Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/2096/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/2096/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 01.10.2024 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.05.2024 (повний текст складено 15.05.2024)

у справі № 910/2096/24 (суддя О.В. Гулевець)

за позовом Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний

центр"

до Київського квартирно-експлуатаційного управління

про стягнення 977 143, 16 грн.

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 997 143, 16 грн. за користування земельною ділянкою у м. Києві по вул. Деревообробна, буд 1 в розмірі частини земельного податку за 2022 та 2023 орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до держаної власності № 91369 від 30.09.2022, а саме не здійснення компенсації витрат позивача за користування земельною ділянкою на основі окремого договору. З незалежних від позивача причин, відповідачем не було підписано договорів з відшкодування земельного податку, сплаченого позивачем за 2022 та 2023 роки, витрати позивача на оплату земельного податку відповідачем також не було відшкодовано. На переконання позивача, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за фактичне користування земельною ділянкою в розмірі частини земельного податку за 2022 та 2023 роки, що пропорційно до площі орендованих приміщень становить 977 143, 16 грн., отже відповідач зобов`язаний сплатити ці кошти позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/2096/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обсяг витрат за користування земельною ділянкою за спірний період на суму 977 143, 16 грн. Крім того, кошти, сплачені позивачем в якості земельного податку до бюджету не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави та збереженням у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є місцевий бюджет. У зв`язку із наведеним відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, Державне підприємство "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом матеріального права без врахування обставин справи, нездійснення належного дослідження доказів та їх належної оцінки, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні зазначено про неможливість встановити достовірну площу відповідної земельної ділянки за відсутності укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку. Водночас, в матеріалах справи знаходиться довідка про розмір нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки (90:113:0054) від 16 березня 2021 № НГО/2021-19371, де зазначено, що земельна ділянка розташована за адресою: вул. Деревообробна, 1, Голосіївський район, м.Київ та має площу 7220, 10 кв.м. Саме таку площу земельної ділянки було зазначено у податкових деклараціях з плати за землю позивача за 2022 та 2023 роки з відмітками про їх прийняття податковим органом. Місце розташування земельної ділянки співпадає з місцем розташування орендованих відповідачем приміщень.

Також апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про неможливість встановити достовірну вартість земельного податку, який має сплачувати відповідач у зв`язку із користуванням земельною ділянкою, за відсутності укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку, не відповідає обставинам справи.

Апелянт зазначає, що відповідач не є платником земельного податку на земельну ділянку, оскільки відповідно до п.3.1. договору оренди № 9139 він лише має здійснювати компенсацію витрат позивача за користування земельною ділянкою. Отже, відповідач має не сплачувати земельний податок, а відшкодовувати частину, сплаченого позивачем, земельного податку.

Крім того, розрахунок суми земельного податку наведено в податкових деклараціях з плати за землю позивача за 2022, 2023 року з відмітками по їх прийняття податковим органом, що підтверджено відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме: площа земельної ділянки підтверджена довідкою про розмір нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки (90:113:0054) від 16 березня 2021 року № НГО/2021- 19371; нормативну грошову оцінку земельної ділянки підтверджено довідкою про розмір нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки (90:113:0054) від 16 березня 2021 року № НГО/2021-19371; площу усіх приміщень позивача, які знаходяться на земельній ділянці, підтверджено інформаційною довідкою № 366037782 від 15 лютого 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта; площу орендованих відповідачем для Військової частини НОМЕР_1 приміщень підтверджено договором оренди № 9139, копія якого також знаходиться в матеріалах справи.

При цьому частку земельного податку, яку має бути відшкодовано відповідачем відповідно до договору оренди № 9139, було визначено за аналогією з положенням пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України пропорційно частці площі орендованих приміщень у загальній площі нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці.

Апелянт вважає, що зазначені в розрахунку суми боргу з відшкодування земельного податку за 2022-2023 роки, який знаходиться в матеріалах справи, підтверджено відповідними доказами, а алгоритм відповідного розрахунку узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносин у постановах від 04 жовтня 2022 року у справі № 922/2828/20 та від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20. За розрахунком позивача сума боргу відповідача перед позивачем з відшкодування земельного податку за 2022-2023 роки, складає 977 143,16 грн.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тій обставині, що факт погодження відповідачем суми відшкодування земельного податку підтверджено листами відповідача від 03 липня 2023 року вих. № 517/2828 та від 21 липня 2023 року вих. № 517/3152, якими відповідач зобов`язався сплатити 977 143,16 грн. в якості відшкодування земельного податку відповідно до надходження кошторисних призначень. Такі листи за своєю суттю є правочинами відповідача, які в силу частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України спрямовані на набуття цивільного обов`язку щодо оплати відповідної суми відшкодування земельного податку.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача на апеляційну скаргу

01.08.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення відповідача на апеляційну скаргу, в яких останній просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/2096/24 без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності до вимог Законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, з правильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

У відзиві відповідач наголосив на тому, що не укладав жодних договорів з позивачем у 2022 та 2023 роках на відшкодування земельного податку. Крім того, на рахунки відповідача кошти на відшкодування земельного податку за 2022 та 2023 роки не надходили (відповідні довідки були додані у суд першої інстанції та долучені до відзиву).

Відповідач зазначає, що 30.09.2022 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву ( орендодавець) та Державним підприємством «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» (позивач, апелянт, балансоутримувач) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар, відповідач) укладено договір оренди № 9139 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець та балансоутримувач (апелянт) передають, а орендар (відповідач) приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою: вул. Деревообробна, буд. 1, м. Київ, 01013,загальною площею 2150,5 кв.м (1892, 5 кв.м - будівлі літера «З» та 258 кв.м. - приміщення 2-го поверху будівлі літера «Д»). Майно передається в оренду з метою розміщення бюджетної установи, яка повністю фінансується з Державного бюджету - Київського квартирно- експлуатаційного управління (п.1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна.

Акт приймання-передачі майна підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору.

Акт приймання-передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою. Що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

У зв`язку з укладеним договором 30.09.2022 року, 08.04.2022 апелянт та командир військової частини НОМЕР_1 яка є фактичним користувачем, підписали акт приймання-передачі виробничих фондів позивача (акт наявний в матеріалах справи).

Відповідач звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи наявний розрахунок суми боргу з відшкодуванням земельного податку за 2022-2023 роки. Розрахунок здійснено з 08 квітня 2022 року, однак відповідно до пункту 12.1 договору строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі майна і закінчується датою припинення цього договору. Однак акт приймання-передачі майна між позивачем та відповідачем було підписано 30 вересня 2022 року, а не як зазначає позивач 08 квітня 2022 року.

Фонд державного майна України своїм листом від 30 вересня 2022 року № 30-04/4024 про укладення договору між Регіональним відділенням, позивачем, відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна -нежитлові приміщення загальною площею 2150,4 кв.м. за адресою 01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 1 . Строк дії договору - на час дії воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану. Додатки до листа договір № 9139 від 30 вересня 2022 року та акт приймання-передачі майна (лист наявний у матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 2 пункту 3.1 договору до складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж ремонту будівлі у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсаційних витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідач зазначає, що договір не містить умов щодо порядку оплати та яким саме чином визначаються витрати на відшкодування земельного податку - пропорційно орендованій відповідачем площі, а отже за відсутності укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку не можливо встановити як достовірну площу земельної ділянки так і достовірність вартість земельного податку, яку мав би сплачувати відповідач за користування земельною ділянкою. До матеріалів справи додано платіжні доручення за період 2022-2023 роки. Однак апелянтом не додано доказів формування рахунків, які б відображали належну до оплати суму відшкодування земельного податку у спірному періоді.

Відповідач не брав на себе зобов`язання сплачувати земельний податок за позивача. Зазначений факт підтверджується відсутністю відомостей про існування договору, укладеного між сторонами, умови якого передбачили б, що позивач сплачує податок на землю, а відповідач зобов`язується компенсувати ці витрати.

Предметом регулювання статті 1212 ЦК України є цивільно-правові відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

На переконання відповідача, кошти, які сплачені позивачем в якості земельного податку до бюджету, не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави та збереженням у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є місцевий бюджет. Фактично у даній справі, позивач просить компенсувати за рахунок відповідача сплачений ним земельний податок. Таким чином, норми статті 1212 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава для повернення сплачених податків.

За вказаних обставин відповідач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів, які мали бути ним сплачені за користування земельною ділянкою у 2022 та 2023 роках не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача. При цьому позивач та відповідач не укладали жодних договорів на компенсацію земельного податку у 2022 та 2023 роках (Верховний Суд у своїй постанові по справі № 316/3022/14 від 23 січня 2018 року зазначив, що: «за фактом неукладеності договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов`язків»).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 01.10.2024 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення,яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, рішення суду в залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Листом від 26 травня 2022 року вих. № 517/1402 Київське квартирно-експлуатаційне управління (відповідач) з метою вирішення питання щодо подальшого розміщення підрозділів звернувся до Державного підприємства Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" з проханням розглянути можливість щодо укладання договору оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: вул. Деревообробна, буд. 1, м. Київ.

30.09.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець), Державним підприємством "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (балансоутримувач) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (орендар) укладено договір оренди № 9139 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець та позивач передають, а відповідач приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення за адресою: вул. Деревообробна, буд. 1, м. Київ, 01013, загальною площею 2150,5 кв.м (1892,5 кв. м - будівлі літера «З» та 258 кв. м - приміщення 2-го поверху будівлі літера «Д»).

Згідно розділу І пункту 7 договору цільове призначення майна - розміщення бюджетної установи, яка повністю фінансується з Державного бюджету - Київського квартирно-експлуатаційного управління.

Відповідно до умов розділу 2 пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується між орендарем і балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до розділу 2 пункту 3.1. договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 умов ( сума гривень, без податку на додану вартість 1 грн. в рік). Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Пунктом 9.2 розділу І договору встановлено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю компенсуються орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5 договору.

Пунктом 6.5. розділу ІІ договору погоджено, що протягом 5 робочих днів з дати укладення цього договору орендодавець (балансоутримувач) зобов`язаний надати орендарю для підписання: два примірники договору про відшкодування витрат орендодавця (балансоутримувача) на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат орендодавця (балансоутримувача) на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю: підписати і повернути орендодавцю (балансоутримувачу) примірник договору; або подати орендодавцю (балансоутримувачу) обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем за договором.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання від орендодавця (балансоутримувача) відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем, підписати і повернути орендодавцю (балансоутримувачу) примірник договору.

Строк дії договору згідно п.12 розділу І встановлений з дати набрання чинності цим договором на період дії воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану.

На виконання договору між балансоутримувачем та користувачем підписано акт приймання-передачі, згідно якого сторони підтверджують користування з 08.04.2022 нерухомими майном позивача, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 1; нежитлові приміщення площею 2 150,5 кв. м, літера «Д» та «З».

За доводами позивача, об`єкт оренди розміщено на земельній ділянці площею 7220,19 кв. м. з кадастровим номером 90:113:0054, частка площі орендованого нерухомого майна у загальній площі нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці складає: 2150,5 кв.м./ 3895,7 кв.м. х 100 % = 55,2 %.

Позивачем у період з 2022 року по 2023 рік сплачено суму земельного податку за земельну ділянку, площею 7220,19 кв.м. з кадастровим номером 90:113:0054 у загальному розмірі 2 045 801,76 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Державним підприємством "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" складений розрахунок суми боргу з відшкодування земельного податку за 2002-2023 роки, що складає 977 133,16 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 01/09/062023 за вих.№08-06/353 від 06.06.2023, в якій вимагав підписати договір щодо відшкодування вартості земельного податку на 2022 - 2023 роки та сплатити заборгованість балансоутримувачу майна, що становить, зокрема, з відшкодування земельного податку станом на 01.06.2023 у розмірі 412 501,95 грн.

Листом від 03 липня 2023 року вих. № 517/2828 відповідач повідомив позивача, що Київське КЕУ є бюджетною установою, що фінансується та здійснює витрати за рахунок та в межах асигнувань Держаного бюджету України. Одночасно відповідач зазначив, що до нього не надходили договори про відшкодуванню земельного податку, тому не будуть погоджені акти здачі прийняття робіт (надання послуг) по відшкодуванню земельного податку за користування земельною ділянкою, оскільки в Київському КЕУ відсутні відповідні договори.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що за відсутністю укладених з позивачем договорів про відшкодування витрат за користування земельною ділянкою відповідно до договору № 9139 та відсутністю відшкодування позивачу таких витрат, відповідач, на якого покладається обов`язок по їх відшкодуванню, є особою, яка без достатньої правової підстави зберегла майно (грошові кошти) за рахунок позивача.

Позивач вважає, що відповідач без достатньої правової підстави та за рахунок позивача зберіг у себе грошові кошти, які мав сплатити в якості відшкодування витрат позивача за користування користувачем земельною ділянкою, отже, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу безпідставно збережені ним грошові кошти.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 8 квітня 2022 року по 31 грудня 2023 року відповідач користувався нерухомими майном, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 1; загальною площею 2 150,5 кв.м., літера «Д» та «З», переданим відповідачу в оренду за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9139 від 30.09.2022.

Згідно з п. 9.2 розділу І договору встановлено, що витрати на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю компенсуються орендарем в порядку, передбаченому пунктом 6.5 договору.

Пунктом 6.5. розділу ІІ договору погоджено, що протягом 5 робочих днів з дати укладення цього договору орендодавець (балансоутримувач) зобов`язаний надати орендарю для підписання: два примірники договору про відшкодування витрат орендодавця (балансоутримувача) на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат орендодавця (балансоутримувача) на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю: підписати і повернути орендодавцю (балансоутримувачу) примірник договору; або подати орендодавцю (балансоутримувачу) обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем за договором.

Орендар зобов`язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання від орендодавця (балансоутримувача) відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем, підписати і повернути орендодавцю (балансоутримувачу) примірник договору.

Позивачем листом за вих. №08-06/461 від 17.07.2023 направлявся на адресу відповідача примірник договору відшкодування витрат на оплату земельного податку до договору оренди № 9139.

Однак, відповідач договір не підписав, повернув позивачу примірник договору у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.

Таким чином, відповідний договір на відшкодування витрат на оплату земельного податку між орендарем та орендодавцем не укладався.

Ухилення орендаря від укладення договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку є порушенням зобов`язання, передбаченого договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9139 від 30.09.2022.

Як вбачається із змісту позовної заяви, за період з 2022 року по 2023 рік позивачем нараховано відповідачу відшкодування земельного податку у сумі 977 143,16 грн (412 501,85 грн. за 2022 рік, 564 641,31 грн. за 2023 рік).

Відповідно до ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.

Відповідно до п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території (п. 286.6. ст. 286 Податкового кодексу України).

Оскільки частку земельного податку, яка має бути відшкодована відповідачем відповідно до договору оренди № 9139, позивачем визначено пропорційно частці площі об`єкту оренди у загальній площі нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.

Водночас, договір оренди № 9139 від 30.09.2022 не містить умов щодо порядку оплати та яким саме чином визначається витрати на відшкодування земельного податку - пропорційно орендованій відповідачем площі, а отже за відсутності укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат на оплату земельного податку, суд не вбачає за можливе встановити як достовірну площу земельної ділянки, так і достовірну вартість земельного податку, яку мав би сплачувати відповідач у зв`язку з користування земельною ділянкою.

На підтвердження обставин щодо понесення витрат зі сплати позивачем земельного податку за земельну ділянку, площею 7220,19 кв.м. з кадастровим номером 90:113:0054 у загальному розмірі 2 045 801,76 грн. до матеріалів справи долучено платіжні доручення за період з 2022 року по 2023 рік.

Колегія суддів не приймає до уваги надані позивачем платіжні доручення про сплату земельного податку у загальному розмірі 2 045 801,76 грн. за період з 2022 року по 2023 рік як належні докази по справі, оскільки в призначенні платежу не ідентифіковано земельну ділянку, за яку позивачем сплачувався земельний податок.

Крім того, позивачем не надано доказів формування рахунків, які б відображали належну до оплати суму відшкодування земельного податку у спірному періоді.

За наведених обставин, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції по те, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами обсяг витрат за користування земельною ділянкою за спірний період на суму 977 143,16 грн.

Заперечення відповідача в частині відсутності бюджетного фінансування на сплату земельного податку суд відхиляє, оскільки згідно з постановою Верховного Суду від 17.04.2018 у справі 911/4249/16 «ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання».

Предметом позову у даній справі є вимоги Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" про стягнення з Київського квартирно-експлуатаційного управління безпідставно збережених коштів у загальній сумі 977 143,16 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Згідно пунктів 14.1.72, 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 Податкового кодексу України, податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Таким чином, кошти, сплачені позивачем в якості земельного податку до бюджету, не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави та збереженням у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є місцевий бюджет.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 977 143,16 грн. в якості відшкодування земельного податку є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 977 143,16 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду у даній справі є обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, Апеляційна скарга Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/2096/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 у справі № 910/2096/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2096/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.10.2024.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська