Ухвала

від 07.10.2024 по справі 545/2147/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/2147/24 Номер провадження 11-сс/814/430/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2 суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника установи виконання покарань захисника засудженогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_9 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 21 травня 2024 року,

в с т а н о в и л а:

Цією ухвалою відмовлено в задоволенні скарги на незаконне тримання під вартою, поданої

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем Казахстана, проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 , засудженим

06 червня 2022 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровськ за ч.2 ст.109 КК України на 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст.75 КК України звільненим від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, який 30 травня 2023 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровськ скасовано та направлено ОСОБА_9 для відбування призначеного покарання.

Постановлене рішення місцевий суд мотивував тим, що засуджений був затриманий поліцією на виконання ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 30 травня 2023 року, що підтверджено рапортом про затримання, і наразі за вироком суду відбуває покарання в ДУ «Божковська виправна колонія (№16»), натомість доводи про його незаконне тримання під вартою не знайшли свого підтвердження.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 21 травня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою визнати незаконним його затримання і тримання під вартою з 23 жовтня 2023 року. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що: ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 30 травня 2023 року не було виконано в законний спосіб, замість протоколу його затримання поліцією складено рапорт без дотримання встановленого Кабінетом Міністрів України зразка, у той час як, рапорт, на відміну від протоколу, не зобов`язує при затриманні надавати адвоката затриманій особі; в ході затримання на його прохання йому не призначено захисника з центру з надання безоплатної правової допомоги, а тому наведені вище обставини є суттєвим порушенням його прав, свідчать про незаконність затримання та унеможливлюють точне обчислення початку та кінця строку відбування ним покарання. Водночас посилається на те, що місцевий суд, надавши оцінку рапорту, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки про це не заявляли клопотання прокурор і представник установи виконання покарань.

Також під час провадження в суді апеляційної інстанції ОСОБА_9 заявив окреме клопотання про звільнення його з-під варти, мотивуючи тим, що він безпідставно та всупереч встановленому законом порядку тримається під вартою.

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, думку засудженого та його захисника на підтримку апеляційної скарги й клопотання, заперечення прокурора й представника установи виконання покарань проти доводів апелянта, перевірила матеріали судового провадження, особової справи, обговорила доводи апеляційної скарги, клопотання і дійшла висновку про те, що клопотання та апеляційна скарга не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи апелянта про його незаконне затримання і тримання під вартою позбавлені підстав.

Статтею 129-1 Конституції України унормовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ст.533 КПК України).

За змістом ч.2 ст.534 КПК України, ч.1 ст.535 КПК України в цих нормах також закріплено аналогічне правило безумовного виконання судового рішення, що набрало законної сили, й установлено строки такого виконання.

Відповідно ж до ст.4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Апеляційний суд зазначає, що, оцінюючи обставини провадження, які мають значення для правильного встановлення в межах нього фактів і даних, виявлення процесуальних порушень і їх впливу на провадження в цілому, суд має зважати на дійсні обставини, а не лише на формальні ознаки документів, в яких вони зафіксовані.

Обставини затримання особи можуть встановлюватись не лише протоколом затримання, але й іншими фактичними даними (засобами доказування), а відомості, зазначені в протоколі, можуть бути спростовані або, навпаки, підтверджені відомостями, що містяться в інших джерелах інформації.

Установлюючи обставини затримання, у тому числі час фактичного затримання та наявність підстав для затримання, необхідно виходити з дійсних обставин, визначених на підставі усієї сукупності фактичних даних.

Більше того, не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону тягне за собою незаконність здійсненої дії чи прийнятого процесуального рішення і для вирішення цього питання необхідно встановити, чи було таке недотримання приписів КПК України істотним або неістотним.

У кожному випадку суд оцінює істотність процедурного недоліку з урахуванням обставин конкретної справи.

Тому якщо учасник судового провадження вимагає скасування судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, він має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й переконати, що воно істотно позначилося на законності і обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Як убачається з матеріалів особової справи, 06 червня 2022 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровськ ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.109 КК України на 3 роки позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст.75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України (а.о.с.6-9).

30 травня 2023 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровськ скасовано ОСОБА_9 звільнення від відбування покарання з випробуванням за вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровськ від 06 червня 2022 року та направлено його для відбування призначеного покарання (у вигляді 3 років позбавлення волі) в місця позбавлення волі.

Постановлено строк покарання ОСОБА_9 обчислювати з моменту його затримання та в цей строк зарахувати строк перебування засудженого під вартою при виконанні ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 30 травня 2023 року (а.о.с.12-13).

