Постанова

від 10.10.2024 по справі 906/472/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/472/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: Гринько К.В.

Відповідача: не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Житомиробленерго»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024

(головуючий - Олексюк Г.Є. судді Мельник О.В., Гудак А.В.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024

(суддя - Сікорська Н.А.)

у справі №906/472/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО»

до Акціонерного товариства «Житомиробленерго»

про визнання неправомірними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОБІО» (далі - ТОВ «ОБІО», позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства «Житомиробленерго» (далі- АТ «Житомиробленерго», відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог,

- про визнання неправомірними дії АТ «Житомиробленерго» щодо нарахування ТОВ «ОБІО» вартості послуги з розподілу електричної енергії за січень 2023 року, лютий 2023 року та по дату ухвалення рішення по ІІ класу напруги;

-зобов`язання АТ «Житомиробленерго» зобов`язання здійснити перерахунок вартості наданої послуги з розподілу електричної енергії ТОВ «ОБІО» у період з січня 2023, лютого 2023 року по дату ухвалення рішення у відповідності до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії від 27.12.2018 №141, шляхом застосування тарифів для І (першого) класу напруги.

2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на безпідставне нарахування відповідачем позивачу вартості послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням тарифів для ІІ (другого) класу напруги, у той час як позивач, є споживачем електроенергії по І (першому) класу напруги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024, залишеним без змін постановою Північно- західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024, позов задоволено повністю.

4.Рішення мотивовано тим, що дії відповідача щодо нарахування позивачу вартості послуг із застосуванням тарифів для другого класу напруги є безпідставними і протиправними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на п. 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає про наявність підстав для відступлення від правового висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/8823/22, від 21.02.2024 у справі № 906/172/23.

Крім того посилаючись на пункт 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 14.03.2018 № 312, де містяться визначення вжитих термінів, зокрема, «межа балансової належності» - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 «Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифу на послуги з передачі електричної енергії» в частині того, що «Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності».

Також скаржник зазначає, що судові рішення прийнято без урахування правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.

Разом з цим, скаржник зазначає, що судами порушено норми процесуального права ст. 86 ГПК України, оскільки, судами в повній мірі не встановлено обставини справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що судами у справі правильно застосовано положення законодавства, якими врегульовано правовідносини сторін у справі, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

8. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.12.2018 між ТОВ «ОБІО» (споживач) та АТ «Житомиробленерго» (Оператор системи) було укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №141 (далі - договір № 141), шляхом надіслання заяви-приєднання.

9. Відповідно до п.1.1 договору № 141, цей договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (надалі-Договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам (надалі-Споживач) як послуги оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.

10. Умови договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 №312 (далі - ПРРЕЕ) та є однаковими для всіх споживачів (п.1.2 договору № 141).

11. За змістом п. 2.1 договору № 141, оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 №309, та Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 №310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.

12. Згідно з додатком №2 до договору № 141 «Паспорт точки (точок) розподілу електричної енергії ТОВ «ОБІО», ступінь напруги приєднання на об`єктах по вул. Промислова, 6, в м. Житомирі становить 10 кВт.

13. Згідно додатку 3.1 до договору № 141 «Перелік об`єктів, що живляться електроенергією від мереж енергосистеми», об`єкти споживача по вул. Промислова, 6 відносяться до 1 класу напруги.

14. Згідно додатку 8 до договору № 141 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін по об`єкту: ТОВ «ОБІО» м. Житомир, вул. Промислова,6», межа балансової належності встановлена між ТОВ «ОБІО» та ФОП Шолох В.В. на відпайках секційних шин ЗРУ-10кВ П/СТ «ЗХВ» в сторону комірок № 24 та № 27.

15. Згідно договору б/н (далі - договір б/н) про спільне використання технологічних електричних мереж від 15.06.2020, укладеного між АТ «Житомиробленерго» та ФОП Шолохом В.В. позивач є субспоживачем ФОП Шолох В.В.

16. Відповідно до акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін межа балансової належності між користувачем і основним споживачем встановлюється на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПП-110кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110кВ п/с Житомирська.

17. Додатком № 8 до договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 15.06.2020 визначено перелік об`єктів споживачів, які приєднані до мереж Основного споживаюча (ФОП Шолох В.В.), зокрема, ТОВ «ОБІО», яке відноситься до групи споживачів першого класу напруги.

18. Листом №510/30056 від 23.12.2022 відповідач повідомив позивача, що згідно постанови НКРЕКП від 25.08.2021 №1431, з 01.01.2022 втратила чинність постанова НКРЕКП від 13.08.1998 №1052, якою було затверджено порядок визначення класів споживачів електричної енергії диференційованими за класами напруги. Водночас постановою НКРЕКП від 25.08.2021 №1430 внесені зміни до Порядку встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175, тому з 01.01.2023 тариф на послуги з розподілу за об`єктом(ми) підприємства ТОВ «ОБІО» визначено на рівні другого класу.

19. До листа додано два примірника договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії для ознайомлення та підписання.

20. ТОВ «ОБІО» у листі-відповіді від 30.12.2022 №693/03 заперечило щодо віднесення його до споживачів другого класу напруги та відмовилося від підписання нового договору, вказуючи про чинність договору від 29.12.2018.

21. Листом від 24.01.2023 №013/656 відповідач повторно наголосив на необхідності підписання нового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

22. З січня 2023 року АТ «Житомиробленерго» надавало позивачу акти та рахунки для сплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за тарифами, встановленими для споживачів другого класу напруги.

23. Вважаючи неправомірними здійснені відповідачем нарахування вартості послуг за тарифами для другого класу напруги, ТОВ «ОБІО» звернулося до суду з позовом про визнання неправомірними дій АТ «Житомиробленерго» та просить зобов`язати АТ «Житомиробленерго» здійснити перерахунок вартості наданих послуг з розподілу електричної енергії у відповідності до договору №141, шляхом застосування тарифів для І (першого) класу напруги.

Позиція Верховного Суду

24. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою щодо підстав, передбачених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити, а щодо підстав передбачених п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення, виходячи з такого.

25. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

26. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

27. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

28. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що судові рішення прийнято без урахування правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.

29. Проаналізувавши доводи касаційної скарги Суд зазначає наступне.

30. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

31. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

33. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

34. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

35. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

36. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та правові висновки, викладені Верховним Судом у вказаній скаржником постанові, касаційний суд зазначає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження, згідно із п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, щодо підстав касаційного оскарження визначених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зважаючи на наступне.

37. Як вбачається з судових рішень у справі №911/1359/22, предметом позову у справі №911/1359/22 було стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена.

38. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, оскільки, означена справа та справа, що розглядається Судом є різними з точки зору спірних правовідносин, як за предметом та підставами позову, так і за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права правовідносин, отже, справи є різними за фактично-доказовою базою, доводами сторін та обставинами, встановленими попередніми судовими інстанціями, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

39. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №906/472/23.

40. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

41. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в частині підстави, передбаченої п.1 ч. 2 статті 287 ГПК України.

42. Щодо доводів касаційної скарги із посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

43. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

44. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

45. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

46. Проаналізувавши доводи, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, відповідно до п. 3 ч. 2 статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.

47. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року, де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 «Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії» в частині того, що «Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності».

48. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

49. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

50. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, якими обґрунтовано підстави касаційного оскарження передбачені п.3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, виходить з того, що правовідносини сторін спору виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії.

51. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ, які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312.

52. Згідно з частиною 5 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії". Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (частина 1 статті 4 цього Закону).

53. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (частина 4 статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

54. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

55. Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги Оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 та є однаковими для всіх споживачів.

56. Відповідно до пункту 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.

57. Згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.

58. Ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (2.1.3 ПРРЕЕ).

59. Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням, зокрема, статей 633, 634 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів.

60. Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

61. Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", викладено у п. 1.1.2 ПРРЕЕ, а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування. Вказане поняття чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

62. У свою чергу, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175 визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такий же висновок вказав Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі №906/835/23.

63. Як встановлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між позивачем та відповідачем урегульовані укладеним між ними договором на надання послуг з розподілу (передачі) електроенергії.

64. Судами також встановлено, що позивач є субспоживачем та отримує електричну енергію від мереж основного споживача - ФОП Шолох В.В., яким з відповідачем укладено договір від 15.06.2020 про спільне використання технологічних електричних мереж.

65. Згідно акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, що є додатком №2 до договору від 15.06.2020, межа балансової належності між ФОП Шолох В.М. та ТОВ «ОБІО» встановлюється на виході проводу з натяжного затискача портальної відтяжної гірлянди ізоляторів 1 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПП-110кВ п/с ЗВА та 2 с.ш. 110 кВ п/с ЗХВ з ПЛ-110кВ п/с Житомирська.

66. Оплата послуг відповідача з розподілу електричної енергії здійснюється за тарифами, які регулює НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики.

67. На момент укладення зазначених вище договору № 141 та договору від 15.06.2020 діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 (в наступному зі змінами, викладеними у постанові НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825) (Порядок), згідно з пунктом 3 якого споживачі електричної енергії розподіляються на два класи; критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем: 27,5 кВт та вище - перший клас споживачів, нижче 27,5 кВт - другий клас споживачів.

68. 01.01.2022 набрала чинності постанова НКРЕКП від 25.08.2021 № 1430, якою внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, зокрема, главу 8 пункт 8.1, після абзацу першого, доповнено трьома абзацами такого змісту:

«Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою 27,5 кВт та вище, а також споживачі, приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), відносяться до 1 класу напруги.

Споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВт, відносяться до 2 класу напруги.

Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності».

69. Судами встановлено, що підписані позивачем і відповідачем додатки до договору № 141, з урахуванням переліку об?єктів, що живляться електроенергією від мереж енергосистеми (додаток № 3.1), містять інформацію про віднесення позивача до 1 класу напруги. Такі дані є персоналізованими відносно кожного споживача та погоджуються сторонами шляхом укладення в письмовій формі відповідних додаткових угод. Відповідних зміни, з урахуванням положень договору та законодавства, як до договору № 141, укладеного між позивачем та відповідачем так і до договору від 15.06.2020 про спільне використання технологічних електричних мереж, сторонами не вносилось.

70. Отже, оскільки за умовами укладеного сторонами договору № 141 позивача віднесено до 1 класу напруги, іншої межі балансової належності сторонами не погоджено, суди зробили обґрунтований висновок, що дії відповідача щодо нарахування позивачу вартості послуг з розподілу електричної енергії із застосуванням тарифів для ІІ класу напруги є неправомірним.

71. Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами 1,3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

72. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

73. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи зробили висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

74. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, які регулюють правовідносини сторін у справі, чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

75. Касаційна скарга в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо правовідносин, які виникли між сторонами, за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі касаційного перегляду. Крім того, доводи скаржника, викладені в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачені п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України зводяться до посилання скаржника на визначення поняття «межа балансової належності» та визначення «порядку встановлення класу напруги», такі визначення чітко і зрозуміло встановлено у ПРРЕЕ та Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, визначення містять однозначне трактування і не потребують роз`яснення. До того ж судами попередніх інстанцій правильно застосовано положення ПРРЕЕ та Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії.

76. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень та викладення відповідного правового висновку щодо застосованих судами положень законодавства.

77. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України за касаційною скаргою відповідача, Верховний Суд зазначає таке.

78. У касаційній скарзі скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/8823/22 про те, що для визначення другого класу напруги необхідно наявність межи балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо, та у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №906/172/23, в якій зазначено таке: «Враховуючи, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному між відповідачем та позивачем договорі № 15-007 встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 35 кВт, що відповідає першому класу напруги, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за другим класом напруги» та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки, на думку скаржника, такі твердження суперечать значенню "межа балансової належності", яка визначена у пункті 1.1.2 ПРРЕЕ.

79. В силу приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

80. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

81. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

82. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

83. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

84. Проаналізувавши висновки, викладені у постановах у справах № 910/8823/22 та № 906/172/23, на які посилається скаржник, Суд зазначає, що у наведених скаржником постановах Верховний Суд послідовно та неодноразово висловлював висновки про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачам у кожній зі справ тарифу за послуги з розподілу енергії за ІІ (другим) класом напруги, з урахуванням того, що між сторонами спору у кожній зі справ безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладених договорах встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача, що відповідає І (першому) класу напруги.

85. Такі висновки постанов Верховного Суду у справах № 910/8823/22 та № 906/172/23 є чіткими, зрозумілими і викладеними з урахуванням встановлених судами обставин справи, що вплинуло на відповідне, однозначне застосування норм матеріального права.

86. Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків та не містять вагомих причин, які можуть бути підставою для відступу від цих висновків.

87. Таким чином касаційний суд не вбачає підстав для відступу від правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах у справах № 910/8823/22 та № 906/172/23.

88. Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

89. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

90. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

91. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційної скарги наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди відповідача із наданою судами оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.

92. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, щодо підстави касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, водночас, касаційна скарга, подана на підставі п.п. 2, 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Згідно із ст. 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо: 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

94. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

95. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 ГПК України).

96. Враховуючи викладене, касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Житомиробленерго» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024 у справі №906/472/23, з підстав касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України необхідно закрити, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024 у справі №906/472/23, необхідно залишити без змін.

Судові витрати

97. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Житомиробленерго» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024 у справі №906/472/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Житомиробленерго» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024 у справі №906/472/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2024 у справі №906/472/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова