Постанова

від 03.10.2024 по справі 920/77/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2024 р. Справа№ 920/77/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Полякова Б.М.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представника боржника Юсан І.О. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року

у справі №920/77/24 (суддя Соп`яненко О.Ю.)

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у справі №920/77/24, зокрема, відмовлено у задоволенні заяви АТ "Сенс Банк" про грошові вимоги кредитора до боржника.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, АТ "Сенс Банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у справі №920/77/24 в частині невизнання вимог АТ "Сенс Банк" як кредитора до боржника та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги АТ "Сенс Банк" в розмірі 3 369 951,98 грн. основного боргу, а також 6 056,00 грн. судових витрат; включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Поляков Б.М.

Ухвалою суду від 01.07.2024 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у справі №920/77/24, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/77/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1

08.07.2024 супровідним листом Господарського суду Сумської області №920/77/24/233 від 05.07.2024 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

15.07.2024 року через систему "Електронний суд" від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження відправлення копії апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 апеляційну скаргу АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у справі №920/77/24 залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази доплати судового збору у розмірі 4239,20 грн.

24.07.2024 засобами електронного зв`язку та 26.07.2024 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 15.07.2024 надано докази сплати судового збору.

Слід зазначити, що головуючий суддя Остапенко О.М. з 22.07.2024 року по 16.08.2024 року та 26.08.2024 перебував у відпустці, суддя Сотніков С.В. з 22.07.2024 року по 26.08.2024 року перебував у відпустці, а тому розгляд апеляційної скарги здійснюється після виходу суддів з відпустки - 27.08.2024.

Ухвалою суду 27.08.2024 року поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 у справі №920/77/24, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 03.10.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу керуючий реструктуризацією боргів боржника просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

27.09.2024 року через систему "Електронний суд" від керуючого реструктуризацією боргів боржника Солдаткіна І.В. надійшло клопотання про проведення судового засідання 03.10.2024 року в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 30.09.2024 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

01.10.2024 року через систему "Електронний суд" від керуючого реструктуризацією боргів боржника Солдаткіна І.В. надійшла заява про проведення судового засідання 03.10.2024 року в режимі відеоконференції, проведення якого просить забезпечити поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 01.10.2024 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Представник боржника в судовому засіданні 03.10.2024 проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючий реструктуризацією боргів боржника арбітражний керуючий Солдаткін І.В. в судове засідання 03.10.2024 року не з`явився, подавши до його початку клопотання про розгляд справи без його участі.

Представники скаржника в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи банк повідомлений належним чином через систему "Електронний суд", докази чого долучено судом до матеріалів справи.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

03.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника боржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу суду першої інстанції від 03.06.2024 у даній справі в оскаржуваній частині - залишити без змін, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 1 КУзПБ кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно ч. 1 ст. 122 КУзПБ, яка регулює порядок виявлення кредиторів фізичної особи, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 45 наведеного кодексу, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право заявити додаткові грошові вимоги до боржника у межах строку, встановленого частиною першою цієї статті.

Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Згідно ч. 2 ст. 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні.

За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються:

- розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;

- розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;

- дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;

- дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною другою статті 44 цього Кодексу.

Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов`язань у шосту чергу.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.

Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Сумської області перебуває справа №920/77/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , провадження в якій відкрито ухвалою суду від 26.02.2024 року.

27.02.2024 року на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі №920/77/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника встановлено 28.03.2024 року.

17.04.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, до суду надійшла заява АТ "Сенс Банк" з грошовими вимогами до боржника у даній справі.

В обґрунтування своєї заяви АТ "Сенс Банк" посилається на невиконання ОСОБА_4 взятих не себе договірних зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на день відкриття провадження становить 374 007,34 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 16 396 928,84 грн., та складається з:

- основної заборгованості: 271 628,77 дол. США (10 417 696,73 грн.);

- заборгованості за відсотками: 71 782,85 дол. США (2 753 066,11 грн.);

- пені за несвоєчасне повернення кредиту в валюті кредиту: 29 128,53 дол. США (1 117 157,77 грн.);

- пені за несвоєчасне повернення відсотків у гривні: 2 027 937,86 грн.;

- нарахованої комісії: 1 467,19 дол. США (56 270,70 грн.);

- нарахованої комісії за кредитом: 24 799,67 грн.

На підтвердження заявлених вимог кредитором до кредиторської заяви надано наступні документи та докази: договір про надання не відновлювальної кредитної лінії №753/2-75 від 05.08.2008 року та додаткову угоду до нього від 15.10.2008 року, іпотечний договір від 05.08.2008 року №1782, договір поруки №753/2-75 від 05.08.2008 року, виписки по особовому рахунку ОСОБА_4 , розрахунок вимог банку, а також докази правонаступництва АТ "Укрсоцбанк" на АТ "Сенс Банк".

Боржник та арбітражний керуючий Солдаткін І.В., заперечуючи проти заяви АТ "Сенс Банк" про грошові вимоги кредитора до боржника, просили суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні вищевказаної заяви.

За наслідками розгляду заявлених кредиторських вимог ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у даній справі, зокрема, відмовлено у задоволенні заяви АТ "Сенс Банк" про грошові вимоги кредитора до боржника у зв`язку із спливом строку пред`явлення банком виконавчого документа до виконання.

Згідно ч. 3 ст. 47 КУзПБ ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів.

АТ "Сенс Банк" з даною ухвалою суду в частині відмови у задоволенні його заяви з грошовими вимогами до боржника не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи та вимоги скаржника фактично зводяться до незгоди з ухвалою суду в частині наслідків розгляду його заяви про відмову у визнанні кредиторських вимог до боржника, то у відповідності до ст. 269 ГПК України ухвала суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.

В іншій частині ухвала місцевого господарського суду не переглядається.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали в оскаржуваній частині, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування ухвали з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05.08.2008 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Сенс Банк") укладений кредитний договір №753/2-75 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1.1. Договору Кредитор - Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" надав ОСОБА_1 кредит у загальній сумі 300000,00 (триста тисяч) доларів США, 00 центів, зі сплатою за користування кредитом 14,0% річних та з кінцевим терміном повернення кредиту до 04.08.2018 року.

Кредит надавався позичальнику на поточні потреби з встановленням іпотеки. Відповідно до умов Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії (пункти 2.1., 3.1.1) Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі та видав ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі 300000,00 (триста тисяч) доларів США, 00 центів на підставі заяви на видачу готівки.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії 05.08.2008 року був укладений Договір поруки №753/2-76 між ОСОБА_1 , Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та поручителем - ОСОБА_5 .

У зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань за кредитними договором Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою та просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за договором кредиту в сумі 2 723 725,83 грн.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.06.2010 року у справі №700/10 позов було задоволено повністю; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за договором кредиту в сумі 2 723 725,83 грн.

На виконання вказаного рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків Дніпровським районним судом міста Києва 29.12.2010 року було видано виконавчий лист, за яким було відкрито виконавче провадження.

27.12.2011 державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу ПАТ "Укрсоцбанк" з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: в результаті проведених виконавцем дій виявити майно, на яке може бути звернення стягнення, не вдалося.

Окрім того, на виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом міста Києва від 29.12.2010 року, виконавчою службою було реалізовано майно поручителя згідно Договору поруки №753/2-76 та здійснено перерахунок коштів ПАТ "Укрсоцбанк" на загальну суму 871 859,32 коп.

На підставі постанови державного виконавця від 17.08.2011 із заробітної плати боржника здійснювалося стягнення на загальну суму 2 839,53 грн.

Як встановлено судом, у період з 27.12.2011 року до 01.05.2024 року виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся. З моменту повернення виконавчого документа стягувану пройшло більше 12 років, однак ані ПАТ "Укрсоцбанк", ані його правонаступники не вживали жодних дій, спрямованих на виконання виконавчого листа, який виданий Дніпровським районним судом міста Києва від 29.12.2010 року, та повторного пред`явлення його до виконання.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла станом на 29.12.2010 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Станом на дату повернення виконавчого документа стягувачу ПАТ "Укрсоцбанк" з підстав відсутності майна (27.12.2011 року) Закон України "Про виконавче провадження", визначав, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.(ч. 3 ст. 23 Закону).

Виходячи з цього, після повернення виконавчого документа стягувачу строк пред`явлення його до виконання перервався і виконавчий лист міг бути пред`явлений кредитором (Банком) до виконання до 27.12.2014 року.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що виконавчий документ було повторно пред`явлено банком до виконання, відтак строк такого пред`явлення станом на дату звернення до суду з кредиторськими вимогами сплив. Інформація стосовно поновлення банком такого строку в судовому порядку в матеріалах справи відсутня та скаржником не надано.

За вказаних обставин, в даному випадку колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви на суму 2723725,83 грн., стягнуту рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.06.2010 року у справі №700/10.

Щодо нарахованих відсотків за кредитом станом на дату звернення до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно п.1.1.2. кредитного договору №753/2-75 від 05.08.2008 року, кінцевий термін погашення кредиту: не пізніше 04.08.2018 року.

Оскільки позичальник своїх зобов`язань за Договором належним чином не виконував, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.06.2010 року у справі №700/10 позов було задоволено повністю; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за договором кредиту в сумі 2 723 725,83 грн.

Отже, ПАТ "Укрсоцбанк" використало право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені та комісії за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Аналогічна правова позиції викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 19.05.2020 у справі №910/23028/17 та в подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі №654/4345/19, від 11.05.2021 у справі №1424/2649/2012, від 28.10.2020 у справі №921/321/18, від 18.09.2020 у справі №916/4693/15, від 02.06.2020 у справі №911/1774/15, від 06.02.2019 у справі №175/4753/15-ц.

