Рішення

від 19.09.2024 по справі 216/2002/16-ц

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/2002/16-ц

провадження 2/216/26/24

РІШЕННЯ

іменем України

19 вересня 2024 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Зеленкіної Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань №4 в приміщені суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до підприємства об`єднання громадян Криворізьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку,

встановив:

В квітні 2016 року представник позивача, адвокат Страх Є.О., звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з вказаним позовом, який неодноразово уточнювався, востаннє 22.01.2019, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що з жовтня 1989 року по серпень 2015 року перебував в трудових відносинах з ПОГ КУВП УТОС. 31.08.2015 звільнився з посади начальника механічної дільниці за власним бажанням. Трудову книжку отримав в день звільнення, проте в порушення ст.ст. 44, 47, 116 КЗпП України роботодавець так і не виконав свій обов`язок щодо проведення кінцевого розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що дії посадових осіб відповідача при проведені виплати та нарахування йому заробітної плати та належних сум при звільненні є незаконними. У зв`язку з цим та враховуючи затримку виплат належних позивачеві сум при звільненні, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 04.02.2020, у позові просить стягнути з відповідача заробітну плату за 19 раніше відпрацьованих робочих днів у розмірі 3247,32 грн, середній заробіток за час неправомірно проставлених 36 днів НД в розмірі 6152,81 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з вересня 2015 року по 18.01.2016 у розмірі 17262,14 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 19.01.2016 по 03.02.2020 у розмірі 252436,45 грн.

Поряд з цим, представник відповідача надав до суду письмові заперечення та відзив на позовну заяву від 05.07.2018, в якому зазначив, що ПОГ КУВП УТОС заперечує проти позову та вважає вимоги позивача необґрунтованими. Так, 31.08.2015 позивача було звільнено з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні останньому 27.10.2015 виплачено розрахункові кошти в сумі 21483,68 грн. У зв`язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства остаточний розрахунок з позивачем зі сплати компенсації за невикористану відпустку та середньої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків розрахунків при звільненні проведено 14.12.2015. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, проте позивач звернувся з даним позовом до суду лише 11.04.2016, тобто з пропуском встановленого строку. Крім цього, відповідачем у добровільному порядку була сплачена компенсація за несвоєчасну виплату розрахункових та компенсації за невикористану відпустку у сумі 5880,69 грн. Щодо вимог позивача стосовно виплати заробітної плати за 19 раніше відпрацьованих робочих днів у розмірі 3247,32 грн, а також індексації заробітної плати відповідач вважає їх необґрунтованими та надуманими. Таким чином у задоволенні позову слід відмовити.

У судовому засіданні позивач пояснив, що 31.08.2015 звільнився з ПОГ КУВП УТОС за власним бажанням. Підприємство вчасно не виплатило належні при звільненні суми, а саме: заробітну плату за червень - серпень 2015 року, компенсацію за невикористану відпустку 19 днів. Скільки відгулів перевели на робочі дні не пам`ятає, скільки разів виходив на роботу у неробочі дні також не пам`ятає. В неробочий час виходив на роботу 39 днів, це фіксувалось у відділі кадрів. 20 днів відпочинку отримав до звільнення. 30.12.2024 був попереджений про зміну умов праці. В квітні 2015 дали прочитати повідомлення, але не розписувався про ознайомлення, так як не погодився із зазначеним. Вийшов на роботу в кінці березня на початку квітня 2015 року. З 27.10.2014 по 17.02.2015 перебував на лікарняному, потім на початку квітня писав заяву, щоб надали відпустку за раніше відпрацьовані дні, але паперів не бачив. У дні, коли позивач брав відгули відповідач ставив неробочі дні, що позбавило заробітку за 12 днів відпочинку. Вийшов на роботу 02.03.2015, пропрацював до 03.03.2015 та взяв відпустку з 04.03.2015 по 14.03.2015. Вийшов на роботу 16.03.2015. Виходив в неробочі дні за вказівкою керівництва підприємства, але наказів не бачив. В табелях робочого часу не ставив роботу в неробочі дні, оскільки вважав що дадуть відгули. З 17.02.2015 по 28.02.2015 та в березні надавали відгули, наказів не бачив.

