Рішення

від 11.10.2024 по справі 560/11572/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/11572/24

РІШЕННЯ

іменем України

11 жовтня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині № 229 від 05.08.2024 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.08.2024 ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_1 та в подальшому зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки 02.08.2024 р. позивача заброньовано через Портал ДІЯ його роботодавцем ТОВ Європа Транс Агро та надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 02.08.2025, що підтверджується військово-обліковим документом який був сформований із додатком Резерв +, проте незважаючи на це його незаконно було призвано на військову службу, що потягнуло за собою незаконне зарахування до списків військової частини.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Представник військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, накази по особовому складу, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Як вбачається з наявних у військової частини документів, відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.08.2024 у складі команди до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прибув солдат ОСОБА_1 . Відтак видання командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини (по стройовій частині) є правомірним і таким, що виданий у межах повноважень командира військової частини передбачених пунктом 12 Указу Президента України Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України№ 1153/200.

Також відповідач зазначив, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України є актом індивідуальної дії (актами одноразового застосування), який станом на момент виникнення спірних правовідносин (оскарження вказаних актів у судовому порядку) вичерпав свою дію внаслідок призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації та зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що оскаржуваний позивачем наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 є актом індивідуальної дії відносно позивача, тобто актом одноразового застосування. Станом на час вирішення даної справи, оскаржуваний наказ вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та подальшого направлення його для проходження військової служби. Зазначив, що твердження позивача відносно того, що відповідачу було відомо про його бронювання є необгрунтованим, оскільки на момент призову позивач не мав броні, відомості про бронювання не надавав.

Представник позивача скористався своїм правом та надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивача не було оглянуто жодним лікарем та не проведено жодного лабораторного та інструментального дослідження, як це передбачено п. 3.4., Розділу 3., Положення про військову-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом МОУ № 402 від 14.08.2008 р. По-друге, Наказ №229 командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що був долучений відповідачем до відзиву, про призов на військову службу за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_1 , було прийнято 05 серпня 2024 року, тобто аж через три дні, після того, як позивача було заброньовано через Портал ДІЯ його роботодавцем ТОВ Європа Транс Агро. Вказує, що не зважаючи на наявність документів, що підтверджують бронювання Позивача (витяг з Додатку «Резерв+) та відсутність факту проходження військово-лікарської комісії (яка є обов`язковою) командиром військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 було прийнято Наказ про призов на військову службу солдата ОСОБА_1 . Відтак, на момент винесення вищезазначеного Наказу у відповідності до вимог ст. 23 ЗУ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію позивач мав відстрочку від призову на військову службу у строк до 02.08.2025 включно, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Проте, відповідачем не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин. Просить задовільнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представник військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України подав до суду заперечення на відповідь на відзив в якому вказує, що твердження наведені представником позивача щодо того, що позивачем не пройдено ВЛК перед направленням його на службу не відповідають дійсності і є суб`єктивними враховуючи той факт, що у додатках до позовної заяви поданої представником позивача міститься Довідка військово-лікарської комісії № 170/5 від 02.08.2024 видана ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 із відміткою Здоровий та висновком Придатний до військової служби. Зазначає, що жодного аргумента щодо того чому вказана довідка ВЛК № 170/5 від 02.08.2024 є такою, що видана (складена) з порушенням норм чинного законодавства України не наведено. Представник відповідача наголошує, що рішення про здійснення призову на військову службу під час мобілізації Позивача було прийнято начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 . Надалі відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_6 (іменного списку команд) солдата ОСОБА_1 було відправлено у складі команди № в/ч НОМЕР_1 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. На виконання положень Наказу МВС №73, в день прибуття вказаного військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 , наказом командира військової частини № НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.08.2024 солдата ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив.

Згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 який 02.08.2024 р. був виданий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач має звання солдат, ВОС 790669А, посадова кваліфікація слюсар з ремонту автомобілів.

