Ухвала

від 10.10.2024 по справі 525/1131/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 525/1131/23 Номер провадження 11-кп/814/1862/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 ,

за участі прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

представника цивільного відповідача - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12023170550000639 за апеляційною скаргою представника цивільного відповідача адвоката ОСОБА_8 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 травня 2024 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Антрацит Луганської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, працюючого екскаваторником ТОВ «Нафтохімспецмонтаж», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Закрито провадженняу справі за позовом прокурора Миргородської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_9 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня №3» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Цивільний позов ОСОБА_11 задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» на користь ОСОБА_11 20000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.

Згідно звироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

01.06.2023 приблизно о 10 год. 40 хв. ОСОБА_9 , керуючи автомобілем марки «Scania P380CB8X4EHZ» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Київ-Харків-Довжанський на 283 км + 857,6 м у напрямку м. Київ, в порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху, під час виконання маневру розвороту, у дозволеному для цього місці, змінив напрямок руху ліворуч, виїхав на зустрічну смугу для руху, де допустив зіткнення із автомобілем марки «Audi A6 Allroad» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_11 , який рухався у зустрічному для ОСОБА_9 напрямку.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля марки «Audi A6 Allroad» державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я, а саме: відкритий уламковий перелом дистальної фаланги 1-го пальця правої кисті зі зміщенням уламків, садна волосяної ділянки голови, лобової ділянки праворуч.

На вирок суду представник цивільноговідповідача подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити вирок суду в частині часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_11 і стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» на користь ОСОБА_11 20000 грн моральної шкоди та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_11 до ТОВ «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» в цій частині.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідачем ТОВ «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» застраховано свою цивільну відповідальність у ПРаТ «Українська страхова компанії «Княжа Вієнна іншуаранс груп», а тому товариство не є належним відповідачем у справі. Позивач не звернувся до страхової компанії з метою отримання страхової виплати та не отримував страхову виплату, в частині стягнення моральної шкоди взагалі не пред`явив до страховика позовних вимог.

Інші учасники провадження вирок не оскаржували.

Заслухавши доповідача, представника цивільного відповідача і підтримку апеляційної скарги, прокурорів, які просили залишити вирок без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначене покарання, є правильними та учасниками провадження не оскаржуються та судом апеляційної інстанції не перевіряються.

При цьому доводи представника цивільного відповідача про незалучення як цивільного відповідача страхову компанію є обгрунтованими.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Натомість, згідно зі статтями 993 ЦК України та 108 Закону України «Про страхування», до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на це відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Отже, покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 04 липня 2018 року.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

На підставі ст. 26-1 вказаного Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

При цьому ст. 1194 ЦК України передбачає, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням), у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Під час апеляційного перегляду встановлено, що автомобіль яким керував обвинувачений ОСОБА_9 у день вчинення злочину, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Алчевське автотранспортне підприємство 10967», та був застрахований ПРаТ «Українська страхова компанії «Княжа Вієнна іншуаранс груп», що підтверджується страховим полісом УЗ-210839651. Страхова компанія несе матеріальну відповідальність на підставі договірних відносин у межах суми страхового відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 62 КПК України як цивільних відповідачів може бути притягнуто фізичних або юридичних осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що юридичні особи, несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого лише у випадках коли це прямо передбачено законом.

Суд першої інстанції, розглядаючи цивільний позов ОСОБА_11 , зазначеного вище не врахував та взагалі під час розгляду цивільного позову в частині моральної шкоди, вказавши, що ОСОБА_11 не заявляє вимоги до ПРаТ «Українська страхова компанії «Княжа Вієнна іншуаранс груп», дійшов помилкового висновку про стягнення суми моральної шкоди лише з ТОВ «Алчевське автотранспортне підприємство 10967», тобто не залучив ПРаТ «Українська страхова компанії «Княжа Вієнна іншуаранс груп» як відповідача до стягнення моральної шкоди на користь потерпілого.

Отже, колегія суддів дійшла висновку за необхідне вирок в цій частині скасувати з направленням справи на новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Окрім вказаного, колегія суддів звертає увагу, що висновки суду першої інстанції про наявність спільної вини обвинуваченого і потерпілого у вчиненні ДТП під час вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди за цивільним позовом потерпілого, є безпідставними.

У даному кримінальному провадженні обвинувачення висунуте ОСОБА_9 , його вину у вчиненні кримінального правопорушення судом доведено та ОСОБА_9 засуджено. Тому вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди на користь потерпілого, суд може врахувати поведінку потерпілого під час події, проте не вправі встановлювати наявність його вини у вчиненні ДТП.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника цивільного відповідача адвоката ОСОБА_8 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» задовольнити частково.

Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 травня 2024 року щодо ОСОБА_9 скасувати в частині вирішення цивільного позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алчевське автотранспортне підприємство 10967» на користь ОСОБА_11 моральної шкоди та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства цивільний позов ОСОБА_11 про стягнення моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4