Постанова

від 02.10.2024 по справі 907/409/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. Справа №907/409/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. Кравчук

О.І. Матущака,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 30.08.2024 (вх. № 01-05/2459/24 від 30.08.2024)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 (повний текст рішення складено 16.08.2024, м. Ужгород, суддя Р.М. Лучко)

у справі № 907/409/24

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком», м. Київ

про встановлення безстрокового оплатного земельного сервітуту.

за участю представників:

від позивача: Борисова Г.Й.;

від відповідача: Хитрук Н.І.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська Залізниця» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» у якому просить суд встановити на користь ТОВ «Євротранстелеком» безстроковий оплатний земельний сервітут площею 0,7800 га стосовно земельної ділянки, кадастровий номер: 2124083502:02:001:0004 (загальна площа земельної ділянки 10,1013 га), яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Вовчий, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, правовий режим земельної ділянки - на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця», оплата сервітуту 6126,12 грн з ПДВ в місяць або 73 513,44 грн з ПДВ в рік на користь АТ «Укрзалізниця», вид сервітуту - для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку ТОВ «Євротранстелеком» з моменту набрання рішенням суду законної сили; зобов`язати відповідача внести відомості про земельний сервітут ділянки з кадастровим номером 2124083502:02:001:0004, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Вовчий до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через земельну ділянку із кадастровим номером 2124010100:02:056:0011, прокладено волоконно-оптичної лінії зв`язку (кабелів), що є власністю ТОВ «Євротранстелеком». Площа земельної ділянки, в ґрунті якої прокладено волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача, за доводами позивача, становить 0,7800 га, згідно з замірами, здійсненими 02.12.2019 представниками АТ «Укрзалізниця» під час комісійного обстеження частини вказаної земельної ділянки.

Позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду з даним позовом ТОВ «Євротранстелеком» жодна пропозиція АТ «Укрзалізниця» щодо укладення договору сервітуту на земельних ділянках, на яких прокладено мережу відповідача не була задоволеною ТОВ «Євротранстелеком», у зв`язку із чим жодних договорів щодо використання відповідачем частини земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача не укладено.

На переконання позивача, такими своїми діями відповідач позбавляє позивача правової визначеності (встановлення чітких прав та обов`язків сторін), і враховуючи юридичну нерозривну взаємопов`язаність позивача та відповідача (адже волоконно-оптичні лінії зв`язку відповідача прокладені через земельну ділянку, яка перебуває на праві постійного користування у позивача), відмова відповідача визначити взаємні права та обов`язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту і є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 по справі № 907/409/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що у спірному випадку позивачем виступає володілець (постійний землекористувач) земельної ділянки, яка може бути використана для задоволення потреб інших осіб і відносно них може бути встановлено земельний сервітут, а відповідач ТОВ «Євротранстелеком» є заінтересованою особою у встановленні сервітуту на земельну ділянку позивача з метою задоволення своїх потреб для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку. Особою яка має право вимагати встановлення сервітуту в даному випадку є відповідач ТОВ «Євротранстелеком».

З урахуванням наведеного, місцевий суд виснував, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як право вимоги встановлення земельного сервітуту у даному випадку належить саме ТОВ «Євротранстелеком».

Разом з тим, суд з обставин даної справи встановив, що особою, яка повинна бути зацікавленою у встановленні земельного сервітуту (відповідач у справі) оспорюються:

- розміри, конфігурація, площа частини земельної ділянки кадастровий номер: 2124083502:02:001:0004, необхідної для обслуговування належного відповідачу майна (волоконно-оптичного кабелю), яка (площа) за поданими ТОВ «Євротранстелеком» розрахунками становить 10 м.кв., замість пропонованих позивачем 7800,00 м.кв. (а.с. 136);

- строк встановлення земельного сервітуту, який за позицією ТОВ «Євротранстелеком» не може бути безстроковим та перевищувати терміну придатності волоконно-оптичного кабелю;

- оплату за встановлення земельного сервітуту, виходячи зі ставки 12% від нормативно-грошової оцінки частини земельної ділянки кадастровий номер: 2124083502:02:001:0004.

Таким чином, з урахуванням наявних між сторонами розбіжностей та враховуючи, що право визначення частини чужої земельної ділянки, яка необхідна для задоволення потреб власника або землекористувача суміжної земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи належить саме такій заінтересованій особі, місцевий суд констатував неможливість встановлення в судовому порядку земельного сервітуту на користь відповідача за пропонованими позивачем умовами, а правова позиція Верховного Суду у справі №918/303/21, на яку посилається позивач у позовній заяві, є нерелевантною до спірних у даній справі правовідносин.

Не погодившись з даним рішенням суду Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 30.08.2024 (вх. № 01-05/2459/24 від 30.08.2024) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області по справі №907/409/ від 06.08.2024, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як право вимоги встановлення земельного сервітуту у даному випадку належить саме ТОВ «Євротранстелеком», оскільки норми ЦК України встановлюють коло осіб між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання.

В частині третій статті 402 ЦК України прямо передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Окрім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що дії відповідача, пов`язані з відмовою у встановленні земельного сервітуту, призводять до того, що відповідач, маючи на праві власності об`єкт нерухомості, фактично використовує земельну ділянку без оформлення права на таке користування в установленому законодавством порядку, чим порушуються права позивача, а встановлення сервітуту визначеним позивачем способом - є найменш обтяжливим.

Також на переконання апелянта, висновок суду про те, що правова позиція Верховного Суду у справі №918/303/21, на яку посилається позивач у позовній заяві, є нерелевантною до спірних у даній справі правовідносин не відповідає дійсним обставинам справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» подало відзив на апеляційну скаргу б/н від 20.09.2024, в якому просить суд залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 без змін, а скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 02.10.2024 з`явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.

У судове засідання 02.10.2024 з`явився представник відповідача, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний №83672460 від 29.03.2017 Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (на даний час АТ «Українська залізниця» згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»») є правокористувачем земельної ділянки площею 10,1013 га, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Вовчий. Кадастровий номер земельної ділянки 2124083502:02:001:0004. Підставою для державної реєстрації права користування зазначеною земельною ділянкою є державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №ЯЯ097918, виданий 24.12.2007 Неліпинською сільською радою. Номер запису про інше речове право: 5883408 (спеціальний розділ).

27 грудня 2001 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України (універсальним правонаступником є АТ «Укрзалізниця,) та ТОВ «Євротранстелеком» укладено Генеральну угоду про співробітництво №589/01.

Відповідно до пункту 2 Генеральної угоди №589/01 предметом Угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації Мережі зв`язку для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв`язку з використанням ресурсів Мережі.

Мережа означає сукупність засобів і споруд зв`язку ТОВ «Євротранстелеком», об`єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв`язку в межах земель транспорту, що встановило і використовує ТОВ «Євротранстелеком» (п. 1 Генеральної угоди №589/01).

У п. 4.2 Генеральної угоди №589/01 сторонами врегульовано питання щодо розподілу канального ресурсу.

Так, згідно з п. 4.2.1 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс ТОВ «Євротранстелеком» використовується для комерційних цілей.

Водночас, відповідно до п. 4.2.2 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс Залізниць України може бути використаний для власних технологічних потреб

Крім того, 17 січня 2002 року між Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська державна залізниця» (далі Залізниця) та ТОВ «Євротранстелеком» укладено Угоду про співробітництво, відповідно до підп. 3.2.1 п. 3.2 якої Залізниця за окремими договорами надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту.

Згідно з п. 6.1. Генеральної угоди про співробітництво №589/1 від 27.12.2001 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002 після закінчення будівництва Мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладеними сторонами.

Відповідно до акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту у сфері телекомунікацій, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Закарпатської області за №183 від 22.04.2008, волоконно-оптична лінія зв`язку «Воловець-Мукачево» протяжністю 62,321 км прийнята в експлуатацію.

Отже, в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через зазначену вище земельну ділянку із кадастровим номером 2124010100:02:056:0011 прокладені волоконно-оптичні лінії зв`язку (кабелі), що є власністю ТОВ «Євротранстелеком». Зазначена обставина відповідачем не оспорюється.

АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» зверталось листами від 28.07.2017 №ДН-5-ДНКМ/111, від 04.11.2019 №НЗІ-10/5735, від 25.01.2024 №НКМ-12/5, від 10.04.2024 №НКМ-12/31 до ТОВ «Євротранстелеком» з пропозицією щодо врегулювання питання встановлення сервітуту та використання земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні кабелі.

ТОВ «Євротранстелеком» залишило звернення АТ «Укрзалізниця» без задоволення, мотивуючи таке відсутністю правових підстав для укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, оскільки прокладання волоконно-оптичних ліній зв`язку здійснено на підставі Генеральної угоди про співробітництво від 27.12.2001 №589/01 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002.

Як зазначає позивач, зважаючи на те, що жодна пропозиція щодо укладення договору сервітуту на земельних ділянках, на яких прокладено Мережу не була задоволеною, АТ «Укрзалізниця» повторно скерувало лист №НКМ-12/31 від 10.04.2024 з пропозицією узгодити істотні умови договору сервітуту, зокрема щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124083502:02:001:0004, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Вовчий. Кадастровий номер земельної ділянки. При цьому позивач зазначав що, орієнтовна площа сервітуту складає 0,7800 га з пропонованою місячною платою за земельний сервітут у розмірі 6 126,12 грн з ПДВ або 73 513,44 грн з ПДВ в рік згідно з доданим до позовної заяви розрахунком.

Оскільки домовленості про встановлення земельного сервітуту позивач з відповідачем не досягли, АТ «Укрзалізниця» звернулось з даним позовом до суду.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для встановлення на користь ТОВ «Євротранстелеком» безстрокового оплатного земельного сервітуту площею 0,7800 га стосовно земельної ділянки, кадастровий номер: 2124083502:02:001:0004 (загальна площа земельної ділянки 10,1013 га), що належать позивачу на праві постійного користування для експлуатації та обслуговування волоконно-оптичного кабелю/ліній зв`язку ТОВ «Євротранстелеком».

Згідно зі ст. 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Так, ЦК України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється, згідно зі ст. 401 ЦК України, якою передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно зі ст. 100 Земельного кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

В спірних правовідносинах право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (володільця або землекористувача) такої ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.

Відтак, колегія суддів, враховуючи той факт, що ст. 402 Цивільного кодексу України та ст. 100 Земельного кодексу України визначають суб`єктів, між якими встановлюється сервітут, а це особа, яка вимагає його встановлення, та власник (володілець) земельної ділянки, зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що за відсутності вимоги та згоди на встановлення сервітуту третьої особи, в інтересах якої такий сервітут встановлюється, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (п. 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Водночас ефективність позовної вимоги про визнання права має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути звернення до суду як з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду. Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду відповідно до якої переглядались рішення у справах з вимогами як про визнання укладеним договору сервітуту (постанови Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №918/370/17, від 03.12.2020 у справі №925/27/18), так і про встановлення сервітуту судом без укладення відповідного договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №911/2701/17, Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №915/483/17, від 29.01.2020 у справі №920/1204/17).

Тлумачення вищенаведених положень цивільного і земельного законодавства України свідчить про те, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки, сервітут це право користування чужим майном (ст. 401 ЦК України).

Тобто, встановлення сервітуту це обмеження прав власників. За сучасним законодавством сервітут є обмеженим речовим правом, правом на чужу річ, яка полягає в обмеженому користуванні нею, тобто в користуванні не цілою річчю, а в певному відношенні для задоволення конкретної потреби в такому користуванні (право проходу через земельну ділянку, право проведення водопроводу, ліній електропередач тощо).

Колегія суддів вказує, що з урахуванням наведеного вище та фактичних обставин справи, суд першої інстанції вірно виснував, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, так як право вимоги встановлення земельного сервітуту у даному випадку належить саме ТОВ «Євротранстелеком».

Окрім того, щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у справі №918/303/21, колегія суддів вказує наступне.

У справі № 918/303/21 обсяг сервітутних прав включав право на реконструкцію, проїзд, експлуатацію, обслуговування, ремонт під` їзної залізничної колії ТОВ «Волинь-Шифер», а також право входу і виходу в будь-який час, по, вздовж, упоперек та над землями під сервітутом, а не обслуговування та експлуатація волоконно- оптичних ліній зв`язку, у відзиві на позовну заяву ТОВ «Волинь-Шифер» зазначав, що сторони фактично продовжили дію договору сервітуту, укладеного раніше із АТ «Українська залізниця» на невизначений строк, підтвердивши при цьому свої зобов`язання за ним, наголошував на тому, що не відмовляв АТ «Українська залізниця» в укладенні договору, проте вказав на обставини, які перешкоджають вирішенню питання про укладення нового договору, а саме: відсутність обґрунтування плати за встановлення сервітуту; наявність скарги на рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації припинення права користування земельною ділянкою; відсутність можливості експлуатувати залізничну колію, яка знаходиться на земельній ділянці.

Крім цього за обставинами справи № 918/303/21 між сторонами вже були встановлені істотні умови земельного сервітуту, такі як технічні характеристики земельної ділянки (її частини), яка була обтяжена земельним сервітутом (розмір, конфігурація, площа), строк земельного сервітуту, розмір плати за користування земельною ділянкою.

Верховний Суд у справі № 918/303/21 виходив саме із обставин закінчення строку попереднього договору сервітуту, укладеного із відповідачем, а також невчинення останнім дій щодо повернення земельної ділянки та її звільнення. Тобто фактичного продовження дії договору сервітуту.

Відтак, відносини, що виникли між сторонами у справі № 918/303/21, не є аналогічними, оскільки у справі № 918/303/21 відповідач був зацікавлений у продовженні дії сервітуту, проте не погоджувався із ціною сервітуту.

У даному випадку, ТОВ «Євротранстелеком» вважає вимогу про встановлення сервітуту незаконною та заперечує проти факту встановлення земельного сервітуту.

Як встановлено судом з обставин даної справи, що особою, яка повинна бути зацікавленою у встановленні земельного сервітуту (відповідачем у справі) оспорюються:

- розміри, конфігурація, площа частини земельної ділянки кадастровий номер: 2124083502:02:001:0004, необхідної для обслуговування належного відповідачу майна (волоконно-оптичного кабелю), яка (площа) за поданими ТОВ «Євротранстелеком» розрахунками становить 10 м.кв., замість пропонованих позивачем 7800,00 м.кв. (а.с. 136);

- строк встановлення земельного сервітуту, який за позицією ТОВ «Євротранстелеком» не може бути безстроковим та перевищувати терміну придатності волоконно-оптичного кабелю;

- оплату за встановлення земельного сервітуту, виходячи зі ставки 12% від нормативно-грошової оцінки частини земельної ділянки кадастровий номер: 2124083502:02:001:0004.

А тому правова позиція Верховного Суду у справі №918/303/21, на яку посилається

Позивач, є нерелевантною до спірних у даній справі правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що з урахуванням наявних між сторонами розбіжностей та враховуючи, що право визначення частини чужої земельної ділянки, яка необхідна для задоволення потреб власника або землекористувача суміжної земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи належить саме такій заінтересованій особі, є неможливим встановлення в судовому порядку земельного сервітуту на користь відповідача за пропонованими позивачем умовами.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 у справі №907/409/24.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» б/н від 30.08.2024 (вх. № 01-05/2459/24 від 30.08.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2024 у справі №907/409/24 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

СуддяО.І. Матущак