Постанова

від 08.10.2024 по справі 910/9569/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9569/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Балійчук Л. І.,

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Гулевець О.В.

від 17.10.2023,

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 29.05.2024 та

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду

від 03.07.2024

у складі колегії суддів: Кропивна Л. В., Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера"

до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна

про витребування з володіння частки в статутному капіталі, скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач 1) та Міністерства юстиції України (далі - відповідач 2) про:

- стягнення (витребування з володіння) з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженої відповідальністю "Пераспера" частки в статутному капіталі Товариства з обмеженої відповідальністю "Інтерінвестстрой" у розмірі 100%, що складає 6 534 142,00 грн (шість мільйонів п`ятсот тридцять чотири тисячі сто сорок дві гривні);

- визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту №1706/5 від 08.05.2023 "Про задоволення скарги", виданого на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів держаної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 24.04.2023;

- зобов`язання Міністерства юстиції України відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: запис №1000711070009023762, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи та запис №1000711070010023762, зміна видів економічної діяльності юридичної особи. Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна місцезнаходження юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталею Вікторівною.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що наказ Міністерства юстиції України прийнятий в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128, оскільки за доводами скарги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України документи, подані для проведення реєстраційних дій не були перевірені державними реєстратором на їх достовірність та обсяг повноважень осіб, які їх підписували. Однак, до скарги на підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 не надав жодного документу. За доводами позивача, недотримання особою, яка подає скаргу до Міністерства юстиції на дії державного реєстратора, передбачених законом вимог щодо її оформлення, неподання доказів порушення прав цієї особи, внаслідок прийняття державним реєстратором рішень, є безумовною підставою для відмови у задоволенні скарги. Позивач також зазначив, що при прийнятті Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу підставою для скасування реєстраційних дій було те, що приватний нотаріус провела реєстраційну дію щодо відчуження частки у статутному капіталі господарського товариства учасника ОСОБА_1 , відомості про якого внесено до Єдиного реєстру боржників, що заборонено Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Однак, вказані обставини не відповідають дійсності, адже відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державним реєстратором перевірена відсутність ОСОБА_1 , як власника частки у статутному капіталі господарського товариства в Єдиному реєстрі боржників, доказом чого є наданий позивачем витяг з Єдиного реєстру боржників від 01.02.2023. Позивач звертав увагу на ту обставину, що скасуванням Міністерством юстиції України реєстраційної дії за результатами надуманої скарги ОСОБА_1 були порушені корпоративні права позивача та його право власності на частку у статутному капіталі господарського товариства, відтак позивач вимушений звернутися з позовом про стягнення (витребування) частки в статутному капіталі з ОСОБА_1 . Позивач з метою відновлення своїх порушених прав також звернувся до суду із похідною позовною вимогою про зобов`язання Міністерства юстиції України відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой» №1000711070009023762 від 02.02.2023 та №1000711070009023762 від 03.02.2023.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

30.01.2023 між відповідачем 1 (відчужувач) та позивачем (набувач) був укладений договір про безоплатну передачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой» (надалі - договір), у розмірі 100% статутного капіталу вказаного Товариства.

Відповідно до пункту 3.1 договору передача майна згідно із даним договором здійснюється в момент підписання даного договору, про що сторонами складається акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой».

Пунктом 4.1 договору визначено, що за наслідками укладання даного договору та виконання передбачених ним зобов`язань, до набувача переходить право власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой» (код ЄДРПОУ 35442447) у розмірі 6 534 142,00 грн, що становить 100% статутного капіталу вказаного Товариства, у зв`язку із чим виникають наступні наслідки: - всі права і обов`язки відчужувані як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой» вважаються такими, що передані набувачу в повному обсязі; - відчужувач втрачає усі права та обов`язки, які виникали у нього внаслідок належності йому частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой», учаснику (власнику) вказаного Товариства; - набувач отримує усі права та обов`язки як учасника (власника) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой» у зв`язку із набуттям частки у статутному капіталі вказаного Товариства відповідно до умов даного договору.

За змістом пункту 4.2 договору внаслідок виконання зобов`язань відповідно до даного договору виникають правові підстави для внесення змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой» та для звернення до суб`єктів державної реєстрації органів державної влади з метою внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаного Товариства.

Даний договір вважається укладеним та діє з моменту його підписання сторонами до повного виконання зобов`язань. Одностороння відмова від договору не допускається (пункт 5.1 договору).

На виконання договору, 30.01.2023 між відповідачем 1 та позивачем складено акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой», акт приймання-передачі документів та печатки Товариства.

Рішенням № 1 Єдиного учасника Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» про затвердження змін, що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.02.2023 звільнено з посади директора ОСОБА_1 ; призначено на посаду директора Бобруйко Ганну Володимирівну ; змінено місцезнаходження Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой»; виключено із переліку видів діяльності Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» види діяльності 86.10, 86.21, 86.22, 86.90, 93.13, 47.73, 55.10, 56.10; включено до переліку видів діяльності 68.10, 68.20, 68.32; затверджено нову редакцію статуту Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой».

01.02.2023 директор Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» Бобруйко Г.В. звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталії Вікторівни із заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, разом з документами для проведення державної реєстрації «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»: договір про передачу частки у статутному капіталі ТОВ від 30.01.2023, акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ від 30.01.2023, довіреність ОСОБА_1 від 12.01.2023, згода дружини ОСОБА_1 від 12.01.2023 та довіреність Товариства з обмеженої відповідальністю «Пераспера» від 13.01.2023 видана ОСОБА_3 на представництво інтересів Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой», що підтверджується описом документів.

02.02.2023 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» №1000711070009023762 щодо зміни-складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (Учасників) юридичної особи.

02.02.2023 директор Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» Бобруйко Г.В. звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталії Вікторівни із заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, разом з документами для проведення державної реєстрації «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»: опис структури власності; рішення №1 єдиного учасника Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» від 01.02.2023; статут Товариства з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» в новій редакції та нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що підтверджується описом документів.

03.02.2023 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу Товариство з обмеженої відповідальністю «Інтерінвестстрой» №1000711070010023762 щодо зміни видів економічної діяльності юридичної особи, зміни кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміни відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, зміни місцезнаходження юридичної особи, зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.04.2023 до Міністерства юстиції України надійшла скарга відповідача 1 від 02.04.2023, зареєстрована за № СК-1182-23 (надалі - скарга), на реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 02.02.2023 № 1000711070009023762 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та від 03.02.2023 № 1000711070010023762 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталею Вікторівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой».

В обґрунтування скарги, поданої до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 посилався на те, що 13.12.2022 він оформив довіреність, яка посвідчена нотаріусом нотаріальної території Єреван Республіки Вірменія Айраметяном А.Г. за реєстровим №30147, відповідно до якої уповноважив громадянку України ОСОБА_4 на представництво його інтересів, зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой».

Зі змісту скарги вбачається, що відповідач-1 просив скасувати реєстраційні дії, оскільки з дати оформлення довіреності (13.12.2022) до дати вчинення оскаржуваних реєстраційних дій (02.02.2023, 03.02.2023) минуло більше одного місяця та відповідно до положення Постанови КМУ №164, нотаріус станом на дату вчинення реєстраційної дії повинен був отримати від довірителя відповідну заяву про підтвердження дії довіреності. Скаржник посилався на те, що приватним нотаріусом були прийняті документи та вчинені реєстраційні дії на підставі довіреності від 13.12.2022 з пропуском строку її дії.

Отже, в обґрунтування обставин, якими порушено право скаржника, та як на підставу для задоволення скарги ОСОБА_1 посилався на довіреність від 13.12.2022, яка посвідчена нотаріусом нотаріальної території Єреван Республіки Вірменія Айраметяном А.Г. за реєстровим №30147, видана на Дішланян Сону.

17.04.2023 до Міністерства юстиції України надійшли від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. письмові пояснення по суті скарги ОСОБА_1 , в яких вона вказала, що довіреність від імені ОСОБА_1 від 13.12.2022, зареєстрована в реєстрі від 13.12.2022, описана в скарзі, приватному нотаріусу для проведення реєстраційної дії №1000711070009023762 не подавалась, а для проведення реєстраційної дії заявником була надана довіреність, видана в Республіці Вірменія, місто Єреван 12.01.2023 від імені ОСОБА_1 на ім`я Ганни Володимирівни Бобруйко , засвідчена нотаріусом території Єреван РВ Атомом Григоровичем Айрапетяном 12.01.2023 за реєстровим номером №378, код нотаріального акту: 545-20230112-79-6588180, перевірка дійсності довіреності, сформовано приватним нотаріусом через веб-портал нотаріальної палати Республіки Вірменія 01.02.2023.

17.04.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Пераспера» подано до Міністерства юстиції України пояснення, в яких Товариство звертало увагу, що нотаріусом вчинялись дії, не пов`язані із здійсненням представництва ОСОБА_4 .

За результатами розгляду скарги та на підставі Висновку Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 24.04.2023 прийнято наказ Міністерства юстиції України №1706/5 від 08.05.2023 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_1 від 02.04.2023 задоволено; скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 02.02.2023 №1000711070009023762 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та від 03.02.2023 №1000711070010023762 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталею Вікторівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерінвестстрой»; тимчасово блоковано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань строком на 1 (один) місяць; виконання пункту 2 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству; виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Підставою для прийняття вказаного наказу став висновок Центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 24.04.2023 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.04.2023, зареєстрована за № СК-1182-23.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/9569/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" задоволений повністю. Стягнуто (витребувано з володіння) з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой" у розмірі 100%, що складає 6 534 142,00 грн; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1706/5 від 08.05.2023 "Про задоволення скарги", виданий на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів держаної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 24.04.2023; зобов`язано Міністерство юстиції України відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців громадських формувань, а саме: запис № 1000711070009023762, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи та запис № 1000711070010023762, зміна видів економічної діяльності юридичної особи. Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна місцезнаходження юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталею Вікторівною. Присуджено до стягнення солідарно з ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" судовий збір у розмірі 103 380,13 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн.