Крім цього, під час розгляду справи у якості свідка був допитаний ОСОБА_2 , який пояснив, що з 1997 року працює директором ПОГ КУВП УТОС. Позивач працював механіком дільниці для обслуговування підприємства. Щоб залучити працівників до роботи у неробочий час видається наказ на підставі службової записки позивача, завізованої головним інженером ОСОБА_3 . Позивач звільнився 31.08.2015, а питання про індксацію виникло жовтні. Режим неповного робочого часу був введений з 01.01.2015 на що погодився позивач. Він працював за таким графіком та самостійно складав табель обліку робочого часу. Після звільнення позивачу виплатили заробітну плату та компенсацію за несвоєчасний розрахунок. За відгули відповідав відділ кадрів, а саме: ОСОБА_4 . Держпраці зауважень щодо виплат за роботу в неробочий час не надавалось.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що працювала в ПОГ КУВП УТОС з 2000 по 2020 роки у відділі кадрів. Робота в неробочий час обліковувалась нею на підставі наказу, який складався на підставі службової записки керівника відділу. В 2014 році був наказ про зміну умов праці, з яким позивач ознайомився, проте підпис про ознайомлення відмовився ставити, але він складав табелі робочого часу з новим робочим часом, а також сам працював за новим робочим графіком. Необхідності залучати позивача до роботи в неробочий час не було, наказів про надання відпочинку за раніше відпрацьований час не видавали, службові записки не складали. У кожному такому випадку складали: наказ про вихід в неробочий час, службову записку та наказ про надання відпочинку.

Свідок ОСОБА_3 пояснив, що приблизно з 2003 року працює головним інженером ПОГ КУВП УТОС та є безпосереднім керівником позивача. Вихід позивача на роботу в неробочий час оформлювався на підставі доповідної записки.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що позивач є її сусідом. В березні 2015 року позивач сидів вдома з маленьким онуком.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що знайомий з позивачем по роботі в ПОГ КУВП УТОС, працював бумагорізчиком з 2005 по 2015 роки. Позивач займався налагодженням станків. Працював з 07 год. 00 хв. до 15 год. 40 хв., але директор ОСОБА_2 казав працювати понадстроково, тобто працівники залучались після роботи та виходили у неробочі дні. Позивач теж працював у неробочі дні, але в які саме свідок не пам`ятає.

Також, свідок ОСОБА_7 пояснив, що працює в ПОГ КУВП УТОС конструктором з 2003 року. Знає позивача, який працював майстром технічної дільниці, а за його відсутності свідок виконував обов`язки за нього. В 2015 році був введений обмежений режим робочого часу, про що був обізнаний позивач. Про факти виходу позивача у неробочий час свідкові невідомо. Позивач звільнився за власним бажанням, про наявність відгулів у позивача свідок також не знає.

Крім цього, у судовому засіданні було досліджено диск з аудіозаписом телефонної розмови, зі слів позивача, директора ПОГ КУВП УТОС ОСОБА_2 та позивача, під час якої директор ПОГ КУВП УТОС пропонує позивачу виплатити заявлені ним до стягнення у первісному позові суми, взамін на відмову від позову та відмову від претензій по заробітній платі до ПОГ КУВП УТОС.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та наполягали на його задоволенні.

Представник відповідача під час розгляду справи проти позову заперечувала та просила відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, визнавши їх достатніми для ухвалення рішення у справі суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 з 17.10.1989 обіймав посаду слюсаря по ремонту обладнання по ІV-розряду в механічну майстерню філії №2 Дніпропетровського УПО УТОС. 17.08.1995 переведений на посаду начальника механічної дільниці, а 31.08.2015 звільнився з посади за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки (Том 1 а.с. 4, 5).

