Постанова

від 14.10.2024 по справі 916/2073/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2073/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.С., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» м. Київ - на підставі Борейко Н.О.;

від Фермерського господарства «Сім-Агроюг» Одеська область, Болградський р-н, с. Василівка - не з`явився;

від ОСОБА_1 -не з`явився;

від ОСОБА_2 - не з`явися.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 про повернення позовної заяви, суддя Д`яченко Т.Г.

у справі № 916/2073/24

за позовом: Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» м. Київ

до відповідача-1: Фермерського господарства «Сім-Агроюг», с. Василівка Одеської області

відповідача - 2: ОСОБА_1 , с. Василівка Одеської області

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , с. Василівка Одеської області

про стягнення 2 410 822 грн. 24 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви та ухвали суду першої інстанції.

У травні 2024 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» м.Київ звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Фермерського господарства «Сім-Агроюг» та ОСОБА_1 , с. Василівка Одеської області, у якій просило суд солідарно стягнути з Фермерського господарства «Сім-Агроюг» та ОСОБА_1 на свою користь кредитну заборгованість за договором №170222-АТ від 17.02.2022 в розмірі 2 410 822 грн. 24 коп. та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 28 929 грн. 87 коп.

28.08.2024 до суду першої інстанції від ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до Фермерського господарства «Сім-Агроюг», ОСОБА_1 , с. Василівка Одеської області про стягнення 40 000 грн. у справі №916/2073/24.

В обґрунтування поданої позовної заяви ОСОБА_2 було зазначено, що, передбачаючи небезпеку втратити права на майно, що пов`язане з предметом розгляду у зазначеній справі, він на підставі ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України здійснив часткове задоволення вимог Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» за кредитним зобов`язанням Фермерського господарства «Сім-Агроюг».

Також, ОСОБА_2 вказано, що з метою захисту своїх прав та інтересів щодо майна боржника, яке пов`язане з предметом розгляду у зазначеній справі, він бажає замінити кредитора у частині зобов`язань відповідачів перед позивачем у зв`язку з частковим виконанням зобов`язань боржника перед кредитором у порядку ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України.

Крім того, заявник, враховуючи, що матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий спір між позивачем та відповідачами, є заборгованість за кредитним договором, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачами умов договору, заявляючи позов у порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, визначає предметом спору стягнення з боржника заборгованість за тим же кредитним договором у частині, яка була сплачена третьою особою на користь первісного кредитора у порядку ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України і щодо якої саме він є належним кредитором для відповідача-1.

Отже, заявник вважає, що, оскільки кошти були зараховані на кредитний рахунок, зазначений у кредитному договорі, зазначена платіжна операція є завершеною, а відтак зарахування коштів, сплачених ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом Фермерського господарства «Сім-Агроюг» у загальному розмірі 40 000 грн., які заявлені позивачем у позовній заяві, свідчить про наявність правових підстав для заміни кредитора у зобов`язанні у зазначеному розміру

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі №916/2073/20 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 за вх№3868/24 від 28.08.2024 року повернуто.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява ОСОБА_2 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про стягнення з Фермерського господарства «Сім-Агроюг» заборгованості 40 000,00 грн. заявлена за окремими правовідносинами, що не стосуються кредитного договору №170222-АТ від 17.02.2022 року, солідарне стягнення за яким є предметом розгляду даної справи. У зв`язку із чим, суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги ОСОБА_2 можуть заявлятись лише у самостійному позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

ОСОБА_2 з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі № 916/2073/24 про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору скасувати та ухвалити нове рішення, яким прийняти позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, до розгляду спільно з первісним позовом.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права і неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на викладені у позовній заяві, обставини, зазначив, що предметом позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є саме стягнення з Фермерського господарство «Сім-Агроюг» частини заборгованості за кредитним договором № 170222-АТ від 17.02.2022 р., право вимоги за якою перейшло до ОСОБА_2 .

Отже, скаржник зазначає, що предметом і первісного позову, і позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, є стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022 р., у зв`язку з чим вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо кваліфікації позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, як такого, що заявлений за окремими правовідносинами.

Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанцій щодо повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є необґрунтованим, передчасним і таким, що спростовується матеріалами справи, оскільки суд неправильно інтерпретував положення статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 має намір виконати зобов`язання Фермерського господарство «Сім-Агроюг» та ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» в порядку ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України з метою захисту власних прав на майно боржника, таке виконання зобов`язання є підставою для заміни кредитора у відповідній частині зобов`язання, а тому, ОСОБА_2 у відповідній частині виконаного зобов`язання є кредитором Фермерського господарство «Сім- Агроюг» та ОСОБА_1 .

Отже, скаржник вважає, що судом першої інстанції помилково було установлено відсутність спільного матеріально-правового критерію за первісним позовом та за позовом третьої особи, оскільки в обох варіантах предметом позову є стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022 року.

Скаржник стверджує, що враховуючи його право на майно боржника, яке знаходиться у його користуванні, безспірне та дійсне на момент подання даного позову, з його власної ініціативи й у власному інтересі ним було частково виконано зобов`язання замість боржника, у зв`язку з чим саме ОСОБА_2 належить право на частину предмета спору, з приводу якого виник правовий конфлікт між первісним позивачем і відповідачами, а тому залучення третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, до участі у справі гарантується правом такої особи на ефективний захист своїх прав і законних інтересів в суді, що забезпечується процесуальним законодавством.

У зв`язку із вищевикладеним, посилаючись на низку правових позицій Верховного Суду, скаржник стверджує, що ухвала Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі № 916/2073/24 безпосередньо стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 , який є учасником правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції безпідставно відмовив у захисті права та обов`язків ОСОБА_2 , чим порушив вимоги процесуального законодавства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі №916/2073/24 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.10.2024), справу призначено до розгляду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.10.2024) прийнято справу №916/2073/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року до свого провадження у новому складі: головуюча суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Савицький Я.Ф.

09.10.2024 року, через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», м. Київ надійшов відзив (вх. №3372/24/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року - без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву, позивач, посилаючись на висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваній ухвали та встановлені ним фактичні обставини справи, вказав, що доводи апеляційної скарги є неспроможними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки сторонами за спірними правовідносинами є сторони за вказаними договорами, а саме АТ "Банк Кредит Дніпро", ФГ "СІМ-АГРОЮГ", ОСОБА_1 . Апелянт не є стороною цих договорів та не може бути кредитором за частиною кредитних зобов`язань за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022. Адже, відсутні будь-які договори щодо відступлення права вимоги та/або будь-які додаткові угоди з цього приводу. Матеріали справи містять розрахунок заборгованості та виписки по рахунку, які підтверджують, що здійснені погашення за кредитним договором відбувались від імені позичальника.

Позивач вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 направлено для затягування розгляду справи №916/2073/24 за позовом АТ "Банк Кредит Дніпро" до ФГ "СІМ-АГРОЮГ", ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022 року.

Отже, на думку позивача, доводи апелянта є необґрунтованими та недобросовісними, а ухвала Господарського суд Одеської області від 30.08.2024 - є законною та постановленою із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача з мотивів, викладених письмово у відзиві та просив її залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, також зазначив про зловживання процесуальними правами в даному випадку з боку представників, бо їх дії як з подання апеляційної скарги, так і з подання клопотань про відкладення її розгляду свідчать тільки про затягування розгляду даної справи.

В судове засідання представники апелянта, відповідачів та третьої особи не з`явилися, про дату та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Представник апелянта надав суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду скарги в зв`язку з тим, що він знаходиться на лікарняному.

