Рішення

від 24.09.2024 по справі 449/725/18

ПЕРЕМИШЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 449/725/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:

головуючого: судді Борняк Р.О.,

секретаря: Вовк О.С.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Гайової Г.Б. ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Перемишляни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Перемишлянської міської ради та ОСОБА_4 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення виконавчого комітету Перемишлянської міської ради №331 від 30.07.1997 р. та зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Перемишлянської міської ради, третьої особи - Управління Держгеокадастру в Перемишлянському районі про визнання Державного акту про право власності на земельну ділянку - недійсним,

встановив:

Позивач за первинним позовом просить визнати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії 4-ЛВ №013231 від 23.12.1997 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 та рішення виконавчого комітету Перемишлянської міської ради № 331 від 30 липня 1997 року - недійсними та їх скасувати. Свої вимоги аргументує, тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1000 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . Дану земельну ділянку він придбав згідно договору купівлі-продажу від 29.03.2007р. у ОСОБА_5 . З 2007 року не мав матеріальної можливості здійснювати будівництво на придбаній земельній ділянці через скрутний майновий стан, проте знав, що у нього у власності під АДРЕСА_1 є земельна ділянка 0,1000га, жодних на той час сумнівів, що його земельна ділянка належить іншій особі у нього не виникало, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу, при перереєстрації державного акту з ОСОБА_5 на нього, ні в нотаріуса, ні в управлінні земельних ресурсів у Перемишлянському районі не було відомостей про те, що його земельна ділянка співпадає в накладенні з ділянкою ОСОБА_4 . В 2015 році йому стало відомо, що його земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 під номером АДРЕСА_1 , окрім цього у власності дружини ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка під АДРЕСА_1 . Вважає, дивним той факт, що по АДРЕСА_1 , де знаходяться спірні ділянки йдуть парні номери, 30 ( ОСОБА_7 ) 32, (позивача), тоді наступна 34, незрозумілим є те, яким чином виникає земельна ділянка під номером 30а, поміж ділянками 30 і 32, а по факту саме на земельній ділянці під АДРЕСА_1 . Зважаючи на незрозумілу ситуацію, яка склалася з земельними ділянками по АДРЕСА_1 він звернувся з заявою у Перемишлянське відділення міліції для проведення розслідування з приводу неправомірних дій посадових осіб Перемишлянської міської ради по видачі двох різних за змістом і часом рішень виконавчого комітету Перемишлянської міської ради про безкоштовну передачу у приватну власність земельних ділянок, а в дійсності однієї земельної ділянки. По даному факту було порушено кримінальну справу і з матеріалів справи йому стало відомі вищеописані факти. Рішення Перемишлянської міської ради про надання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_5 (1996р.) видавалось на рік швидше ніж рішення на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_4 (1997р.), тотожна ситуація і по видачі державних актів, відтак рішення № 331 від 30.07.1997р. виконавчого комітету Перемишлянської міської ради та державний акт серії 4 ЛВ № 013231 від 23.12.1997р. видані на земельну ділянку під додатковим номером АДРЕСА_1 , вважає, підлягають скасуванню, оскільки прийняті та видані на земельну ділянку, яка вже перебувала у приватній власності ОСОБА_5 під АДРЕСА_1 . Враховуючи вищенаведене, його, як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 незаконними діями відповідачів позбавлено конституційного права на користування, володіння та розпорядження земельною ділянкою, оскільки така земельна ділянка належить йому лише документально, а не по факту.

ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву, згідно якого заперечив проти задоволення позовних вимог, вважає позов надуманим та безпідставним. Покликається на строк позовної давності, який вважає пропущений ОСОБА_1 , зазначає що площа приналежної йому земельної ділянки становить 0,0995 га, а площа земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 становить 0,10 га, тому зважаючи на розміри і конфігурацію земельних ділянок вважає їх різними. Крім цього зазначає, що приналежною йому земельною ділянкою по АДРЕСА_1 він користується відкрито з 1997 року по теперішній час та ним збудовано господарську будівлю - водяний колодязь.

ОСОБА_4 заявлено також зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , Перемишлянської міської ради, третьої особи - Управління Держгеокадастру в Перемишлянському районі про визнання Державного акту про право власності на земельну ділянку - недійсним.

Справа призначалась до розгляду в судовому засіданні 17.01.2024 року, 20.02.2024 року, 15.03.2024 року, 09.04.2024 року, 14.05.2024 року, 11.06.2024 року, 10.07.2024 року, 07.08.2024 року та 24.09.2024 року, однак жодного разу на розгляд справи позивач за зустрічною позовною заявою не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про причину своєї неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань з приводу відкладення розгляду справи на адресу суду не представив.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гайова Г.Б. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, крім цього заявлено клопотання про залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 без розгляду, оскільки останній не з`являється на судові засідання.

ОСОБА_4 у судові засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомив, ні підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про судову експертизу з питань землеустрою, яке суд задоволив, проте експертом призначену експертизу залишено без виконання, оскільки ОСОБА_4 не сплатив вартість проведення експертизи.

