Рішення

від 07.10.2024 по справі 292/785/24

ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 292/785/24

Провадження № 2/292/208/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2024 року с-ще Пулини

Червоноармійського районного суду Житомирської області

Головуюча суддя Гуц О.В.

секретар судового засідання Риданова Г. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Пулини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,треті особибез самостійнихвимог напредмет спору:Пулинська державнанотаріальна контора, Органопіки тапіклування Пулинськоїселищної радиЖитомирського районуЖитомирської області про визнання недійсним правочину.

У С Т А Н О В И В :

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся досуду ізпозовом вякому просив визнати недійсним з дня його укладення договір дарування від 18.01.2020 земельної ділянки площею 0,1052 га, кадастровий номер 1825455100:06:004:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори, №50 від 18.01.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнути з відповідачів солідарно на його користь судові витрати зі сплати судового збору , а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.11.2019Господарським судом Житомирськоїобластівідкрито провадження по справі№906/1145/19за його позовною заявою доФОП ОСОБА_2 простягнення 238 306,15 грн.

27.02.2020 Господарським судом Житомирської області прийнято рішення про часткове задоволення його позову до відповідача про стягнення коштів в сумі 200 000 грн. та 3000 грн. судового збору.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Житомирської області від 27.02.2020 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 16.03.2020 залишено без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 і рішення Господарського суду Житомирської області від 27.02.2020.

Зазначає, що 18 січня 2020 року ОСОБА_2 , згіднодоговору,подарував своїй дочці ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий номер 1825455100:06:004:0023по АДРЕСА_1 , який посвідчено державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори.

На підставі вищевказаного договору дарування Пулинською державною нотаріальною конторою прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна, відповідно до якої власником вказаного майна є дочка відповідача.

Вважає вказаний договір дарування недійсним, оскільки відповідач, відчужуючи належне йому майно був обізнаний про наявність господарського провадження та про існування позову про стягнення з нього коштів, а тому передбачав для себе негативні наслідки у випадку задоволення судом позовних вимог та виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Оспорювані правочини укладені між особами, які є близькими родичами, батько та донька, які були обізнані про можливі негативні наслідки у випадку задоволення його позовів та оспорюваний договір дарування вчинений з метою ухилення від виконання обов"язку сплатити йому кошти, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов"язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Таким чином, укладення відповідачем безоплатного договору даруванняу короткий проміжок часу після відкриття провадження у господарській справі призвело до неможливості звернення стягнення на відчужене майно.

Враховуючи вище зазначене просив позов задовольнити у повному обсязі.

03.07.2024 відповідач подав відзив на позов , у якому просив відмовити у позові , за його безпідставністю. Крім того у відзиві на позов зазначається, що витрати на правову допомогу є надуманими , неспівмірними та непропорційними заявлених витрат на професійно правничу допомогу у сумі 60 000 грн. щодо заявлених немайнових вимог.

11 липня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому представник позивача підтримав наведені у позові підстави , які вважає достатніми та переконливими для задоволення позову.

Ухвалою суду від 17.07.2024 підготовче провадження у даній справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник у судове засідання не з"явилися, останній надав суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу без участі позивача та його представника , просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач/законний представник неповнолітньої особи та неповнолітня відповідачка у судове засідання не з"явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином , за допомогою Інтернету та мессенджеру Viber, і шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України.

Належним чином повідомлений про день та часу судового розгляду представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування Пулинської селищної ради у судове засідання не з"явився. У своєму письмовому зверненні на адресу суду просили проводити розгляд справи за їх відсутності. Щодо вирішення даного спору покладалися на розсуд суду.

Належним чином повідомлений про день та час розгляду справи представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Пулинської державної нотаріальної контори у судове засідання не з"явився . Будь-яких заяв на адресу суду від них не надходило.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За правилами ст.ст.15,16ЦК України,ст.4ЦПК Україникожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених, невизнаних абооспорюваних цивільнихправ,свобод чиінтересів.

