Постанова

від 09.10.2024 по справі 394/438/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 394/438/22

провадження № 61-17029св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області;

відповідач - ОСОБА_1 ;

третя особа - Новоархангельський заклад дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Кіровоградської обласної прокуратури на постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Письменного О. А.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року заступник керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області (далі - Новоархангельська селищна рада) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Новоархангельський заклад дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради, про стягнення шкоди у регресному порядку.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2021 року у цивільній справі № 394/425/21, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, було задоволено позов ОСОБА_2 до Новоархангельської селищної ради про визнання незаконним та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання зазначеного рішення суду за рахунок місцевого бюджету Новоархангельською селищною радою ОСОБА_2 виплачено 95 320 грн.

Оскільки незаконний наказ про звільнення ОСОБА_2 був підписаний головою Новоархангельської селищної ради ОСОБА_1, тому обов`язок щодо відшкодування шкоди покладається на нього.

На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в листі від 03 серпня 2022 року Голованівська окружна прокуратура просила Новоархангельську селищну раду надати інформацію про те, чи вживалися та чи будуть вживатися заходи, в тому числі шляхом звернення до суду щодо стягнення з ОСОБА_1 заподіяної шкоди незаконним звільненням ОСОБА_2 , однак відповідь на вказаний лист не надійшла, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, заступник керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоархангельської селищної ради просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Новоархангельської селищної ради відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням ОСОБА_2 , у розмірі 95 320 грн, а на користь Кіровоградської обласної прокуратури - понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 481 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2023 року у складі судді Партоліної І. П. позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Новоархангельської селищної ради шкоду заподіяну незаконним звільненням ОСОБА_2 у розмірі 95 320 грн на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 понесені прокуратурою витрати на сплату судового збору у розмірі 2 481 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що судовим рішенням встановлено незаконність звільнення ОСОБА_2 з посади директора закладу дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради на підставі розпорядження Новоархангельського селищного голови ОСОБА_1 № 240-к від 09 червня 2021 року. Тому саме з відповідача підлягає стягненню виплачена ОСОБА_2 сума.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2023 року скасовано. У задоволенні позову заступника керівника Голованівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 діяв як голова Новоархангельської селищної ради у відповідності і на виконання рішень органу місцевого самоврядування. Крім того, Новоархангельська селищна рада не підтримала позов прокурора і маючи виключну компетентність у сфері регресних вимог до свого голови, не бажає реалізовувати це право.

Таким чином, посилаючись в позові на інтерес держави в особі Новоархангельської селищної ради, прокурор такого інтересу не обґрунтував, а навпаки ініціював розгляд справи за відсутності спору, всупереч волевиявленню органу місцевого самоврядування. Проте, згідно з частинами першою, другою статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 листопада 2023 року керівник Кіровоградської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року № 912/2385/18, від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_3, судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Краснощоков Є. В.

На підставі службової записки судді ОСОБА_3 розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 14 грудня 2023 року призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи в частині заміни судді, який не входить до складу постійної колегії суддів.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2023 року визначено суддів, які входять до складу колегії: ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Гудима Д. А., Краснощоков Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_3 (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. від 15 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.

01 січня 2024 року справа № 394/438/22 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 , на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Червинської М. Є., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга керівника Кіровоградської обласної прокуратури мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив та дав належну правову оцінку обставинам справи, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, натомість апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» обов`язок із відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на службову особу, за наказом якої звільнення здійснено з порушенням закону. При цьому винна у незаконному звільненні працівника службова особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини. Цими ж нормами передбачена відповідальність керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступників якщо шкоду заподіяно зайвими грошовими виплатами, до яких відносяться, зокрема, суми заробітної плати, виплаченої працівникові у зв`язку із затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення тощо.

Оскільки рішенням Новоархангельського районного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 394/425/21 встановлено факти протиправного звільнення ОСОБА_2 з посади директора закладу дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради, тому вказані факти в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню. З огляду на те, що наказ про звільнення ОСОБА_2 був підписаний головою Новоархангельської селищної ради ОСОБА_1, тому відповідно до статті 237 КЗпП України обов`язок щодо відшкодування шкоди покладається на нього.

Небажання реалізації права регресної вимоги не є дискреційним повноваженням Новоархангельської селищної ради, оскільки жодного нормативного акту, який надавав би право вибору моделі поведінки органу місцевого самоврядування в даній ситуації не існує.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2021 року у цивільній справі № 394/425/21, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 травня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до Новоархангельської селищної ради про визнання незаконним та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Новоархангельської селищної ради від 27 квітня 2021 року № 196-к «Про оголошення догани ОСОБА_2 ». Визнано незаконним та скасовано розпорядження Новоархангельської селищної ради від 09 червня 2021 року №240-к «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді директора закладу дошкільної освіти №1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради». Стягнуто з Новоархангельської селищної ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахований без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, починаючи з 10 червня 2021 року по день ухвалення рішення судом, тобто по 04 листопада 2021 року включно, в сумі 82 596 грн, судовий збір в сумі 2 724 грн та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 10 000 грн. Стягнуто з Новоархангельської селищної ради на користь держави судовий збір в сумі 1 816 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць (т.1 а.с.12-31).

Вказаним судовим рішенням встановлено незаконність звільнення ОСОБА_2 з посади директора закладу дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради на підставі розпорядження Новоархангельського селищного голови ОСОБА_1 від 09 червня 2021 року № 240-к.

На запит Голованівської окружної прокуратури голова Новоархангельської селищної ради ОСОБА_1 листом від 08 червня 2022 року № 02-32/207 повідомив про те, що Новоархангельська селищна рада в повному обсязі виконала рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2021 року у справі № 394/425/21, сплативши ОСОБА_2 кошти в сумі 95 320 грн (т.1 а.с.43-44).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга керівника Кіровоградської обласної прокуратури підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237 КЗпП України вказано, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову.

Зважаючи на те, що судовим рішенням встановлено незаконність звільнення ОСОБА_2 з посади директора закладу дошкільної освіти № 1 «Ромашка» Новоархангельської селищної ради на підставі розпорядження Новоархангельського селищного голови ОСОБА_1 від 09 червня 2021 року № 240-к, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як посадова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну територіальній громаді.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_1 діяв як голова Новоархангельської селищної ради у відповідності і на виконання рішень органу місцевого самоврядування, є безпідставним з огляду на таке.

Частиною третьою статті 80 Закону України «Про державну службу» у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.

Відповідно до преамбули Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» цей Закон регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частинами першою, третьою статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Матеріальна шкода, завдана територіальній громаді незаконними рішеннями сільських, селищних, міських голів, голів районних у місті, районних та обласних рад, їх заступників, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів місцевого самоврядування, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок місцевого бюджету в порядку, встановленому законом. Сільські, селищні, міські, районні у місті, районні та обласні ради, сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної та обласної ради мають право зворотної вимоги (регресу) до посадової особи місцевого самоврядування, яка заподіяла шкоду територіальній громаді, у розмірах і порядку, визначених законами України та статутами територіальних громад, прийнятими відповідно до законів України (стаття 24 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень (частина п`ята статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною першою статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Частина друга статті 24 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» лише підтверджує зміст статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» щодо законності вимог безпосередньо до посадової особи місцевого самоврядування як особи, а не органу чи структурного підрозділу органу місцевого самоврядування, в якому вона обіймає свою посаду. Частина перша цієї статті встановлює джерело відшкодування матеріальної шкоди, завданої безпосередньо територіальній громаді незаконним рішенням, зокрема міських голів, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Подібні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 591/8512/15-ц (провадження № 61-5368св18).

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме з відповідача підлягає стягненню виплачена ОСОБА_2 сума коштів відповідно до рішення суду у справі № 394/425/21, яке набрало законної сили.

Згідно зі статтею 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

В постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

У вищевказаній постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

В позовній заяві заступник керівника Голованівської окружної прокуратури зазначив, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в листі від 03 серпня 2022 року Голованівська окружна прокуратура просила Новоархангельську селищну раду надати інформацію про те, чи вживалися та чи будуть вживатися заходи, в тому числі шляхом звернення до суду щодо стягнення з ОСОБА_1 заподіяної шкоди незаконним звільненням ОСОБА_2 , однак відповідь на вказаний лист не надійшла, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

За таких обставин заступник керівника Голованівської окружної прокуратури обґрунтував підстави представництва інтересів держави в особі Новоархангельської селищної ради та подав позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги Кіровоградська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 4 962 грн, який підлягає стягненню з відповідача на її корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року скасувати, а рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 20 січня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кіровоградської обласної прокуратури 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович