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Постановою Верховного Суду від 08.11.2023 рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову скасовано, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Верховний Суд зауважив, що у судів не було правових підстав відмовляти у позові у вказаній частині з тих підстав, що прокурор визначив саме стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів за відповідний період в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України, а не в порядку плати за землю, визначеному Податковим кодексом України. Водночас Верховний Суд зазначив, що суди не досліджували правильність розрахунку плати за землю за спірний період.

Під час нового розгляду справи 09.01.2024 від керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду, у якій він просив стягнути з відповідача на користь позивача 2 026 115,62 грн безпідставно збережених коштів за період з 09.08.2019 по 26.05.2021, оскільки відповідно до витягу з ДЗК дата державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га (тобто земельну ділянку було сформовано як об`єкт цивільного права) - 09.08.2019, тому відсутній предмет спору щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 01.05.2019 по 08.08.2019 включно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 (суддя Литвинова В.В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 (колегія суддів у складі: Колоколов С.І. - головуючий, Богатир К.В., Савицький Я.Ф.), відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «Срібний дім» 2 026 115,62 грн безпідставно збережених коштів за період з 09.08.2019 по 26.05.2021.

Судами встановлено, що розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 02.04.2018 №311/А-2018 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» вирішено: припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 34, 84 га на території с. Білине Білинської сільської ради Балтського району Одеської області Відкритому акціонерному товариству «Балтський молочноконсервний комбінат» та віднести її до земель державної власності, земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; надати дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 16, 5 га із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: Одеська область, Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, 29 (за межами населеного пункту).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.09.2021, вбачається, що цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Одеська область, Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, 29 належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" з 05.10.2016.

Разом з тим, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.09.2022 вбачається, що земельна ділянка, площею 16, 4158 га, кадастровий номер 5120680800:01:001:0890 є комунальною власністю, яка зареєстрована 11.08.2022 та належить Балтській міській раді Одеської області.

З Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району, б/н та без дати, виданого Відділом у Балтському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 складає 37 577 855, 73 грн.

11.03.2021 Балтська міська рада Одеської області звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" з листом №04-19/304, у якому повідомила відповідача про те, що рішенням Балтської міськради від 27.06.2019 №1335-VII із змінами та доповненнями внесеними рішенням Балтської міськради від 03.07.2020 №1707-VII ставка земельного податку за земельні ділянки з цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території Балтської міської територіальної громади складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

З огляду на вказане, Балтська міська рада просила відповідача терміново вжити заходів щодо сплати в повному обсязі плати за землю за земельну ділянку з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890, що знаходиться за адресою: Одеська область, Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, 29.

З розрахунку заборгованості зі сплати за земельні ділянки від 27.04.2022 №287 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Срібний дім" рахується заборгованість за користування за межами населеного пункту земельної ділянки у розмірі 3 557 370, 33 грн.

Також у матеріалах справи наявні рішення Балтської міської ради Одеської області від 27.06.2018 №881-VII, від 27.06.2019 №1335-VII, від 14.11.2019 №1436-VII, від 03.07.2020 №1707-VII, від 22.12.2021 №740-VIIІ, та додатки до них, якими встановлено місцеві податки і збори, а також розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Балтської міської територіальної громади.

Відповідачем жодних дій щодо реєстрації права оренди чи іншого виду користування на земельну ділянку, якою він користується з моменту набуття права власності на нерухоме майно, зареєстровано не було, внаслідок чого прокурор в інтересах позивача заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача суму безпідставно збережених грошових коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора в частині стягнення з ТОВ «Срібний дім» 2 026 115, 62 грн безпідставно збережених коштів за період з 09.08.2019 по 26.05.2021 (за результатами нового розгляду справи) місцевий господарський суд зазначив, що прокурором не надано доказів того, коли саме було сформовано земельну ділянку як об`єкт цивільного права. Також в наявному в матеріалах справи витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району взагалі не зазначено дату, коли проведена така оцінка, а тому прокурор документально не обґрунтував суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки, що безпосередньо залежить від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки. Крім цього, в розрахунку безпідставно збережених коштів за період з 09.08.2019 по 26.05.2021, складеному позивачем, вказано, що нормативно-грошова оцінка земель становить 37 577 855,73 грн згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району від 21.05.2021, проте такого витягу до матеріалів справи не надано.