При цьому, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно (в один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв`язку із цим за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

При цьому, вищенаведені висновки апеляційного господарського суду у повній мірі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, у якій досліджувалось питання різного підходу щодо визначення періоду нарахування процентів за користування кредитом, застосованого (підходу) у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

Так, у вказаній постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила про відсутність підстав для відступу від наведених висновків, викладених раніше у її постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (п.п. 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (п. 6.19).

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя) (пункт 117 постанови).

Крім того, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 висновок в частині твердження, що:"нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів", Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 уточнила таким: "у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором" (пункт 141 постанови).

За змістом пунктів 142-145 цієї ж постанови зазначено, що наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020 (455/20) обґрунтування (що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі) збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.

Колегія судів зазначає, що за змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування та не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм права щодо відсутності у кредитодавця права нараховувати передбачені договором проценти протягом усього фактичного строку користування кредитом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №916/3704/20(916/4693/15).

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як було зазначено вище, звертаючись до суду з відповідною заявою банк просить визнати його кредиторські вимоги за кредитним договором №753/2-75 від 05.08.2008, що складаються, в тому числі із заборгованості по процентах за користування кредитом, яка утворилась станом на 26.02.2024 року.

Разом з тим, після звернення Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" з позовом до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на момент звернення із зазначеним позовом банк визнав, що настав строк виконання договору в повному обсязі, відтак право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припинилося, як наслідок судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання грошових вимог банку на суму процентів за договором, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору.

Водночас, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Так, згідно ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передумовою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та трьох процентів річних від простроченої суми.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц, ).

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, кредитор має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення зобов`язання до моменту його фактичного виконання.

При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

В даному випадку, на переконання судової колегії, банк має право на нарахування боржнику саме трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми боргу, яка визначена рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.06.2010 року у справі №700/10, за вирахуванням суми погашення у виконавчому провадженні.

Так, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, скаржником враховано наявність рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.06.2010 року у справі №700/10 та уточнено розмір грошових вимог до ОСОБА_1 , які підлягають до визнання, а саме: 2 723 725,83 грн. за рішенням третейського суду, 168 888,76 грн. - 3% річних на кредитну заборгованість та 477 337,39 грн. - інфляційні втрати на кредитну заборгованість.

Щодо вимог на суму 2 723 725,83 грн. за рішенням третейського суду, то як було зазначено вище, в даному випадку відсутні підстави для їх визнання з огляду на сплив строку пред`явлення відповідного виконавчого документу до виконання та відсутності доказів його переривання чи поновлення.

Щодо вимог, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, то судова колегія зазначає, що згідно статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до приписів частини першої статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно. (Близька за змістом правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 904/3526/20, від 09.02.2022 у справі № 17/169-07, від 02.06.2022 у справі №905/1732/20, від 07.06.2022 у справі №922/605/15, від 08.11.2022 у справі №922/2315/16, від 29.11.2022 у справі №15/81, від 31.01.2023 у справі №903/64/22, від 28.02.2023 у справі №914/1661/20).

Таким чином, в силу приписів ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тобто, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію, а також переглядає в апеляційному порядку законність винесення судових актів, прийнятих місцевими господарськими судами, в межах доводів апеляційної скарги, які були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції.

Як було зазначено вище, заявлені до суду першої інстанції кредиторські вимоги до боржника включали в себе основну заборгованість, заборгованість за відмотками за кредитним договором, пеню за несвоєчасне повернення кредиту в валюті кредиту, пеню за несвоєчасне повернення відсотків у гривні, а також нараховану комісію за кредитом.

Тобто, вимоги за ч. 2 ст. 625 ЦК України в даному випадку до місцевого господарського суду не заявлялись, як наслідок такі вимоги в суді апеляційної інстанції є за своєю суттю новими (окремими, самостійними) вимогами та не підлягають розгляду та дослідженню судом на предмет їх обґрунтованості та доведеності належними та допустимими доказами,

Щодо заяв боржника та арбітражного керуючого Солдаткіна І.В., про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до заявлених банком кредиторських вимог, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем. (Аналогічна правова позиція щодо вирішення питання позовної давності, яка є сталою, міститься у численних постановах Великої Палати Верховного суду, зокрема, від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17, від 06.09.2023 року у справі №910/18489/20.

За вказаних обставин, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог АТ "Сенс Банк" з наведених у заяві мотивів, в даному випадку відсутні підстави для розгляду заяв боржника та арбітражного керуючого Солдаткіна І.В. про сплив строків позовної давності та можливого застосування відповідних наслідків.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду в оскаржуваній частині прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній банком частині не вбачається.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у справі №920/77/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Сумської області від 03.06.2024 року у справі №920/77/24 в частині відмови у задоволенні заяви АТ "Сенс Банк" з грошовими вимогами до боржника залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу повернути до господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 14.10.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

Б.М. Поляков