Міністерство юстиції України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/9569/23, в якій просило скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі № 910/9569/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" до Міністерства юстиції України про скасування пунктів 3, 5 наказу від 08.05.2023 № 1706/5 "Про задоволення скарги", а у задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 08.05.2023 № 1706/5 "Про задоволення скарги", зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постановою від 29.05.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі № 910/9569/23.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- під час проведення перевірки на предмет дотримання законодавства приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. при вчиненні оскаржених реєстраційних дій, відповідач 2 мав встановити перелік документів, на підставі яких вчинено реєстраційні дії, його достатність та відповідність на момент її проведення, та чи було прийнято рішення приватним нотаріусом з порушенням або дотриманням вимог закону;

- договір про передачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой" від 30.01.2023, а також акт приймання-передачі частки в статурному капіталі ТОВ від 30.01.2023, укладено ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого діяла Бобруйко Ганна Володимирівна , на підставі довіреності, посвідченої Айрапетяном Атомом Григоровичем , нотаріусом нотаріальної території Єреван Республіки Вірменія 12.01.2023 за реєстровим №378, код нотаріального акту 545-20230112-79-6588180;

- підставою для вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. оскаржуваних реєстраційних дій були подані директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Пераспера» заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу та документи, зокрема договір про передачу частки у статутному капіталі ТОВ від 30.01.2023, акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ від 30.01.2023, довіреність ОСОБА_1 від 12.01.2023, згода дружини ОСОБА_1 від 12.01.2023, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, для вчинення спірних реєстраційних дій, приватному нотаріусу були подані всі необхідні документи, передбачені статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань";

- станом на час розгляду скарги договір про передачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой" від 30.01.2023, акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой" від 30.01.2023, довіреність ОСОБА_1 від 12.01.2023, були чинними, у судовому порядку не оскаржені та недійсними не визнавались;

- отже, ОСОБА_1 мотивуючи скаргу, подану до Міністерства юстиції України, посилався на відомості, які не відповідають дійсності, зокрема на реєстраційні дії, які були проведені на підставі довіреності від 13.12.2022, яка при цьому не була додана до скарги в якості додатку. Таким чином, скарга відповідача 1 містила недостовірну інформацію щодо порушення прав ОСОБА_1 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерінвестстрой";

- 17.04.2023 до Міністерства юстиції України приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. надано письмові пояснення по суті скарги ОСОБА_1 , в яких приватний нотаріус повідомляла про зазначені вище обставини, зокрема довіреність від імені ОСОБА_1 від 13.12.2022, зареєстрована в реєстрі від 13.12.2022, не подавалась, а для проведення реєстраційної дії заявником була надана довіреність, видана в Республіці Вірменія, місто Єреван 12.01.2023 від імені ОСОБА_1 на ім`я Ганни Володимирівни Бобруйко , засвідчена нотаріусом території Єреван РВ Атомом Григоровичем Айрапетяном 12.01.2023 за реєстровим номером №378, код нотаріального акту: 545-20230112-79-6588180. Проте, Колегія Мін`юсту не здійснила перевірки підстав вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В. реєстраційних дій від 02.02.2023 №1000711070009023762 та від 03.02.2023 №1000711070010023762 та не вирішила питання щодо законності підстав прийнятого рішення, з урахування обставин, які повідомив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В.;

- висновок Колегії Мін`юсту від 24.04.2023 містить лише посилання на необхідність скасування реєстраційних дій, вчинених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Н.В., оскільки приватний реєстратор не перевірив факт внесення в Єдиний реєстр боржників відомостей про відчуважача. Отже, з висновку Колегії Мін`юсту вбачається, що при прийнятті рішення про скасування реєстраційних дій було надано оцінку законності оскаржуваних дій, виключно з підстави дотримання пункту 3-1 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо перевірки інформації внесення в Єдиний реєстр боржників відомостей про відчуважача;

- у поясненнях, які подані третьою особою 2 до Мін`юсту приватний нотаріус зазначив, що ним перевірено відсутність ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників. У матеріалах справи наявна Інформація з Єдиного реєстру боржників, з якої вбачається, що пошук відбувся 01.02.2023, інформація стосовно фізичної особи ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників відсутня;

- відповідно до змісту висновку Колегії Мін`юсту на момент подання приватному нотаріусу документів, для проведення оскаржуваної реєстраційної дії, щодо ОСОБА_1 було відкрите 23.11.2017 виконавче провадження НОМЕР_2. При цьому, посилання у скарзі ОСОБА_1 на відкрите виконавче провадження НОМЕР_2 відносно останнього відсутнє;

- ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 07.03.2017 у справі №761/24062/16-к накладено на свідка ОСОБА_1 , грошове стягнення у один розмір прожиткового мінімуму, що становить 1 600,00 грн. 07.11.2017 старшим державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко Ольгою Олександрівною відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07.03.2017 у справі №761/24062/16-к щодо стягнення з відповідача 1 на користь держави 1 600,00 грн.

- судами встановлено, що державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 допущено помилку у по-батькові боржника та вказано, що боржником є особа - ОСОБА_1 . Відтак, 07.11.2017 до Єдиного реєстру боржників було внесено відомості саме про ОСОБА_1 як боржника у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2;

- відповідно до наявного Витягу щодо Інформації з Єдиного реєстру боржників, яка вчинена третьою особою-2 01.02.2023 під час перевірки відомостей, приватний нотаріус здійснив пошук інформації у Єдиному реєстрі боржників за вірними даними фізичної особи, вказавши прізвищем, ім`ям, по-батькові ( ОСОБА_1 ), а отже такі пошукові дії відповідають Положенню про автоматизовану систему виконавчого провадження. Таким чином, приватний нотаріус не мав законних підстав, визначених статтею 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", для відмови у проведенні державної реєстрації, оскільки під час перевірки третьою особою-2 було встановлено відсутність інформації про ОСОБА_1 в Єдиному реєстру боржників;

- з огляду на встановлену судом відсутність порушень вимог законодавства третьою особою 2 при вчиненні реєстраційних дій, враховуючи відсутність у висновках Колегії Мін`юсту мотивів щодо наявності обставин, якими обґрунтовано скаргу та ігнорування інформації наданої приватним нотаріусом у письмових поясненнях, що свідчить про необ`єктивний розгляд скарги відповідачем 2, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що дослідивши надані позивачем докази, враховуючи встановлений сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги розмір гонорару у сумі 120 000,00 грн, суд дійшов висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу у справі №910/9569/23 у розмірі 120 000,00 грн, які підлягають солідарному стягненню з відповідачів. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що відповідачами не доведено неспівмірність розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зазначив, що з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг, обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, а також заперечення відповідача-2 проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції правомірно поклав на відповідачів витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 120 000,00 грн.

Додатковою постановою від 03.07.2024 Північний апеляційний господарський суд задовольнив частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/9569/23. Присудив до стягнення з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- Міністерство юстиції України в запереченнях на клопотання про ухвалення додаткової постанови не навело належних доводів неспівмірності заявлених до стягнення позивачем витрат у розмірі 120 000,00 грн із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат відповідача на правову допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність;

- дослідивши подані позивачем під час апеляційного перегляду справи документи, суд вважає, що вказані в акті від 25.01.2024 приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором від 05.12.2023 витрати на суму 120 000,00 грн є неспівмірними із предметом позову та складністю справи на стадії апеляційного провадження, витраченим адвокатом часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, з огляду на обсяг справи, який не потребував багато часу;

- враховуючи, що заявлений відповідач розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідає укладеному між відповідачем та адвокатом договором та вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», підтверджений документально, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн відповідають критеріям статті 126 Господарського процесуального кодексу України, є розумно необхідними, належно обґрунтованими та документально доведеними, у зв`язку з чим покладаються на скаржника - Міністерство юстиції України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 910/9569/23, в якій просить: скасувати вказані судові рішення; прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі № 910/9569/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пераспера» про скасування пунктів 3, 5 наказу Міністерства юстиції України від 08.05.2023 № 1706/5 «Про задоволення скарги», а у задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пераспера» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 08.05.2023 № 1706/5 «Про задоволення скарги», зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив:

- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували: висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 20.03.2023 у справі № 640/9782/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо стандартів доказування та ролі суду у належному з`ясуванні всіх обставин справи, що призвело до порушення норм процесуального права, зокрема, неправильного застосування положень статей 73, 74, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, неправильного застосування положення частин 6, 7 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та пунктів 9, 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 в частині обов`язку Міністерства юстиції України встановлювати інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги; судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18 щодо процедурних порушень, які не вплинули на прийняття правильного по суті рішення; в питанні розподілу судових витрат судами не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу; судами не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23 щодо визначення юрисдикції спорів про скасування наказу у сфері державної реєстрації в частині застосування санкцій до державного реєстратора, чим було порушено приписи пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України; при ухваленні додаткової постанови судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22;

- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: необхідність формування висновків Верховного Суду щодо абзацу 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, в редакції від 13.01.2023, яка була чинною на момент вчинення спірних реєстраційних дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить: закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі №910/9569/23, відкрите на підставі пункту 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; залишити касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024, оскаржену з підстави передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, без задоволення, а вказані судові рішення без змін. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу позивач просить стягнути з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн.

25.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" подало клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить стягнути з Міністерства юстиції України на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн.

5. Розгляд клопотань

07.10.2024 від Міністерства юстиції України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Дане клопотання обґрунтоване тим, що представник Міністерства юстиції України 08.10.2024 буде приймати участь в іншому судовому засіданні у Північному апеляційному господарському суді.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, зважаючи на те, що: - явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась; - відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України); - матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; позиція скаржника викладена у касаційній скарзі; - суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; - про наявність у представника скаржника додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося; - Міністерство юстиції України, яке було належним чином повідомлене про дату, час і місце судового засідання у Верховному Суді, у випадку участі свого представника в іншому судовому засіданні у Північному апеляційному господарському суді, не було позбавлене можливості забезпечити участь в цьому судовому засіданні іншого свого представника відповідно до вимог статті 56 Господарського процесуального кодексу України.

6. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 20.03.2023 у справі № 640/9782/21, щодо стандартів доказування та ролі суду у належному з`ясуванні всіх обставин справи, та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18 щодо процедурних рішень, які не вплинули на прийняття правильного по суті рішення, з огляду на таке.

У справі № 910/18036/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про зобов`язання відповідача звільнити з під-арешту та закрити рахунки; визнання договору № zф1i8c від 05.06.2008 припиненим. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання наказів Господарського суду Запорізької області № 908/2716/13 від 23.09.2014 та № 908/2718/13 від 07.02.2014 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_3, яка входила до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_4, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", що містяться на рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк", проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність". Ухвалою суду першої інстанції було закрито провадження у справі в частині вимог про зобов`язання Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звільнити з під арешту та закрити рахунки за відсутністю предмету спору. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено. Визнано договір № zф1i8c банківського рахунку припиненим. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суди попередніх інстанцій з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що договір № zф1i8c банківського рахунку є припиненим, що в свою чергу узгоджується з положеннями договору та з приписами глави 50 Цивільного кодексу України щодо підстав, з якими закон пов`язує припинення зобов`язань.

У справі № 592/5576/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про скасування постанови від 10 травня 2017 року серії АР № 601533 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн за частиною 2 статті 122 КУпАП. Позов обґрунтовано тим, що 10.05.2017 у місті Суми, по вулиці Харківська, 4, керуючи автомобілем «CITROEN BERLINGO», номерний знак « НОМЕР_1 », ОСОБА_1 була зупинена інспектором Філоном А.М., яким винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 2.9. (д) Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач під час руху транспортного засобу користувалася засобами зв`язку, а саме мобільним телефоном, тримаючи його у руці. Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушувала. При цьому, оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності всупереч вимогам статей 258, 276 КУпАП винесена на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, до постанови від 10 травня 2017 року серії АР № 601533 не додано жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, виходив з того, що: - в порушення частини 3 статті 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось, не надано інших доказів вчинення правопорушення; - зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; - у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення 10 травня 2017 року серії АР № 601533 посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, надана відповідачем копія відеозапису з нагрудної камери інспектора не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення; - отже, судами попередніх інстанцій не встановлено наявність, та не витребувано інших доказів у підтвердження вини позивача у вчиненні вказаного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення; - суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи у цій частині не витребували та не дослідили докази необхідні для правильного вирішення справи. У мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні підстави та обґрунтування, з яких досліджений відеозапис, судами визнано належним, допустимим та достатнім доказом вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.

У справі № 917/1307/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано обов`язок щодо поставки товару. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволений повністю. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у даній постанові, виходив з того, що: - з урахуванням сутності принципу змагальності саме ПАТ "АПК-Інвест", як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань за договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018; - позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові.

У справі № 902/761/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення 614 833,73 грн збитків, з яких 589 210,33 грн упущеної вигоди, 20 755,09 грн орендної плати за землю, 4 865,31 грн зобов`язання зі сплати земельного податку. Позов обґрунтовано тим, що в період з грудня 2017 року по 20 липня 2018 року орендовані позивачем земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися відповідачем, у зв`язку із чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу у розмірі експертної вартості врожаю соняшника, а також у спірний період позивач поніс витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку. Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 865,31 грн відшкодування земельного податку. В іншій частині позову відмовлено. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що саме невиконання позивачем покладеного на нього приписами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України процесуального обов`язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

У справі № 917/2101/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про: скасування рішення щодо державної реєстрації права власності, вчинене приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору, яким здійснено реєстрацію права власності за ПАТ "Кристалбанк" на спірне нерухоме майно; витребування нерухомого майна з володіння Приватного підприємства "Ліро" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Позов обгрунтовано порушенням відповідачем встановленого частиною 1 статті 35 та частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядку набуття права власності на іпотечне майно. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суд апеляційної інстанції, надавши оцінку представленим доказам та доводам учасників справи в сукупності за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, у тому числі дослідивши звіт про оцінку майна на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, а також мотивовано відхиливши висновок експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною 2 500 002,73 грн, визначеною експертним звітом про оцінку майна від 17.02.2017 № 001-17022017.

У справі № 924/233/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки молока. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як покупцем, взятих на себе зобов`язань за договором поставки щодо оплати поставленого товару. Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому Верховним Судом зроблено висновок, що наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд в межах наявних в нього повноважень передбачених процесуальним законом здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.

У справі № 640/9782/21, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Митниці від 30 березня 2021 року: №0000007/7.8-19-02, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності»: за податковими зобов`язаннями у сумі 2373655,59 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 237365,56 грн, та №0000008/7.8-19-02, яким позивачу збільшено грошові зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» (далі - ПДВ): за податковими зобов`язаннями у сумі 5222042,30 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 522204,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю призначення митним органом документальної невиїзної перевірки, а також незабезпеченням прав ТОВ «ІНТЕРПРОІНВЕСТ» при її проведенні. Крім того, позивач посилався на неналежне оформлення результатів перевірки (акта перевірки), на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме на те, що акт перевірки не підписаний усіма посадовими особами, які проводили відповідну перевірку. Окрім цього, ТОВ «ІНТЕРПРОІНВЕСТ» вказує на невідповідність висновків акта перевірки від 14 грудня 2020 року №113/20/7.8-19-02/31520157 фактичним обставинам справи та наголошує, що ним правильно класифіковано товар «Продукція оборонного призначення …. Тактичний ліхтарик Inforce…» за кодом 9305 91 00 90 згідно з УКТ ЗЕД. Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що суди поверхнево підійшли до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, і часткове підтвердження у цій справі доводів заступника Генерального прокурора із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, унеможливлює перевірку правильності застосування судами норм матеріального права. При цьому, Верховний Суд зазначив, що не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

У справі № 826/10888/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про: визнання протиправними дій Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо внесення подання про включення об`єктів нерухомості та садиби міської, розташованої по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва (охоронний №955-Кв) для включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; - визнання протиправними дій Міністерства культури України щодо включення об`єктів нерухомості та садиби міської, розташованої по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва (охоронний №955-Кв) до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; - скасування пункту № 30 в частині наказу Міністерства культури України від 15.10.2014 № 869 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», а саме в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України міської садиби, розташованої по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва, як пам`ятки архітектури місцевого значення, охоронний №955-Кв, згідно «Переліку об`єктів культурної спадщини у м. Києві, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення», який є Додатком № 1 до наказу Міністерства культури України від 15.10.2014 № 869. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним наказ Міністерства культури України від 15 жовтня 2014 р. № 869 "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва, як пам`ятку архітектури місцевого значення, садибу охоронний номер №955-Кв та скасовано пункт № 30 Додатку № 1 до наказу Міністерства культури України від 15.10.2014 №869 "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України". В решті позовних вимог - відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва змінено, шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 15 жовтня 2014 р. №869 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва як пам`ятку архітектури місцевого значення, садибу охоронний номер №955-Кв, а саме: виключивши із переліку Додатку №1 Наказу рядок без номера, в якому знаходиться запис про «Садиба міська купця Й.М. Дмитрієва». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без змін. Постановою Верховного Суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано в частині задоволених позовних вимог та в цій частині направлено справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. В решті - рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій не досліджувалася та не надавалася правова оцінка висновкам вказаних установ, як обґрунтованої та легітимної підстави коригування процедури обліку об`єкта культурної спадщини «Садиби міської» в частині невнесення пам`ятки до Переліку об`єктів культурної спадщини за умови включення її до Державного реєстру; судами також не надано оцінки щодо впливу недотримання цієї процедури, як наслідку для причини позбавлення об`єкта культурної та історичної цінності та зміну його пам`ятковоохоронного статусу. При цьому, Верховний Суд зазначив, що: - в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне також звернути увагу, що саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність. Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 910/18036/17, 592/5576/17, 917/1307/18, 902/761/18, 917/2101/17, 924/233/18, 640/9782/21, 826/10888/18 (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту. Відтак, правовідносини у справах №№ 910/18036/17, 592/5576/17, 917/1307/18, 902/761/18, 917/2101/17, 924/233/18, 640/9782/21, 826/10888/18, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

До того ж, зважаючи на загальний характер висновків Верховного Суду щодо стандартів доказування та обґрунтованості судових рішень, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 20.03.2023 у справі № 640/9782/21 (на які посилається скаржник), колегія суддів не вбачає жодної невідповідності висновків судів першої та апеляційної інстанцій висновкам суду касаційної інстанції в частині дослідження та надання оцінки доказам, доводам сторін, дотримання судами стандартів доказування, обґрунтованості судових рішень.

Крім того, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23 щодо визначення юрисдикції спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації в частині застосування санкцій до державного реєстратора, з огляду на таке.

У справі № 320/3339/23, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про: - визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо видання наказу від 16 серпня 2019 року № 2576/5; - скасування наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2019 року № 2576/5. Даний наказ Міністерства юстиції України прийнятий відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Оскаржуваний наказ у справі, що переглядається, прийнятий відповідно до статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20 зроблено висновок про те, що висновки Верховного Суду у справах з оскарження наказів Мін`юсту, прийнятих відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не застосовані у справах з предметом позову про оскарження наказу Мін`юсту, прийнятого відповідно до статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", з огляду на неподібність правовідносин та різне нормативно-правове регулювання.

Отже, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20, правовідносини у справі №320/3339/23 та у справі, що переглядається не є подібними.

Суд також відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20 щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу, з огляду на наступне.

У справі № 915/237/18 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди попередніх інстанцій, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів ТОВ "Альтер групп" щодо розподілу судових витрат, з дотриманням норм процесуального права, навівши в судових рішеннях зі справи необхідне мотивування, дійшли висновку про стягнення з Підприємства на користь ТОВ "Альтер групп" 3900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 222,24 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій.

У справі № 922/445/19 Верховний Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах.

У справі № 905/1795/18 Верховний Суд, скасовуючи додаткову постанову апеляційного господарського суду в частині часткового задоволення заяви про відшкодування судових витрат, та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення заяви про відшкодування судових витрат, виходив з того, що: - апеляційний суд за наявності заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу дійшов помилкового висновку, що розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному випадку є сума 97 128,00 грн, адже зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді (участь у 2 судових засіданнях, з них - 1 у режимі відеоконференції та подання відзиву на апеляційну скаргу, який за своїм змістом подібний відзиву поданому під час розгляду справи в суді першої інстанції тощо); - оцінка дій, що полягали у вивченні апеляційної скарги, юридичному аналізі підстав скасування рішення суду першої інстанції, підготовці до судового засідання, відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заяви про розподіл судовий витрат не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

У справі № 904/3583/19 Верховний Суд, залишаючи без змін додаткову постанову апеляційного господарського суду, виходив з того, що суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданої послуги із складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №904/3583/19; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 169,00 грн.

У справі № 910/7520/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що: - дослідивши заяву ТОВ «Магрест» про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, надані заявником докази, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених товариством до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, Верховний Суд враховує те, що підготовка заявника до звернення зі скаргою на дії державного виконавця не вимагала додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи, доказів протилежного не надано та з матеріалів справи не вбачається; розгляд скарги на дії державного виконавця в суді першої інстанції в два засідання, на яких не був присутній представник скаржника, також не може свідчити про її складність, як того вимагає частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України; - як вбачається з досліджених судом першої інстанцій матеріалів справи, вартість виконаних представником заявника робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати підлягають перерозподілу з урахуванням вимог вищезазначеної норми; - крім того, суд першої інстанції врахував чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов правильного висновку про часткове їх задоволення. При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції неправильно вказав про необхідність зменшення витрат, оскільки відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд може лише відмовити повністю або частково у стягненні витрат на правничу допомогу; - з огляду на те, що суд першої інстанції керувався правильними нормами і висновок про необхідність зменшення, а не часткову відмову не призвів до ухвалення неправильного рішення, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції; - враховуючи наведене, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з доцільністю часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд враховує, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не містять протилежної позиції щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що принцип пропорційності є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру, принципу пропорційності тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 та у пункті 6.40 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 щодо критеріїв розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат керувався критеріями розподілу витрат на професійну правничу допомогу такими, як обґрунтованість, реальність, розумність та співмірність розміру витрат, про застосування яких суд зазначив у мотивувальній частині додаткової постанови. Суд апеляційної інстанції зменшив заявлений позивачем до стягнення розмір його витрат на професійну правничу допомогу, керуючись саме цими критеріями.

З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції, викладені у додатковій постанові від 15 квітня 2024 року у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду щодо критеріїв розподілу витрат на професійну правничу допомогу, викладеним у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 та у пункті 6.40 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, на неврахування яких судом апеляційної інстанції послалося Міністерство юстиції України у касаційній скарзі.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень визначених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту наведеного убачається, що вказана процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано абзац 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, в редакції від 13.01.2023, яка була чинною на момент вчинення спірних реєстраційних дій, і висновок Верховного Суду щодо питання його застосування відсутній.

Так, відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв`язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи у результаті відчуження її таким засновником (учасником) на підставі правочину, що не посвідчений нотаріально, або на підставі нотаріально посвідченого правочину, правовий наслідок якого пов`язується з настанням певної обставини, також встановлює наявність чи відсутність зареєстрованих обтяжень щодо відповідної частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи шляхом отримання відомостей з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та/або перебування такого засновника (учасника) в Єдиному реєстрі боржників.

Згідно із абзацом 2 пункту 2 розділу I Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, в редакції від 13.01.2023, автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп`ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.

Відповідно до абзац 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, в редакції від 13.01.2023, Міністерство юстиції України забезпечує вільний та безоплатний доступ до інформації Системи у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації (на основі поширених веб-оглядачів та редакторів) без обмежень та цілодобово, а саме:

прізвище, ім`я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника - фізичної особи та прізвище, ім`я, по батькові (за його наявності) стягувача - фізичної особи;

найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для юридичної особи - боржника та стягувача;

номер, дата відкриття та стан виконавчого провадження;

найменування та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) приватного виконавця, у якого перебуває (перебувало) на виконанні виконавче провадження;

номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти органу державної виконавчої служби (приватного виконавця);

реквізити рахунку органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) для сплати заборгованості за виконавчим провадженням.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною під час проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" було отримано відомості з Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_1 , відповідно до яких ОСОБА_1 відсутній в Єдиному реєстрі боржників.

Судами також встановлено, що приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною отримано витяг з Єдиного реєстру боржників за наявними повними даними (ПІБ) боржника - ОСОБА_1 .

Водночас, судами встановлено, що неможливість виявлення приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною інформації у Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_1 обумовлена тим, що у постанові ВП № НОМЕР_2 від 07.11.2017 Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві старшим державним виконавцем Бабенко Ольгою Олександрівною було допущено помилку у по батькові боржника та замість ОСОБА_1 , вказано ОСОБА_1 .

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що оскільки у приватного нотаріуса Пахниць Наталії Вікторівни були наявні відомості про по батькові боржника, а положення абзацу 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження передбачають зазначення для пошуку по батькові (за його наявності), то відповідно приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною проведено перевірку відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", зокрема, щодо відсутності ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про неправильне застосування судами абзацу 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження не підтвердилися.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Міністерством юстиції України у касаційній скарзі не зазначено.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/9569/23 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 910/9569/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін з мотивів викладених у даній постанові.

8. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу позивач просить стягнути з Міністерства юстиції України витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з касаційним розглядом даної справи у розмірі 80 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" подало також клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить стягнути з Міністерства юстиції України на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн.

08.10.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи платіжної інструкції від 07.10.2024 про сплату 40 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн позивачем до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додано копії:

- договору про надання правничої допомоги від 29.07.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" та Адвокатським об`єднанням "Дефендо Капітал";

- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю 2518/10;

- ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1700249;

- рахунку № 19 від 19.08.2024;

- платіжних інструкцій від 19.08.2024 та від 07.10.2024 про сплату 80000 грн за надання правничої допомоги;

- детального опису правничої допомоги, наданої Адвокатським об`єднанням "Дефендо Капітал" Товариству з обмеженою відповідальністю "Пераспера", відповідно до договору про надання правової допомоги від 29.07.2024, в якому наведений наступний перелік наданих послуг: - складання та подання до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 №910/9569/23 - 09.09.2024 11:00-18:00, 10.09.2024 10:00-18:00; - складання та подання до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/9569/23 - 15.07.2024 08:00-10:00; - представництво інтересів замовника у Верховному Суді під час розгляду касаційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі №910/9569/23 (участь у судових засіданнях) - протягом розгляду справи №910/9569/23 Верховним Судом та дії договору про надання правової допомоги від 29.07.2024; - консультування замовника з усіх питань, які виникають під час розгляду Верховним Судом касаційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі №910/9569/23 - протягом розгляду справи №910/9569/23 Верховним Судом та дії договору про надання правової допомоги від 29.07.2024; - акта приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором від 24.09.2024.

Отже, позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.

Водночас, Міністерством юстиції України було подано заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких воно просить відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначені заперечення обґрунтовані тим, що: - визначена позивачем ціна позову у розмірі 6 534 142,00 грн не має жодного відношення до Міністерства юстиції України, оскільки Мін`юст не претендує і не може претендувати на спірні корпоративні права або вказану суму. Майнові позовні вимоги були заявлені виключно до іншого відповідача - ОСОБА_1 Крім того, спір у даній справі виник виключно через те, що між ТОВ "Пераспера" та ОСОБА_1 виник спір щодо корпоративних прав, а правомірність оскаржуваного наказу щодо скасування реєстраційних дій буде залежати виключно від вирішення такого спору, а не навпаки. Іншими словами, за відсутності основних вимог (про визнання корпоративних прав) не було б і похідної вимоги про скасування спірного наказу Мін`юсту; - позиція позивача протягом усього процесу, в тому числі і під час розгляду справи № 910/9569/23 в касаційному суді, залишалася незмінною. Обґрунтування відзиву на касаційну скаргу збігається зі змістом позовної заяви та відзивом на апеляційну скаргу Мін`юсту, у зв`язку з чим слід говорити про відсутність великих затрат часу для підготовки вказаного відзиву. Доводи і позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалися і доводи у відзиві на касаційну скаргу суттєво не відрізнялися від доводів позовної заяви, відзиву на апеляційну скаргу; - Міністерство юстиції України є відповідачем у судових справах №№ 910/9426/23, 910/8050/23, у яких позивачем оскаржуються накази Міністерства юстиції України, за участю тих самих сторін, обставини справ є тотожними, у межах справ представником здійснювались тотожні процесуальні дії та у яких представник позивача теж просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн (сто двадцять тисяч гривень); - враховуючи, що позиція Мін`юсту і позивача залишилися незмінними, а отже, і відсутня необхідність у вивченні додаткових джерел права, вважаємо, що заявлена сума відшкодування витрат на правничу допомогу є безпідставно завищеною та не відповідає принципу співмірності та пропорційності, а отже, не може бути задоволена судом.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такий висновок щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 у справі № 910/19865/21 зазначено, що Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Врахувавши результати розгляду справи у суді касаційної інстанції, дослідивши клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом з доданими до нього документами, заперечення Міністерства юстиції України на клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, Суд дійшов висновку про стягнення з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/9569/23 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 910/9569/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 у справі № 910/9569/23 залишити без змін.

4. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" (04215, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, 28, кв. 3; код ЄДРПОУ 45040530) 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 910/9569/23.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

О. А. Кролевець