ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/749/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Іоннікової І.А.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 01.10.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 18.04.2024 (повний текст складено 25.04.2024)
у справі № 910/749/24 (суддя Ю.О. Підченко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Енергопром"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 1 248 164 ,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергопром» звернуло до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 3% річних в розмірі 174 999,28 грн та інфляційних втрат в розмірі 1 073 165,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 по справі №910/749/24 позов задоволено частково. На підставі рішення суду з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОПРОМ" 3% річних в розмірі 171 968, 99 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 073 165,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 18 677,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно того, що відповідач з прострочення здійснив оплату заборгованості за договором поставки №53-129-01-20-02043 від 14.01.2020, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими. При цьому, задовольняючи позовні вимог частково, суд зазначив, що позивачем невірно визначено період нарахування заявлених до стягнення сум.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, та відстрочки виконання рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних та прийняти нове, яким в цій частині відмовити у задоволенні стягнення 3% річних, зменшивши їх до 1 гривні.
Скаржник вважає, що рішення в оскаржуваній частині винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що покладення на останнього 3% річних у сумі стягнення згідно рішення суду першої інстанції є надмірним, оскільки з відповідача вже присуджено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1 073 165,00 грн., які відповідачем не оскаржуються. Тобто, позивачу за рахунок стягнення інфляційних втрат компенсовані всі наслідки знецінення національної валюти. Відтак, на думку скаржника, стягувана сума 3% річних мала бути судом першої інстанції зменшена до 1 гривні, з урахуванням інтересів відповідача, оскільки покладення на відповідача зазначеної суми стягнення носить суто каральний характер, що не співвідноситься із наслідками допущеного порушення.
Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції не було враховано висновків, наведених у постанові Верховного суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, та викладених у клопотанні відповідача доводів щодо зменшення 3% річних до 1 гривні.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, та вказує, що у даному випадку відсутні об`єктивні підстави для звільнення або зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення з відповідача за порушення строків оплати поставленого товару, а у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у статті 625 Цивільного кодексу У країни.
Явка представників у судове засідання
Представник позивача в судові засідання 01.10.2024 не з`являвся, водночас, 27.09.2024 через систему Електронний суд подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, у 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕНЕРГОПРОМ» зверталось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» про стягнення заборгованості у розмірі 3 309 805,39 грн за договором поставки №53-129-01-20-02043 від 14.01.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі № 910/4094/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021, вказаний позов задоволено частково та присуджено до стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЕНЕРГОПРОМ» заборгованість у розмірі 3 072 378 (три мільйони сімдесят дві тисячі триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 48 401 (сорок вісім тисяч чотириста одна) грн. 17 (сімнадцять) коп., інфляційні у розмірі 188 942 (сто вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок дві) грн. 74 (сімдесят чотири) коп. та судовий збір у розмірі 49 645 (сорок дев`ять тисяч шістсот сорок п`ять) грн. 83 (вісімдесят три) коп. В іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 26.01.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі №910/4094/21 в оскарженій частині щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат залишено без змін.
З урахуванням положень частин 1-2 статті 241 та статті 284 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі № 910/4094/21 набрало законної сили 05.10.2024.
27.10.2021 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
Постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.11.2021 відкрито виконавче провадження № 67356247.
06.02.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 67356247 з примусового виконання наказу № 910/4094/21 від 27.10.2021 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.
Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ «Компанія «Енергопром» вказує, що зважаючи на виконання рішення суду у справі № 910/4094/21 06.02.2023, у позивача наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу за період з 16.03.2021 по 06.02.2023.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 у справі № 910/4094/21 набрало законної сили, а відтак встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 по справі № 910/4094/21 встановлено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №53-129-01-20-02043 від 14.01.2020.
У даній справі № 910/749/24 позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму боргу у розмірі 3 309 805,39 грн за період з 16.03.2021 по 06.02.2023.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 по справі № 910/4094/21 виконано відповідачем лише 06.02.2023, а у справі №910/4094/21 3% річних та інфляційні втрати нараховувались за загальний період прострочення з 02.09.2020 по 12.03.2021.
Тобто за доводами позивача, в силу положень статті 625 ЦК України, у останнього наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу за період з 16.03.2021 по 06.02.2023, тобто за весь період прострочення.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказані норми кореспондуються з положеннями частин 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За приписами частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу.
Слід зазначити, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.
Суд зауважує, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п`ятою статті 4 Цивільним кодексом України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Інфляційні втрати нараховуються помісячно. Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
Як вказувалось вище, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за загальний період прострочення з 16.03.2021 по 06.02.2023.
Позивач пов`язує строк закінчення нарахування із винесенням 06.02.2023 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постанови про закінчення виконавчого провадження № 67356247.
Водночас, судом вставлено, що фактично ДП «НАЕК «Енергоатом» перерахувало на корить ТОВ «Компанія «Енергопром» суму боргу 3072378,00 грн (на яку нараховані 3% річних та інфляційні втрати) - 26.01.2023.
Відтак, правильним періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 3 072 378,00 грн є період з 16.03.2021 по 25.01.2023.
Місцевим господарським судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, та зроблено висновок про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати на суму 1 073 165,00 грн та 3% річних на суму 171 968,99 грн.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, та відстрочки виконання рішення.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивачем оскаржується судове рішення лише в задоволення позову про стягнення 3% річних у розмірі171 968,99 грн, а тому суд переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позов, відповідач просив зменшити заявленої позивачем до стягнення суми 3% річних до 1 грн.
Обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення розміру пені відповідач зазначає, що він належить до суб`єктів господарської діяльності у власності та користуванні якого є об`єкти підвищеної небезпеки, дохід підприємства складається із виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється його відокремленими підрозділами - атомними електростанціями, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі чого запроваджено воєнний стан, атомні станції працюють в екстремальних умовах. Відповідач наголошував, що ним були втрачені виробничі потужності, що забезпечували майже половину від його доходу, що значно погіршило матеріальний стан відповідача та ускладнило виконання основного зобов`язання.
3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, стосовно права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Проте, викладений вище Великою Палатою Верховного Суду висновок був сформований у справі, в якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та 3% річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості, при цьому сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних ніж передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України.
Натомість у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у статті 625 Цивільного кодексу України, а відтак обставини справи №910/749/24 є відмінними від обставин у справі №902/417/18.
Аналогічна правовий висновок щодо відсутності підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ставка процентів річних (3%) передбачена законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) та не є завищеною на відміну від ставки річних у справі №902/417/18 (до 40% та 96%), викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/9911/21 та від 26.01.2022 у справі №910/4094/21.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним, а наведені відповідачем підстави щодо зменшення розміру 3% річних є недоведеними.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення розміру 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 по справі №910/749/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 по справі №910/749/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2024 по справі №910/749/24 залишити без змін.
Матеріали справи №910/749/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 14.10.2024.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.А. Іоннікова
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 01.10.2024 |
Оприлюднено | 16.10.2024 |
Номер документу | 122300522 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Тищенко А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні