Рішення

від 11.10.2024 по справі 420/23313/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/23313/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю АРСІ ТРАНС (місцезнаходження: 68400, Одеська обл., м. Арциз, вул. Лесі Українки, 15, код ЄДРПОУ 35855393) до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (місцезнаходження: 43115923, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43115923) про визнання протиправними та скасувати картку відмови №UA209230/2024/001532 від 08.05.2024 року , №UA209230/2024/001531 від 08.05.2024 року, №UA209230/2024/001533 від 08.05.2024 року, №UA209230/2024/001535 від 08.05.2024 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю АРСІ ТРАНС (місцезнаходження: 68400, Одеська обл., м. Арциз, вул. Лесі Українки, 15, код ЄДРПОУ 35855393) до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (місцезнаходження: 43115923, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43115923, в якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001532, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України);

визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001531, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України);

визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001533, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України);

визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001535, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України).

Ухвалою від 26.07.2024 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

13.08.2024 року (вх. №ЕС/33438/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач маючи намір придбати транспортні засоби для здійснення господарської діяльності та в подальшому імпортувати їх в України, уклав наступні контракти: №24/04 від 24.04.2024 року, №29/01 від 29.01.2024 року, №25/03 від 25.03.2024 року.

В подальшому, позивачем для митного оформлення товару до відповідача поданф електронні митні декларації №24UA209230041357U3 від 08.05.2024 року, №24UA209230041355U5 від 08.05.2024 року, №24UA209230041358U2 від 08.05.2024 року та документи, необхідні для такого оформлення. За результатами опрацювання вказаних документів, 08.05.2024 року відповідачем сформовані картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA209230/2024/001532, №UA209230/2024/001531, №UA209230/2024/001533, №UA20923/2024/001535, у зв`язку із необхідністю вирішення питання про можливість застосування преференційного режиму до товару та направленні відповідного запиту щодо автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару. Вважаючи оскаржувані картки відмови протиправними позивач, з метою їх скасування, звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю АРСІ ТРАНС Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, маючи намір придбати транспортні засоби для здійснення господарської діяльності та в подальшому імпортувати їх в України, уклав наступні контракти: №24/04 від 24.04.2024 року, №29/01 від 29.01.2024 року, №25/03 від 25.03.2024 року.

В подальшому, позивачем для митного оформлення товару до відповідача подано електронні митні декларації №24UA209230041357U3 від 08.05.2024 року, №24UA209230041355U5 від 08.05.2024 року, №24UA209230041358U2 від 08.05.2024 року.

Декларантом здійснено декларування преференційного походження товару із зазначенням у митній декларації коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, «410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

До митного оформлення позивачем подано наступні документи, зокрема свідоцтва про реєстрацію рахунку-фактури (інвойс), сертифікати з перевезення (походження) товару, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, калькуляцію транспортних витрат, зовнішньоекономічні договори (контракти) купівлі-продажу товарів, договори про надання послуг митного брокера, копії митних декларацій країни відправлення.

За результатами опрацювання вказаних документів, 08.05.2024 року відповідачем сформовані картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA209230/2024/001532, №UA209230/2024/001531, №UA209230/2024/001533, №UA20923/2024/001535, у зв`язку із необхідністю вирішення питання про можливість застосування преференційного режиму до товару та направленні відповідного запиту щодо автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару..

Позивач, вважаючи оскаржувані картки відмови протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Ч. 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст.4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Як встановлено ч. 1 ст. 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з п. 190.1 ст.190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Ввізне мито, відповідно до положень ст. 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України

Ст. 276 МК України визначено, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 277 МК України об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що платники податків, визначені ст. 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об`єктом оподаткування відповідно до ч. 1 ст. 277 МК України) на митну територію України зобов`язані сплачувати ввізне мито.

Ч. 1 ст. 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна - у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За змістом ч. 5 ст. 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Ст. 26 ч. 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).

Ст. 29 ч. 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

П. 1 ст. 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до п. 1 ст. 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Ч. 3 ст. 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Ч. 9 цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Ст. 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (п. 2 ст. 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (п. 3 ст. 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (п. 5 ст. 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (п. 6 ст. 33 Протоколу I).

З аналізу наведених норм вбачається, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Угодою та Протоколом І встановлений певний алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Саме результати перевірки підтверджень походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 11.04.2022 року у справі №260/2805/20, від 26.07.2022 року №815/2656/17 та від 11.08.2022 року у справі №460/8509/21.