20 вересня 2023 року Дніпровським апеляційним судом апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, а ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 30 травня 2023 року - без зміни, й таким чином, ця ухвала місцевого суду набрала законної сили та підлягає обов`язковому виконанню (а.о.с.14-16).

На виконання вказаного вище судового рішення 23 жовтня 2023 року ОСОБА_9 було затримано поліцією, що підтверджується даними рапорту про його затримання, протоколу особистого огляду й вилучення речей у затриманого (а.о.с.1-2).

Відповідно до згаданого вище протоколу засудженому були роз`яснені причини затримання, положення ст.ст.22, 29 Конституції України (повідомлення про мотиви затримання, роз`яснення прав затриманій особи, зокрема, можливості з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника) та розділу VIII КПК України (виконання судових рішень), тобто, в тому числі серед роз`яснених прав ОСОБА_9 роз`яснено його право на захист. Також до протоколу долучено пам`ятку, в якій наведено детальний перелік прав і свобод людини й громадянина, в тому числі те, що: кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захис ; засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Однак від отримання цієї пам`ятки та підпису протоколу засуджений відмовився. При цьому, після роз`яснення прав, у тому числі на захист, ОСОБА_9 не заявляв клопотання і не вказував про необхідність призначення йому захисника.

Наведені ж вище обставини, зокрема, точну дату затримання, засвідчено підписами двох понятих у цьому протоколі без будь-яких доповнень чи зауважень щодо змісту складеного процесуального документа й достовірності відображених у ньому відомостей, а тому підстави ставити їх під сумнів є відсутніми (а.о.с.2).

Не наведено таких підстав і в апеляційній скарзі з клопотанням. До того ж, у апеляційній скарзі самим ОСОБА_10 підтверджено те, що він був затриманий поліцією і позбавлений свободи 23 жовтня 2023 року, тобто в той же день, що й зафіксовано в наявних у матеріалах особової справи (процесуальних документах) рапорті та протоколі, а, отже, й апелянтом не обґрунтовано, які складнощі чи сумніви можуть виникнути під час обчислення початку строку відбування ним покарання.

Тобто в наявних у матеріалах особової справи даних чітко зафіксовано дату затримання ОСОБА_10 , з якою, при цьому, погоджується сам засуджений, через це відсутні підстави стверджувати про наявність перешкод у визначенні початку строку відбування покарання, виходячи з моменту затримання.

Водночас колегія суддів наголошує на тому, що затримання ОСОБА_10 відбувалось за безумовною обставиною (яка не передбачає самостійного встановлення поліцією наявності чи відсутності підстав для затримання особи та має бути здійснена незалежно від дій засудженого чи його захисника), а саме на виконання судового рішення, яке залишено без зміни судом останньої інстанції в цій категорії справ, набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, а тому засуджений у будь-якому випадку підлягав затриманню та направленню в місця позбавлення волі для відбування призначеного покарання. Відповідно наразі він відбуває призначене йому судом покарання у вигляді позбавлення волі, у зв`язку з чим і перебуває в місці позбавлення волі у відповідній установі виконання покарань. Такий порядок закріплено приписами КПК та КВК України, через це є відсутніми обставини, які би свідчили про безпідставне затримання і перебування в місці позбавлення волі ОСОБА_9 .

За таких обставин, доводи апелянта про незгоду з формою документа, в одному в з яких зафіксовано факт затримання, неможливість точного обчислення початку й кінця строку покарання, порушення його права на захист не знайшли свого підтвердження та є необгрунтованими, а місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги засудженого.

Також, усупереч аргументам апеляційної скарги, суд першої інстанції під час розгляду скарги ОСОБА_9 та перевірки її доводів проаналізував, дослідив та оцінив наявні в матеріалах особової справи дані, в тому числі рапорт про затримання, дотримавшись вимог повного, об`єктивного, всебічного розгляду провадження та жодним чином не вийшовши за межі своїх повноважень чи судового розгляду. Окрім того, КПК України не пов`язує наявність у суду під час розгляду питання, пов`язаного з виконанням вироку, можливості аналізувати, досліджувати дані в матеріалах особової справи та посилатися на них виключно із заявленням учасником провадження клопотання щодо надання оцінки окремому документу, як про це безпідставно зазначено апелянтом.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.

Отже, апеляційна скарга та клопотання не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Відмовити в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_9 про звільнення його з-під варти.

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4