Постанова

від 02.10.2024 по справі 757/23352/23-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 757/23352/23

провадження № 61-4564св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року під головуванням судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду

від 07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

Ящук Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року позивач звернулася до суду з позовом у якому просила визнати недійсним договір про поділ майна подружжя від 30 вересня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що договір про поділ майна подружжя, укладений 30 вересня 2021 року, який уклали між собою відповідачі має бути визнаний недійсним, як такий, що не відповідає принципу добросовісності, визначеному в статті 3 ЦПК України та порушує права позивача, оскільки спрямований на уникнення ними обов`язку задовольнити вимоги позивача за рахунок майна, поділ якого здійснено за згаданим договором.

Позивач є спадкоємицею померлого чоловіка ОСОБА_4 та має право на отримання частини спадщини після смерті чоловіка.

До складу спадщини входять, зокрема, корпоративні права у Групі компаній «Континіум» (далі - ГК «Континіум»).

Одним з партнерів спадкодавця є відповідач ОСОБА_2 , який з метою уникнення поділу активів компанії, безоплатно відчужив на користь дружини ОСОБА_3 на підставі договору про поділ майна подружжя від 30 вересня 2021 року корпоративні права.

Про факт укладення оспорюваного договору позивач дізналася з рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року у справі

№ 757/24021/22, про розірвання шлюбу між відповідачами. Наведеним рішенням встановлено, що у процесі поступового припинення шлюбних відносин відповідачі уклали договір про поділ майна подружжя від 30 вересня 2021 року.

Позивач вказувала, що є очевидним, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 безоплатно активи (акції, частки) у компаніях, які входять до ГК «Континіум».

Зазначала, що щодо незаконних дій (шахрайства) з майном та активами померлого ОСОБА_4 , розслідуються кримінальні провадження, де позивач є потерпілою особою.

Крім того, на фраудаторність оскарженої угоди та намір уникнути відповідальності за зобов`язаннями перед ОСОБА_1 , є взяті ОСОБА_2 на себе зобов`язання по виплатах на утримання дітей. Такі зобов`язання викладені у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 20 березня 2023 року у справі № 757/24835/22 про затвердження мирової угоди, що ставить відповідача ОСОБА_2 у надзвичайно незручне матеріальне становище.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд м. Києва рішенням від 18 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд вказував, що позивач ОСОБА_1 не довела факту порушення її прав та законних інтересів оспорюваним договором про поділ майна подружжя від 30 вересня 2021 року та не надала доказів в обґрунтування наявності особисто у неї прав, які б підлягали задоволенню відповідачами як боржниками за рахунок майна, поділ якого є предметом договору від 30 вересня 2021 року.

Київський апеляційний суд постановою від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року скасував, ухвалив нове судове рішення. Відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про поділ майна подружжя.

Суд апеляційної інстанції фактично погодився із висновками місцевого суду по суті заявлених позовних вимог та вказував, що позивач не довела та не надала доказів в обґрунтування наявності будь-якого зобов`язання, в якому позивач була б кредитором, а відповідачі боржниками у зв`язку із чим у позивача існувало б право або інтерес, що підлягав задоволенню за рахунок майна, яке є предметом договору про поділ майна подружжя від 30 вересня 2021 року.

Не встановлена та не доведена і наявність у відповідачів боргу та відповідного обов`язку з його погашення від виконання якого вони ухиляються шляхом укладення договору про поділ майна подружжя. Також суду не надане судового рішення за яким би відповідачі мали невиконані зобов`язання перед позивачем.

Апеляційний суд також критично оцінив посилання позивача ОСОБА_1 на укладення та виконання трастової угоди «RS Trust» від 21 серпня 2014 року. Вказав, що як вбачається з матеріалів справи, зазначена угода укладена не внаслідок дій відповідачів і склад учасників згаданої трастової угоди, уповноважених володіти, користуватися та розпоряджатися майном, переданим у траст та довірче управління, є іншим, ніж склад учасників спору за цією позовною заявою. При цьому, до суду не надано доказів визнання вищевказаної трастової угоди недійсною за набравшим законної сили судовим рішенням.

Посилання апелянта на те, що за оспорюваним договором ОСОБА_2 передав

ОСОБА_3 безоплатно активи (акції, частки) в компаніях, які входять в ГК «Континіум» є припущенням, оскільки не доведені доказами.

Отже, позовна вимога не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, в тому числі в частині обставин, які б свідчили про зловживання відповідачами правом (частина третя статті 13 ЦК України), порушення ними загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і недобросовісність їх дій у вигляді уникнення відповідачами виконання зобов`язань з поділу активів.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, яке полягало в тому, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка з огляду на предмет позову (визнання договору недійсним, стороною якого позивач не була) підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а тому скасував рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Наход А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду

м. Києва від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду

від 07 березня 2024 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу відправити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявниці зазначає, що оспорюваним договором про поділ майна подружжя було вирішено питання про активи на які правомірно заявляє права позивач. Таке твердження є обґрунтованим, оскільки підтверджується долученими до справи деклараціями про майновий стан ОСОБА_2 з яких вбачається, що він володів низкою компаній за кордоном, які є в переліку трастової угоди, а у 2022 році ці компанії перебувають вже у власності його дружини ОСОБА_3 . Вказана передача активів відбулась під час існування процесу про визнання трастової угоди недійсною де відповідачем є ОСОБА_2 .

Зауважує, що висновки судів про те, що позивач не довела обставин порушення її прав оспорюваним договором про поділ майна подружжя помилкові, оскільки до таких висновків суди дійшли внаслідок порушення норм процесуального права.

Сторона позивача заявляла клопотання про витребовування у відповідачів копії оспорюваного договору, однак договір наданий так і не був. Представник відповідача ОСОБА_2 повідомив, що відсутня технічна можливість надати такий договір, оскільки цей відповідач, на дату подачі позову та відзиву на позовну заяву, відсутня на території України. З наявністю клопотання про витребування оспорюваного договору обізнані обидва відповідачі, оскільки їх представники ознайомлювались із матеріалами справи, проте в порушення норм процесуального права копії договору не надали.

Подальше витребування договору у нотаріусів не принесло результатів, адже інформація про посвідчення ними договору була недостовірною. Відповідачі не надали суду достовірних відомостей про особу нотаріуса, який посвідчував договір.

На повторне клопотання про витребування оспорюваного договору місцевий суд постановив ухвалу, якою у його задоволенні відмовив.

Суд апеляційної інстанції неналежній поведінці відповідачів жодної оцінки не надав. Разом із тим 07 березня 2023 року без постановлення окремої ухвали та видалення до нарадчої кімнати відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, мотивів відмови у оскарженій постанові не навів.

Касаційна скарга також містить вказівку на те, що під час розгляду справи сторона відповідача докорінно змінила свою правову позицію та почала вказувати, що оспорюваний договір про поділ майна подружжя у нотаріальній формі не укладався, а був укладений у простій письмовій формі, отже є нікчемним.

Представник заявниці зауважує, що суди також не звернули уваги на приписи частини десятої статті 84 ЦПК України відповідно до якої, у випадку якщо особа ухиляється від подання доказів, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ.

Суди також не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові

від 01 червня 2021 року у справі № 916/1714/20, від 05 квітня 2023 року у справі

№ 523/17429/20, від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, від 12 квітня

2023 року у справі № 754/18852/21, від 28 листопада 2019 року у справі

№ 910/8357/18, від 29 червня 2021 року у справі 910/23097/17.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У поданому у травні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 адвокат Батюсь Т. В. у задоволенні касаційної скарги просила відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Зазначала, що аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди сторони позивача із висновками судів першої і апеляційної інстанцій та намагання спонукати касаційний суд виконати функцію суду першої інстанції та встановити інші фактичні обставини та переоцінити докази.

Позивач не довела, яким чином оспорюваний нею правочин стосується її прав та законних інтересів.

В усних поясненнях представник позивача у суді апеляційної інстанції вказував, що стороні позивача не відомо чи порушуються спірним договором питання про права та законні інтереси позивача, а тому таке клопотання підлягало залишенню без задоволення.

Наведені у касаційній скарзі постанови ухвалені касаційним судом у інших правовідносинах, представник заявника вдався до цитування випадкових речень із їх текстів, а тому цей аргумент касаційної скарги не заслуговує на увагу також.

У поданому у травні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу

ОСОБА_3 у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Касаційне провадження в частині посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України просив закрити, оскільки висновки щодо застосування норм права викладені у наведених постановах стосуються норм права, які не є подібними, а посилання на правові позиції є хаотичними.

Зауважує, що доводи сторони позивача з посиланням на трастову угоду не заслуговують на увагу, адже трастова угода не доводить жодних обставин, сукупність яких дозволяє стверджувати про існування чинного зобов`язання за участі позивача як кредитора. Склад учасників трастової угоди є окремим договором, що дозволяє говорити про безпідставність посилання на неї.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Печерського районного суду м. Києва.

08 травня 2024 року цивільна справа № 757/23352/23-ц надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини, встановлені судами

З 04 вересня 1993 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а. с. 21, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а. с. 25, том 1).

Згідно з довідкою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , частка у спадщині становить 1/4 (а. с. 29, 30, том 1).

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку спадкового майна, а саме акцій в іноземних компаніях, у зв`язку з тим, що вона не подала відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (а. с. 31, 32, том 1).

Позивач зазначала, що ОСОБА_4 мав акції та частки бенефіціарного власника в іноземних компаніях, на підтвердження чого надала до суду копію трастової угоди

від 21 серпня 2014 року з додатком (перелік компаній) (а. с. 33-46, том 1).