В ході розгляду справи судом встановлено, що з метою митного оформлення, ввезеного в межах контрактів №24/04 від 24.04.2024 року, №29/01 від 29.01.2024 року, №25/03 від 25.03.2024 року подано до відповідача митні декларації №24UA209230041357U3 від 08.05.2024 року, №24UA209230041355U5 від 08.05.2024 року, №24UA209230041358U2 від 08.05.2024 року із долученням необхідних документів.

Декларантом здійснено декларування преференційного походження товару із зазначенням у митній декларації коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, «410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС).

За результатами опрацювання поданих позивачем документів, 08.05.2024 року відповідачем сформовані картки відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA209230/2024/001532, №UA209230/2024/001531, №UA209230/2024/001533, №UA20923/2024/001535.

Дані картки були прийняті, у зв`язку із необхідністю вирішення питання про можливість застосування преференційного режиму до товару та направленні відповідного запиту щодо автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару.

За результатами аналізу та з метою контролю за правомірністю надання режиму вільної торгівлі і недопущення втрат бюджету підрозділом митного оформлення (ВМО №1 митного поста «Львів північний») було прийнято рішення (в кожному окремому випадку) щодо застосування механізму призупинення тарифної преференції « 410» зі сплати ввізного мита у зв`язку з необхідністю перевірки документів про походження сертифікатів EUR.1 №№ AF00908683, AF00908676, AF01335120, AF01335119 - шляхом направлення запиту до компетентного органу Королівства Нідерланди згідно з положеннями статті 32 Доповнення І до Конвенції.

Проект запиту до Держмитслужби направлено листом Львівської митниці від 14.05.2024 №7.4-2/7.4-15-04/15/14236.

Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відповідь на вказаний запит до митних органів України не надходила.

Тобто, фактичною підставою для прийняття спірних карток відмови є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою - положення ч. 1 ст. 256 МК України та ст. 32 Доповнення I до Угоди.

Так, суд наголошує, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту п. 6 ст. 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Суд зазначає, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить таким принципам здійснення державної митної справи як законність та презумпції невинуватості, згідно зі ст. 8 МК України.

Твердження відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприйнятними з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.

Як вже зазначалось, наявність у контролюючого органу сумнівів щодо наданих декларантом документів на підтвердження заявленої ним країни походження товару є лише обставиною для перевірки таких документів та не може бути беззаперечною підставою для відмови у застосуванні преференційної ставки мита.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 року у справі №817/4660/13-а, від 03.03.2020 року у справі №803/1208/17.

У цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі №200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Суд наголошує на тому, що відповідно до норм ст. 33 Протоколу І до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується вищезгаданими постановами Верховного Суду у справах №260/2805/20 та №460/8509/21.

І саме у разі непідтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування господарюючим суб`єктом преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов`язання зі сплати мита, яке такий суб`єкт зобов`язаний сплатити у зв`язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару.

Застосування ж відповідачем іншого підходу, за яким платник повинен у повному обсязі сплатити митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов`язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким, за своєю суттю, є оскаржена картка відмови.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, картки відмови №UA209230/2024/001532 від 08.05.2024 року , №UA209230/2024/001531 від 08.05.2024 року, №UA209230/2024/001533 від 08.05.2024 року, №UA209230/2024/001535 від 08.05.2024 року прийняті протиправно та підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 4071,92 грн.

Щодо стягнення з на користь позивача витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Отже, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених на залучення перекладача та нотаріуса у розмірі 15300,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

При цьому, частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.

Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19, відповідно до яких склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивач на підтвердження понесення витрат на послуги з перекладу надав договір про надання послуг перекладу, рахунок на оплату на суму 15300,00 грн., акт надання послу на суму 15300,00 грн.

Проте суд зазначає, що зі змісту вказаних документів неможливо встановити, які саме документи підлягали перекладу та зв`язок таких послуг із цією справою, в зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат, пов`язаних з перекладом документів в сумі 15300,00 грн з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АРСІ ТРАНС (місцезнаходження: 68400, Одеська обл., м. Арциз, вул. Лесі Українки, 15, код ЄДРПОУ 35855393) до Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (місцезнаходження: 43115923, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1; код ЄДРПОУ 43115923) про визнання протиправними та скасувати картку відмови №UA209230/2024/001532 від 08.05.2024 року , №UA209230/2024/001531 від 08.05.2024 року, №UA209230/2024/001533 від 08.05.2024 року, №UA209230/2024/001535 від 08.05.2024 року та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001532, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України).

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001531, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України).

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001533, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України).

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.05.2024 року №UA209230/2024/001535, прийняту Львівською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України).

Стягнути з Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (код ЄДРПОУ 43115923) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 4071,92 грн. (чотири тисячі сімдесят одна грн., 92 коп.), в судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі грн. 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2024 року.

СуддяО.М. Тарасишина