Рішення

від 07.10.2024 по справі 522/17975/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/17975/23

Провадження № 2/522/1718/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

07 жовтня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді Свяченої Ю.Б.

при секретарі судового засідання Сировій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки,-

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2023 року ТОВ «Біір Проперті» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 вересня 2023 року, матеріали цивільної справи №522/17975/23 були передані для розгляду судді Свяченій Ю.Б.

Ухвалою від 18 вересня 2023 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження з викликом сторін з призначенням підготовчого засідання.

21 листопаду 2023 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Смирновим В.С. подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відзив на позов відповідачем ОСОБА_1 в ході розгляду справи не надано.

05 березня 2024 року відповідачем ОСОБА_2 було подано про визнання позову та про розгляд справи за її відсутності.

20.12.2023 року відповідачем ОСОБА_1 подано клопотання про направлення справи за підсудністю до іншого суду.

Протокольною ухвалою від 20 грудня 2023 року у задоволенні клопотання було відмовлено.

01.02.2024 року відповідачем ОСОБА_1 подано клопотання про обов`язкову участь у справі іншого відповідача ОСОБА_2 .

Протокольною ухвалою суду від 01 лютого 2024 року у задоволенні клопотання було відмовлено.

12.04.2024 року позивачем ТОВ «Біір Проперті» було подано клопотання про об`єднання в одне провадження цивільної справи №522/17975/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки, з цивільною справою №521/23332/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним договору позики, яка перебуває в провадженні судді Малиновського районного суду міста Одеси Сегеди Олени Михайлівни.

Ухвалою від 07 травня 2024 року в задоволенні клопотання про об`єднання справи було відмовлено.

04 жовтня 2023 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку зі станом здоров`я, який не дає йому можливості у повній мірі захистити його права та законні інтереси.

Ухвалою від 11 червня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 04 жовтня 2023 року про зупинення провадження у справі було відмовлено.

18 жовтня 2023 року до канцелярії суду надійшла заява ОСОБА_3 про залучення її у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою від 11 червня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 від 18 жовтня 2023 року про вступ у справу в якості третьої особи на стороні відповідача було відмовлено.

17 липня 2024 року представником ОСОБА_1 адвокатом Зайцевим М.П. було подано клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 59157 від 17 липня 2024 року) до вирішення по суті справи №521/23332/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Біір Проперті», орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання недійсним договору позики, яка перебуває в провадженні судді Малиновського районного суду міста Одеси Сегеди Олени Михайлівни.

Ухвалою від 07 жовтня 2024 року у задоволенні клопотання було відмовлено.

У судовому засіданні 07 жовтня 2024 року були присутні представник позивача ТОВ «Біір Проперті» адвокат Сердюков Б.Л., представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Зайцев М.П., відповідач ОСОБА_2 у засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник позивача ТОВ «Біір Проперті» адвокат Сердюков Б.Л. у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник ОСОБА_1 адвокат Зайцев М.П. у судовому засіданні проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази та заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

12 березня 2021 року між ТОВ «Біір Проперті» і ОСОБА_1 було укладено договір позики.

12 березня 2021 року ТОВ «Біір Проперті» сплатило ОСОБА_1 суму позики 2000000,00 грн. (два мільйона гривень нуль копійок) у повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 2065 від 12 березня 2021 року.

Відповідно до п. 5.1. договору позики, позичальник здійснюватиме погашення позикодавцю позики рівними місячними частинами, починаючи з дати, що наступить через 30 календарних днів після перерахування коштів на рахунок позикодавця.

Відповідно до п. 5.3. позика має бути повністю повернена не пізніше другої річниці підписання цього договору, тобто, до 12 березня 2023 року.