Позивач вважає, що при звільненні відповідач не виплатив йому належні до сплати компенсацію за 19 робочих днів (відгули) у сумі 2203,81 грн; компенсацію за затримку виплати заробітної плати в період з 1989 по 2015 роки та компенсацію за невикористану відпустку і заробітну плату при звільненні у сумі 309,68 грн, тому 27.11.2015 звернувся до відповідача з відповідними заявами (Том 1 а.с. 6-9).

Згідно з розрахунком відповідача сума компенсації за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 5580,69 грн (Том 1 а.с. 21).

Згідно з довідкою ПОГ КУВП УТОС №709 від 22.06.2016 за період роботи ОСОБА_1 відповідно до табелів обліку робочого часу, які ведуться на підприємстві, за період з 01.01.2015 по 31.08.2015 не мав та не має неоплачених відпрацьованих робочих днів, в тому числі, не мав та не має відпрацьованих раніше за інших осіб робочих днів, не мав і не має відпрацьованих днів у власні неробочі дні, не мав і не має днів за які йому не надано інших днів відпочинку за раніше відпрацьований час (відгул) (Том 1 а.с. 38).

Як вбачається зі службових записок ст. інспектора відділу кадрів Колос І.В. у відділі відсутні документи, на підтвердження наявності у ОСОБА_1 додаткових днів відпочинку за раніше відпрацьований час (Том 1 а.с. 64, 65).

Крім цього, у період з 24.10.2016 по 25.10.2016, за заявою позивача, Державною інспекцією України з питань праці проводилась позапланова перевірка додержання адміністрацією ПОГ КУВП УТОС законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується Актом №454/4.7-3, в ході якої встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий до ПОГ КУВП УТОС 17.10.1989. З 17.08.1995 працював начальником механічної дільниці. 31.08.2015 був звільнений на підставі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням згідно особистої заяви від 17.08.2015. (наказ від 31.08.2015 №65-к). Щодо виплати заробітної плати у період вересень 2014 - серпень 2015 у неповному обсязі - перевіркою табелів обліку використання робочого часу та відомостей нарахування заробітної плати за відповідний період не встановлено факту неоплати відпрацьованих днів або годин. Відповідальною особою за ведення табелів обліку використання робочого часу механічної дільниці був ОСОБА_8 Щомісячно бухгалтерією підприємства надаються табуляграми з розшифровкою заробітної плати за відповідний період: розмір нарахування, відпрацьований період, підстави та розмір відрахувань. Щодо невиплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за період 1989- 2015: порядок, умови та розміри нарахування компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати регулюється Положенням №1427 від 20.12.1997 сума компенсації обчислюється відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у місяці, за який виплачується заборгована заробітна плата шляхом множення суми заборгованої зарплати на коефіцієнт приросту споживчих цін. Адміністрацією ПОГ КУВП УТОС надано інформацію щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_9 компенсації частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за період 1989- 2015 помісячно, на загальну суму 2201,24 грн. Щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку: ОСОБА_1 був звільнений 31.08.2016 на підставі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено частками: 15.09.2015, 29.09.2015, 21.10.2015, 27.10.2015, 14.12.2015, що порушує вимоги ст. 116 КЗпПУ. Нараховано середній заробіток на момент остаточного розрахунку. Загальна сума компенсації за несвоєчасний остаточний розрахунок склала 5580,69 грн. У зв`язку зі зниженням об`ємів виробництва на підприємстві було прийнято рішення про встановлення режиму неповного робочого часу з 01.03.2015, про що було видано наказ від 30.12.2014 №129 з яким ОСОБА_1 не було ознайомлено в установленому порядку, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 32 КЗпПУ. На момент видання наказу №129 ОСОБА_1 перебував на лікарняному у зв`язку з травмою. Фактично приступив до роботи 17.02.2015, відмови працювати в режимі неповного робочого часу не заявляв. При звільненні ОСОБА_1 було нараховано компенсацію за 189 календарних днів невикористаних відпусток за період з 17.10.2010, що порушує вимоги ч. 5 ст. 80 КЗпП. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 проведено 27.10.2015, що порушує вимоги ст. 116 КЗпПУ (Том 1 а.с. 86-106).

Згідно з відомостями на виплату грошей за червень 2015 року ОСОБА_1 виплачено 1040,00 грн; за липень 2015 833,00 грн; у жовтні 2015 830,00 грн та 18471,00 грн; у грудні 2015 309,68 грн; у січні 2016 7353,50 грн (Том 1 а.с. 111-116).

Аналізуючи норми права, на які посилалися сторони у справі, а також норми права, які слід застосувати, мотиви їх застосування суд приходить до таких висновків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення

Частина 1 ст. 16 ЦК передбачає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (пункти 25, 26 постанови Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №916/1813/16).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право (п. 5.2 постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем (пункти 27 та 29 постанови Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №916/1813/16).

З огляду на викладене у даному випадку позивач ОСОБА_1 повинен обґрунтувати, в чому саме полягає порушення його трудових прав та законних інтересів, а суд перевірити такі доводи та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що при звільненні роботодавцем не в повному обсязі виплачено, передбачені КЗпП України, виплати, а саме, заробітну плату за 19 раніше відпрацьованих робочих днів, середній заробіток за час неправомірно проставлених 36 днів НД, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 19.01.2016 по 03.02.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що ОСОБА_1 був прийнятий до ПОГ КУВП УТОС 17.10.1989. З 17.08.1995 працював начальником механічної дільниці. 31.08.2015 був звільнений на підставі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням згідно особистої заяви від 17.08.2015. В ході перевірки додержання адміністрацією ПОГ КУВП УТОС законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка проводилась Державною інспекцією України з питань праці, при звільненні позивача було виявлено порушення законодавства про працю, зокрема, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено частками; не ознайомлено позивача з наказом про встановлення режиму неповного робочого часу; не надання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд; затримано остаточний розрахунок при звільненні. При цьому, не встановлено факту неоплати відпрацьованих днів або годин, а також не встановлено підстав для індексації заробітної плати.

Зазначені порушення усуното адмністрацією ПОГ КУВП УТОС, позивачу виплачено середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з вересня 2015 року по 18.01.2016 та компенсацію за час затримки розрахунку у сумі 21483,68 грн. У зв`язку з цим доводи позивача в цій частині позову є обґрунтованими та документально підтверджуються матеріалами справи, проте не можуть бути задоволені судом, оскільки вказані суми було фактично отримано позивачем до звернення до суду з вказаним позовом.

Разом з цим, інші вимоги позовної заяви: про стягнення заробітної плату за 19 раніше відпрацьованих робочих днів, середнього заробітку за час неправомірно проставлених 36 днів НД та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 19.01.2016 по 03.02.2020, є абсолютно абстрактними, підтверджуються виключно поясненнями та припущеннями позивача та документального підтвердження не містять, тому не можуть бути задоволені судом.

Також суд зазначає, що у даному випадку відсутні підстави для відмови у задоволенні позову на підставі ст. 233 КЗпП України, у зв`язку з пропуском тримісячного строку для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору з таких підстав.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

У справі, яка розглядається перебіг строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, почався з 20.01.2016 (наступний робочий день після проведення остаточного розрахунку) та сплив через три місяці - 20 квітня 2016 року. До суду з позовом позивач звернувся 11.04.2016, таким чином не пропустивши при цьому строк, визначений статтею 233 КЗпП України.

Курім цього, відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у позасудовому порядку намагався врегулювати спір з відповідачем, шляхом звернення з відповідними заявами до відповідача, Держпраці та тривалої хвороби, що свідчить про поважність причин пропуску такого строку.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки у позові відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду з даним позовом, судові витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України суд,-

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до підприємства об`єднання громадян Криворізьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих про стягнення компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: підприємство об`єднання громадян Криворізьке Учбово-виробниче підприємств Українського товариства сліпих, код ЄДРПОУ: 05477592, місце знаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Шмідта, буд. 6.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