Постанова

від 10.10.2024 по справі 260/7263/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/7263/23 пров. № А/857/7994/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, ухвалене суддею Гебеш С.А. у м. Ужгороді Закарпатської області о 15:03, повний текст якого складений 08 березня 2024 року у справі №260/7263/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Закарпатській області, у якому просила:

- зупинити стягнення на підставі виконавчого документа вимоги Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35183-13-У від 08.10.2021;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35183-13-У від 08.10.2021 - Головного управління ДПС у Закарпатській області;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Закарпатській області та зобов`язати вчинити дії щодо списання заборгованості зі сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 10125,20 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35183-13-У від 08.10.2021 Головного управління ДПС у Закарпатській області.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволення позову в цій частині.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2464-VI).

Виключно Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 ст.2 Закону №2464-VI).

Частиною четвертою статті 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 08.10.2021 Головним управлінням ДПС у Закарпатській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35183-13-У, за якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 30.09.2021 становить 11306,6 грн.

Як підстави винесення цих вимог контролюючий орган вказав:

-статтю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (правова підстава);

- дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава).

Контролюючий орган визначив суми недоїмки з ЄСВ самостійно, що відображено в даних облікової картки позивача, як платника податків. Сума ЄСВ виникла за 4 квартал 2019 року та за 2020 рік.

Позивач, вважаючи вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області, про сплату боргу (недоїмки) від 08.10.2021 №Ф-35183-13-У протиправною, звернулась до суду з вимогами про її скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В розумінні статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту третього цієї ж частини застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно із пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, втому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Водночас, відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абз.1 п.1 ч.1ст.7 Закону № 2464-VI).

Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (№480/4656/18), а відповідно до ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, позивач у період з листопада 2019 року перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами та, крім того, у даний період (з жовтня 2019 року) прийнята на роботу в ТОВ "Свалява-Міськбуд" та Буковецьку філію ТОВ "Свалява-Міськбуд" та була найманим працівником. У цей період (з березня 2020 року по січень 2023 року) ЄСВ за позивача сплачено Департаментом соціальної політики Ужгородської міської ради, у розмірах визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.

Таким чином, з жовтня 29.10.2019 позивач є застрахованою особою, за яку сплату ЄСВ на загальнообов`язкове соціальне страхування здійснює роботодавець та Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради.

Однак, Головним управлінням ДПС у Закарпатські області відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, 13.07.2021 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивачу №Ф-35183-13-У. Відповідно до вказаної вимоги загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 11306,6 грн.

Варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 430, виданого 12.10.2019 Радою адвокатів Закарпатської області, лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак самостійно не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Слід зазначити, що з`ясування питання отримання доходу позивачем за відповідний період має визначальне значення для цілей вирішення спору у даній справі, адже за правилами пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників єдиного внеску, які провадять незалежну професійну діяльність, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, з`ясування отримання доходу від провадження адвокатської діяльності протягом 4 кварталу 2019 року та за 2020 рік та дослідження доказів щодо його розміру має охоплюватися судовою перевіркою обґрунтованості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску та, відповідно, правомірності нарахування позивачу єдиного соціального внеску за означений період як самозайнятій особі за спірною вимогою про сплату недоїмки.

Разом з тим відповідачем не спростовано висновків суду про не отримання позивачем за означений період доходів від проваджуваної адвокатської діяльності для цілей визначення бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове страхування.

Скаржник в обґрунтування правомірності оскаржуваної вимоги покликається на те, що факт отримання позивачем соціальних виплат з відповідних бюджетів, в даному випадку допомоги при народженні дитини, не є обставиною, яка у відповідності до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI звільняє її від сплати єдиного внеску. Згідно доводів контролюючого органу, Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради не є в розумінні закону роботодавцем позивача та сплата органом соціального захисту єдиного внеску на користь ОСОБА_1 не стосується професійної діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає такий підхід до розуміння норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, формальним, оскільки відповідачем неправомірно не враховано того, що у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в тому числі по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов`язок сплати єдиного внеску такою особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, не виникає.

Щодо покликань скаржника на те, що долучені позивачем докази не є належними доказами сплати ЄСВ за позивача роботодавцем у зв`язку із ненаданням саме довідки форми ОК-5, суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючий орган не позбавлений можливості самостійно перевірити сплату ЄСВ за позивача роботодавцем за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону № 2464-VI Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства (абзац перший частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

На кожну застраховану особу заводиться персональна електронна облікова картка, до якої, зокрема, включаються відомості про суми виплат (доходу), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць (ч.3 ст.3 Закону № 2464-VI).

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №18.06.2014 №10-1 (в редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення № 10-1).

З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення №10-1).

Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності від страхувальника відомостей про застраховану особу, дані про яку відсутні в Реєстрі застрахованих осіб; в інших випадках, передбачених Законом № 2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

За змістом пункту 2 розділу ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Крім того, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.12.2020 у справі №140/2122/19, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про протиправність вимоги Головного управлінням ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35183-13-У від 08.10.2021 на суму 11306,60 грн, що має наслідком її скасування.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року у справі № 260/7263/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний