Постанова

від 09.10.2024 по справі 335/8801/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.10.2024 Справа № 335/8801/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№335/8801/23 Головуючийу 1інстанції Наумова І.Й.

Провадження № 22-ц/807/1550/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи: Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлія Арсенівна, ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання зави про прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И Л А:

15.09.2023 р. позивачка звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом про визначення додаткового строку для подання зави про прийняття спадщини.

04 листопада 2021 року відкрилась спадщина після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

1 вересня 2023 року до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю. А., подана заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом, після померлої «04» листопада 2021 року ОСОБА_4 , яка зареєстрована в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 117 та заведено спадкову справу № 51 за 2023 рік.

13 вересня 2023 року до зазначеного нотаріуса звернулась адвокат Погосян Маргарита Арсенівна з питань видачі Свідоцтв про право на спадщину за законом після померлої « ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_4 на вищезазначене майно.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було подано заяву про прийняття спадщини у встановлені законодавством строки після померлої «04» листопада 2021 року ОСОБА_4 , відповідно строк на прийняття спадщини вона пропустила,

тому постановою від 13 вересня 2023 року № 996/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та надано роз`яснення про те, що Позивачка може звернутись до суду з позовною заявою для отримання рішення про визначення додаткового строку для вступу у спадщину.

Позивачка пропустиластрок дляподання заявидо нотаріальноїконтори зповажних причин,оскільки вонаразом іздітьми вимушенабула покинутиУкраїну,у зв`язкуз тим,що натериторії країнивелись бойовідії такраїна булапід постійнимобстрілом.Позивачка бояласьза життясвоїх дітей,тому вонавирішила забратидітей тавиїхати замежі України.Позивачки небуло вУкраї ні півторароки (1,5),після тогояк вонаприїхала доУкраїни всерпні місяці2023р.на 4дні,вона одразупоїхала донотаріуса податизаяву провступ успадщину,але отримала відмову, оскільки пропустила строк для звернення із заявою до нотаріальної контори.

На підставівищевикладеного,позивачка просиласуд: визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , - три місяці з дня набрання рішення суду законної сили.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини три місяці з дня набрання рішення суду законної сили.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що тривалий період часу скаржниця перебувала за межами країни та не могла звернутися до нотаріусу з відповідною заявою; окрім цього, посилається на важкий емоційний стан після смерті матері.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідач та треті сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представників не направили, причини суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.

Судом встановлено, що позивачка єдонькою ОСОБА_4 ,що підтверджуєтьсякопією свідоцтвапро народженнясерії НОМЕР_1 , копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , відповідно до якого, вона внаслідок реєстрації шлюбу змінила прізвище ОСОБА_5 на ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Після смерті ОСОБА_4 залишилась спадщина у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та земельні ділянки за адресою; Запорізька область, Василівський район, Малобілозерська сільська рада; кадастровий номер 2320983300:02:025:0003, дата державної реєстрації земельної ділянки: 30.03.2007; площа - 12, 52 га; Запорізька область, Василівський район, Малобілозерська сільська рада; площа - 18,78 гектарів, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 01422, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01.09.2023 р. позивачка звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті її матері ОСОБА_4 , на підставі якої заведена спадкова справа.

В даній заяві позивачка зазначила, що окрім неї є ще інший спадкоємець за законом син померлої ОСОБА_3 . Останній із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не звертався.

Відповідно до відповідей Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 06.09.2023 р., на день смерті ОСОБА_4 , за її місцем проживання, окрім неї інші зареєстровані особи відсутні.

З витягу зі Спадкового реєстру, який наявний в спадковій справі, копія якої надана на підставі ухвали суду, вбачається, що ОСОБА_4 за життя заповіту не залишила.

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. від 13.09.2023 р. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_4 в зв`язку з пропуском нею строку прийняття спадщини.

З інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвал суду по цій справі, ОСОБА_1 протягом 2021 р. декілька разів виїздила за межі України.

З 23.09.2021 р. по 19.01.2022 р. вона перебувала в Україні.

З 19.01.2022 р. по 27.01.2022 р., з 03.03.2022 р. по серпень 2023 р. вона перебувала за межами України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності поважних причин пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина 1 ст. 1222).

Згідно зі ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

В обґрунтуванняпропуску прийняттяспадщини представникпозивача зазначає,що для позивачки смерть матері стала сильним емоційним потрясінням, що вплинуло на її моральний стан; окрім цього, зазначає, про відсутність протягом довгого періоду часу скаржниці на території України.

Згідно з частиною 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Обов`язок доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини покладається на спадкоємця, який пропустив цей строк.

Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.

При виборі і застосуванні вказаних норм права стосовно встановлення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини суд враховує висновки щодо їх застосування, викладені в постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 645/7452/19, де зауважується, що відсутність офіційних даних, а відтак достовірних відомостей про смерть саме конкретної особи є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» звертається увага на те, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України; у резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини; додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання положень закону тощо, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17

(провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 522/17925/16 (провадження № 61-1122св22).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й допливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

У постановахВерховного Судувід 25січня 2023року усправі №676/47/21,провадження №61-8014св22, від 30жовтня 2023р. № 196/143/21, зазначено, що за змістом пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , установлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:

- правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;

- строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з

позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України);

- законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;

- пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується навсебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано до суду жодного доказу, що могли підтвердити обставини поважності пропуску строку, що унеможливлює визнати поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини та встановити додатковий строк для подання відповідної заяви.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що перебування скаржниці за межами України не перешкоджало направленню телеграми або заяви про прийняття спадщини поштою до будь-якого нотаріуса на території України, у відповідності до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

На підставі чого, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги тотожні доводам викладеним в позовній заяві та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Аналізуючи питанняобсягу дослідженнядоводів скаржниката їхвідображення воскаржуваному судовомурішенні,питання обґрунтованостівисновків судупершої інстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційнихскаргах,неспростовують висновківсудупершої інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Колегія суддів враховує також усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський судз правлюдини вказав,що пунктперший статті6Конвенції зобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальну відповідьна коженаргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними,залежно відхарактеру рішення.Крім того,необхідно братидо уваги,між іншим,різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, якііснують удержавах-учасницях,з оглядуна положеннязаконодавства,традиції,юридичні висновки,викладення таформулювання рішень.Таким чином,питання,чи виконавсуд свійобов`язокщодо поданняобґрунтування,що випливаєзі статті6Конвенції,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (справа"Пронінапроти України",№ 63566/00,§ 23,ЄСПЛ,від 18липня 2006року).Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від06червня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді: