Постанова

від 10.10.2024 по справі 160/9882/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/9882/24(суддя Златін С.В., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

за участю секретаря судового засідання Корсун Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі №160/9882/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Суднобудівна компанія «Колібрі» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суднобудівна компанія «Колібрі» 16 квітня 2024 року звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, згідно з яким, просить визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем 20.12.2023 року податкові повідомлення-рішення: №№ 0391350706, 0391880706, 0391660706, 0391910706.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами та допущення позивачем інших порушень податкового законодавства викладені в акті № 3885/04-36-07-06/45007577 від 30.11.2023 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що податковий орган не довів правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки та свою позицію по справі.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Викладає свої заперечення на висновки акта перевірки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідач з 17.11.2023 року по 23.11.2023 року провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2023 року від`ємного значення ПДВ у сумі 2 779 074 грн., у т.ч. заявленого до відшкодування з бюджету у сумі 350 000 грн.

За результатом перевірки складено акт від 30.11.2023 року № 3885/04-36-07-06/45007577, згідно з яким при декларуванні від`ємного значення ПДВ за вересень 2023 року з урахуванням уточнюючих розрахунків, встановлено порушення п.44.1, 44.6, 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 200.4 ПК України у зв`язку з двічі віднесенням до складу податкового кредиту вересня 2023 року суми ПДВ 77172,31 грн. та з використанням не у господарській діяльності підприємства придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей у період квітень вересень 2023 року на суму ПДВ 4 225 239 грн., завищено суми від`ємного значення ПДВ за вересень 2023 року у розмірі 4 225 239 грн., що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму ПДВ 2 429 074 грн., завищення суми бюджетного відшкодування на 350 000 грн., заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 1 523 337 грн; не здійснено реєстрацію податкових накладних на суму 4 225 239 грн.

Висновки акта перевірки обґрунтовані наступним: позивач на запити податкового органу не надав первинних документів та пояснень: бухгалтерські документи, оборотно-сальдові відомості щодо обліку основних засобів.

На час проведення перевірки відповідно до даних «Відомості про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП» відсутні офісні, складські та виробничі потужності. Згідно з додатків 4 ДФ на підприємстві позивача у період з квітня 2023 року по вересень 2023 року працювало від 7 до 41 особи.

В інвентаризаційному описі, що складено позивачем, не вказано адресу складу, де зберігаються вказані в описі товари.

Відповідач під час огляду приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Кості Гордієнко, 4, встановив наявність товарно-матеріальних цінностей (аксесуари до човнів гребних в асортименті, чорні гребні надувні в асортименті, але стверджувати, що вказані товарно-матеріальні цінності належать саме позивачу неможливо.

Позивач на момент складання акта перевірки не надав відповідачу наступні документи: договори оренди на офісні, складські, виробничі приміщення та виробничі потужності; накази на призначення посадових осіб, наказ про облікову політику підприємств, ліцензії, дозволи, сертифікати та калькуляцію собівартості товару, технологічний процес виготовлення човнів надувних та комплектуючих до них; загальну оборотно-сальдову відомість по рахунках підприємства позивача за квітень-вересень 2023 року, журнали-ордери (картки рахунку) та оборотно-сальдові відомості загальні і розгорнуті за відповідні періоди по рахунках бухгалтерського обліку та/або по субконто.

Позивачем не додано до перевірки документи які підтверджують оприбуткування у бухгалтерському обліку та передання товарно-матеріальних цінностей у виробництво, а тому не є можливим встановити факт використання придбаний товарно-матеріальних цінностей у виробництві човнів.

Причиною виникнення від`ємного значення ПДВ стали експортні операції у квітні, травні 2023 року та операції з реалізації товару на території України у вересні 2023 року. Позивач двічі відніс до складу податкового кредиту липня та вересня 2023 року суму ПДВ у розмірі 77 172,31 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення від 20.12.2023 року:

№ 0391350706 на суму 437500 грн., № 0391880706 на суму 1 523 337 грн та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 380 834,25 грн., № 0391660706 на суму 2 429 074 грн., № 0391910706 на суму 3400 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідачем прийнято протиправно.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що згідно з актом перевірки до висновку про порушення позивачем п.44.1, 44.6, 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 200.4 ПК України відповідач дійшов у зв`язку з двічі віднесенням до складу податкового кредиту липня та вересня 2023 року суми ПДВ у розмірі 77172,31 грн та з використанням не у господарській діяльності підприємства придбаних у постачальників товарно-матеріальних цінностей у період квітень вересень 2023 року на суму ПДВ 4 225 239 грн.

Отже, відповідачем під час проведення перевірки господарської діяльності позивача «в охопленому перевіркою звітному періоді», не досліджувались обставини здійснення позивачем господарської діяльності з його контрагентами, а оскаржувані рішення було прийнято у зв`язку з висновками відповідача про використанням позивачем не у господарській діяльності підприємства придбаних ним у постачальників товарно-матеріальних цінностей, послуг з оренди приміщень та обладнання у період квітень вересень 2023 року на суму ПДВ 4 225 239 грн.

Проте, як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, копії первинних документів, на підставі яких формувався позивачем податковий кредит та податкові зобов`язання, містяться у матеріалах справи (договори, видаткові та податкові накладні, які зареєстровані у ЄРПН, митні декларації на експорт товару із штампами митного органу, тощо); відповідач жодних зауважень стосовно форми та порядку оформлення документів у акті перевірки та у відзиві на позовну заяву не зазначив.

При цьому в акті перевірки відповідач на сторінці 11 вказує, що основними покупцями товарів у позивач за перевірений період були ТОВ «Санскай Трейд», ТОВ «Розетка УА» ТОВ «Віді Мотор Імпортс» та неплатники ПДВ, на сторінках 12-28, також позивач поставляв товар на експорт, що підтверджується зовнішньоекономічними договорами, експортними митними деклараціями та рахунками.

Також судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що основним видом діяльності позивача є саме будування прогулянкових і спортивних човнів, роздрібна торгівля та прокат товарів для спорту та відпочинку.

Позивач має цех та склад, який орендує для здійснення господарської діяльності, що відображено у акті перевірки (сторінка 3); позивач також має трудові ресурси, що відображено на сторінках 4 та 5 акта перевірки.

На сторінці 7 акта перевірки відповідач вказує на наявність на складі позивача залишків товарно-матеріальних цінностей (аксесуарів до човнів гребних в асортименті, човні гребні надувні в асортименті) (т.1 а.с.23).

Враховуючи те, що вказані матеріальні цінності є складовими продукції позивача або продукцією яку робить позивач та вони знаходяться в приміщеннях за адресою позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані обставини свідчать проте, що позивач використовував саме у господарській діяльності придбані у постачальників товарно-матеріальні цінності, які знаходились на його території.

Невідповідність певної частини залишків зазначених матеріальних цінностей на час проведення перевірки, інвентаризаційному опису складеному раніше пов`язано з господарською діяльність підприємства та зміною обсягу матеріальних цінності, що перебували на підприємстві з часом.

Зазначені доводи позивача спростовано відповідачем не було.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що відповідачем не спростована правомірність формування позивачем податкового кредиту та від`ємного значення з ПДВ у перевірений період діяльності.

Відповідно до п.50.1 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок (з урахуванням термінів продовження, зупинення або перенесення термінів її проведення) не має права подавати уточнюючі податкові декларації (розрахунки) до поданих ним раніше податкових декларацій з відповідного податку і збору за звітний (податковий) період, який перевіряється контролюючим органом. Це правило не поширюється на випадки, встановлені абзацом третім пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу (п.50.2 ПК України).

У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період (п.50.3 ПК України).

Згідно з п. 69.1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні та прикінцеві положення ПК України у разі самостійного виправлення платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, визначених статтею 50 цього Кодексу, помилок, що призвели до заниження податкового зобов`язання у звітних (податкових) періодах, які припадають на період дії воєнного стану, такі платники звільняються від нарахування та сплати штрафних санкцій, передбачених пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу, та пені.

Платники податку на додану вартість тимчасово, до припинення або скасування воєнного стану, не мають права на подання уточнюючих розрахунків до податкових декларацій, передбаченого пунктом 50.1 статті 50 цього Кодексу, за звітні (податкові) періоди до лютого 2022 року з показниками на зменшення податкових зобов`язань та/або декларування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи позивач у січні 2024 року, з урахуванням положень вказаних норм права, подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за вересень 2023 року, яким здійснив внесення змін до податкової звітності, чим самостійно виправив помилку у вигляді подвійного віднесення до складу податкового кредиту липня 2023 року та вересня 2023 року суми ПДВ у розмірі 77 172,31 грн, оскільки у додатку № 1 до податкового декларації в розділі ІІ «Податковий кредит» було зменшено податковий кредит з постачальником ІПН 337697304678 на суму ПДВ 77 172,31 грн.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що наказ про облікову політику підприємства, ліцензії, дозволи, сертифікати та калькуляції собівартості товару, технологічний процес виготовлення човнів надувних та комплектуючих до них є саме первинними документами у розумінні зазначеного Закону.

Відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки (п.85.4 ст. 85 ПК України).

Таким чином, податковий орган вправі витребувати від платника податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, які перераховані у п.85.4 ст. 85 ПК України, однак запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивач 16.11.2023 року отримав запит відповідача № 1 від 16.11.2023 року про надання витребуваних документів у строк до 17.11.2023 року до 17-00 год та 22.11.2023 року отримано запит відповідача та № 2 від 22.11.2023 року про надання витребуваних документів у строк до 23.11.2023 року до 10-00 год. При цьому перевірка позивача проведена з 17.11.2023 року по 23.11.2023 року.

Отже враховуючу зазначені обставини та правове регулювання спірних відносин щодо отримання копій документів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не дотримався під час формування запитів № 1 від 16.11.2023 року та № 2 від 22.11.2023 року положень п.85.4 ст.85 ПК України в частині встановлення строку (5 робочих днів) для платника податків щодо подання документів, оскільки строк встановлений відповідачем у запитах не є розумний та не відповідає положенням п.85.4 ст.85 ПК України.

За вказаних обставин позивач був позбавлений можливості надати відповідачу під час перевірки документи, що вимагав податковий орган, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача про те, що витребувані документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим відповідач зазначеного обов`язку не виконав, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень від 20.12.2023 року №№ 0391350706, 0391880706, 0391660706, 0391910706 не довів.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо доводів відповідача зазначених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає.

Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування доводів сторін, при цьому суд дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, а всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі №160/9882/24 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 10 жовтня 2024 року.

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2024 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяВ.А. Шальєва

суддяС.М. Іванов