Представник Перемишлянської міської ради у судовому засіданні не зміг пояснити рішення № 331 від 30.07.1997р. виконавчого комітету Перемишлянської міської ради виданого на земельну ділянку під додатковим номером АДРЕСА_1 , прийнятого на земельну ділянку, яка вже перебувала у приватній власності ОСОБА_5 під АДРЕСА_1 , зазначивши що ці рішення приймали попередній комітет Перемишлянської міської ради. У вирішенні первинної позовної заяви та залишення зустрічної позовної заяви поклався на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін, проаналізувавши обставини та документальні докази по справі, суд вважає, що первинна позовна заява підлягає до задоволення, а зустрічну позовну заяву слід залишити без розгляду, мотивуючи це наступним.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Народних депутатів №44 від 30.01.1996 року, передано безкоштовну у приватну власність ОСОБА_8 земельну ділянку в АДРЕСА_1 площею 0,1 га під присадибну ділянку.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Державним актом на право приватної власності на землю, ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1043 га під присадибну ділянку.

Згідно договору купівлі-продажу від 29.03.2007 року, встановлено, що ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За нормами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Виходячи з наведеного суд вважає, що ОСОБА_1 купив на законних підставах земельну ділянку загальною площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 .

Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №540886, стверджено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розсташована в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до ст.128 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

16.10.2020 року призначено у даній цивільній справі - судову експертизу з питань землеустрою. Проведення експертизи доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (м.Львів, вул. Липинського, 54). Витрати, пов`язані з проведенням судово-психіатричної експертизи покладено на ОСОБА_9 та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

22.04.2021 року від судового експерта науково-дослідницького інституту судових експертиз Рілінг Я.О. надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової земельно-технічної експертизи за матеріалами цивільної справи №449/725/18

Ухвалою Перемишлянського районного суду Львівської області від 30.04.2021 року дане клопотання задоволено, витребувано та надіслано до науково-дослідницького інституту судових експертиз додаткові матеріали необхідні для проведення експертизи.

Таким чином, суд здійснив всі необхідні дії для збереження принципу змагальності та диспозитивності, надаючи можливість стороні відповідача скористатися своїм правом на проведення судової експертизи.

Відповіддю Науково-дослідницького інституту судових експертиз, що ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області про призначення експертизи залишено без виконання, оскільки ОСОБА_4 не сплатив вартість проведення експертизи.

Відповідно до ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Сторона відповідача була ініціатором проведення судової експертизи з питань землеустрою, як на ініціатора експертизи на відповідача було покладено оплату експертизи, про ще він був попереджений, проте він не оплатив експертизу і її залишили без виконання.

Відповідно до наведеного суд відмовляє у визнанні фактів для яких ця експертиза призначалася.

Як встановлено у судовому засіданні і не спростовано відповідачами по справі, ОСОБА_4 надано земельну ділянку на праві приватної власності в АДРЕСА_1 , площею 1 га ( згідно рішення Перемишлянської міської ради Народних депутатів №331), яку вже було надано гр. ОСОБА_8 дану земельну ділянку в АДРЕСА_1 , але під номером 32 площею 0,1 га.

На основі рішення Перемишлянської міської ради Народних депутатів №331, ОСОБА_4 оформив державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії 4-ЛВ №013231 від 23.12.1997 року.

Державний акт на право приватної власності на землю видавався на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтями 116 , 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-93цс13 від 23 жовтня 2013 року, яка відповідно до ч. 1 ст.360-7 ЦПК України, є обов`язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст.152 ЗК України, землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та ін.

Відповідно до ст.202 ЦК України, передача у приватну власність земельних ділянок та видача державних актів на землю є правочином.

Статтею 126 Земельного кодексу України (чинною на момент видачі державного акту) та п.1.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року № 43 (яка була чинною на момент видачі державного акту) передбачалося, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видавався на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд вважає, що первинні позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_1 на законних підстав придбав земельну ділянку в АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 , остання отримала земельну ділянку згідно рішення Перемишлянської міської ради від 30.01.1996 року, а через 1,5 року - 30.07.1997 року - ОСОБА_4 надано аналогічну земельну ділянку але вже за №30а в АДРЕСА_1 , відповідно за хронологією подій державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії 4-ЛВ №013231 від 23.12.1997 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 та рішення виконавчого комітету Перемишлянської міської ради № 331 від 30 липня 1997 року слід визнати недійсними та їх скасувати.

Згідно п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України - суд постановлює ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи;

Враховуючи обставини та матеріали справи, те що неявка позивача ОСОБА_4 за зустрічною позовною заявою є повторною ( ОСОБА_4 9 разів не з`являвся у судові засідання), суд вважає, що дану заяву слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 118, 126, 152 ЗК України, ст. 128, 202, 203, 204 ЦК України, ст. 2 ч. 1, 2, 5 ч. 1, 76-81, 257, 259 ч. 1, 2, 6, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Перемишлянської міської ради та ОСОБА_4 про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та рішення виконавчого комітету Перемишлянської міської ради №331 від 30.07.1997 р. - задоволити.

Визнати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії 4-ЛВ №013231 від 23.12.1997 року виданий на ім`я ОСОБА_4 та рішення виконавчого комітету Перемишлянської міської ради №331 від 30.07.1997 р. - недійсними та скасувати їх.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Перемишлянської міської ради, третьої особи - Управління Держгеокадастру в Перемишлянському районі про визнання Державного акту про право власності на земельну ділянку - недійсним - залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлений 03.10.2024 року.

Суддя Р. О. Борняк