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 10 серпня 2022 року у справі

№ 757/15457/22-ц заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнив. Встановив факт, що має юридичне значення: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є спадкоємицею всього майна після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (спадкодавця), яке знаходиться за кордоном, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося, з часткою в розмірі 1/2, як член подружжя та є спадкоємицею за законом з часткою у спадщині в розмірі 1/4, як одна із чотирьох спадкоємців після смерті ОСОБА_4 у 1/2 майна, яке знаходиться за кордоном, де б воно не знаходилося і в чому б воно не виражалося (а. с. 218-221, том 1).

Позивач вказувала, що померлий ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були партнерами по бізнесу.

30 вересня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ майна подружжя. Сторони вказаної обставини не заперечували.

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 14 вересня 2023 року задовольнив клопотання про витребування доказів та витребував у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О. та приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н. А., копію договору про поділ спільного майна подружжя, який 30 вересня 2021 року уклали ОСОБА_2 та ОСОБА_3

(а. с. 249, том 1).

22 вересня 2023 року приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н. А. надала відповідь про те, що договір про поділ спільного майна подружжя, який 30 вересня 2021 року уклали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нею не посвідчувався (а. с. 13, 14, том 2).

22 вересня 2023 року приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О. надала відповідь про те, що договір про поділ спільного майна подружжя, який 30 вересня 2021 року уклали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нею не посвідчувався (а. с. 15, 16, том 2).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів справи вбачається, що одночасно із поданням позову представник позивача адвокат Наход А. В. подав клопотання про витребування доказів в якому просив витребувати у відповідачів договір від 30 вересня 2021 року про поділ майна подружжя.

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 19 червня 2023 року витребував у ОСОБА_2 та у ОСОБА_3 копію договору про поділ спільного майна подружжя, укладеного 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Копію вказаного договору від 30 вересня 2021 року відповідачі не надали.

24 липня 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Наход А. В. звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування до відповідачів заходів процесуального примусу у зв`язку із невиконанням ними вимог ухвали від 19 червня 2023 року про витребування копії договору.

11 вересня 2023 року представник позивача адвокат Наход А. В. подав до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів в якому просив витребувати договір від 30 вересня 2021 року про поділ майна подружжя у приватних нотаріусів Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н. А. та Ариванюк Т. О.

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 14 вересня 2023 року клопотання задовольнив.

Приватні нотаріуси Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н. А. та ОСОБА_5 надіслали на адресу суду першої інстанції відповіді в яких зазначали, що такий договір ними не посвідчувався.

05 жовтня 2023 року представник позивача адвокат Наход А. В. повторно подав клопотання про витребування доказів в якому просив витребувати у відповідачів договір від 30 вересня 2021 року про поділ майна подружжя, зобов`язати їх надати реквізити договору, повідомити відповідачам про заходи процесуального примусу.

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 06 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання відмовив.

До поданої 07 листопада 2023 року до Київського апеляційного суду апеляційної скарги представник позивача ОСОБА_1 адвокат Наход А. В. подав клопотання про витребування доказів в якому просив витребувати у відповідачів договір

від 30 вересня 2021 року про поділ майна подружжя, зобов`язати їх надати реквізити договору, повідомити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про заходи процесуального примусу.

З аудіофіксації судового засідання, яке відбулось 08 лютого 2024 року вбачається, що сторона відповідача повідомила апеляційному суду про те, що оспорюваний договір нотаріально не посвідчувався. Поділ нерухомого майна предметом договору не був.

Апеляційний суд ухвалив змінити порядок розгляду справи, вирішив спочатку заслухати пояснення сторін, а потім вирішити клопотання представника

ОСОБА_1 про витребування доказів.

Заявлене клопотання у цьому судовому засіданні суд апеляційної інстанції не вирішив, оголосив у справі перерву до 07 березня 2024 року.

У судовому засіданні, яке відбулось 07 березня 2024 року суд апеляційної інстанції у задоволенні клопотання відмовив. Відмову мотивував тим, що сторона позивача не надала суду об`єктивних доказів нотаріального посвідчення укладення такого договору. Додатково зауважив, що саме нотаріальне посвідчення такого договору може мати юридичні наслідки.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування таких доказів судом. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином враховуючи наведене Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції за наявності факту невиконання відповідачами ухвали суду про витребування копії оспорюваного договору, з якого можна було встановити чи були порушені права позивача, не виконав вимоги статті 84 ЦПК України, оскільки не застосував щодо відповідачів заходи процесуального примусу, не вирішив питання щодо можливості застосування положень частини десятої статті 84 ЦПК України, не встановив обставини, що мають значення для вирішення спору.

Апеляційний суд вказані порушення не усунув.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що аргументи касаційної скарги в частині порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження в ході касаційного розгляду справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що під час нового розгляду справи місцевому суду також слід звернути увагу на процесуальну поведінку сторони відповідачів стосовно відомостей, які вони надають про форму та зміст оспорюваного договору, а також на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 де вказано вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

З огляду на висновки суду касаційної інстанції за наслідком перегляду справи, відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження, викладеного у відзиві на касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 березня 2024 скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко Є. В. Петров В. В. Пророк