Представник відповідачів усно повідомив судову колегію про неможливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, про застосування якої просив суд, бо приймав участь в іншому судовому засіданні і просив відкласти розгляд справи. Судова колегія розглянута клопотання та відхилила їх, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (ч.11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку обставини, визначені в клопотанні про відкладення не визнані поважними, бо участь у розгляді справи, якщо учасник вважає за необхідне обов`язково бути присутнім в судовому засіданні, може приймати будь-яка уповноважена особа (якщо представник знаходиться на лікарняному) або апелянт (керівник юридичної особи відповідача) особисто на підставах самопредставництва. До того ж, явка учасників судового процесу до судового засідання у даній справі ухвалою суду не була визнана обов`язковою, суд апеляційної інстанції у господарському судочинстві здійснює апеляційний перегляд судового рішення за письмовими доказами, що знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, у зв`язку із тим, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про розгляд справи, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представників апелянта та відповідачів, а також те, що позиція апелянта достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, в зв`язку з тим, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, строк розгляду апеляційної скарги на ухвали суду є скороченим, а затягування її розгляду буде порушенням прав особи, яка з`явилася до судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представників, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області, на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі №916/2073/24 не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі №916/1295/23 про повернення позовної заяви не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2024 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» м.Київ звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Фермерського господарства «Сім-Агроюг» та ОСОБА_1 , с. Василівка Одеської області, у якій просило суд солідарно стягнути з Фермерського господарства «Сім-Агроюг» та ОСОБА_1 на свою користь кредитну заборгованість за договором №170222-АТ від 17.02.2022 в розмірі2 410 822 грн. 24 коп. та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 28 929 грн. 87 коп.

28.08.2024 до суду першої інстанції від ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до Фермерського господарства «Сім-Агроюг», ОСОБА_1 , с. Василівка Одеської області про стягнення 40 000 грн. у справі №916/2073/24.

В обґрунтування поданої позовної заяви ОСОБА_2 було зазначено, що передбачаючи небезпеку втратити права на майно, що пов`язане з предметом розгляду у зазначеній справі, він на підставі ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України здійснив часткове задоволення вимог Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», м. Київ за кредитним зобов`язанням Фермерського господарства «Сім-Агроюг», с.Василівка Одеської області.

Також, ОСОБА_2 вказано, що з метою захисту своїх прав та інтересів щодо майна боржника, яке пов`язане з предметом розгляду у зазначеній справі, він бажає замінити кредитора у частині зобов`язань відповідачів перед позивачем, у зв`язку з частковим виконанням зобов`язань боржника перед кредитором у порядку ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України.

Крім того, заявник, враховуючи, що матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий спір між позивачем та відповідачами, є заборгованість за кредитним договором, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, заявляючи позов у порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, визначає предметом спору стягнення з боржника заборгованості за тим же кредитним договором у частині, яка була сплачена третьою особою на користь первісного кредитора у порядку ч. 3 ст. 528 Цивільного кодексу України і щодо якої саме він є належним кредитором для відповідача-1.

Отже, заявник вважає, що оскільки кошти були зараховані на кредитний рахунок, зазначений у кредитному договорі, зазначена платіжна операція є завершеною, а відтак, зарахування коштів, сплачених ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом Фермерського господарства «Сім-Агроюг» у загальному розмірі 40 000 грн., які заявлені позивачем у позовній заяві, свідчить про наявність правових підстав для заміни кредитора у зобов`язанні у зазначеному розміру

Будь-яких належних та допустимих письмових доказів на підтвердження підстав заявленого апелянтом позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, матеріали справи не містять.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі №916/2073/20 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , м. Арциз Одесьткої області за вх№3868/24 від 28.08.2024 року повернуто.

Зі вказаною ухвалою по даній справі не погодився ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області, який звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Отже, предметом розгляду у даній випадку є наявність або відсутність підстав для повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області до Фермерського господарства «Сім-Агроюг», ОСОБА_1 , с. Василівка Одеської області про стягнення 40 000 грн. у справі №916/2073/20.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.

Порядок та умови вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі, зокрема врегульовано нормами ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Зміст ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що необхідною умовою набуття іншою особою статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв як:

1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмету спору);

2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам);

3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).

Дотримання цих критеріїв підлягає оцінці та з`ясуванню під час прийняття рішення щодо вступу у справу третьої особи з самостійними вимогами.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/1610/20 від 30.11.2021, у справі №910/6681/20 від 10.02.2021, у справі №912/2751/16 від 11.11.2020, у справі №911/3132/17 від 05.12.2019.

Позови таких осіб мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення ч. 5 ст. 49 та ч. 4 ст.180 Господарського процесуального кодексу України та відповідати вимогам ст.162,164, 172, 173 цього Кодексу. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18.

Отже, право на пред`явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту, строку подання, а також порядку її подання.

Згідно з частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

За частинами другою, третьою статті 180 Господарського процесуального кодексу України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Також, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 27.05.2020 у справі №904/6157/19, взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у наступному: обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.

При цьому, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Зокрема, первісний та зустрічний позов можуть виникати з одних правовідносин або задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову. Однак наявність саме таких обставин, не є обов`язковою та достатньою передумовою для висновку про доцільність спільного розгляду зазначених позовів.

Відсутність однієї з названих вище підстав прийняття зустрічного позову зумовлює повернення позовної заяви.

Подібні вимоги існують і до порядку подання позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору.

Отже, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину.

На відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємно пов`язаний з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору за первісним позовом. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Відтак, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Водночас, така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Отже, враховуючи зазначене вище, а також приписи частини першої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів висновує, що позовна заява третьої особи має містити саме самостійні вимоги заявника щодо предмета спору у справі, і підстави, і предмет позову повинні бути підтверджені належними, допустимими та вірогідними доказами по справі.

Разом з тим самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто, третя особа із самостійними вимогами заперечує / частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2024 у справі №910/10699/21).

Отже, надаючи тлумачення поняттю «самостійність вимог третьої особи», суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Дана особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічної позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 905/121/15 від 02.04.2018).

Тому позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору має на меті довести дві обставини, - як повну або часткову відсутність у позивача матеріальних правовідносин із відповідачем, а відтак, відсутність його суб`єктивного права на предмет спору, так і наявність відповідних правовідносин та прав у третьої особи з відповідачем.

При цьому, якщо вимоги за позовом між сторонами і за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору виникли з різних правових підстав, з інших правовідносин, позов третьої особи не може вважатись позовом, спрямованим на той самий предмет спору.

Так, як вбачається із матеріалів господарської справи, 17 лютого 2022 року між Акціонерним товариством «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та Фермерським Господарством «СІМ-АГРОЮГ» було укладено кредитний договір №170222-АТ, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит одним або кількома траншами, а відповідач-1 зобов`язувався належним чином прийняти, використовувати та повернути кредитні кошти, а також сплатити відповідну плату - проценти та комісії за кредит у порядку та на умовах даного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 17 лютого 2022 року було укладено між банком та ОСОБА_1 (відповідач-2) - головою Фермерського господарство «СІМ-АГРОЮГ» договір поруки 170222-П.

Отже, сторонами за спірними правовідносинами за вказаними вище договорами є Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", Фермерське господарство "СІМ-АГРОЮГ", ОСОБА_1 .

Тобто, скаржник не є стороною цих договорів та не може бути кредитором за частиною кредитних зобов`язань за кредитним договором №170222-АТ від 17.02.2022 року.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Апелянтом не доведено належними засобами доказування ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції його доводи в частині нібито його заміни в даних кредитних зобов`язальних правовідносинах, як нового кредитора, адже матеріали справи не містять ані договорів уступки права вимоги, ані додаткових угод до кредитного договору або договору поруки, ані доказів сплати ним коштів саме за тим кредитним договором, що є підставою позову у даній справі.

У зв`язку із вищевикладеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна заява ОСОБА_2 , як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про стягнення з Фермерського господарство «Сім-Агроюг» заборгованості у розмірі 40 000 грн. заявлена за окремими правовідносинами, які можуть бути предметом розгляду самостійного позову в суді у випадку порушення прав заявника, і не може бути визнана у даній справі, як вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Отже, доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо повернення позовної заяви апелянту.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Одеської області прийнята з дотриманням процесуального закону, а доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали в порядку апеляційного провадження.

За таких обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 року у справі № 916/2073/24 зміні чи скасуванню не підлягає, а судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 180, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , м. Арциз Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 у справі № 916/2073/24 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 у справі № 916/2073/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Повний текст постанови складено 14.10.2024 року

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Я.Ф. Савицький