Апеляційний господарський суд погодився з вказаними висновками суду першої інстанції. При цьому зазначив, що до апеляційної скарги прокурором було додано, зокрема, лист Балтської міської ради від 13.03.2024 ;04-19/378; лист сектору №1 відділу №6 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.20214 №775/340-24 з копією витягу; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га, проте прокурором взагалі необґрунтовано неможливість подання відповідних доказів в суд першої інстанції. Тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття вищевказаних доказів.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель», з порушенням норм процесуального права, а саме: п. 4 ч. 5 ст. 13, ст. 73, ч. 1 ст. 75, ст. 76-78, 86, 91, 210, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 14.02.2022 у справі №646/4738/19, постановах Верховного Суду від 05.082022 у справі № 922/2060/20, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19, від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, від 14.09.2022 у справі №904/4933/15 та від 01.03.2023 у справі №751/1543/19. Зазначає, що витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період. При цьому вказує, що представником відповідача у судових засіданнях визнано обставину сформування 09.08.2019 земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га. Крім того, представником відповідача 25.05.2021 у відділі у Балтському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га, на підставі якого 09.08.2019 зазначена земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, тобто сформована як об`єкт цивільного права. Також прокурор зазначає, що як положення Податкового кодексу, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору.

Також прокурор вказує, що судами не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, копії витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району, виданого відділом у Балтському району ГУ Держгеокадастру в Одеській області, а також здійсненому на підставі цього витягу розрахунку Балтської міської ради від 27.12.2023 №566 за період з 09.08.2019 до 26.06.2021 включно безпідставно збережених коштів у сумі 2 026 115,62 грн. Всупереч ст. 73,76-78, 91 ГПК України суди ухвалили в рішення про відмову в задоволенні позову прокурора за наявності в матеріалах справи належним чином засвідченого письмового доказу - копії витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району, виданого відділом у Балтському району ГУ Держгеокадастру в Одеській області, тобто за наявності документа, який є належним, допустимим та достовірним доказом. Також до матеріалів апеляційної скарги прокурором додано лист Балтської міської ради від 13.03.2024 ;04-19/378; лист сектору №1 відділу №6 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.20214 №775/340-24 з копією витягу; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.09.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.08.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 09.08.2024 від Балтської міської ради Одеської області надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без участі представника позивача.

Також до Верховного Суду 09.08.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

В судовому засіданні 10.09.2024 оголошено перерву у справі до 08.10.2024.

У зв`язку з відрядженням суддів Случа О.В. 08.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для її розгляду призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обгрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель», з порушенням норм процесуального права, а саме: п. 4 ч. 5 ст. 13, ст. 73, ч. 1 ст. 75, ст. 76-78, 86, 91, 210, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 14.02.2022 у справі №646/4738/19, постановах Верховного Суду від 05.082022 у справі № 922/2060/20, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19, від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, від 14.09.2022 у справі №904/4933/15 та від 01.03.2023 у справі №751/1543/19. Зазначає, що витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Так згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 ЗК України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-ІХ.

Названим Законом України розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: « 24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій. Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до статті 83 Земельного кодексу України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом «в» такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Судами встановлено, що з 27.05.2021 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га, що розташована за межами с. Білине Балтського району Одеської області, перейшло до комунальної власності, тобто Балтська міська рада Одеської області є правонаступником прав та обов`язків щодо зазначеної земельної ділянки. Таким чином, і на момент звернення прокурора з позовом і на час розгляду справи, власником земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158га є позивач. Вказане сторонами не заперечується.

За умовами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст.96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Судами встановлено, що з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.09.2021 вбачається, що цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Одеська область, Балтський район, с. Білине, вул. Щорса, 29 належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Срібний дім» (відповідачу) з 05.10.2016.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, тобто з 05.10.2016, відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Відповідач не заперечує того, що він є власником нерухомого майна і відповідно користується земельною ділянкою, на якій воно розташоване, у спірний період з 09.08.2019 по 26.05.2021 за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка, має кадастровий номер 5120680800:01:001:0890. На вказаній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, що належить відповідачу.

Прокурор в заяві про зменшення розміру позовних вимог посилається на те, що відповідно до витягу з ДЗК дата державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га (тобто земельну ділянку було сформовано як об`єкт цивільного права) - 09.08.2019.

У оскаржених судових рішеннях зазначено, що суду першої інстанції не було надано доказів того, коли саме було сформовано земельну ділянку як об`єкт цивільного права, витягу з ДЗК до матеріалів справи також надано не було. В свою чергу, до апеляційної скарги прокурором було додано, зокрема, лист Балтської міської ради від 13.03.2024; 04-19/378; лист сектору №1 відділу №6 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.20214 №775/340-24 з копією витягу; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 5120680800:01:001:0890 площею 16,4158 га.

Апеляційним господарським судом встановлено, що прокурором взагалі необґрунтовано неможливість подання відповідних доказів в суд першої інстанції, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття вищевказаних доказів.

Верховний Суд відхиляє посилання прокурора на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.02.2021 у справі № 922/2115/19, оскільки у справі № 922/2115/19 суд апеляційної інстанції, посилаючись на ч. 3 ст. 269 ГПК України відмовив у прийнятті додаткових доказів, наданих позивачем, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції, залишивши при цьому поза увагою, що ТОВ "Азотфострейд" звертався до суду першої інстанції з відповідними клопотаннями про повернення до стадії підготовчого провадження для подання доказів у зв`язку із обставинами, зазначеними відповідачем у відзиві.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів з урахуванням вимог, викладених у ст. 73, 76-78, 86 ГПК України.

Усебічність і повнота розгляду справи передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Нормами господарського процесуального законодавства визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як зазначалось вище, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 2026115,62 грн за період з 09.08.2019-26.05.2021. Розрахунок цієї суми складено позивачем, а саме - 3% від нормативної грошової оцінки в розмірі від 37 577 855,73 грн згідно з витягом з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земель району від 21.05.2021.

11.03.2021 Балтська міська рада звернулась до відповідача листом № 04-19/304, у якому повідомила про те, що рішенням Балтської міськради від 27.06.2019 № 1335-VII із змінами та доповненнями внесеними рішенням Балтської міськради від 03.07.2020 №1707-VII ставка земельного податку за земельні ділянки з цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на території Балтської міської територіальної громади складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Як правильно вказує прокурор у касаційній скарзі, за правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.19, 7.25, 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 9.05/1680/20, постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, п. 38, 46, 51, 58 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, п. 5.7, 5.10 постанови Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 904/4933/15, постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 751/1543/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно- грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

За правовим висновком, викладеним у п. 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, п. 50 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, якщо певні обставини можуть підтверджуватися тільки конкретно визначеними законодавством доказами, то такі докази слід вважати допустимими. Якщо обставини, які входять до предмета доказування, можуть бути підтверджені або спростовані доказами безвідносно до конкретних засобів доказування, то ці докази вважаються належними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до позовної заяви було додано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району, б/н та без дати, виданого відділом у Балтському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки 5120680800:01:001:0890 складає 37 577 855, 73 грн. В розрахунку безпідставно збережених коштів за період з 09.08.2019 по 26.05.2021, складеним позивачем, вказано що нормативно-грошова оцінка земель становить 37577855,73 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району від 21.05.2021.

Разом з тим, Верховний Суд вважає формалізмом висновок суду апеляційної інстанції, що витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель району від 21.05.2021 до матеріалів справи не надано.

При цьому скаржник обґрунтовано посилається на висновок, викладений у п. 50 постанови Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, відповідно до якого з огляду на вимоги ст. 86 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, і здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, і зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів у справі № 922/536/18 зазначила, що судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку двох окремих земельних ділянок площею 8,5846га та 0,4030га (кадастрові №№6310136900:05:001:0015, 6310136900:02:005:0142) відповідно, в зв`язку з чим не виключається помилковість здійсненого Міськрадою розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку, що у даному випадку прокурором не обґрунтовано суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки).

При цьому Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 08.11.2023, ухваленій у цій справі, щодо необхідності перевірки правильності розрахунку плати за землю за спірний період, за який у позові було відмовлено.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 у справі № 916/2498/22 скасувати.

Справу № 916/2498/22 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Мачульський Г.М.