Судом встановлено,що згіднодоговору даруваннявід 18.01.2020,укладеного між ОСОБА_4 ,який діявпо довіреностівід імені ОСОБА_2 (дарувальник),з однієїсторони та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ,які діялияк законніпредставники малолітньої ОСОБА_3 (обдаровувана),дарувальник передавбезоплатно увласність (подарував),а обдаровуванаприйняла у власність земельну ділянку площею 0,1052 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1825455100:06:004:0023 ( а.с.14-15).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.01.2020, земельна ділянка кадастровий номер 1825455100:06:004:0023 площею 0,1052 га за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності згідно договору дарування від 18.01.2020 ОСОБА_3 ( а.с.16).

Рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 24 січня 2023 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Пулинська державна нотаріальна контора та орган опіки та піклування Пулинської селищної ради про визнання недійсними правочинів, задоволено. Визнано недійсним з дня його укладення договір дарування від 18 січня 2020 року житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори за № 49 від 18 січня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним з дня його укладення договір дарування від 21 січня 2020 року нежитлових будівель по АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори за № 52 від 21 січня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.17-22). Дане рішення набуло чинності .

Із више вказаного рішення вбачається, що житловий будинок , який був предметом спору у вище вказаній справі та земельна ділянка, яка є предметом спору у даній справі , розташовані за однією і тією ж адресою : АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Міністерства юстиції України № 6321 від 16.05.2024, у нього на виконанні перебуває виконавчі провадження по виконанню виконавчий лист № 292/706/21 від 16.01.2024, виданого Червоноармійським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 2724 грн. судового збору та 40 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та перебуває виконавче провадження по виконанню судового наказу № 906/713/23 від 07.11.2023, виданого Господарським судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14963,60 грн. 3% річних, 92455,43 грн інфляційний втрат, 2401,65 грн судового збору та 2000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, а також перебувають виконавчі провадження по виконанню судових наказів № 906/1145/19 від 25.11.2020, виданих Господарським судом Житомирської області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 200 000 грн. попередньої оплати, 3 000 грн. судового збору та 20 142,16 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. Заборгованість не стягнута. ( а.с.23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України (надалі ЦК)) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно ч. 3 ст. 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 ст. 626 ЦК визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 202 ЦК, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Положеннями ст. 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Цивільний кодекс України не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим, виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають наперед, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому справжні їх цілі можуть бути протизаконними. До таких дій, зокрема, відноситься укладення договору дарування майна на користь близьких родичів з метою уникнення від зобов`язання відшкодувати шкоду потерпілому, з метою приховування майна від накладення на нього арешту тощо.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.1 та ч. 5 ст. 203 ЦК, що, за правилами ст. 215 цього Кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК.

Згідно зі статтею 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина 1 статті 718 ЦК).

Відповідно до частини 2 статті 719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина 1 статті 722 ЦК).

Так, у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 755/17944/18 сформульовано висновок "фраудаторності", який включає в себе обов`язкові складові: момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги); контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір, ціну.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц вказано, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК, ВС урахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання ВС, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Суд констатує, що договір дарування від 18 січня 2020 року укладений відповідачем на користь малолітньої дочки, маєь ознаки фраудаторного правочину, оскільки містить в собі всі три елементи, які притаманні таким договором.

Позивачем доведено, що ОСОБА_2 , відчужуючи належне йому на праві власності майно своїй малолітній дочці ОСОБА_7 був обізнаний про наявність на розгляді в Господарському суді Житомирської області справи за позовом ФОП ОСОБА_1 про стягнення 238 306,15 грн, а тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку задоволення позову та виконання судового рішення, що вказує навіть те, щодоговір був укладений у короткий проміжок часу після відкриття провадження у справі.

Крім того, судом встановлено, що при укладенні 18 січня 2020 року оспорюваний правочин ОСОБА_2 діяв як дарувальник, так і представник обдарованої малолітньої, а тому його воля не відповідала зовнішньому її прояву та вона не передбачала реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, а його дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду.