Позивач з 16.06.2021 працює в ТОВ Європа Транс Агро на посаді водій автотранспортних засобів (вантажного автомобіля), що підтверджується наказом № 256/к від 15.06.2021.

Наказом Міністерства розвитку громад, території та інфраструктури України № 444 від 21.05.2024 р., ТОВ Європа Транс Агро визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

З метою забезпечення функціонування економіки та життєдіяльності населення в особливий період, 02.08.2024 р. позивача заброньовано через Портал ДІЯ його роботодавцем ТОВ Європа Транс Агро до 02.08.2025, що підтверджується військово-обліковим документом який був сформований із додатком Резерв +.

02.08.2024 року під час виконання трудових обов`язків на вантажному автомобілі MAN, д.н.з. НОМЕР_4 із напівпричепом д.н.з. НОМЕР_5 позивача було зупинено на об`їзній дорозі в м. Хмельницький працівниками поліції та в подальшому представниками ТЦК доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 192 від 05.08.2024 ОСОБА_1 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому наказом командира військової частини № НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.08.2024 солдата ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Вважаючи наказ про призов на військову службу під час загальної мобілізації протиправним, а також протиправним наказ про зарахування до списків військової частини, позивач через представника звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом ст. 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частина 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Підстави, за якими військовозобов`язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами статті 1 Закону України Про оборону України від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами ст. 24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Згідно з вимогами ст. 25 вказаного Закону бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;

2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Військовозобов`язані, зазначені у частині першій цієї статті, не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.

Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов`язаних може також здійснюватися за списком військовозобов`язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації положень Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" від 27 січня 2023 р. № 76 (далі - Постанова №76) , окрім іншого, затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану.

Пунктом 1 Порядку №76 визначено, що цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

- в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;

- на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;

- на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

- у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна, відповідно до укладених міжнародних договорів України;

- на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, які є операторами протимінної діяльності та проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства (далі - оператори протимінної діяльності).

Пунктом 2 Порядку №76 визначено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, розвідувальному органі Міноборони, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки, розвідувальним органом Міноборони), в паперовій та/або електронній формі або в електронній формі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) відповідно до Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 Деякі питання бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану.

Нормами пункту 1 Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 Деякі питання бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану визначено, що цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану військовозобов`язаних засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

- в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування (далі - державні органи);

- на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період (далі - підприємства);

- на підприємствах, в установах та організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі - установи).

Для цілей бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, засобами Порталу Дія Мінекономіки формує та веде Єдиний перелік органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій для бронювання військовозобов`язаних (далі - Єдиний перелік), до якого включаються державні органи, підприємства, установи.

Мінекономіки вносить до Єдиного переліку державні органи. Відповідний державний орган вносить до Єдиного переліку підприємства та установи.

Включення державного органу, підприємства, установи до Єдиного переліку здійснюється на підставі поданого Мінекономіки або державним органом повідомлення про включення до Єдиного переліку (далі - повідомлення), яке формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття його змісту.

Повідомлення формується уповноваженою особою Мінекономіки, державного органу засобами Порталу Дія шляхом підключення до робочих місць після проходження нею ідентифікації та автентифікації з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису.

Бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками засобами Порталу Дія.

Списки подаються державними органами, підприємствами, установами, які включені до Єдиного переліку.

Керівник державного органу, підприємства, установи або уповноважена ним особа засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту, формує списки після проходження ідентифікації та автентифікації. До списку включаються військовозобов`язані, які взяті на персональний військовий облік у відповідному державному органі, підприємстві, установі.

Під час формування списку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр військовозобов`язаних) шляхом електронної інформаційної взаємодії отримуються відомості щодо:

- загальної кількості військовозобов`язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, які формуються на підставі даних з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- загальної кількості військовозобов`язаних в державному органі, на підприємстві, в установі, яким надана відстрочка та які переведені на спеціальний військовий облік.

Формування списку засобами Порталу Дія завершується накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису керівника державного органу, підприємства, установи або уповноваженої ним особи.

Сформований список перевіряється засобами Реєстру військовозобов`язаних з метою перевірки наявності особи в зазначеному Реєстрі.

У разі позитивного результату перевірки, проведеної відповідно до пункту 18 цього Порядку, засобами Реєстру військовозобов`язаних переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично у разі, коли військовозобов`язаний:

- перебуває на військовому обліку та має військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі);

- уточнив дані щодо перебування на військовому обліку відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку;

- не перебуває у розшуку.

Відтак, суд зазначає, що з моменту переведення військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік він вважається заброньованим та йому надається відстрочка на період, визначений пунктом 2 Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 р. № 76 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 15, ст. 940), із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства розвитку громад, території та інфраструктури України № 444 від 21.05.2024 р., ТОВ Європа Транс Агро визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

З метою забезпечення функціонування економіки та життєдіяльності населення в особливий період у відповідності до норм Порядку бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 р. № 650 Деякі питання бронювання військовозобов`язаних під час воєнного стану , 02.08.2024 р. позивача заброньовано через Портал ДІЯ його роботодавцем ТОВ Європа Транс Агро до 02.08.2025, що підтверджується військово-обліковим документом який був сформований із додатком Резерв +.

Відтак, на момент винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 05.08.2024 № 192 про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII, позивач мав відстрочку від призову на військову службу у строк до 02.08.2025 включно, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Проте, ІНФОРМАЦІЯ_7 не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідно до п.1 Положення "Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абз. 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Також за приписами п.15 Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний організовувати проведення:

- перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини,

- перевірок стану бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов`язку.

З наведеного слід дійти висновку, що обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання також покладено й на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому відповідач мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення збоку позивача.

Більше того, необізнаність відповідача про наявність у позивача права на відстрочку від призову не спростовує того факту, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону №3543-XII.

На переконання суду, в даному випадку, з огляду на очевидну протиправність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову (мають статус заброньованої особи).

З урахуванням вищевказаного, суд доходить висновку про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 05.08.2024 № 192 про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

У контексті встановлених обставин справи, інші аргументи учасників справи не мають вирішального впливу на висновки суду про протиправність оскаржуваного наказу.

Щодо позовних вимог в частині скасування решти прийнятих відповідачами наказів, а саме: наказу командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині № 229 від 05.08.2024 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, суд вважає, що з урахуванням наведеного вище, дії і рішення відповідачів не ґрунтуються на Законі, суперечать принципу верховенства права та не узгоджуються із судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, рішення відповідача та висновки суду не відповідають принципу "належного урядування", який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки2 (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, пункт 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах Молдован та інші проти Румунії (№ 2) (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 159, Series А № 25).

Отже суд зазначає, що будь-які обмеження прав і свобод: мають бути законними; повинні мати легітимну мету; повинні бути необхідними в демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети.

Якщо суд встановлює, що певний захід відповідає критерію законності, то він з`ясовує наявність легітимної мети, а вже тоді визначає можливість вважати цей захід необхідним у демократичному суспільстві для досягнення однієї із законних цілей.

В даному випадку, прийняття ІНФОРМАЦІЯ_7 наказу від 05.08.2024 № 192, в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 , який судом визнано протиправним, мало наслідком прийняття військовою частиною наказу №229, яким позивача з 05.08.2024 було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач рахується на час розгляду даної справи в суді.

Таким чином, прийняті внаслідок реалізації наказу від 05.08.2024 № 192 решта наказів, що пов`язані з проходженням позивачем військової служби, є похідними від наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому теж підлягають скасуванню.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача потрібно стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору. Оскільки суд вважає необхідним задоволити обидві вимоги до обох відповідачів, судові витрати покладаються на них пропорційно ( порівну).

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задоволити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.08.2024 року № 192 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу за під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_1 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по стройовій частині № 229 від 05.08.2024 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 ) Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 ) Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 )

Головуючий суддя П.І. Салюк