У період з 09 квітня 2021 року по 08 лютого 2022 року відповідач ОСОБА_1 частково виконав обов`язок по поверненню позики, а саме здійснював на користь ТОВ «Біір Проперті» платежі, що підтверджується банківськими квитанціями, які є додатком до позову: 09.04.2021р. 83500,00 грн., 13.05.2021р. 83 500,00 грн., 08.06.2021р. 83 500,00 грн., 09.07.2021р. 83 500,00 грн., 10.08.2021р. 83 500,00 грн., 10.09.2021р. 84 000,00 грн.,18.10.2021р. 84 000,00 грн., 11.11.2021р. 78 000,00 грн., 10.12.2021р. 83 000,00 грн.,10.01.2022р. 81 000,00 грн., 08.02.2022р. 70000,00 грн.

01 березня 2023 року між ТОВ «Біір Проперті» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки стосовно зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Біір Проперті» по договору позики від 12 березня 2021 року.

Відповідно до умов договору поруки, Поручитель ОСОБА_2 в порядку та на умовах, визначених договором поруки, поручається перед Кредитором ТОВ «Біір Проперті» за виконання Боржником ОСОБА_1 , стосовно його зобов`язань за договором позики від 12.03.2021 року.

У випадку невиконання Боржником ОСОБА_1 своїх зобов`язань, передбачених умовами договору позики від 12 березня 2021 року, укладеному ТОВ «Біір Проперті» і ОСОБА_1 , Поручитель з Боржником несуть солідарну відповідальність перед Кредитором в порядку, визначеному договором.

З матеріалів справи вбачається, що 12 березня 2021 року позивач ТОВ «Біір Проперті» після укладання договору позики з відповідачем ОСОБА_1 , перерахував на рахунок останнього суму позики у розмірі 2 000 000,00 грн. (два мільйона гривень нуль копійок) повному обсязі, що підтверджується квитанцією № 2065 від 12 березня 2021 року.

У період з 09 квітня 2021 року по 08 лютого 2022 року, відповідач ОСОБА_1 частково виконав обов`язок по поверненню позики, здійснивши на рахунок ТОВ «Біір Проперті» перерахування грошових коштів на загальну суму 879500,00 грн. (вісімсот сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот гривень нуль копійок).

Таким чином, сума основного боргу ОСОБА_1 перед ТОВ «Біір Проперті» за договором позики становить 1 102 500,00 грн. (один мільйон сто дві тисячі п`ятсот гривень нуль копійок).

З матеріалів справи також вбачається, що у позовній заяві ТОВ «Біір Проперті» надано розрахунок штрафних санкцій на порушення ОСОБА_1 умов договору позики, а саме: сума 3% річних на суму основного боргу становить 29 799,46 грн. (двадцять дев`ять тисяч сімсот дев`яноста дев`ять гривень сорок шість копійок), сума інфляційних втрат на суму основного боргу становить 114 936,00 грн. (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот тридцять шість гривень нуль копійок).

Відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не надав, викладені у позові розрахунки жодним чином не спростував.

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не надала, у поданій до суду заяві вх. №18933/24 від 06 березня 2024 року зазначає, що позовні вимоги визнає, просить позов задовольнити.

Таким чином, суд, перевіривши викладені у позовній заяві розрахунки, дійшов висновку про їх правильність та відповідність вимогам Закону.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Верховного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 703/141/23, судом вказано наступну правову позицію: з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У п. 20 Постанові Верховного суду від 08 червня 2022 року у справі № 913/618/21, судом вказано наступну правову позицію: у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

У Постанові Верховного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 369/7355/21, судом вказано наступну правову позицію: показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України у визначеному судом розмірі та за вказаний період.

Верховний Суд неодноразово наголошував про необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції).

У рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Таким чином, проаналізовавши надані сторонами докази і заслухавши пояснення представників сторін, суд відхиляє припущення відповідача ОСОБА_1 про часткове виконання обов`язків за договором позики шляхом передачі грошових коштів готівкою третім особам, які не є учасниками справи, оскільки відповідачем не надано жодних належних, достовірних і допустимих доказів цього.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Позивачем не враховано вказаних норм Перехідних положень ЦК України та протиправно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

Тобто, вимоги про інфляційні втрати та 3% річних не можуть бути стягнуті з відповідача за той період, який вказує позивач, а відтак у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

15 липня 2024 року представником позивача було подано заяву про розподіл судових витрат, додатком до якої є також копії договору про надання правової допомоги, додаткової угоди до договору, акту до договору.

Судом встановлено, що 21 листопаду 2022 року позивачем ТОВ «Біір Проперті» було підписано договір про надання правової допомоги №21/11-22 з адвокатом Сердюковим Б.Л.

07 вересня 2023 року сторонами було підписано додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №21/11-22, а 12 липня 2024 року підписано акт про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору, розмір гонорару адвоката у справі №522/17975/23 є фіксованим і не залежить від кількості витраченого часу, кількості судових засідань, участі у судових засіданнях, обсягу та кількості підготовлених документів, здійснення інших необхідних дій, тощо. Розмір гонорару визначено в додатковій угоді, який дорівнює 50000,00 грн. за надання правової допомоги при розгляді справи у суді першої інстанції. Гонорар оплачується протягом 20 (двадцяти) робочих днів від дати набрання законної сили рішення у суді відповідної інстанції, або від дати набрання законної сили додаткового рішення у суді відповідної інстанції у разі, якщо у основному рішенні суду не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», тощо, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Стосовно фіксованого розміру гонорару адвоката, правова позиція Верховного суду полягає у наступному: у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару, детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен (Постанова ВС від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19), оскільки в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Усталена судова практика Верховного суду полягає у тому, що витрати за надану правову допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною особою чи тільки має бути сплачено (правовий висновок у Постанові Об`єднаної палати ВС у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 15 червня 2021 року у справі №159/5837/19, від 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20 тощо. Вказана судова практика є усталеною і незмінною.

Крім того, у Постанові від 22 листопаду 2019 року у справі № 902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 правова позиція (витрати за надану правову допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною особою чи тільки має бути сплачено) має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

Також, у вказаній Постанові суд зазначив, що: враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року: саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони не виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю незалежно від результатів вирішення спору.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 в ході розгляду справи систематично намагався зловживати своїми процесуальними правами: клопотання про зупинення розгляду справи, в той час, як в ході розгляду справи представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалось двома адвокатами, в той час як іншим відповідачем ОСОБА_2 було подано заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Однак,виходити зкритерію реальностіадвокатських витрат(встановленняїхньої дійсностіта необхідності),а такожкритерію розумностіїхнього розміру,виходячи зконкретних обставинсправи тафінансового стануобох сторін,співмірністю зіскладністю справисуд вважаєза необхіднезменшити розмірвідшкодування витратна правову (правничу) допомогу до 20000,00 грн.

Стосовно інших пояснень сторін та їх представників в ході розгляду справи, суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства зобмеженою відповідальністю«БІІР Проперті»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 простягнення заборгованостіза договоромпозики ідоговором поруки задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» (код ЄДРПОУ 41168795; адреса: 65026, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 3-Б) суму основного боргу за договором позики від 12 березня 2021 року у розмірі 1101500 (один мільйон сто одна тисяча п`ятсот) гривен 00 копійок.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики і договором поруки у розмірі 1000 (одна тисяча) гривен 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» (код ЄДРПОУ 41168795; адреса: 65026, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 3-Б) судовий збір у розмірі 18708 (вісімнадцять тисяч сімсот вісім) гривен 53 копійки та судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 1342 (одна тисяча триста сорок дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» (код ЄДРПОУ 41168795; адреса: 65026, м. Одеса, вул. Приморська, буд. 3-Б) витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривен 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у судовому засіданні, але не були присутні при оголошенні у той самий строк з дня отримання копії рішення.

Суддя Ю. Б. Свячена

07.10.24