Постанова

від 12.12.2007 по справі 15/249-07-6195

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/249-07-6195

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 12 грудня 2007 р.                                                                                    № 15/249-07-6195  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кераміт"

на постановувід 30.08.07 Одеського апеляційного господарського суду

у справі№15/249-07-6195

господарського судуОдеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кераміт"

доВідкритого акціонерного товариства "Одеський керамзитовий завод"

провитребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягнення заподіяної шкоди в розмірі 92169 грн.

за участю представників сторін

від позивача:у засідання не прибули

від відповідача:у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кераміт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Одеський керамзитовий завод" про витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна, отриманого позивачем в оренду за додатком №1 до договору від 30.04.07, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтерінвський район, вул. 21 км Строкиївської дороги, 23-А та 23-Б; усунення перешкод у користуванні земельними ділянками розміром 2,3260 га та 2,752 га, розташованими за вказаною адресою; стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди в розмірі 92169 грн.

Також позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборони відповідачу чи іншим юридичним та фізичним особам чинити перешкоди виробничо-господарській діяльності позивача.

Ухвалою від 03.08.07 господарський суд Одеської області (суддя Петров В.С.) вказану заяву позивача задовольнив у повному обсязі.

Ухвала мотивована тим, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, а також посиланням на те, що спірне майно може бути відчужене.

Постановою від 30.08.07 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Величко Т.А. –головуючого, Бойко Л.І., Жукової А.М.) ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Постанова мотивована наявністю судового рішення в іншій справі, згідно з яким спірне у справі майно є власністю відповідача, що спростовує твердження про незаконне володіння останнього цим майном.

Ухвалою від 25.10.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції як такої, що не відповідає вимогам процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Тобто необхідною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Відповідно, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому господарський суд має точно зазначити, які саме дії забороняється вчиняти відповідачу.

Стаття 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду має містити, зокрема, стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала; мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство.

У мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, якою задоволено клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборони відповідачу чи іншим юридичним та фізичним особам чинити перешкоди виробничо-господарській діяльності позивача, щодо підстав задоволення клопотання про забезпечення позову зазначено лише про врахування того, що спірне майно може бути відчужене.

Предметом спору в даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні позивачем відповідними земельними ділянками, що відповідає способу захисту цивільних прав, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України –припинення дії, яка порушує право. В даному випадку позивач доводить порушення відповідачем його права володіння і користування спірним майном і земельними ділянками та вимагає припинення дій, які порушують ці права.

Проте забороняючи відповідачу чи іншим юридичним та фізичним особам чинити перешкоди виробничо-господарській діяльності позивача, суд першої інстанції конкретно не зазначив, в чому полягає вказана в ухвалі виробничо-господарська діяльність, яким чином вона стосується спірного у справі майна і земельних ділянок, та які саме дії заборонено вчиняти відповідачу чи іншим особам. Тобто суд в ухвалі не зазначив, яким чином невжиття заходів забезпечення позову у вказаний спосіб може утруднити чи зробити неможливими виконання рішення господарського суду.

Слід також зазначити, що суд в своїй ухвалі не зазначив строк, протягом якого діє визначена в ухвалі заборона на вчинення дій.

Суд апеляційної інстанції вказану ухвалу суду скасував, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Проте ст. 103 ГПК України не надає апеляційній інстанції повноважень направляти  справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в разі скасування рішення передбачає прийняття нового рішення, припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Згідно з 2 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Випадки передачі апеляційною інстанцією справи на розгляд місцевого суду встановлені ч. 4 цієї норми: скасування ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що в разі скасування рішення або ухвали суду першої інстанції, крім наведених у ч. 4 ст. 106 ГПК України, суд апеляційної інстанції повинен діяти в межах передбачених ст. 103 ГПК України повноважень, тобто прийняти нове рішення по суті спору чи з відповідного питання або у певних випадках припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду. Направлення ж судом апеляційної інстанції справи на новий розгляд до суду першої інстанції в разі скасування ухвали про забезпечення позову замість вирішення цього питання по суті є порушенням норм процесуального права.

Слід також зазначити, що скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови зазначив, що рішенням господарського суду Одеської області від 14.06.05 у справі №16/211-05-4330, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.07 і роз'ясненим ухвалою господарського суду Одеської області від 06.07.07, фактично відновлено право власності відповідача на спірне у даній справі майно.

З огляду на таке суд дійшов висновку, що спірне у справі майно, на яке накладено арешт судом першої інстанції, дійсно є власністю відповідача, що спростовує твердження про незаконне володіння ним останнього.

Як вбачається з матеріалів справі, предметом спору в даній справі є витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна, яке за доводами позивача отримано ним в оренду, тому наявність або відсутність відповідних прав на спірне майно і земельні ділянки у позивача та відповідача саме підлягає встановленню при вирішенні даної справи на підставі розгляду в сукупності всіх обставин справи, у тому числі відповідних судових рішень.

Отже, висновок про наявність або відсутність обставин незаконного володіння відповідачем спірним майном стосується вирішення даного спору по суті. А відтак здійснення судом апеляційної інстанції такого висновку при перегляді в апеляційному порядку ухвали про забезпечення позову, тобто до вирішення спору по суті судом першої інстанції, не можна визнати правомірним.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції при розгляді заяви позивача про забезпечення позову не дотримались норм процесуального права внаслідок неповного дослідження обставин, з яких подано цю заяву. Отже, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню, а заява розгляду судом першої інстанції відповідно до норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-13 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Одеської області від 03.08.07 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.08.07 у справі №15/249-07-6195 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький