Постанова

від 02.10.2024 по справі 910/4284/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. Справа №910/4284/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Андрієнка В.В.

Владимиренко С.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Дудник В.М.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024

у справі №910/4284/24 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Державного підприємства "Інфотех"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор"

про стягнення 1 284 160,17 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Інфотех" (далі - ДП "Інфотех") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" (далі - ТОВ "ІТ-Інтегратор") штрафних санкцій у розмірі 1 284 160,17 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ДП "Інфотех" посилається на порушення ТОВ "ІТ-Інтегратор" умов договору про закупівлю від 09.02.2022 №4882/22, в частині прострочення поставки серверного обладнання, у зв`язку з чим позивач, на підставі пункту 6.4 договору, здійснив нарахування пені у сумі 758 101,29 грн та штрафу в розмірі 526 058,88 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "ІТ-Інтегратор" на користь ДП "Інфотех" 750 895,00 грн пені, 526 058,88 грн штрафу та судовий збір у розмірі 19 154,31 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання з 11.05.2022 до 06.09.2022 у розмірі 758 101,29 грн, дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині закінчення нарахування пені, оскільки день здійснення поставки не включається в період часу, за який стягується пеня. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 11.05.2022 до 05.09.2022 у розмірі 750 895,00 грн. Крім того, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок 10% штрафу у розмірі 526 058,88 грн, на підставі пункту 6.4 договору, дійшов висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "ІТ-Інтегратор" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зменшити суму стягнених штрафних санкцій до 127 695,00 грн.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, що як наслідок призвело до невідповідності висновків обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що умови укладеного договору, в частині застосування штрафних санкцій, містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій для скаржника за прострочення виконання зобов`язання. Вважає, що суд може застосувати до спірних правовідносин сторін частину 1 статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зменшити надмірно великі штрафні санкції.

Також, скаржник вказує, що між сторонами укладено договір до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України і відповідно до запровадження воєнного стану. ТОВ "ІТ-Інтегратор" не забезпечене стабільною можливістю здійснювати імпортно-експортні операції через військову агресію російської федерації. Водночас, скаржник, продовжує здійснювати імпорт товарів, не зважаючи на великий ризик подібних ситуацій, забезпечуючи українські підприємства необхідними товарами та додаючи свій внесок в розвиток економіки країни, яка зазнає військового нападу. Разом із тим, вимоги щодо сплати настільки великих штрафних санкцій суттєво впливають на майновий стан скаржника та спричиняють значні фінансові втрати.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 апеляційну скаргу ТОВ "ІТ-Інтегратор" у справі №910/4284/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Андрієнко В.В., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ІТ-Інтегратор" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 02.10.2024. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4284/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 30.09.2024.

23.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/4284/24.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

18.09.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "ІТ-Інтегратор" - без задоволення.

Так, у своєму відзиві позивач зазначає, що зменшення розміру неустойки є правом а не обов`язком суду, яке він може або застосувати або не застосувати, оцінюючи надані докази. Це право реалізується судом в кожній окремій справі на основі аналізу обставин, аргументів сторін і вивчення доказів. Таке рішення суду не може бути скасоване лише через те, що суд не скористався цим правом, за умови відсутності інших порушень норм матеріального чи процесуального права. Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та не надав суду будь-яких доказів, що підтверджували б його заперечення проти позову.

Також, позивач звертає увагу на те, що надані відповідачем документи не відповідають вимогам договору і не можуть вважатися достатніми для підтвердження форс-мажорних обставин.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 02.10.2024 з`явився представник позивача.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали від 16.09.2024 до його електронного кабінету.

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Таким чином, відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/4284/24 розглядається за його відсутності.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

09.02.2022 між ДП "Інфотех" (замовник) та ТОВ "ІТ-Інтегратор" (постачальник) укладено договір про закупівлю №4882/22, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити замовнику комплект серверного обладнання, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити предмет закупівлі.

Відповідно до пункту 1.2 договору предмет закупівлі включає в себе постачання апаратного забезпечення, програмного забезпечення, що є складовою обладнання.

Ціна договору становить 4 383 823,99 грн без ПДВ, безпосередньо ПДВ складає 876 764,80 грн, а разом з ПДВ - 5 260 588,79 грн, яка визначена на підставі специфікації (додаток 2 до даного договору) (пункт 3.1 договору).

За умовами пункту 3.3 договору розрахунки здійснюються після виконання в повному обсязі усіх зобов`язань постачальником за цим договором в національній валюті України безготівково, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 4.1 договору виконання своїх зобов`язань за цим договором здійснюється постачальником протягом 90 календарних днів з моменту підписання даного договору.

Факт передачі обладнання/програмного забезпечення замовника оформлюється сторонами шляхом підписання акта приймання-передачі (пункт 4.2 договору).

За змістом пункту 4.6 договору право власності на обладнання переходить до замовника з дати підписання сторонами акта приймання-передачі, за виключенням програмного забезпечення, що постачається у складі предмету закупівлі, право на використання якого здійснюється замовником на підставі ліцензії (ліцензійного договору) відповідно до умов цього договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення його печатками сторін (якщо сторони використовують печатку) та діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором (пункт 9.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 02.06.2022 до договору сторони дійшли згоди внести наступні зміни до договору: пункт 3.3 договору викласти в наступній редакції: "3.3. За поставку Обладнання Замовник здійснює попередню оплату в розмірі 3 100 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 516 666,67 грн, в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 7 (семи) робочих днів з моменту виставлення Постачальником рахунку на оплату. Остаточний розрахунок в розмірі 2 160 588,79 грн, в т.ч. ПДВ 360 098,13 грн, здійснюється після виконання в повному обсязі усіх зобов`язань Постачальником за цим Договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання Сторонами відповідного Акта приймання-передачі".

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 3 100 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.06.2022 №2, а відповідач, в свою чергу, здійснив поставку товару, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання від 06.09.2022 №СГосс1468 на суму 5 260 588,79 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, ДП "Інфотех" зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у строки, визначені умовами договору, у зв`язку з чим просить стягнути з ТОВ "ІТ-Інтегратор" штраф у розмірі 526 058,88 грн та пеню в сумі 758 101,29 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до пункту 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі укладеного між сторонами договору у відповідача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у позивача - прийняти та оплатити такий товар на умовах викладених у спірному договорі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору про закупівлю від 09.02.2022 №4882/22 позивач перерахував на користь відповідача попередню оплату в розмірі 3 100 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 03.06.2022 №2, а відповідач, у свою чергу, здійснив поставку товару, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання від 06.09.2022 №СГосс1468 на суму 5 260 588,79 грн, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками цих підприємств без зауважень та заперечень.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно встановив, що враховуючи умови пункту 4.1 договору про закупівлю від 09.02.2022 №4882/22, граничний строк поставки ТОВ "ІТ-Інтегратор" товару на загальну суму в розмірі 5 260 588,79 грн - 10.05.2022. Проте, в порушення умов спірного договору, відповідач здійснив поставку товару лише 06.09.2022.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем, всупереч вимог чинного законодавства України та умов договору про закупівлю від 09.02.2022 №4882/22, не був поставлений позивачу товар на суму 5 260 588,79 грн у строк до 10.05.2022.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №922/2220/19, від 17.09.2020 у справі №922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі №910/1972/20.

Згідно з пунктом 6.4 договору постачальник, у випадку порушення строків виконання своїх зобов`язань, на вимогу замовника сплачує у безспірному порядку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості невиконаних/невчасно виконаних зобов`язань за кожний календарний день прострочення, що нараховується протягом всього періоду такого прострочення. У разі прострочення виконання зобов`язання понад 30 календарних днів постачальник зобов`язаний додатково сплатити на користь замовника також штраф у розмірі 10% від вартості невиконаних/невчасно виконаних зобов`язань.

У той же час, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №927/1091/17.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з невірним розрахунком позивача в частині закінчення періоду нарахування пені (з 11.05.2022 до 06.09.2022), оскільки день здійснення поставки не включається в період часу, за який стягується пеня. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 11.05.2022 до 05.09.2022 у розмірі 750 895,00 грн.

Також, колегія суддів, перевіривши розрахунок 10% штрафу у розмірі 526 058,88 грн, вважає вірними висновки суду першої інстанції, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, заперечень щодо невірності розрахунку пені та штрафу доводи апеляційної скарги не містять.

Скаржник також посилається на обставини наявності військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану, що стало наслідком порушення зобов`язання. Крім того, відповідачем долучено до апеляційної скарги лист Торгово-промислової палати України від 28.09.2022 №1443/05-5 щодо підтвердження дійсності листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

За приписами статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з пунктом 8.1 договору сторона, яка порушила зобов`язання за цим договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Якщо виконання зобов`язань за цим договором стає неможливим через форс-мажорні обставини, сторони повинні повідомити одна одну в письмовому вигляді протягом двох робочих днів з моменту настання або загрози настання вищевказаних обставин про настання таких обставин та про їх наслідки, та прийняти усі можливі заходи з метою максимального обмеження негативних наслідків, викликаних форс-мажорними обставинами. Аналогічні умови стосуються інформування про припинення дії форс-мажорних обставин та їх наслідків. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення однією стороною, яка піддалась дії цих обставин, другу сторону про їх настання, позбавляє права посилатись на ці обставини для зняття відповідальності за невиконання своїх обов`язків (пункт 8.3 договору).

Відповідно до пункту 8.4 договору належним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка (сертифікат) Торгово-промислової палати України чи відповідної регіональної торгово-промислової палати, органів МНС або іншої уповноваженої установи.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача протягом двох робочих днів з моменту настання або загрози настання форс-мажорних обставин, як обумовлено пунктом 8.3 договору, і матеріали справи доказів протилежного не містять, у зв`язку з чим відповідач позбавляється права посилатися на настання форс-мажорних обставин.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

ТПП України на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракта, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Тобто, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Існування листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зобов`язаннями відповідача щодо своєчасної поставки товару, а відтак вказаний лист не звільняє останнього від виконання зобов`язань за договором.

Саме по собі посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що лише посилання відповідача на обставини наявності військової агресій російської федерації проти України та введення воєнного стану, в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором про закупівлю від 09.02.2022 №4882/22, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати чи відповідної регіональної торгово-промислової палати, органів МНС або іншої уповноваженої установи яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об`єктивної неможливості виконання умов спірного договору з незалежних від нього обставин, у зв`язку з чим обумовлені як законом, так і договором підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань за договором відсутні.

Щодо клопотання скаржника про зменшення розміру штрафних санкцій до 127 695,00 грн колегія суддів зазначає таке.

За приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із положеннями статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Разом з тим суд вказує, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

У той же час, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення, у з в`язку з чим відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "ІТ-Інтегратор" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ТОВ "ІТ-Інтегратор".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/4284/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор".

4. Матеріали справи №910/4284/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 14.10.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Андрієнко

С.В. Владимиренко