Відповідачем/законним представником малолітньої особи ОСОБА_2 та його представником суду не надано доказів, що під час укладення спірного договору його внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договору передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Також відповідачем у справі не доведено суду, що його дії, як сторони договору дарування, не направлені були на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області.

Беручи доуваги встановленіобставини,суд вважає,що вказанийдоговір даруваннясуперечать вимогамЦивільного кодексуУкраїни,іншим актамцивільного законодавствата інтересам ОСОБА_1 , оскільки в момент його вчинення дарувальник мав на меті лише уникнути звернення стягнення на це майно, тому такий договір суд визнає недійсним .

Щодо розподілу судових витрат.

За зверненняз позовноюзаявою досуду позивачемсплачено судовийзбір всумі 1221,200грн (а.с1).

Крім судового збору, позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 60 000, 00 грн..

До матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги від 12.05.2023, протокол погодження гонорару від 20.05.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 645 від 12.04.2012 , ордер на надання правничої (правової) допомоги від 20.05.2023 (а.с.24-27).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, якого до матеріалів позовної заяви не долучено.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Враховуючи викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 60000, 00 грн. є необґрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному заявником розмірі, адже цей розмір має відповідати критеріям розумної необхідності та реальності таких витрат, належних та допустимих доказів про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у такому розмірі суду не надано.

Так, справа розглянута в порядку загального позовного провадження з проведенням двох підготовчих засідань та двох судових засідань. Під час розгляду справи, вище вказані засідання судом проводились без участі позивача та його представника - адвоката Бородіна Д.В., на підставі заяв адвоката про розгляд справи за їх відсутності , матеріали позовної заяви не містять жодних посилань на докази, що підтверджували б вчинення адвокатом будь-яких правничих дій, крім подачі самої позовної заяви, яка є однотипною, не складної важкості.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Враховуючи викладене, зважаючи на об`єм та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи характер справи, відсутності у судових засіданнях з розгляду даної справи представника позивача-адвоката Бородіна Д.В. , підготовку та подачу позовної заяви, а також зазначене у відзиві на позов відповідачем ОСОБА_2 , що витрати на професійну правову допомогу , заявлені позивачем у розмірі 60 000,00 грн., є неспівмірними та непропорційними заявленим позовним вимогам, суд дійшов висновку про необхідність зменшення цих витрат до 20 000,00 грн..

Європейський судз правлюдини вказав,що пункт1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальну відповідьна коженаргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними взалежності відхарактеру рішення.Крім того,необхідно братидо уваги,між іншим,різноманітність аргументів,які сторонаможе представитив суд,та відмінності,які існуютьу державах-учасницях,з оглядуна положеннязаконодавства,традиції,юридичні висновки,викладення таформулювання рішень.Таким чином,питання,чи виконавсуд свійобов`язокщодо поданняобґрунтування,що випливаєзі статті6Конвенції,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (Пронінапроти України,№ 63566/00,§ 23,ЄСПЛ,від 18липня 2006року).

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позов задоволено повністю, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1221 грн. 20 коп, суд стягує з відповідача ОСОБА_2 , оскільки відповідач ОСОБА_3 , є малолітньою.

Керуючись ст.ст. 3, 13, 15, 16, 202, 203, 215, 222, 228, 234, 626, 628, 717, 718, 719, ст.ст. 1, 2, 4, 12,13,81,133,137,141,211,259,263-265,268,352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,треті особибез самостійнихвимог напредмет спору: Пулинськадержавна нотаріальнаконтора , Органопіки тапіклування Пулинськоїселищної радиЖитомирського районуЖитомирської області про визнання недійсним правочину, задовольнити.

Визнати недійсним з дня його укладення договір дарування від 18 січня 2020 року земельної ділянки площею 0,1052 га, кадастровий номер: 1825455100:06:004:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Пулинської державної нотаріальної контори за № 50 від 18 січня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 судовий збір в сумі 1221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,0 (двадцять тисяч) грн..

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 жовтня 2024 року

Суддя О. В. Гуц